по локальному чату на предприятии
Многоадресное сообщение:
  Владислав (экономист по сбыту) :признавайтесь, у кого 29?
  Монтажист: Влад, ты не поверишь, но сегодня у ВСЕХ  29.09.2010, даже если они этого не знают.
  После работы в маршрутке:
  - Влад, ты чего там такое потерял 29-е, что по всему комбинату разослал?
   - А, так это ты прикалывался. Та график отгрузок за 29-е где-то на складе затерялся.

 

5.

- Вибачте, що відволікаю, але чи пожертвуєте ви  на благодійну компанію для дітей-сиріт?

 Хлопець років двадцяти трьох тикає папку з якимись незрозумілими фотографіями, на перший погляд зовсім непричетними ні до яких благодійних компаній.  Дивлюся на нього відсутнім поглядом і повністю холодно запитую:

-         А коли відбуватиметься акція?

-         Точна дата ще невідома.

-         Для яких дітей відбуватиметься акція, говорите?

-         Сиріт. Для дітей-сиріт.

-         Я розумію, що для сиріт, але яких саме?

-         Для дітей нашого міста.

-         Ага. Скажіть, а у вас що, немає спонсорів?

-         Е-е.. та є.

-         І що? Не вистачає коштів?

-         Е-е.. не вистачає.

-         Неправильна відповідь. Потрібно говорити, що у вас соціальний проект – залучення матеріальних сил пересічного населення. Ви погано підготовлені.

-         Вибачте, що потурбував.

-         Нічого-нічого. Це мене трошки розважило.

Хлопець пішов ні з чим. А що? Хочеш мати дурні гроші – підготуйся хоча б. Мене завжди дивували люди, які спокійно можуть виходити із зони власного комфорту, але в них чомусь не вистачає прудкості розуму придумати щось влучне й правдоподібне. Сорому в них немає. Та в кого той сором зараз є? Навіть у мене, такого всього правильного й начитаного ніякого сорому, ось сьогодні Світлану образив ні з того, ні з сього.

-         Круто ти його..

-         Знову ти? – Світлана дивиться на мене широко розплющеними очима, - ти говорила, що тобі там дорогу переходити, а прийшла туди, куди і я.

-         Я не знала, що ти йдеш у парк. Я звикла там переходити дорогу, тому й перейшла.

-         Мені однаково.

-         Що ти тут робиш?

-         Думаю.

-         А чому ти не дав йому грошей? Ти не любиш дітей?

-         Я не люблю брехунів. Ти за мною стежиш?

-         Та ні.

Вона спокійно розвернулася й пішла до лавки навпроти. Я таки встиг роздивитися її черевики. Не помилився, такі на середньому підборі з довгим, але квадратним носом, трохи стертим, збоку замочок й якісь квіточки, тупі повністю, як на мене. Вона демонстративно всілася, вийняла з сумки фотоапарат і почала щось клацати на ньому. Я погано бачив, але здалося, що річ така собі, не за три копійки, як-то кажуть. Аж дивно було бачити таке в неї в руках. Я дивився декілька хвилин на все те, потім встав і підійшов.

-         Ти фотографуєш?

-         Ба! Ти говориш до мене першим?

-         Можеш відмітити в календарику цей день.

-         Так, фотографую, капітане, - промовила вона з тими ж складками на лобі, що й тоді, коли переходила дорогу, - якщо хочеш знати, то мені подобаються твої риси обличчя, я хотіла тобі запропонувати фото сет, але ти так і не дав мені жодного разу такої можливості.

-         Оо. Потрібно було зразу говорити, нічого тріпати язиком пусте.

-         Ти  дуже злий.   

-         І що?

-         Знову автовідповідач вмикаєш?

-         Це питання?

-         Я не можу вже. Або ти починаєш нормально говорити зі мною, або розмову закінчено.

-         А якщо ні те, ні те?

-         Мені немає, що сказати. Чесно. Просто бракує слів.

-         Читати треба більше. Набиратися лексики.

-         Чого ти підійшов? Я ж уже залишила тебе в спокої. Хіба не цього ти хотів?

-         Техніка класна в тебе в руках. Зацікавився.

-         Ти – нудний. Тебе не цікавлять душі людські, тебе цікавлять механізми.

-         Ти права. Якщо б ти була роботом, я би зацікавився твоїм механізмом значно більше.

Я демонстративно пішов вздовж алеї, бо стало знову нудно, прагнув створити ситуацію недосказанності. Такий собі я театрал. Дань Станіславському, моєму кумирові ще зі старшої школи. Та й, чесно кажучи, не хотів уже бачити зморшки на лобі Світлани, які, я впевнений, вона намружила.

