Я уже не настолько слаб
- 13.10.10, 11:27
Но во мне слишком много зла
Непрощаемого врагам
Наконец-то дошли руки выложить в Музыку подборку "Зимовье зверей".
Тексты своеобразные, но послушать есть что, мне так кажется:)
Джин.
Лорел Лонг, иллюстратор детских книг, в том числе "The Mightiest Heart" Линн Каллен, за которую получила золотую медаль от Общества иллюстраторов. Лорел профессор искусства в California State University, Нортридж. Она живет в Южной Калифорнии. Здесь я пожадничала с картинками. Слишком большие и красивые-) Поставила все в фотоальбом и там название книг указано http://photo.i.ua/user/2336110/215149/, а тут ее совместная работа http://photo.i.ua/user/2336110/215162/ -рекомендую!!!!

14.
Ми бігали, наче ненормальні пустими вулицями. Було темно вже, одяг прилип до тіла, волосся прилизалося до голови й обличчя, ноги були мокрі. Так як я і хотів. А вода з неба все не вщухала. Дивно, що весною випав такий теплий дощ, чи то, може, у мене через стрес атрофувалися тимчасово відчуття. Я послизнувся й смачно гепнувся в грязюку, Світлана підбігла до мене й почала тягти за руку. А я потяг її вниз; завалити її було неважко, по-перше, вона слабша, по-друге, не очікувала, певно. Спочатку вона знову скривила лоба. Подивилася на мене секунд з п’ять серйозно, а потім зачерпнула в долоні грязюки й пхнула ними мене в плечі, голосно засміявшись при цьому. Чудово, тепер я повністю в багні, від п’ят до голови. Я всівся в позу лотоса спиною до неї й почав ліпити щось з грязюки. Світлана підповзла навколішки, подивилася хвильку й почала і собі щось ліпити. Нам обом по двадцять, ми обидва вміємо філософствувати, ми знаємо ціну таким прогулянкам під дощем, що потім неважко й під крапельницю в лікарню загриміти, але ми не думаємо про це. Або думаємо. Але нас це не хвилює. Чи не так. Хвилює, але ніхто не збирається нічого міняти. Ми є, ми тут, реальні, справжні, як ніколи. Цієї хвилини я зрозумів, що мені немає чого втрачати, мені нічого не потрібно по великому рахунку, та й по малому також, мені ні по якому рахунку нічого не потрібно. Я не щасливий, але і не нещасний, я звичайний. І вона звичайна. Усе дуже натурально. Як тоді, коли я роздивлявся її й уявляв мармуровим пам’ятником. Відчуваючи, я відчував. Я піднімав обличчя до неба, краплі ляпали мене по повіках, щоках, підборіддю, стікали тонкими струмочками по шкірі. Я відкривав рота, як дебіл останній, не думаючи про те, що зараз екологія погана, дощі радіаційні, і після таких пригод у мене може повипадати волосся, і кишечник може пропектися.
Ми будували замки, магістралі, копали ямки, прокладали канали. Дощ – природній саундтрек до всього цього фільму. Кадри не переставлялися, але були динамічні, кольори - однотонні, але приємні для ока. Саме тоді я жив. І саме тоді до мене дійшло, що я готовий померти. Бувають такі дні, коли хвилини тягнуться годинами, і все вирішують секунди. Не знаю, чи моя фраза. Але вона в мені. Я знаю, як воно, коли зависаєш у міжчассі, у міжпросторі, коли втрачаєш пріоритети, керуєшся лише самим апріорітетом, тобто коли досвід і раціональне мислення не мають смислу й значення. Відчуваючи, відчуваю. Знову.
Ми встали. Розглядали довго наше місто в мініатюрі. Світлана раптом перестрибнула через огорожу, якою ми оточили свій продукт альтернативної, як-то кажуть, творчості , і почала бігати зиг-загами між замками, будинками й басейнами, уже повністю залитими водою, залишаючи сліди від кросівок, у неї підошви з візерунком ялинкою, така собі гусінь від трактора. Вона переплигнула через огорожу з того боку й стала навпроти. Ми дивилися одне на одного, потім одночасно кинулися на фігурки з грязюки й почали їх бурити. Ми розплющували їх, пресували, ламали, давили, заліплювали ямки, били ногами, стрибали на них. Потім, коли від міста залишилося мокре місце в прямому значенні цього слова, голосно дихали й дивилися озвірілими очима то один на одного, то на місце, де хвилин з п’ять тому були чудові штуки. Гарне швидко помирає. Такого задоволення й душевного спокою я давно не відчував, на стільки давно, що не пам’ятаю, коли відчував, можливо, ніколи. Ось воно – катарсис. Потрібно пережити ще більший стрес, щоб попустило. Отже, смерть діда для мене менший стрес, ніж вивалятися в грязюці під дощем та розбурити пісочні замки? Я – таки падлюка.
попередня глава http://blog.i.ua/user/3026999/553660/
На фото - я - падлюка (1) http://blog.i.ua/user/3026999/544034/

Блакитне сяйво зоряної ночі,
Ясне проміння сонячного дня,
Перлинки неба – найніжніші в світі очі…
Стежинку мрії в них знайшла любов моЯ.
Спасибі, сонечко, за кожне тепле слово,
За те, що полум’я сердець оберігав
Від пересудів, від плітОк і вітру злого.
В долонях сильних почуття наші тримав.
Легких доріг до щастя не буває.
На перехресті часу ми обрали шлях.
Тепер щось більше, ніж кохання, нас єднає,
А відповідь ти вже знайшов в моїх очах.
Это так по-женски: придумать себе идеального мужчину - и влюбиться в полную его противоположность
Мне очень странно,право,нет ли тут ошибки?
Иль то причуды лишь Амуровой стрелы?..
Вступают в брак ведь только"зайчики"и"рыбки",
А вот разводятся-кобылы и козлы!!!
Он: Сори что я вчера не появился - мальчишник.
Она: На мальчишниках всегда кучи бл*дей.
Он: Не, это мальчишник, туда девок не берут.
Она: Ты че думаешь я никогда на мальчишнике не была?
Мужчины в двадцать лет занимаются любовью более страстно.
Однако,после тридцати-гораздо лучше.
Раньше,когда мне признавались в любви,я радовалась.
А сейчас после этих слов назревает только один вопрос:"Ты пьяный,что ли?"
То от чего мы бежим,рано или поздно нас догоняет...
Побежали от олигархов?!?
Женою дорожить умейте!
Жену обидеть не могИ!
Она-не вздохи на скамейке...
А щи,блины и пироги!
Мужчины,как машины.Либо тормозят,
либо гонят!
Знаете почему мужчины после секса сразу бегут курить, а мы нет?.. Да потому что с нашей стороны косяков не было!
Наши чувства, наконец, стали взаимны....теперь мне тоже по*уй...
Если у Вас кривые ноги, маленькая грудь и некрасивое лицо...-рубите лес-мстите природе.
Все мечтают о принце на белом коне!
Девушки,опомнитесь!!!
Зачем вам фермер с лошадьми?!?
Хочу такого принца!..Прям,как у белого коня!!!
Песня жадины.
Я пью до дна...
Курю до фильтра...