На згадку про Галину Гордасевич

Вірші Галини Гордасевич

Галина

"Галина" - по-грецьки "тиша". 

Ах, яка я дурна була! 

Якби я це знала раніше,   

То зовсім інакше б жила.     

Я б не пхалась, куди не кличуть, 

Ще й подумала б чи іти, 

Не торкнулись би мого обличчя 

Знаки болю і самоти.

Я б усім посміхалась лагідно, 

Все б доводила до пуття, 

І було б квітчасте і ягідно 

В тихім гаї мого життя.

Чи це батьки помилились, 

А чи може, моя вина, 

Що у тому гаю поселилась 

Тонкостебла тернина одна?

Я її руками відводжу, 

Я ще зовсім не знаю про те, 

Що у днину весняну погожу 

Так рожево вона зацвіте.

 

У Львівській кав'ярні  "Гроно Діоніса"

Сиджу в кав'ярні маленькій,

п'ю каву,

чорнющу, як ніч, 

і гірку, як доля моя,

і все чекаю ще

на руку твою ласкаву,

і вслухаюсь в глибини пам'яті,

чи почую твоє ім'я?

Та вже не надіюся,

що колись-то отримаю Нобеля,

хоч би й писала

до знемоги,

до самозабуття,

бо після голодоморів,

концтаборів 

і Чорнобиля,

що напишеш,

щоб вразило більше,

аніж саме життя?

Я вже знаю,

що не об'їжджу всю Європу,   .

а де вже, щоб побувати

на іншому материку,

а проте не наливайте

в чашку мою сиропу -

ні на що не проміняю

долю свою гірку.

Бо кожна моя сльоза

вже діамантом стала,

а кожен мій чорний день

в небі зорею сія.

Крутою дордгою йшла,

та дійшла таки - не пристала.

В маленькій порожній кав'ярні

п'ю чорну каву я.

Благання

                                              З вогню я вийшов –

                                                           і в вогонь вернусь. 

                                                       Володимир Свідзинський

                                             Щоб Бог зіслав мені

                                                             найбільший дар: 

                                             Гарячу смерть -

                                                              не зимне умирання. 

                                                                   Олена Теліга

                                             Скінчиться все в обшарпанім хліву, 

                                             Де ще стоїть моє стареньке ліжко.

                                                               Леонід Терехович

Не програмуйте своєї смерті, 

Поети, діти, ворожбити! 

Стисніть уста в мовчанні вперті, 

Лиш подумки: - Я буду жити! 

Я буду довго і щасливо 

Життя, як чисту воду пити. 

Мене умиє літня злива, 

Скульптури буде сніг ліпити, 

А я на все не надивлюся, 

Коли ж я на вершині стану, 

То не помру. А утомлюся –

За синім обрієм розтану.

Доля поета

Минули дні поразок й перемог, 

Верхів'я щастя й урвища розпачні. 

За кожен день, який тобі дарує Бог, 

Будь вдячний.

Що влада? Натовпи німих нікчем!

Що слава? Заздрість, схована під усміхом! 

Той, що укрився за твоїм плечем, 

Твоїм, не порадіє успіхам.

Це все, відомо, суєта суєт.

Не називай цього ні горем, ні бідою.

Якщо не віршомаз ти, а поет,-

Їж черствий хліб і запивай водою.

І хай тебе штовхають у юрбі, 

Пускають плітки й дотепи солоні,-

Відкрий вночі вікно - і Бог тобі 

Найкращу зірку покладе в долоні.