[ Читати далі ]

Весна идет. С каждым днем температура воздуха выше.
На кустах и деревьях пробилисб первые листья.
И деревья постепенно "одеваются" в белые одежды.
Одним из первых цветет абрикос. И пахнет  на всю улицу.
Этот запах уносит домой, в далекое детство, где все живы и здоровы. 



[ Читать дальше ]

Шановні, прошу дуже уважно подивитись на замітки тупої мадам, а насправді тупого бота на ставці у кремля.
https://blog.i.ua/user/7973266/2427537/

Ця особина вже тут працювала під ніком нев'єбєнної ворожки Хагаль, яка ввела в оману багатьох юзерів.

Тому наполегливо прошу видалити її звідси.

Сорі за емоційність.
Не до плезіру.
Війна.
І війна за виживання, на жаль.

[ Читати далі ]

[ Читати далі ]

Що я бачу.
В Світі «сусідів» Нова ввідна.
- Оскільки США відтепер «не ворог» росії.
То тепер росія почала Активно працювати проти «головного ворогу» - Євросоюзу.
Задача - розвал Євросоюзу.
.
Цим (розвалом) послаблення позицій його.

"Іван Микитович насилу висидів свої часи на службі, немов текли вони не днями, а віками. Нетерплячка його пекла, як згага, у думках носилося чорним вороном темне почуття якогось лиха... Вийшовши з служби, він не ходою пішов, а підтюпцем побіг додому. Тихенько увійшов він у сіни і став під дверима своєї хати. Звідти доносився голос братів:

— Я вам сережки золоті куплю, перстень на руку... Добре?

Іван Микитович миттю відчинив двері і трохи не впав...

На колінах у брата сиділа Наталя, почепившись руками на шиї і схиливши голову на плече. Вона була не то що задумана: в очах грала тиха радість, личко горіло, як у вогні, а зітхання — поривчате, тяжке. Петро Микитович гладив її по гарячій щоці рукою.

Зуздрівши Івана Микитовича, Наталя порвалася скочити, та Петро Микитович задержав.

— Не лякайтеся! Не бійтесь! — казав він, не пускаючи її з рук.

— Пус-с-тіть! Пустіть! Обідати час давати, — прохалася Наталя. Іван Микитович, скоса глянувши, почав роздягатись. Серце його наче молотком било у груди, він не міг слова вимовити".