ПРОГУЛКА, НЕ СПЕША, ВОКРУГ СВЕТА И ОБРАТНО...

Твой голос раскатистым эхом заполнит долины и зальёт горы, покроет их с вершинами, охватит волнами. Маленькой чёрной точкой он будет парить в огромном небе в горячем, дрожащем мареве пустыни. Среди океана песка он найдёт мой росток и прольётся на него дождём, напитав влагой от корней до листочков. Пересечёт океан воды и, высмотрев среди полного штиля мой фрегат с безнадёжно повисшими парусами, наполнит их свежим бризом и домчит до спасительного берега.

В толще вод мощным прожектором осветит путь домой среди подводных скал моей субмарине. На скалистых берегах холодного моря, сидя на камнях, я буду слушать Твой повелительный голос в прибое, разбивающем свои волны о древние валуны, внушая беспокойство крикливым птицам.  

В шипении откатывающихся от ног волн я буду слышать твой успокаивающий шёпот. Широко раскрытыми глазами я буду видеть гребни новых слов и фраз, которые ещё только в пути ко мне. Беззвучно шевеля губами, буду повторять все твои наставления и утешения. Стоя на вершине горы буду видеть горизонт вокруг себя. Увижу заснеженные пики самых высоких гор, которые вздыбились вверх, смялись в складки под действием неведомых мне могучих движений поверхности Земли. Ничего не зная точно о тех силах, которые сдвинули с места гордое, величавое спокойствие гранита и базальта, выплеснули наружу из бездонных источников раскалённую магму, буду слушать отдалённый глухой рёв внутри красных пыльных скал, ощущать всем телом дрожь Земли и навсегда запомню строгое предостережение.

Пойду по полю к темнеющему вдали лесу, чуть задержусь возле одинокого дерева, стоящего в преддверии лесной чащи, как стражник, наблюдатель, оценивающий нечастых прохожих. Остановлюсь на холме перед лесом. Буду наблюдать, как буйный ветер под свинцовым небом играет с кронами деревьев, переливает тёмно-зелёную листву. В шуме его буду узнавать знакомый тембр Твоего голоса. Встану на цыпочки, протяну руки вверх, кончиками пальцев успею схватить ветер за краешек его плаща, и он поднимет меня, оторвёт от земли.... Я заору от восторга, захлёбываясь воздухом, заулюлюкаю вслед пролетающим птицам, дотянусь до плеч ветра, прочно зацеплюсь, медленно проплыву над шумящим морем листвы. Разгляжу стадо оленей возле леса, не спугну, лишь вожак поднимет голову и посмотрит мне в глаза долгим, тёплым, благородным и честным взглядом.

Он тоже внимательно слушает Твой голос... Вновь наберу высоту, врежусь в кучу облаков и нырну вниз, мягко буду снижать, скорость, и, в конце концов ветер осторожно поставит меня на землю. Недалеко от меня будет стоять огромный серый камень, неизвестно как попавший сюда, на поляну среди леса. Я подойду ближе, положу ладони на шершавую поверхность камня и почувствую многовековой холод, держащий в едином оцепенении все его атомы, приложу к нему ухо и услышу внутри него молчание без всякого смысла. Я захочу уйти отсюда, но через пять шагов я вспомню мшистые валуны на берегу океана и шёпот прибоя, что рассказывал о Силе, которая извлекает смысл из нонсенса... Я вернусь обратно. Обойду вокруг камня, рассмотрю его внимательно. Сяду под ближайшим деревом и немного подожду. И это случится. Камень треснет посередине и оттуда потечёт ручеёк. Я встану, подойду ближе.  Наберу в ладони воды, поднесу к глазам и буду туда смотреть. Увидев отражение не моих глаз, умоюсь этой водой и послушаю журчание ручья. Потом пойду по направлению течения, а позади себя услышу шум усиливающегося потока и ручеёк постепенно превратится в мощную реку. Я выйду из леса. Буду ожидать увидеть впереди водопад, но Ты мне покажешь нечто другое. На пути реки встретится не обрыв, а гора. И река станет подниматься вверх, вертикально по горе и выше, и до самых небес. Поставлю на .воду свой бумажный кораблик и увижу, как он уплывёт вверх к Тебе. Буду смотреть, задрав голову на водоподъём и слушать шум мерно текущей воды... Потом я сяду на пыльные камни, обхвачу голову руками и пойму всё. Когда я встану, я увижу перед собой город, полный мерцающих, движущихся и неподвижных огней. Один из них будет означать место, где меня ждёт Кто-То-Кто-Меня-Любит. Отвратительно дребезжащий трамвай отвезёт меня туда. И когда я войду и посмотрю в глаза Того-Кто-То-Кто-Меня-Любит и узнаю в них те, которые отражались в воде что была в моих ладонях. И Ты заговоришь с нами шумом дождя. А мы будем отвечать Тебе...

Добрый Вечер! Вот плюнул на всё и решил прогуляться! Ну ессесно мобик всегда с собой. Особенно после белок! Ну и вот, что получилось! Ловите! А Хози привет! Фотки мои, а музончик No!  Ладно друзья не обижайтесь! Енто у нас любова сильная!  Ловите позитив Вечерний!

- Как ты решаешь свои проблемы?

- Через постель.

- Шлюха.

- Придурок. Спать я иду, спать. Утро вечера мудренее...

За чашкой кофе в 9 утра все проблемы кажутся лажей.

В тебе вижу я, пламя пожара. И в душе твоей, буря живет. О тебе, моя плачет гитара. И душа моя, тихо поет. В песне – грусть ушедшего лета. В песне – страсть, что так бьется в груди. В песне – я, и любовь моя где-то, Нежным звуком, звучит в груди.

