Печерський суд Києва слухає свідчення головного свідка по справі щодо вбивства народного депутата Євгена Щербаня, в замовленні якого звинувачують екс-прем’єрку Юлію Тимошенко.

Свідок – такий собі Ігор Мар'їнков. Він стверджує, що був знайомий з ватажками банди, яка вбила Щербаня - Олександром Мільченком на прізвисько «Матрос» та Євгеном Кушніром. Однак, чим конкретно Мар'їнков займався зрозуміти важко. Схоже, в 1990-х він мав чималий бізнес - їздив на "Мерседесі", мав міліцейську охорону "Титан", три роки орендував три номери в найкращому на той час готелі "Національний", а родину перевіз жити до словацької столиці Братислава. Але жодної згадки про такого масштабного підприємця не знайти.

Відомо тільки, що він вже проходив свідком по справі в убивстві Щербаня, коли за це судили банду Кушніра. Більше того, Мар'їнков проходив свідком ще по кількох епізодах діяльності цієї банди, які можна вважати найбільш резонансними злочинами 1990-их, а саме: справа про вибух на стадіоні «Шахтар» 15 жовтня 1995 року, під час якого загинув відомий кримінальний авторитет та родич нинішнього найбагатшого бізнесмена країни Ріната Ахметова – Ахать Брагін, і справа про вбивство фінансиста Вадима Гетьмана 22 квітня 1998 року.

Щоправда, тоді прізвище Тимошенко у свідченнях Мар'їнкова не згадувалось. Більше того, як стверджує журналіст Артем Фурманюк в своїй статті на Радіо Свобода, тоді Мар'їнков був під «ковпаком» у правоохоронців і спеціально використовувався ними для надання правдивості звинуваченням щодо банди Кушніра, які тоді теж у громадськості викликали певні сумніви. За свої послуги, як стверджує журналіст, Мар'їнков отримав не тільки охорону, але й гроші від правоохоронців.

Можна припустити, що тепер Мар'їнков говорить правду, але сам його вигляд (наче він «законсервувався» в тих лихих 190-их), манера розмови і те, що він говорить, подекуди викликають відвертий сміх.

І це, навіть, незважаючи на те, що більшість свідчень Мар'їнкова засновані на спогадах осіб, яких немає в живих - Мільченко, Кушнір, Рябін. З Лазаренком або Тимошенко він знайомий не був. Щоправда, новий, розпіарений владою як надсучасний і демократичний Кримінально-процесуальний кодекс, дознає суду приймати як доказову базу свідчення третьої особи, тобто саме такі от переповідки того, що свідок наче колись від когось чув.

А тепер кілька яскравих цитат зі свідчень Мар'їнкова:

«Я закончил элитную школу, горно-экономический факультет. Я имел свою фирму, свой банк, ресторан. Моим первым заместителем 8 лет был мэр Донецка».

«Я сидел в одном помещении с УБОП, у меня начальником охраны был начальник донецкой милиции. У меня был не один, а три „Мерседеса“. Меня охраняла „Альфа“. Я знал половину политбюро. Я знал многих, и меня знали и уважали».

"Я знал ху из ху, был на сходках".

А ось як Мар'їнков описав на прохання сторони захисту Тимошенко, коли він, згідно його слів, бачив її:

«Косы у нее не было, блондинкой не была, маленькая, причесочка у нее была до плеч. В костюме, Луи Витон наверное, туфельки сантиметров 15-17, Шанель пахла».

І наостанок кілька веселих картинок, які одразу ж з’явилися в соціальних мережах з приводу свідчень Мар'їнкова та взагалі цієї справи проти Тимошенко.

Відповідно до протоколу засідання Комітету з питань європейської інтеграції від 10 січня 2013 року, без проблем були затверджені квоти всіх парламентських політичних сил в обох постійних делегаціях. Отже, 16 чоловік від України в Комітеті з парламентського співробітництва з ЄС поділили в такий спосіб: Партія регіонів - 7, «Батьківщина» - 4, «Удар» - 2, «Свобода» і комуністи по одному. Ще одне місце віддали для квоти нефракційних. Розрахунок проводився, виходячи із чисельності фракцій, а також кількості нефракційних депутатів. Як бачимо, розклад сил у делегації наступний: рівно половина - 8 чоловік - у провластного більшості (ПР і КПУ). В опозиції 7, плюс один позафракційний. Навіть якщо припустити, що нефракційний буде підігравати опозиції, то розклад сил - 50 на 50.

Аналогічна ситуація й по Євронесту. З 10 членів делегації ПР одержала 4 місця, «Батьківщина» - 2, а також по одному від «Удару», «Свободи», КПУ й позафракційних.

