- розв’язання громадянської війни в 1917 році;

- організація агресії проти демократично обраної народомЦентральної Ради та ліквідація Української державності в особі УкраїнськоїНародної Республіки;

- організація масових розстрілів військовополонених в 1918-1920 роках (українських стрільців, польських воїнів, солдатів та офіцерівармії Денікіна і Врангеля, повстанці, та ін.);

-придушення із застосуванням насилля і жорстокостіселянських повстань 1920 році;

-організація голоду в 1920 – 1922 роках – загинуло 2,5 млн.українців;

-підписання без будь-якого обговорення і згоди народу такзваного «союзного договору» в 1922 році;

-переслідування та фізичне знищення за релігійнимипереконанями українського православного духовенства та представників іншихконфесій протягом 1920 – 1930 років;

-насильницьке впровадження колективізації та цілковитерозорення українського селянства;

-організація штучного голодомору в Україні в 1932 -1933роках – загинуло 10 млн. українців;

-організація масових розстрілів української інтелігенції в1930-их роках із метою знищення інтелектуальної сили народу;

-організація масового і цілеспрямованого знищення пам’ятокісторії та культури України;

-некомпетентне втручання та вульгарне командування наукою,освітою, що завдало їм непоправної шкоди;

-організація масових арештів, розстрілів серед населенняЗахідної України в 1939 - 1941 роках;

- розв’язання та активне нав’язування братовбивчої війни наЗаході України в 1939 - 1941 роках;

-насильницька ліквідація на Заході України Української Греко– Католицької Церкви. Переслідування за віру священників і віруючихгреко-католиків;

-організація голоду в 1946 – 1947 роках – загинуло 2,5 млн.українців;

-депортація населення західних теренів України в Сибір;

-порушення міжнародних угод про права людини;

-п’ять тисяч  Киян, знищенихбандами Муравйова в 1919 роках;

-впровадженняв Україні політики русифікації та дискримінації малих національних груп;

-насильницьке нав’язування всьому народу України догматичноїкомуністичної ідеології;

- приховування даних про катастрофу 1986 року наЧорнобильській АЕС, що завдало непоправної шкоди життю і здоров’ю мільйонівжителів України;

-демонстрація 1-го і 9-го травня 1986 року – виведення назаражені радіацією вулиці міст не тільки дорослого населення але й дітей зішкіл та дитсадків;

-будівництво на забруднених радіацією землях населених пунктів для переселеннянаселення із Чорнобильської зони, які потім виявилися непридатними дляпроживання. Залучення до цього будівництва молоді, студентів;

- неконтрольоване споживання жителями України продуктівхарчування із забруднених радіацією земель;

- фінансування партійних потреб державним коштом тасистематичне перекачування народних грошей на партійні рахунки за рахунокзрощення державних і партійних структур;

- підтримка диктаторських прокомуністичних режимів шляхомтак званої допомоги братнім країнам, які обходилися народу України в сотнімільярдів карбованців;

- співучасть в організації інтервенції та збройногопридушення національно-визвольних рухів в Угорщині (1956 р.), Чехословаччині(1968 р.), Афганістані (1980 – 1989 р.р.) – загибель в Афганістані 3,5 тисячукраїнських юнаків;

- проведення політики цілеспрямованого споювання народу, щопризвело до моральної деградації частини населення України;

- застосування анти людських методів впливу на«інакомислячих» у психіатричних клініках

- повний розвал економіки України, доведення народу доцілковитого зубожіння та духовного занепаду;

- арешти та розвал економіки України, доведення народу доцілковитого зубожіння та духовного занепаду;

- арешти та розправа над українською інтелігенцією в 1960-ихроках після періоду хрущовської відлиги (А. Горська, В.Стус, В.Івасюк та багатоінших);

- політичне вбивство провідних діячів національно –визвольних змагань Лева Ребетта, Євгена Коновальця, Степана Бандери.

Їхні послідовники і нащадки продовжують чинити геноцидУкраїнської Нації і нині !!!