Сколько нежности в ней и грусти  В этой музыке много тоски  Очень нравятся мне эти звуки, В них вся нежность моей любви. В этой музыке пламя пожара. В этой музыке буря живет. В этой музыке ты и гитара, И в душе моей, лишь ты живешь!

Каждая женщина достойна любви, но не каждая дважды.

Німецький філософ Мартін Гайдеґґер, був одним з найвизначніших мислителів ХХ століття. Він навчався в єзуїтській семінарії, а потім в 1914 році здобув звання доктора наук в Університеті Фрайбурга, де став асистентом Едмунда Гусерля. Гайдеґґер був пов’язаний з Університетом Фрайбурга протягом всього часу своєї професійної діяльності за винятком короткого періоду, коли він був професором в Університеті Марбурга. Як ректор університету з 1933 по 1934 рік, він був активним прихильником Адольфа Гітлера та націонал-соціалізму, і лишався членом НСДАП до 1945 року. Саме за це, після Другої світової війни його намагались усунути з кафедри, але Гайдеґґерові вдалося зберегти свою викладацьку посаду. Основним зацікавленням Гайдеґґера була онтологія або наука про буття. Найважливіша його праця «Буття та час» поєднує два філософські підходи – екзистенціалізм Сорена К’єркегора та Фрідріха Ніцше, а також феноменологію Гусерля – дослідження буття, а конкретніше, людського буття. Попри те, що його розглядали як похмурого нігіліста за акцентування на стражданнях та смерті в «Бутті та часі», Гайдеґґер цікавився цими негативними аспектами людського існування, оскільки вони проливають світло на природу буття. Буття найбільш повно розкривається в досвіді, який показує прірву між буттям та небуттям. Найбільш глибоким випадком такого досвіду є відображення перспективи чийогось власного небуття, чим власне є смерть, оскільки ця «можливість неможливого» розкриває конечність людського буття, як також, водночас, обмеженість і спонуку до життя в світі. Насправді, перспектива смерті, функціонує як радикальна умова людського досвіду, надає автентичності людським істотам. Починаючи з середини 30-х років, ідеї Гайдеґґера змінюються в декількох важливих аспектах. Він покидає свій початковий намір написати другу частину онтологічного дослідження, початого твором «Буття та час». Хоча його останні роботи можуть розглядатись, як ця друга частина, оскільки в них Гайдеґґер переходить від поняття буття до більш знайомого поняття людського існування (екзистенції), розвертаючи напрям від «Буття та часу», в якому він здійснював рух від людського досвіду до природи буття. В своїх останніх роботах Гайдеґґер наголошував на занепаді сучасного світу, твердячи, що людство «випало з буття». Він відслідковує це падіння аж до античної грецької філософії. В ідеї досократиків, а саме Пармедіна, він знаходить єдине справжнє розуміння буття. В часи Аристотеля, це розуміння була втрачене через окреслення людських істот як раціональних створінь. Гайдеґґер робив особливий наголос на мові як на апараті, за допомогою якого людські істоти можуть віднайти буття, та на особливій ролі, яку відіграє поезія в розвитку та функціонуванні мови. Важливість, яку він приписує поезії можна помітити в його захопленні творами німецького поета Фрідріха Гельдерліна, та винайденні слів з декількома значеннями, які виводяться з їх етимологічних основ. Гайдеґґерове ідіосинкратичне використання мови та почасти квазімістичний стиль часто розглядаються як перешкода на шляху до розуміння його філософії. Незважаючи на це, багато концепцій введених Гайдеґґером стали загальновідомими, наприклад: потреба досягнення правдивого існування всупереч зменшенню спротиву безликого натовпу, важливість глибокого і достовірного розкиваючого досвіду, та невловимість основних рис людського існування. Роль теології у філософії Гайдеґґера невиразна, хоча його роботи були під сильним впливом таких тогочасних богословів як Пауль Тілліх. Сам Гайдеґґер, здається, іноді натякає, що Буття – предмет філософів, та Божественість – предмет поетів – в решті суть тим самим. Серед найважливіших робіт Мартіна Гайдеґґера можна назвати: «Буття та час» (1927), «Вступ до метафізики»(1935), «Питання про техніку» (1953), «Що таке – філософія?» (1956) та «На шляху до мови» (1959). Переклад з англійської – тов. О.Деснянський Джерело – http://www.oswaldmosley.com/martin-heidegger.htm Статья: http://ntz.org.ua/?p=1897

Скучаю сильно без тебя я, Все мысли только о тебе! Мое прекрасное созданье, Безумно я хочу к тебе. С утра с тобою просыпаться, А вечером, обняв тебя, Любовью страстно упиваться. О боже, как хочу тебя! Здесь без тебя мне одиноко, Весь свет мне без тебя не мил, И видя все наши страданья, Любовью Бог нас наградил. Конец придет, я в это сильно верю И вскоре, вместе будем я и ты, К тебе приеду я из дальнего-далека И непременно вместе будем мы!

 

krasota-gif.com - Дождь,

МЫСЛИ  ОСЕННИЕ. 

******************************************

Осенние  дожди мне в радость!

Не от того ли жизни сладость

 Мне преподносит нынче  день?...

 

*******************************

 

Продолжение здесь:

 

http://www.mypishem.ru/stihi/lirika-filosofskaja/mysli-osenie.html

   

Благодарю  ВСЕХ сердечно и тех, КТО  прошел по ССЫЛКЕ ПРОПЛЮСИЛ и ОТКОММЕНТИЛ ТАМ !!!

*******