Літературний бомонд зачекався. Новинки сучасної української літератури виходять в світ надто повільно. Але разом з тим, за свідченням автора “новопрезентованої “Флешки” українці читають все більше.
Юрій Іздрик особа суперколоритна, родом з Калуша, що на Івано-Франківщині, випускник механіко-технологічного факультету Лвівського політехнічного інституту, незмінний редактор часопису текстів та візій “Четвер” та автор концепції живого журналу. “Флешка” являє собою збірку есеїв, шкіців та колажів Іздрика. Як сказали би новочасні дослідники — це радше тексти з малюнками. Тексти з претензією на культорологічний аналіз сучасного стану справ у різних сферах життя. Саме тому “Флешка” ніколи не займе нішу художньої літератури, такої звичної з точки зору класичного обивателя, який виховувався на методах соцреалізму та діалектичного матеріалізму. Її ви не почитаєте на ніч, для її читання вам подекуди знадобляться олівець на блокнот, а подекуди й Тлумачний словник сучасної української мови. Це той рідкісний випадок, коли майже науковий текст, озвучений майже суржиковою мовою, і стосується майже побутових проблем. Але висновки з цього обов’язково будуть глобальними. Так фотошпалери, які за радянських часів друкували десь у ГДР, приводять читача до розуміння обмеженості сучасної людини в наочності образів, які вона здатна продукувати. Вона (сучасна людина) не може навіть намалювати собі чогось доброго, то хіба дістане вона це добре в реальному вимірі. “Довкола мур і no way out? Вихід є. Вихід завжди є. Візьми олівець і намалюй. Намалюй вихід. Свій персональний вихід на своїй персональній стіні. (де у радянські часи обов’язково приклеювали фотошпалери, зроблені десь у ГДР. — авт.) Тим більше, що вона паперова. Намалюй двері і світ за ними. Намалюй маму, врешті-решт. Це не гріх. Спробуй, намалюй собі маму. Навіть, якщо ти все життя вважав, ніби “мама” – це материнська плата комп’ютера. Не біда. Мама вигребе. І Ти вигребеш.
Намалюй себе. Спробуй хоч раз. Намалюєш — будеш жити.”
Власне, тільки у “Флешці” ви знайдете культорологічний текст, де якийсь, з дозволу сказати “вчений”, пояснює, якійсь “рибочці” на відмінному суржику сутність свободи: “Свобода, да, да, щото я таке, рибочка, вже чюв і всьо на етом подлом язикє, іше там були какіє-то равен(ство) і брат(ство), но об цьому лучче не вспомінать.
А так вопше-то, мені про свободу навіть встидно балакать” (в тексті збережено правопис автора). І на такий ось текст на вісім сторінок, аж п’ятдесят шість посилань до “Списку умних кніг”, який починається з Леніна В.І. та транзитом через Арістотеля, Декарта Р. Плутарха, Г. Гегеля, Ціцерона, В. Бєлінского. А. Шопенгауера та Б. Спінозу, навтомно прямує до Дж. Бруно.
Кілька есеїв присвячено “геополітичним” темам, які розглядаються виключно через призму масової культури. Це стосується і топографії Івано-Франківська і історії Львова і европизації, рідного Іздрикові, Кулуша.
Власне, “Флешка” дуже точна назва. Це щось таке, що мало того, що вміститься на якихось п’ятсот дванадцяти мегабайтах, та й ще може бути видалене в будь-який момент, така вже доля флешок, інформація, яка на них зберігається ніколи не буде там зберігатися вічно. Саме тому мені здалося, що “Флешка” — це такий собі сучасний культурологічний палімпсест. Він зникне, як зникнуть проблеми, які спонукали Іздрика, до написання його есеїв та видання цієї “книжки з картінками”. Все — “Delete”, безпечне видалення присторю — тепер ви можете від’єднати флешку, файли не пошкодяться…