  Я думаю багатьом буде цікаво подивитися нове шовіністичне відео "братів".Цікаво, що перша половина ролика досить парадоксальна, очевидно під натиском  досліджень істориків, актуальність єдиного руССкого народу не витримує ніякої критики.Привласнена історія Русі, не надає новій концепції путінської Росії актуальності. Відкритість джерел, та вільний доступ до інформації,  дає змогу широким масам людей , все більше усвідомлювати всю масштабність фальсифікацій історії яку нам нав'язували.

 Для Росії це крок до розвалу їхнього конгломерату тим паче, що до ідеї єдиного руССкого народу ніяк не приклеїти їхню азійщину, а тим паче не приклеїти до тієї азійщини Україну та Білорусію. Позитивом першої половини фільму є те, що на кінець "брати" починають визнавати свою ідентичність.

То ж  ласкаво просимо в проект "Велика Татарія"!

    Хотів би звернути увагу на карту "Великої Татарії" в другій половині фільму, теза Жириновського "мити брудні чоботи в Індійському океані", в дії.Саме цікаво, що велікійє брати, навіть на підсвідомому рівні не здогадуються, що наприклад, любий європеєць, не зміг би мити брудні чоботи в індійському океані, бо останній раз вони чоботи носили, років 200 назад, в кращому разі,вони могли б мити кросівки  "Адідас", про те вони надають перевагу мити сланці,  та банні тапки на відпочинку.

Вітаємо всіх з Новим 2013 роком! Бажаємо кожній українській родині щастя, достатку, міцного здоров'я, здійснення всіх мрій і планів, а також, щоб всі негаразди минали вас і ваших близьких! Слава вам! І слава Україні!

Адмінгрупа Світової інтернет-спільноти
українців "Україна - Ukraine".

Слова мои кажутся иногда резким криком потому, что им не предшествовали свободные объяснения с читающим обществом; что свободы слова мы, Малороссияне, лишены более, нежели какая-либо народность в Русской Империи; что мы поем свою песню на земле чуждой… Мы имеем против себя не одно Правительство, но и ваше общественное мнение. Мы имеем против себя даже собственных земляков-недоумков. Нас горсточка, хранящих веру в свою будущность, которая, по нашему глубокому убеждению, не может быть одинакова с будущностию Великорусского народа. Между нами и вами лежит такая же бездна, как между драмой и эпосом: и то и другое великие создания божественного гения, но странно желать, чтобы они слились в один род! А ваше общество этого желает и в это слепо верует. Ваше общество думает, что для нас клином сошлась земля в Московском царстве, что мы созданы для Московского царства, а пожалуй, что Московское царство создаст нашу будущность… Да если б можно было писать по-искендеровски, то каждая оскорбляющая вас фраза превратилась бы в биографический, этнографический или социальный трактат, и целая литература образовалась бы из нашего несогласного с вашим воззрения на то, что теперь обсуживается в назидание всей Русской земли по-Московски и Петербургски. Это время настанет-таки, но настанет тогда, когда нас не будет уже на свете… мы храним завет свободы нашего самостоятельного развития”.

Пантелеймон Куліш — письменник, історик, етнограф, літературний критик, публіцист і громадський діяч, автор українського правопису.

Не став називати статтю патетично "Останні бій генерала...", тому що це буває тільки за життя, а після смерті настає час боротьби духовної і ця боротьба безкінечна - останнього бою тут не буває.
Також не можу не втриматись від невеличкого іронічного відступу: тираж книги Василя Кука про Степана Бандеру та Романа Шухевича було отримано мною 21 грудня, коли очікувалось на черговий кінець світу, але замість того сталося народження нового світу - світу з книгою Василя Кука, яку видало львівське ПП "Видавництво "БОНА".
Від 26 грудня книжку можна придбати в книгарнях м. Львова, а в подальшому сподіваємось і на поширення її в інших регіонах України, про що і моє щире прохання долучатися всіх, кому це до снаги. Звертайтесь, купуйте і поширюйте цю книгу, з чого станете учасником в наступі й боротьбі за процвітаючу Україну, за державу для людей праці без визискувачів та окупантів. Єднаймося в дії - в наступі, який підготував своєю книгою генерал-хорунжий УПА Василь Кук.
Час діяти настав!





