Український арсенал: 152-мм самохідна гармата 2С5 «Гіацинт-С»

В ході війни на Донбасі наша армія використовувала весь спектр свого артилерійського озброєння, в тому числі і зразки, кількість яких буквально можна «перерахувати на пальцях однієї руки». У тому числі і досить потужні 152-мм САУ «Гіацинт-С».

Після «ракетного буму» часів Хрущова на початку 1970-х радянські конструктори повернулися до ідеї потужних самохідних артилерійських систем, які могли б «працювати» на поле бою ядерними тактичними боєприпасами. На той момент це було досить перспективний напрямок, так як ракетні тактичні системи були дуже недосконалі - вимагали досить великого часу на розгортання комплексу і були вкрай вразливі для противника.

«Гіацинт-С» в експозиції АСВ (м.Львів)

Спочатку була прийнята популярна в той час схема відкритої установки знаряддя, хоча розглядалися і баштовий, і рубочний варіанти. Крім того, в рамках аванпроекта «Гіацинт» паралельно йшли розробки самохідного і на буксирі варіанту. В результаті з'явилися самохідна 2С5 «Гіацинт-С» і 2А36 «Гіацинт-Б». Основою самохідного варіанту стала 152,4-мм гармата 2А37 з роздільно-гільзовим заряджанням. При цьому варто відзначити, що постріли (снаряд + заряд) як самохідної гармати, так і її буксирі аналога 2А36 не мали взаємозамінності з пострілами інших 152-мм гармат, які стоять на озброєнні радянської армії.

Основний калібр САУ «Гіацинт-С»

Основою для установки гармати стало шасі 100-мм самохідної установки СУ-100П (на цій же базі змонтований ЗРК «Круг»), корпус - суцільнозварний і повністю броньований з лобовим листом товщиною 30 мм. Він захищає екіпаж установки та обладнання від куль, осколків і забезпечує захист екіпажу від зброї масового ураження на марші. У середній і кормовій частинах корпусу розташоване бойове відділення, де розміщений возить боєзапас в вертикальних укладаннях. У передній частині корпусу розміщено моторно-трансмісійне відділення з 12-циліндровим багатопаливним дизелем В-59.

Принципово нова компоновочная схема системи з передачею зусилля пострілу через опорну плиту на грунт надала велику стійкість самохідної гармати при пострілі.

Механізована боеукладка на 30 пострілів і механізм заряджання забезпечують автоматизований цикл заряджання. Установка 2С5 оснащена напівавтоматичним механізмом заряджання з ланцюговим транспортером і електроприводом. За допомогою механізму заряджання елементи пострілів переміщаються на лінію досилання. Стрільба з гармати 2С5 може вестися не тільки з подачею пострілів з боеукладки, але і з грунту.
Максимальна дальність стрільби з гармати звичайними снарядами становить 28 400 м, активно-реактивними снарядами - 33 500 м. Маса осколково-фугасної снаряда - 46 кг.

У серійне виробництво САУ «Гіацинт» були запущені в 1976 році і надійшли на озброєння артилерійських бригад і дивізій.

Україна після розпаду СРСР дісталося всього 24 артустановки зі складу 13-го артилерійського полку. Всі вони на момент початку війни на Донбасі були зібрані в 26-й окремій артилерійській бригаді (базування - м Бердичів Житомирської області). Це був 3-й дивізіон з 18 САУ (ще дві машини знаходилися на постаментах в 6-му навчальному полку і Академії Сухопутних військ).

8-я батарея готується до відправки в сторону Криму, квітень 2014 р

Першою на війну вирушила 8-я батарея (по суті, єдина боєготовності), яка 10 квітня залізницею була перекинута на полігон «Широкий Лан», де формувалася угруповання для захисту кримського напрямку. 

Решта дві батареї (7-я і 9-я) після доукомплектування мобілізованими 3 травня були відправлені на житомирський полігон, де проходили бойове злагодження.

На Донбасі вперше самохідні «Гіацинти» з'явилися лише 1 червня, коли 7-я батарея (командир - капітан Віталій Вітковський) вирушила для посилення дій 2-ї батальйонно-тактичної групи 30-ї мехбригади. Приблизно через місяць (14-я липня) в АТО вирушила і 9-я батарея (командир - капітан Євген Луценко). В цей же період на Донбасі з'явилася і 8-я батарея, яка першою і понесла втрату в матчастини. Це сталося 15 липня під час обстрілу ворожої артилерії. Хоча установка з №312 по документам і вважається знищеною в ході обстрілу, однак на фото від бойовиків вона виглядає непошкодженою. На початок серпня одна батарея діяла на луганському напрямку, а решта дві підтримували бойові дії нашої угруповання на прикордонному напрямку.

САУ 9-ї батареї на фронті, літо 2014 р

До пори до часу у бойовиків не було коштів для ураження наших далекобійних САУ, однак коли в справу втрутилася російська армія, «гіацинт» довелося не солодко. В першу чергу доводилося дуже часто міняти дислокацію. Так, наприклад, 8-а батарея перебазувалася з Білоярівка Амвросіївського району в Осикове Старобешівського.

Втрачена (кинута?) САУ, Амвросіївський район, липень 2014 р

Однак основні втрати дивізіон поніс на луганському напрямку. Так, 30 серпня в результаті вогневого нальоту в районі Лутугине були знищені одна гармата (бортовий №315), три автомобіля, тягач МТ-лобі, а також боєприпаси.

На жаль, не обійшлося і без втрат особового складу. Так, 1 вересня в результаті обстрілу російськими «Градами» позицій 9-ї батареї і 12-й 4-го дивізіону в районі Веселої Гори загинув механік-водій старший солдат Василь Маляновскій, ще четверо бійців отримали осколкові поранення (14 вересня один з них - командир гармати солдат Олексій Богуш помер в госпіталі).

 Втрачена в районі Лутугине САУ

Після підписання Мінських угод «Гіацинти» були відведені на необхідну відстань від лінії протистояння і в боях більше не брали участь.

Практично весь нинішній склад дивізіону САУ «Гіацинт-С» 26-й артбригади на одному фото

Нині подальша доля САУ 2С5 «Гіацинт-С» в складі ВСУ досить туманна. Справа в тому, що виробничих потужностей для ремонту шасі немає, як і виробництва стовбурів, які були вкрай зношені під час літньої кампанії 2014 року. Проте час від часу самохідки миготять на навчаннях і нині перебувають на озброєнні бригади.