Але через тиждень глава фракції Партії регіонів Олександр Єфремов виразив незгоду з такою схемою й вирішив переграти ситуацію. Хоча представники його ж партії раніше підтримали рішення комітету.

У своєму листі на ім'я глави Комітету Григорія Немирі від 18 січня 2013 року, що є у «Главкома», Єфремов виразив незгоду із запропонованою формулою розподілу місць у делегації. По комітетському варіанту в розрахунок брали нефракційних депутатів, яких у Раді офіційно 27 чоловік. Плюс загальне число парламентаріїв у формулі - 450, як записано в Конституції. Єфремова, навпроти, запропонував позафракційних при формуванні делегацій не враховувати (посилаючись на норму регламенту), а загальним числом депутатів уважати - 445. У результаті цифри зіграли по-іншому, а в силу більшого дробового числа після коми зайва людина перекочувала у квоту Партії регіонів. Причому, в обох делегаціях. Тому, за версією Єфремова, ПР сама одержала половину в делегаціях, а з урахуванням комуністів - більшість.

У прес-службі Немирі «Главкому» повідомили, що «питання делегацій піднімалося на єднальній раді ВР, і зараз по ньому йдуть консультації».

Проголосувати можна за посиланням-http://glavcom.ua/3years/

Три года Януковича. Как вы оцениваете результаты работы президента? (на 22:18) . Якогось пункту не вистачає 

1. Янукович - лучший президент за всю историю независимой Украины-2% (184)

2. Достойной альтернативы у оппозиции нет. Проголосую за Януковича в 2015-м -3% (315)

3. Виктор Федорович, ничем не хуже и не лучше, чем его предшественники-2% (187)

4. На выборах в 2010 году мы сделали огромную ошибку. В 2015-м исправимся-4% (384)

5. Срочно даешь импичмент!-88% (8000)

 

Перемагають вірші Г.Гордасевич (http://blog.i.ua/user/4327582/1164410/#p2)
    09.02.13, 21:14
    У Красноармійську Донецької області відбувся конкурс юних риториків з української мови.
Переможцем став учень ЗОШ № 9 Владислав Троян який прочитав вірш Галини Гордасевич "Яничарська балада", Читались твори В.Сосюри, В.Стуса, С.Божка та інших поетів, що жили й працювали на Донеччині.
   Повідомлення газети "Донеччина"

"В лютому 1990р. зателефонувала мені незнайома вчителька з села Осикове на Донеччині Ніна Тригуб і зі сльозами в голосі просила приїхати до них і вмовити батьків не протестувати проти переведення школи на українську мову навчання. Я їхала в те село, дивилася на донецький степ – колишнє Дике поле – і думала: що ж я скажу людям? Так виникла “Яничарська балада”. - Галина Гордасевич

ЯНИЧАРСЬКА БАЛАДА

Встала курява стовпами.
Багрянiли хмари.
Приазовськими степами
Гнались яничари.
I летiла перед ними
Звiстка невесела,
Що пускають вони з димом
Українськi села,
Що старих людей вбивають,
Тих, хто уже сивий,
Малих дiток забирають
В неволю-ясир.

Забiгає яничарин
У бiленьку хату.
Стала жiнка у вiдчаї –
Нiкуди тiкати!
Тiльки в очi подивиться –
В нього ж очi синi!
Раптом зойкнула вдовиця:
– Сину ти мiй! Сину!..–
Простягає вона руки,
Обiйняти хоче,
А вiн стоїть, клятий турчин,
Стоїть та регоче.
Звiдки йому пам’ятати
Українську мову,
Як малим украли з хати,
З батькiвського дому,
Вiд матерi вiдiрвали,
Вiд рiдної сутi
Та молоком напували
Скаженої суки.
Постаралися немало
Вчителi незлецькі,
Щоб не знав вiн слова «мамо»
Навiть по-турецьки.
То ж була наука люта –
Як зброю тримати.
От i блиснула шаблюка!
От i впала мати...
..................................
З того часу проминули
Не лiта – столiття.
Дай Бог, щоб вас обминули
Такi лихолiття!
А щоб ми це, люди милi,
Могли пам’ятати,
Не спочили у могилi
Анi син, нi мати.
Бога мудрiсть незвичайна
I велика сила:
Вiн з матерi зробив чайку,
Зробив вовком сина.
I чаєчка все кигиче
На ковилу сиву,
А прислухаєшся – кличе:
– Сину ти мiй! Сину!..
А вiн виє, турчин клятий,
Темними лiсами,
Нiби вчиться вимовляти:
–  Мамо моя! Мамо!..