ВАСИЛЬ    КУК, Генерал-хорунжий, останній Головний Командир УПА

СТЕПАН   БАНДЕРА       РОМАН  ШУХЕВИЧ

Додаток: Степан Бандера  про  Романа Шухевеча

Дослідницький проект «Хто ти є, Україно?!»
Автор ідеї проекту, упорядник і редактор    Богдан    Гордасевич


«БОНА»
Львів, 2012

БКК

Кук. В.
Степан Бандера. Роман Шухевич. – Львів: ПП«Видавництво «Бона», 2012 – 144 ст.

Увазі читачів пропонується два біографічні дописи про видатних діячів опору та націоналістичного руху в Україні:  Степана Бандеру та Романа Шухевича, які написав один з найкращих знавців цієї теми – їх близький товариш та побратим по зброї, останній Головний Командир Української Повстанчої Армії – генерал-хорунжий УПА Василь Кук.
В додатку публікується рідкісна за вживанням у оббігу праця Степана Бандери про Романа Шухевича, написана вже після трагічної загибелі останнього, отже цілком відверта і виважена у висновках.
Книжка розрахована на використання в якості посібника з історії у навчальних закладах України всіх рівнів акредитації.


Дане видання здійснив власним коштом Богдан Гордасевич в якості особистого внеску щодо відзначення 14 жовтня 2012 р. визначної дати – 70-річчя Української Повстанчої Армії


        ЗВЕРНЕННЯ  ДО  ЧИТАЧІВ

Вельмишановне панство, дякуємо вам за те, що ви придбали цю книгу і тим самим вже підтримали українську книговидавничу справу. Дякуємо і сподіваємось на подальшу плідну співпрацю.
Затим маємо до вас величезне прохання щодо сприяння у поширенні українських видань в різних суспільних сферах та регіонах України, тому що через цілий ряд негативних чинників, перелік яких тут занадто обтяжливий, а також він всім добре відомий, – українські видання мало або взагалі не доходять до бібліотек та навчальних закладів більшості регіонів України, особливо до глибинних містечок з районів, а тим більше – села.
Силами видавництв і навіть локальних мереж книготоргівлі неможливо подолати кризу розповсюдження українських книжок в Україні, а без цього які знання опанують нашим суспільством? Відповідно: яку державу ми збираємось будувати? Українську могутню чи «ніяково ніяку» маргінальну? Яке молоде покоління виховаємо для нашого майбутнього? Байдужих яничар чи свідомих українських патріотів? Задумайтесь над цими питаннями і зробіть свій вибір, як і зробіть свій вагомий вчинок: придбайте і подаруйте примірник української книги туди і тому, де на вашу думку вона є дуже і дуже потрібна. Мова йде не конкретно про це видання, а в загалі про знакову і величну справу: поширення Українського Слова!
Давайте чітко усвідомлювати: з малих справ кожного з нас – твориться Велика Справа нашого спільного державного буття.
Які ми – така і держава!
Саме тому той, хто діє – той не нарікає на свою державу! Бо робить справу і вірить в те, що наслідком його приватного діла стане спільне благополуччя всієї його країни – України!

Богдан Гордасевич


Дослідницький проект «Хто ти є, Україно?!»
було започатковано 2002 р. у м. Львові

Головні завдання та напрямки діяльності:

1. Самоідентифікація держави Україна в світовому історичному процесі.

2. Пошук і визначення пріоритетів майбутнього державного розвитку України.

3. Інформаційне, патріотичне, національне і культурне просвітництво.


У співробітництві з «Видавництвом «БОНА» заплановано видати у 2013 р. наступні книжки:

1. П. Скоропадський.  С. Петлюра.  Є. Коновалець – Збірник.
В збірнику подано стисло біографічні данні і головні етапи життя кожного з цих видатних українських діячів початку ХХ ст. Значна увага приділена бібліографії.

2. Герой України Степан Бандера – Збірник.
До книги увійшли основна частина збірника, виданого до 100-річчя провідника ОУН С. Бандери, що містив матеріали сучасної дискусії з приводу ювілею включно з російськими та польськими авторами, з доповненням нових документів, а також розширена біографія С. Бандери і додано його авторські твори.