Мандруватиму вже до метро. Пора додому мабуть їхати. Який малий цей акваріум. Ніде навіть кисню вихопити декілька ковтків. Ніяких свіжих емоцій, нічого нового. Як я хочу дивуватися, хочу, щоб щось мене вразило до глибини душі, так, щоб тремтіти. Нудно, нічого розважливого. Здається, химерні тіні гілок на мокрому асфальті – єдине, що може захоплювати.

 

На фото - я - падлюка (1) http://blog.i.ua/user/3026999/544034/

На фото - я - падлюка (2) http://blog.i.ua/user/3026999/544330/

На фото - я - падлюка (3) http://blog.i.ua/user/3026999/544986/

На фото - я - падлюка (4) http://blog.i.ua/user/3026999/545634/

Есть у меня старинный друг, хоть он вдвое старше меня, но надеюсь тоже считает меня другом. Это старый кагэбэшник Юрий Тарасович. От него я слышал много парадоксальных историй, в которых вроде все понятно, но ничего нельзя понять... эти истории тебя долго преследуют, как застрявший в голове мотив. Они грузят голову и заставляют думать. Вот одна из них: В самом начале девяностых, когда Союз только распался, в определенном военном округе, в определенном лесном гарнизоне ( "определенный" - любимое слово Юрия Тарасовича. Он даже может сказать, что идет в магазин за определенными продуктами. Ничего не поделаешь - отпечаток службы...) Так вот в этом гарнизоне находилось на боевом дежурстве, определенное количество межконтинентальных ракет, определенной суммарной мощности, выраженной в мегатоннах. Население города - человек двадцать офицеров с семьями и рота солдат. Архитектура города состояла из дома офицерского состава, штаба и казармы. Сразу за городом, начинался городской парк, раскинувшийся во все стороны километров на 500, аж до другого такого же шикарного города...Даже телевизоров в городе не было - не добивал сигнал.

Служил там старлей. Сказать, что рубаха парень, ничего не сказать. Все его просто обожали: добрый, отзывчивый, абсолютно не жадный, что по тем местам и временам было дико. У этого старлея в Москве жил старший брат и не простой, а очень богатый банкир. Он всю дорогу внушал младшему братику - старлею: -Что ж ты Вася, ( назовем его так) сидишь там в лесу, а жизнь проходит? Увольняйся из армии. Приезжай ко мне в Москву, я тебя сделаю своим соучредителем, будем опираться друг на друга. Ну а если ты совсем тупой, то будешь у меня начальником службы безопасности, с зарплатой пять штук зелени. Но наш Вася не хотел бросать службу, даже товарищи крутили пальцем у виска. Но банкир подогревал "непутевого" брата, присылая на жизнь 2000 баксов в месяц. При том, что зарплата офицера была тогда долларов сорок. И наш Вася не жлобился, скупал всю автолавку и поил и кормил всех, всех, всех. На машину не хватает 300 баксов? - На, отдашь когда сможешь. На отпуск занять 150? Пожалуйста... не отказывал никому, хотя знал точно, что отдать не смогут, да и не было случая, что бы кто-то пытался... Ему даже не завидовали, завидовали только тем, кто успевал первый в очереди на заем денег. Врагов у него не было, наоборот, все старались позвать в гости и накормить обедом. Вася был неженат. Однажды с майорской дочкой случилось горе, она стремительно стала слепнуть, а девчонке 9 лет. Летали на вертолете в больницу, там сказали: - Мужайтесь, но ваша девочка ослепнет. Помогла бы только операция в Германии, но стоит она 12 тысяч дойчмарок, а это по тем временам как читиллион - шмиллионов, ведь квартира в Москве, стоила тогда тысячи четыре... Вася в тот же вечер позвонил брату, имел с ним напряженный разговор, но через пару дней вручил майору сумку денег:- На. В Москве поменяешь на марки... Немцы не подвели, операция помогла, к девочке вернулось зрение. Вот таков был старлей Вася. Как такого не любить? Однажды ночью, находясь на боевом дежурстве, глубоко под землей, Вася шарился по всем " определенным" помещениям командного пункта, в поисках сигареты. Из туалета вернулся капитан и говорит:- товарищ старший лейтенант, вы не имели права входить в это помещение, у вас нет допуска в эту зону. - Да ладно тебе, я только хотел сигаретку у тебя тут потырить... - Сигаретку не сигаретку, но я обязан доложить в особый отдел. Хотелось капитану стать майором и он заложил Васю. Бывает. Стали Васю тягать и так и сяк и после "определенной" проверки, выяснилось, что Вася....шпион, завербованный североамериканскими штатами… Завербовали его еще в училище, подставили девчонку и: либо отчисление и срок за изнасилование, либо - что-то подписать, с кем-то сняться на видео...да собственно и все. Прошло пять лет. Он уж было успокоился. Но в гарнизоне его нашли, и пришлось Василию сливать потенциальному противнику - "определенные" коды ракет, которые менялись каждый месяц, так что у старлея всегда была «работа.» И конечно же никакого брата у него не было, а все полученные деньги, он тратил на общество. При обыске у Васи не нашли ни одного (!!!) доллара. Старлея навсегда увезли в "определенном" неизвестном направлении. Вроде бы все просто - "по делам вору и мука" Только вот "Хорошему" капитану, разоблачившему шпиона - Васю, офицерское общество устроило тяжеленькую житуху. Его подставили и вынудили уволится на гражданку.Не простили ему старлея. Все понимали, что Вася предал родину, но он черт возьми хороший человек, да и что такое родина, когда страна лопалась и распадалась вместе с присягой...? А попробуйте спросить майора, у которого дочка стала видеть белый свет: А кто же в этой истории гад, и кто хороший...?