Віра Предків наших – дохристиянське Православ'я, яке сповідували українці-русичі задовго до вторгнення християнства на Україну-Русь.

Не підлягає сумніву, що лише предківські святині українців-русичів здатні згуртувати українську націю та надихнути до національно-визвольної боротьби проти поневолення. Заповідь І.Христа "не убий" неспроможна закликати до боротьби. Відтак щось інше надихало українських козаків до звитяжних подвигів в ім'я Батьківщини. Це була Предківська Віра, що закликала боронити рідну землю не шкодуючи життя. Маємо докази духовного впливу предківської релігії на українців-русичів з "Велесової Книги", яка закликала боронитись від ворогів та триматися рідних звичаїв: "Старі часи – то наше благо. Доберемо від них твердості і кріпості, аби ворогам відповідати, як належить. Такими були наші отці, і нам не бути іншими. А греки-християни хотіли нас христити, щоб ми забули богів наших і так обернулися в їх віру і стали їм служити. І те бачимо, і руку тримаємо на вас, аби знали, що лютий день іде. І се маємо йти і дивитись у вічі смерті. А ті, хто не домислює до того, суть їхні майбутні раби і піддані. Рушайте, браття наші, племено за племеном, рід за родом і бийтеся за себе на землі нашій, яка належить нам і ніколи іншим" (ДБЛ с.5-9).

На фото з Л Кучмою стоять Д. Табачник (ліворуч) та О.Волков (праворуч)

Але зрозуміло, що цю подію треба розглядати у більш широкому контексті, і коли ми говоримо про вбивство Євгена Щербаня, яке сталось 3 листопада 1996 року, це не є якимось одним епізодом, виглядає так, що це лише один елемент якогось більшого проекту.

Не можна лише одну окрему клітинку видавати за цілий пасьянс. Тому, коли мова йде про вбивство Щербаня, треба згадати і про вбивство Ахатя Брагіна, яке було здійснене 15 жовтня 1995 року. В цей час президентом України був Кучма, а головою Адміністрації Президента, мозковим центром, який організовував всю діяльність, стратегію Кучми, був Дмитро Табачник, який мав дружні відносини із Олександром Волковим, помічником президента України у 1994-1998 роках, теж близькою до Кучми людиною.

Але коли ми беремо цих дві клітинки, то треба йти далі і також аналізувати замах на Павла Лазаренка, який був здійснений 16 липня 1996 року. Сам Лазаренко на допиті, який проводили в Сполучених Штатах американські офіцери, зазначав, як пише Українська правда, що замах на його життя організував Олександр Волков.

Табачник і Волков були центральними фігурами у групі Кучми, і, можна припустити, що саме вони формували всю стратегію поведінки Кучми, це були два ключових гравця, дві найближчих до нього людини. Також існує версія, що й між собою Табачник і Волков були дуже тісно пов’язані, по суті, разом із Кучмою вони формували єдиний тріумвірат, в якому Табачник, як тоді казали в народі, грав роль чорного кардинала.

Тому можна виснути версію, що Дмитро Табачник, настільки пов’язана із Волковим людина, теж міг бути причетним до замаху на Лазаренка. Але якщо ми говоримо про замах на Лазаренка, то треба зазначити, що одразу через 2 дні після цього, 18 липня 1996 року, було змінено керівництво Донецької області – було усунено Володимира Щербаня, найближчого друга і партнера Євгена Щербаня, і головою Донецької облдержадміністрації став замість нього Сергій Поляков, а його першим заступником – Віктор Янукович.

Отже Лазаренко, який на той час був прем’єр-міністром, довіряв Віктору Януковичу, в протилежному випадку він би не погодився на те, щоб Янукович став першим заступником Полякова. А оскільки указ підписував Кучма, а формував подання Табачник, то у них мало бути на Януковича повне досьє, вони мали знати про Януковича все, найдрібніші деталі його біографії.

Відтак, якщо Генпрокуратура говорить про вбивство Щербаня, про ймовірну причетність до цього Лазаренка і Тимошенко, то тоді треба піднімати питання і щодо замаху на Лазаренка, хто його організував? Чи причетні до цього Дмитро Табачник, Олександр Волков, Леонід Кучма і Віктор Янукович? Інакше не можливо зрозуміти картину, вона не складається в одне ціле.

Ще раз підкреслимо, що Табачник обіймав посаду голови Адміністрації Президента України з 21 липня 1994 року до 10 грудня 1996 року. В цей період, до речі, в різний спосіб загинуло багато українських політиків. Але два вбивства – Євгена Щербаня і Ахатя Брагіна, а також замах на Павла Лазаренка, ще не дають повної картини, насправді у ній є ще багато елементів.