3. Герой України Роман Шухевич – Збірник.
В основу цього видання увійшли доопрацьована версія збірника, виданого до 100-річчя  Головного Командира УПА Романа Шухевича, що містить біографію, авторські твори і матеріали сучасної дискусії з нагоди ювілейної дати.

4. Нескорена Берегиня. Мартиролог про 115-ть українських жінок-політв’язнів радянської репресивної системи від 1919 до 1991 років
Книга унікальна за своїм змістом, тому що містить відомості про унікальних жінок, зокрема про трагічні долі жінок з роду Крушельницьких,  жінки і доньки Н. Махна, сестер С. Петлюри й С. Бандери, жінки В. Сосюри,  Я. Галана, Р. Шухевича і його сестри тощо. До кожної біографічної замітки додано унікальні авторські матеріали і документи.

Всі перелічені вище книжки розраховані на використання в якості посібників з історії у навчальних закладах України всіх рівнів акредитації.

Адреса: «Видавництво «БОНА», вул. Наукова, 5  м. Львів, 79053
т. (032) 2540274   [email protected]

джерело http://hklib.npu.edu.ua/full_txt/gilea/gilea17-2008.pdf

Оскільки листи мої, то вважаю етичним їх оприлюднення, тому що там багато мого світоглядного висказано, то чого маю переінакшувати з їх викладом та подачею?
Для кращого розуміння хто є Олександра Щур - донька дуже видатного чоловіка Євгена Храпливого, який провів просто революційні перетворення у сільському господарстві українців Галичини в часи 1920-30-років, був міністром сільського господарства в Уряді Ярослава Стецька 1941 р. не будучи членом ОУН, про якого можна і треба багато говорити, але іншим разом. Я не знаю чогось більше про Олександру Щур, що вона українська письменниця і проживає в Канаді, що вона якимсь чином познайомилась, листувалась з моєю мамою Галиною Гордасевич, заопікувалась нею, надсилаючи продуктові посилки, ліки та іноді невеличкі суми грошей у важкі 90-ті, які були досить сутужними для нашої літераторської родини.
Після смерті мами 2001 р. цей контакт обірвався на низку років, але коли вийшло 3-томне видання "Вибраного" Галини Гордасевич, я по старій пам’яті вислав посилкою їх на віднайдену адресу і несподівано наш зв’язок з Олександрою Щур було відновлено.

Лист № 1

10 листопада 2012                             п. Лесі Храпливій-Щур
м. Львів                                             м. Торонто, Канада

Шановна і дорога наша пані Леся, вашого великого листа з книжкою і купою цікавих додатків я отримав, за що щиро вдячний.
Дуже всім сподобався ваш лист за ту енергію, який він в собі несе нам від вас. Так приємно спілкуватись з людьми, які не рюмсають і не бідкаються, а роблять справу і до інших з тим звертаються. Я подібну енергію відчув, коли були ще попередні вибори і до нас в район приїздила виступати сама б.п. Слава Стецько, яка вже мала досить поважний вік, але до чого сильна від неї йшла енергія віри, бадьорості і завзяття, що просто важко передати. Що значить гарт – то гарт, і що воля – незнищенна! Мало серед нас таких людей, а шкода. Як не вистачає людей з вірою в себе і в справу. Кожну пропозицію, що я з ними ходжу і приходжу, всі починають обговорювати від початку так: чому її неможливо зробити, скільке то є проблем і обов’язково все втикається в гроші: ніхто не дасть, а без того...  Нудьга повна! Якби таких дослухатись, то все б давно пропало, але я з іншої породи: що можливо зробити зараз – треба робити зараз, а там час покаже. Я так свій альманах „Наш Львів” робив і зробив, а гроші потім наче самі знайшлись його видати, щоправда я з того мало що користі мав, як і за видання „Нескорена Берегиня” – кількадесят авторських примірників ото і весь гонорар. Але ж хіба це важливо? Для мене важливо, що справа зроблена, що є гарний результат, який грошима не виміряти.
Те саме з моїм проектом „Уся Україна”: роботи дуже багато і дуже цікавої, бо  кожна мапа України відтворює окремий її аспект і все детальніше і глибше. Також, я прошу вибачити, але ідея посвяти проекту саме вам: Олександрі Храпливій-Щур – є для мене дуже важливим символічним чинником, бо я так само є сином дуже видатної людина як і ви, тому сповна розумію вашу самокритичність, але має бути як за Вільямом Шекспіром з „Гамлета” тільки до навпаки: зв’язок епох не перерветься. У моєї  мами є чудовий вірш на цю тему:

