Похована у рідному Кремянці 13 березня 2001 р.

На фото: Галина Гордасевич разом з сином Богданом і онукою Соломією

Після похорону у багатьох було здивування, чому Галина Гордасевич обрала Кремянець місцем свого вічного спочинку, бо перебувала тут всього нічого часу в кілька місяців, коли на кілька тижнів приїжджала в гостину до друзів, але відповідь досить проста: де народилася - там і захотіла бути похованою. Дуже мудре рішення. А ще в тому велика правда життя, що жодні життєві напасті не в силі переінакшити волю і долю людини, яка сильна духом! 

Якби не проклята радянська влада, не прокляті "визволителі", що запроторили Галину Гордасевич в 16-ть років за грати після того, як повезли на каторгу ГУЛагу аж на Колиму її батька - священника Леоніда Гардасевича, - то і вчилася б вона у Кремянці обов'язково, а за тим і жила та писала тут, а не промучилася 30-ть років в здеградованому зрусифікованому Донецьку. Так само діти письменниці виростали б не в середовищі бандюковичів-януковичів, а посеред нормального освіченого люду Кремянеччини, Острога і цілої Волині - серед панів, а не пролетарів-злидарів Донбасу. Чи ж не тому перша дитина Галини Гордасевич - син Сергій помер немовлям через убогу медичну допомогу сповна безоплатну, як і я, друга дитина, дивом вижив за тих умов Донбасу з його дикої соціальної убогості, засилля дегенератів та аморального суспільства. Для нормальної людини СРСР був як тотальний жах! А Донбас - як його найвища еволюція людо-ненависницького комуністичного устрою! 

Там була мука, виснаження і безнадія. Навпаки,  у рідному Кремянці відпочивала і раділа душа Галини Гордасевич у рідкісні моменти перебування тут, а планувалося і мати тут житло, як і ще багато було планів та задумів. Галина Гордасевич дуже сподівалася, що за вільної України зможе мати такий достаток зі свого творчого доробку, аж стане меценатом. Зокрема, вона мріяла спільними зусиллями відкрити у Кремянці мистецький пансіонат значно кращий за той, що в Ірені для письменників, бо тут мали бути різні митці, що творчо б проводити свої вакації: письменники, музиканти, малярі, науковці тощо. Пленери, фестивалі, конференції і просто зустрічі різноманітні прийшли б до Кремянця на постійно і це б зробило його центром культури місцевого, регіонального і всеукраїнського значення. Отже і дало значний поштовх економічному та соціальному розвитку і процвітанню. Всесвітньо відомі Канни були довгий час убогим занедбаним містечком, а ідея проведення там кінофестивалю стала золотою жилою для цього всього краю. Для могутнього історичним минулим Кремянця його оновлення було цілком реальним, як вважала Галина Гордасевич. Але, як сказав Іван Багряним і ще дехто, а тепер і я: "Маємо те, що маємо..."