Наприклад, вбивство Вадима Гетьмана, яке було здійснене 22 квітня 1998 року. Чи має право на життя версія про те, що до цього міг бути причетний Дмитро Табачник, який у 1997-1998 роках був радником Кучми? Слід зазначити, що незадовго до смерті, Вадим Гетьман балотувався на виборах до Верховної Ради, які проходили 29 березня 1998 року, у 198 окрузі на Черкащині, але програв Михайлові Онуфрійчуку, людині, близькій до Табачника – вони разом працювали на початку 1990-их років у Київській міській раді, а згодом у 1994-1996 роках, в той час, коли Табачник очолював Адміністрацію президента, Онуфрійчук обіймав посаду Міністра у справах преси та інформації, і по суті, відповідав за повний контроль адміністрації над друкованими ЗМІ.

Чому ж Генеральна прокуратура не згадує про всі ці факти, і надає розголосу лише справі про вбивство Щербаня, забуваючи при цьому про вбивство Брагіна, Гетьмана і замах на Лазаренка?

Вважаю, що вже настав час розпочати вивчення всієї картини тих подій, які передували вбивству Євгена Щербаня, і відбувалися після цього. Зрозуміло, що одними із центральних фігур у цій картині є Дмитро Табачник, Олександр Волков, як поплічники лідера тодішнього режиму Леоніда Кучми, який заклав засади нинішньої бандократії. Чому ж всі мовчать? Чи забули все, що відбувалося в недалекому минулому? Чи все схоплено? Чи Кремль в Україні має вже настільки сильні позиції, що усіх тримає на кадебістському ланцюжку?

           Олег Соскін,

 

 професор Національної академії управління

СПК Геосервіс.

Історія зі сланцевим газом зараз нагадує незакінчений дедектив: ніхто нічого толком не знає, напруга нагнітається і таємниці на кожному кроці. Одна з таких інтригуючих  таємниць – несподіваний склад альянсу фірм, що будуть опікуватись цією важкою і складною справою.

На роль партнера НАК Надра України претендували 4 компанії: ООО "Оберон-Уголь" (В. Пинчук), ЧАО "Природные ресурсы"(В. Пінчук), ООО "ТНК-ВР Разведка и Добыча Украина"(М. Фрідман, Г. Ханн, А. Кузьмічьов, П. Авен, В. Вексельберг, Л. Блаватник та британська BP p.l.с) и ООО "СПК-Геосервис"(директор по науковій роботі компанії С. Стовба, головний геолог Игор Попадюк і заступник головного геолога Оксана Хрящевська). Переміг Геосервіс з слідуючими пропозиціями: розподіл часток у СП – 10/90% (!); "СПК-Геосервіс" взяло на себе зобов'язання забезпечити 100% фінансування СП як мінімум, до затвердження запасів Державною комісією України по запасах корисних копалин та отримання результатів аудиту запасів обраної на конкурсних засадах міжнародною аудиторською компанією; забезпечення залучення фінансових ресурсів для промислової розробки ділянки Геосервіс також взяв на себе.

Зі слів Ставицького, неохідність залучення третьої сторони виникла тому, що НАК «Надра України» не має необхідного досвіду, фінансових позабюджетних ресурсів і фахівців у сфері пошуку нетрадиційного газу. Всі троє засновників дійсно фахівці (геологи і геофізики), але навряд володіють значним досвідом стосовно сланцевого газу. Тим більше якось дивно виглядає ситуація перемоги нікому невідомої компанії, яка була створена виключно з метою торгівля інформацією над суперниками з не аби яким досвідом. Більш розлого, наприклад, тут: http://www.rospres.com/finance/11123/

Взагалі останнім часом багато дивного трапляється. Тільки-но відбулась зміна власника Металіста, як приспіла халепа з Аеросвітом.  Буквально днями Ахметов ні з того ні з сього раптом продав всі акциї Артемівськозо заводу шампанських вин (зараз Арт. Вайнері). При цьому трохи розжилися Колесніков і Кий, а от А. Янукович залишився при своїх – ні одної акції йому не досталося. Правда з»явився якийсь новий акціонер (бомж з артемівського вокзалу, мабуть), у якого тепер одразу 19,4% статутного фонду. Вчора чи позавчора знову новина: держава подає в суд на Ахметова – не віддає 88млн за вугілля. 20 років не треба було нічого віддавати, навпаки всі борги списували, а тут – отримай зненацька.

Кажучи геологічною мовою, тектонічна активність наростає, напруга досягає критичного рівня, вірогідність виникнення розлому дуже велика.