ТОЧНО ДАТОВАНИЙ ВІРШ

Цей вiрш я написала  двадцять п’ятого лютого
Тисяча дев’ятсот шiстдесят сьомого року.
Я точно датую його, бо все мене лають,
Що нема в моїх вiршах ознак часу.
Кажуть, такi вiршi можуть бути написанi
І через сто, i двiстi, i триста рокiв.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Жiнки плакали, коли їх залишали кохані?
Я не думаю, що через триста рокiв
Вони будуть цьому радiти.
Але хiба я винна, що триста рокiв тому
Люди боялися смертi?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Вони будуть чекати смертi, як визволення.
І хiба я винна, що триста рокiв тому
Зраду карали смертю?
Я не вiрю, що через триста рокiв
Зраду вважатимуть доблестю.

Простiть мене, що я схожа на своїх прадiдiв.
Простiть мене, що я схожа на своїх правнукiв.
Бо ж я – та ланка, що з’єднує минуле з майбутнiм.

Моя думка, що власне це призначення „ланки” і творить правду життя, де ви продовжуєте величну справу свого видатного батька Євгена Храпливого, а я – своєї видатної мами Галини Гордасевич. Тому у своєму проект „Вся Україна” мапу-відгалуження по сільському господарству я обов’язково присвячу Євгену Храпливому, а мапу-відгалуження по літературі – своїй мамі. Це дуже глобальний проект, бо Інтернет дає величезні можливості концентрувати масу інформації, а вся проблема тільки у її упорядкуванні та опрацюванні, як і розміщенні.  На цьому завершую свої мрії і перейду до теми, яка всіх нас турбує найбільше: вибори до Верховної Ради України.
Скажу відверто, що на мою думку це були  чи не самі найголовніші з усіх виборів, які відбувалися в Україні, тому що це вперше люди голосували не за принципом аби „проти” когось і тому за його опонента, а чітко „за” певну політичну силу, як позитивну і потрібну – це величезна подія у становленні державного народу, свідомого своєї сили і значення волі народу. Найкращим себе у цих виборах показав український народ! Ще, зрозуміло, не весь, тому що чимало ще піддалось на подачки і просто облуду, яку вкотре розповсюджували комуністи та регіонали, але загальна картина по Україні змінилась кардинально. То є величезна перемога!
Також  всі у величезному шоці не тільки з того факту, що „Свобода” пройшла до парламенту, хоч багато хто з навіть наших львівських знайомих казав, що голосувати за „Свободу” – це змарнувати голос, а треба всім дружно за Об’єднану опозицію, але насправді ось як все гарно вийшло! Всі політики (і не тільки вони!) особливо шоковані тим, що майже половину голосів „Свобода” набрала у середовищі російськомовного електорату! І я можу це підтвердити, тому що була радіопередача всеукраїнська з включенням дзвінків від простих громадян, то фактично всі говорили російською і підтримували „Свободу”. Особисто я так само в трансі від такого дива, але у дуже приємному трансі! Значить робота мами над книгою і моя робота по розповсюдженню книги „Степан Бандера: людина і міф” не було марним заняттям – дійшло таки! Правда – вона і є Правда! І мої збірки документальні про Степана  Бандеру і Романа Шухевича до їх 100-річчя також розійшлись і свою справу зробили. Тішусь з того, бо нелегко то все давалось і дуже мало допомоги було в тому. Але попри все – справу зроблено!
Що буде далі – то покаже час. Головне відбулось: ми є ДЕРЖАВНИЙ НАРОД !!!
Принагідно повідомлю вам ще одну дуже радісну новину, про яку досить мало говорять і є небагато інформації: кордон поміж Україною і Росією набув фізичного вигляду! Тобто вже встановлено з обох боків вздовж кордону державні стовпчики України й Росії, а поміж ними прорито чи накреслено прикордонну смугу. Все! Нема чого казати: „Ой, а я не помітив!” різним порушникам кордону, а найбільше – російським чиновникам. Показували короткий репортаж про підписання цієї угоди, то Путін просто казився з того, бо він мріє відновити СРСР, а тут замість входження у його Митний чи взагалі Євроазійський союз – демаркація кордонів і юридично, і фізично.  Вважаю цю подію дуже вагомою і знаковою, тобто Янукович і його Ко, як колись і Кучма, розуміють, що московське панування над Україною – то є і для них огидне рабство, а не жодним чином декларована правдива співдружність.
Ще хочу поділитись однією радістю, яку помічаю і відзначаю тільки я, тому що бачив дитиною, як у вже далекі 70-ті в Східній Україні водії авто на лобовому склі прикріплювали портрети Сталіна, хоч ніхто їх до того не примушував – хотілось. Дякувати Богу, що минула та мара. І радісно, що тепер можна помітити багато авт, де на передньому склі закріплено державний синьо-жовтий прапорець, є що з тризубом, а є ще поряд і прапорець червоно-чорний УПА. Важливо, що не тільки звичайні авта мають прапорці, але і дорогих марок, тобто так званих „крутеликів” – дуже важливо, щоб цей клас буржуа відчув свою державну значимість і причетність до України.
