Біль...Вона буває різна...Але чомусь однаково нестерпна...

Цікаво а яка біль сильніша: моральна чи фізична? А можливо її взагалі не існує, а це просто наша видумка? Фізичне відчуття чи душевна потреба, яку ми звикли називати одним словом - БІЛЬ!  Але тоді чому нам так важко пережити це відчуття?

.... Біль фізична... Її можна перечекати, приглушити, зціпивши зуби перетерпіти.... Сльози.... Вони допомагають справитися... Біль моральна, душевна.... Вона гірша.... Від неї не придумали ліків, хіба що антидепресанти... Від неї хочеться кричати, а сльози - це невід"ємна частина... Згорнувшись клубочком ти терпиш... Терпиш біль.... І ту, і ту....  Біль нагадує нам про те, що ми ще живі; про те, що комусь теж боляче; про те, що ми відхилилися від істини... Вона нагадує нам про те, що незабаром отримаємо болю ще більше... Біль нагадує нам про те, що скоро будемо щасливі, якщо біль сприйматимемо, як ліки для душі...

Біль.... Можливо варто  подякувати, що завдяки їй, коли ти вперто намагаєшся про неї не думати, тобі в голову приходять усілякі геніальні думки?..

0.5 л молока
0.5  батона
1 столовая ложка крахмала
200 г вареной колбасы или сосисок, или варёного куриного мяса
1 луковица
2 зубчика чеснока
2 яйца
2 столовые ложки майонеза
растительное масло

Размочить в молоке полбатона, (лучше без корки), растереть до однородности.
Добавить мелко нарезанную или натёртую на крупной тёрке, колбасу или сосиски, измельченную луковицу, несколько пропущенных через чеснокодавку зубчиков чеснока, сырые яйца, майонез, крахмал, соль и перец по вкусу.
Оладьи обжарить с двух сторон в растительном масле.
Тесто для оладий можно приготовить с вечера, а пожарить оладьи - утром.

Осень над миром летит,

Лето с деревьев срывая,

Страстью последней горит,

В сердце пожар раздувая.

В душу аккорд птичьих стай

Льется, как память былого…

Осень – потерянный рай;

Миг откровенья земного.

Солнце глядит сквозь дожди,

Словно сквозь слезы улыбка…

Осень моя, подожди;

Дай мне исправить ошибки!

Дай мне напиться глотком

Сладкого бабьего лета,

Дай насладиться теплом

Дней золотых напоследок…

на 3-4 порции:
600 г свинины (можно 4-5 свиных отбивных с прожилками жира, но не очень жирных)
2 крупных "сладких" салатных луковицы, лучше"ялтинских".                                                                                             2 зубчика чеснока
2 средних сладких яблока,                                                                                                                                         около 7 средних картошек                                                                                                                                          соль, перец, сахар - по вкусу
1-2 ложки растительного масла без запаха

Свинину вымыть и нарезать тонкими полосками или небольшими кусочками.
Лук нарезать тонкими кольцами.
Мелко нарезать чеснок.
Все сложить в  толстостенную форму для запекания мяса, например из чугуна или литого алюминия                         Мясо с луком и чесноком посолить, поперчить по вкусу, добавить чайную ложку сахара и полить растительным маслом. Все хорошенько перемешать и дать настояться.
Пока мясо настаивается, чистим картошку.
Каждую картофелину разрезаем пополам и выкладываем вдоль бортов формы вокруг мяса наподобие короны.
Яблоки вымыть, вынуть сердцевину и разрезать каждое на, примерно 12 частей
Ломтики яблок красиво выложить сверху мяса.
Жаркое запекать около часа при температуре 180°С (в средней части духовки)

ROCK-N-ROLL

 Не помню точно, но кто-то сказал, что rock-n-roll - это он. В комплексах рождается спесь, не больше того. Я помню время, когда всякой струне не хватало места на звон, И каждый звук мечтал умереть за естество.

[ Читать дальше ]

Такая жизнь у нас пошла, больна и зла, Сгорит дотла, и все дела, одна зола. Уже давно привычно нам Платить обманом за обман, Ну а бесплатно только мысли да тюрьма.

[ Читать дальше ]

Вірш, навіяний твором "Я (Романтика) М.Хвильового

Мамо! Щиро, мамо, каюсь.

За усі проступки, мамо, вибачаюсь.

Я не знаю, мамо, що зі мною сталось

І Добро і Зло в душі моїй змагалось.

Нене, що ж мені робити?

Як без тебе мамочко прожити?

Я помилку визнав свою, мамо.

Пізно зрозумів. Я знаю пізно уже стало.

Ти моя Марія, ти моя кровинка…

Й по щоці тече гірка сльозинка.

До цих пір я чую ніжний запах,

Коли ти рідненька поливали м’яту.

У твоїх очах дві блищать сльозинки

Працювала плідно, як маленькі бджілки.

І на що я проміняв тебе, матусю?

На жорстоку і кроваву революцію?

На бажання й нездійсненну мрію?

На оте холодне і нещасне «вірю»?

Я не знав, що вже я не людина.

Я не знав, що вже я став твариною.

Я – нікчема! Це я визнаю.

Не цінив тебе, а тепер люблю!!!

Мені здається, що слід усім задуматись над тим, як ми відносимось до своїх матусь, своїх найдорожчих і найкращих подруг...