З Днем Ангела! Мене (Я - Надія ;) ) і всіх іменинниць ;) 

АПД: О! І нагода познайомитися ;)

Новое руководство Госсвязи наладило взаимодействие с менеджментом «Укртелекома»,-  передает корреспондент «proIT». Предприятие вовремя рассчиталось по кредитным обязательствам перед международными кредиторами. Все налоги, сборы и другие обязательные  платежи в бюджет и государственные целевые фонды осуществляются вовремя и в полном объеме. Нет задолженности по заработной плате. Обеспечен рост доходов от  услуг связи, в особенности новых. Этих результатов предприятие добилось без смены состава менеджмента», - заявили «proIT» в Госсвязи. Читать дальше.. http://portaltele.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2759:2010-09-29-08-23-00&catid=4:companies&Itemid=6

Представитель российской телекоммуникационной компании Altimo
приходил в Антимонопольный комитет Украины, и обещал предоставить всю
информацию о своих активах в Украине. Об этом на пресс-конференции
рассказал и. о. главы АМКУ Юрий Кравченко, передает корреспондент
«proIT»... Читать дальше...
http://portaltele.com.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=2758:2010-09-29-04-12-41&catid=23:2010-04-22-15-52-31&Itemid=23

30 вересня церква вшановує пам'ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їхньої матері Софії.

За правління імператора Адріана жила в Римі вдова Софія з трьома доньками. Побожна мати назвала своїх дочок іменами трьох богословських чеснот: Віра, Надія і Любов. Вона дбайливо виховувала своїх доньок, даючи їм приклад мужності та витривалості у святій вірі.

Під час переслідування християн у 137 році матір з доньками ув'язнили та відправили на суд до імператора. Після безуспішного намагання схилити дівчат до відступництва від святої віри, розлючений імператор наказав замучити невинних дівчат, а матір відпустити на волю. Софія поховала тіла своїх доньок, а сама провела у молитві три дні біля їхнього гробу. Третього дня Бог забрав її святу душу до Себе.

Незважаючи на таку страшну історію, це свято завжди сприймалося радісно. Три дівчини і їхня мати показали, що для людей, зміцнених благодаттю Святого Духа, недоліки тілесних сил аніскільки не перешкоджають прояву сил духу та мужності.

Сьогодні всіх жінок, які носять ці імена вітають з Днем янгола. З давніх часів було прийнято кожній Вірі, Надії, Любові і Софії дарувати букети квітів і шоколадні цукерки. За традицією іменинниці відправлялися на вранішню службу в храм, щоб вшанувати своїх батьків. Цього дня жінкам дозволялося не працювати, навіть не поратися по дому.

Я щиро вітаю всіх жінок з іменем Віра, Надія, Любов, Софія з Днем янгола.  

Заснули мальви бiля хати, Iх мiсяць вийшов колихати. I тiльки мати не засне, мати не засне, Жде вона мене... О, мамо рiдна, ти мене не жди, Менi в наш дiм нiколи не прийти. З мойого серця мальва проросла, I кров'ю зацвiла. Не плач же, мамо, ти ж бо не одна - Богато мальв насiяла вiйна. Вони шепочуть для тебе восени: "Засни, засни, засни, засни..."

Соловейку-синку, пташечка маленька..соловейку-синку, пташечка дрібненька..

Де ж ти, де ж ти будеш зиму зимувати?? Де ж ти, де ж ти будеш гніздечко звивати??