Мушу сказати, що 14 жовтня було дещо прикро відзначати 70-річчя УПА без державного визнання і належної всеукраїнської пошани до наших героїв Ідеї і Чину, проте в Києві відбувся грандіозний марш центром Столиці Української  Самостійної Соборної Держави під гаслами „Слава УПА!” і з синьо-жовтими та червоно-чорними прапорами! Важливо саме це! Як і те, що марш комуністів на відзначення Жовтневої революції 7 листопада в Києві не відбувся, тому що їх блокувала значно більша маса люду, чим зійшлось під червоні прапори. І цього року вперше цей день –  7 листопада в Україні не є державним святом. Нарешті! Ще б 8 березня і 9 травня позбавити статусу державного свята, а 9 березня і 14 жовтня – навпаки треба зробити державними святами і вихідними. Сподіваюсь, що так обов’язково буде!
В свою чергу не буду зайве обтяжувати вас іншими подробицями виборів до ВРУ, які загальновідомі. Я написав вам про такі, які не дуже знані. Шкодую, що не пройшов Віктор Ющенко до Верховної Ради, але з тим нічого не вдієш: як людина він хороший і правдивий чоловік, але як політичний лідер і організатор – не дуже справний. Він мені сильно нагадує Михайла Горбачова, що так само зробив багато хороших справ скоріше за випадковістю ситуації і власною добротою, чим як свідомий далекоглядний політик.
Моя жінка Галя кпинить з мене за ці симпатії і каже, що Горбачов і Ющенко мені подобаються тому, що я сам такий добренький, всім хочу догодити, а за себе мало коли обстоюю, особливо якщо то заходить про гроші, притому чесно зароблені мною гроші, які я майже ніколи не домагаюсь, а дадуть – добре, ні – обійдуся. І якось обходимось, хоча жінка є жінка і хоче більших заробітків від чоловіка. Тим паче, що Соломія вже дівка виросла нівроку і треба про її майбутнє думати, як навчання закінчить у вузі.
А все ж шкода, дуже шкода, що не буде в парламенті Ющенка, який намагається всіх об’єднати і примирити, який скеровує, щоб політики домовлялись, йшли на поступки і цивілізовані компроміси, а не безкінечно ворогували. Однак наші люди хочуть переважно рішучих змін, в чому багато надій покладають на новітні сили у Верховній Раді, як „Свобода” та „Удар”. Час покаже. А нам своє робити: книги випускати, вечори проводити, культуру в Україні розвивати тощо. Ось готуємо заходи на відзначення 21-ї річниці Всеукраїнського референдуму за Незалежність України 1 грудня – дуже видатна подія, про яку не варто забувати нагадувати і відзначати. Також вечір про творчість письменника Богдана Лепкого готуємо, а далі вже до свят Миколая і Різдва почнемо програми готувати. "Життя йде нелегке, але гарне!" – як я люблю приповідати.
Ще нагадав, як чудово цього року 1 листопада вшанували пам’ять Українських Січових Стрільців та Стрільців УГА на Янівському цвинтарі, де на меморіальному полі зійшлось багато студентів з Університету Івана Франка, яких сама місцина вишукувала в ряди вздовж поховань стрільців, що мали так само переважно по 18-20 років на час Чину і загибелі. На могилках свіжі квіти і лампадки горять, поминальний молебень перейшов у віче і спів хору січових пісень – дуже вражаюче дійство. На цьому полі поховано також генерала Тарнавського та перепоховано Біласа і Данилишина. Не менші урочистості пройшли і на Личаківському цвинтарі, де вже споруджено просто грандіозний Пантеон українських героїв різних часів. Повірте п. Леся мені на слово: вражаюче видовище цей Пантеон на Личакові. Я бував у Києві на відомому Байковому цвинтарі, так немає що порівнювати, настільки там все занедбано. Вважаю, що саме Львів є найкращим місцем для всеукраїнського Пантеону. І це не моє регіональне самолюбство чи когось ще, а просто це відбулось за фактом: ми у Львові вже збудували і вже маємо Український Пантеон! Сподіваюсь, що в майбутньому часі саме сюди потягнуться люди честі з усієї України, щоб належно вшанувати пам'ять Героїв Чину!
Дорога п. Леся, завершую свого листа на цій величній темі. Хочу ще раз подякувати Вам за опіку та увагу до нас. Бажаю вам наснаги, здоров’я і щастя побачити най і здалеку, але ту правдиву Україну, про яку мріялось вам і ще багатьом з вашого покоління. І багатьом минулим поколінням українців, що боролись і полягли за Україну, щоб вона була – і вона є! І буде! Тільки потрібно далі наполегливо працювати, дбати і пильнувати.
Вітає вас, п. Леся, з наступними Різдвяними святами вся наша чимала родина: Богдан, Галина, Соломія, Ірина, Андрій та Миколка з Русланчиком.

Христос народився!  Славімо Його!   
                    Богдан Гордасевич

Лист № 2

21 грудня 2012                             п. Лесі Храпливій-Щур
м. Львів                                м. Торонто, Канада

    
Шановна і дорога наша пані Леся, дуже, дуже, дуже і дуже вдячний вам за надіслані гроші на відзначення Св. Миколая, з яких я третинку віддав жінці Галі на подарунки донькам та онукам, на Різдв’яну гостину і коляду, а інші 2/3 витратив на авансовий платіж, щоб ще цього 2012 року видати книжечку Василя Кука „Степан Бандера. Роман Шухевич”, яку вам надсилаю. Ми планували видати її ще у вересні до ювілейної дати 70-річчя УПА, бо були певні, що знайдемо спонсорів серед партій та кандидатів під час виборчої кампанії, але нічого з того не вийшло. Переважно нам ніхто не відмовляв, навпаки обіцяли допомогти, але не зараз – а потім, коли вибори скінчаться. Тільки в одному місці мені прямо сказали, що давати гроші на книжку під час виборів ніхто не буде, бо: «В якості політреклами книга не є рентабельний агітаційний продукт».  В тому є доля правди, тільки це прикра правда.
Просто страшні кошти викидали на багаточисельні білборди, плакати і листівки, а найбільше – на багатогодинну телевізійну політичну рекламу. Мій видавець казав, що 5 хвилин політичної телереклами вистачило, щоб видати цю книжку. Грошей ми на видання не дістали і до 14 жовтня книга не вийшла. Я, безперечно, був не так сильно щоб  пригнічений, як розлючений тим всім, а тому пішов на досить ризиковану для себе авантюру і вирішив видати цю знакову книгу за власний кошт в кредит, щоб потім повернути гроші від її продажу, що є досить непевний прибуток в наш час. Видавець також пішов мені на зустріч, щоб відтермінувати оплату на 3-4 місяці і без жодних процентів, але все одно потрібні були гроші як авансовий платіж для закупівлі паперу, а де їх було взяти мені, людині дуже далекій від всіляких бізнесових оборуток? Йти прохачем наново по колу, де легко роздають обіцянки, бо не думають їх виконувати – вже не хотілось. Чогось іншого не випадало, тому вже думав відмовитись від видання, аж тут такий несподіваний дарунок долі – гроші від вас! Відверто кажучи, після такої щедрої премії в влітку я вже жодним чином не сподівався ще якоїсь передачі з вашого боку, шановна п. Леся, але ваша думка була інакшою, що мені надзвичайно приємно. Сподіваюсь, що моя подяка в книзі стане також приємною і вам.
Тепер можу переходити до наступного етапу: розповсюдження книги з ухилом на східні і південні регіони України, тому що тут у нас в Західному регіоні тільки Закарпатська область якась зовсім безвільна, а так в основному ситуація з національною свідомістю більш-менш добра. Проблема в тому, що за офіційною статистикою відсоток української книги в книгарнях по регіонах України такий: в Західних – 60%, в Центральних – 20%, а в Східних і Південих – 6%. Це є правда, жахаюча правда! І вона мене не дивує, тому що я чимало років б’юся над цим питанням: доводжу всім, що нам треба йти з українською книгою на Донбас та Крим – йти самим і наполегливо, якщо ми хочемо їх українізувати. На жаль, як я вище подав ту тезу: політикам книжкова тема не є актуальною, бо політична кон’юктура вимагає гасел і крісел (посад) – тактичних перемог вже, а не марудної непримітної роботи на стратегічну перспективу для держави. Я іншої думки і поглядів: мені не треба посад і почестей, але мені потрібно закласти таке підгрунтя в державний фундамент України, щоб вона була україньскою і єдиною від заходу до сходу, від півночі до півдня на віки. Для мене головними чинниками єднання є в першу чергу українська мова та історична правда. Допоки  наші (а вони таки наші!) люди будуть казати: «Да какая разница на каком языке разговаривать…», або: «Каму это надо был голод или нет…» – доти ми міцної держави не збудуємо. Власне з такими думками я започаткував суто поліграфічний проект у 2002 р. під умовною назвою «Хто ти є, Україно?!» і мені вдалось видати коло 20  різних найменувань книжок, але не вдалось перевести це в глобальнішу потугу, аніж моя особиста діяльність. Також мені не вдалось організувати потужну експансію української книжки з Львівщини на Донбас, тому що наші видавці не хочуть зайвих витрат, коли українські книжки найкраще купуються на україномовних теренах, а на сході українська книжка ясно ж не така рентабельна.
Всі оті мої муки у видавничій справі та проблеми книгорозповсюдження і наштовхнули мене на ідею Інтернету, як більш актуального, дешевшого і доступного засобу пропаганди, де я досить активно працював і працюю блогером, й одночасно задумав створити свій веб-проект «Вся Україна», де б міг поєднати напрацювання минулих років з новими можливостями інформаційних технологій. Але відмовлятись зовсім від поліграфічного напрямку своєї діяльності я також не мав наміру – нехай одне-дного доповнює. Що зараз я і впроваджую: з одного боку збираю в електронному вигляді всю потрібну мені інформацію для веб-проекту «Вся Україна», а з іншого – продовжую колишні напрацювання за своїм поліграфічним проектом «Хто ти є, Україно?!», результатом чого і є видання книги Василя Кука. Там перед змістом є маленька реклама щодо наступних видань, хоч маю значні сумніви на спонсорську підтримку, але як казав Христос: «Хто стукає – тому і відчиняють» Може колись і достукаюсь до наших богачів-дуків.
Дуже хочу перевидати святу для мене книгу – «Нескорена Берегиня», але то надто коштовно, тому запланував видати схожу до Кука книжечку про трьох українських жінок-мучениць: Ольгу Басараб, Олену Телігу і Аллу Горську – всі вони загинули за трагічних обставин в різний час, проте об’єднанні під однією палітуркою створюють сильне враження нескореної України. Буду старатись, а що вийде – то залежить від Бога і таких чудових людей, як ви, дорога п. Леся. На цьому прощаюсь і зичу вам багато-багато душевної наснаги, здоров’я та інших гараздів.

Христос ся рождає!            Славіте Його!

    З глибокою пошаною і вдячністю          Богдан Гордасевич