Час покаже.
1. Вчора були на марші «Свободи» в Києві з нагоди заснування УПА. Було багато людей – від 15 до 25 тисяч. Рахували по-різному – в залежності від ставлення до події. Найзловтішніші вороги (міліція, наприклад) нарахували 7 тис. чоловік.
2. Але справа не в цьому: це, як і раніше, був символічний, святковий марш «свободівців».
Теж потрібно.
Проте в «Українській правді» недоброзичливці почали говорити, що «Свобода» «перешкоджала роботі журналістів». Мабуть, забули 18 травня та провокації «журналістів» від Януковича, які читають не Дерріда чи Сартра, а настанови з Банкової – як краще чинити провокації проти ходи «Свободи». Мені, як журналістові, така пересторога не здалася надмірною.
3. Проте є така думка: Україна скочується до північнокорейського варіанту сімейної диктатури – тому, відчуваючи свою силу, влада поблажливо дозволяє пустувати в політичній символічній пісочниці. Лише зіткнулися з архаїчними комуністами-маргіналами.
4. Саме тому не перешкоджали маршеві «Свободи» - бо він аж ніяк не схожий на дії УПА.
23 жовтня 2013 року буде незаконна сесія Київради. І ці 15- 25 тисяч манифестантів були б не зайвими перед Київрадою саме 23 жовтня, де свободівців, як і інших опозиціонерів буде набагато менше. Коли свободівець народний депутат Леонов був біля та в Київраді – його били «беркутівці». Значить – ТАМ зараз гаряча точка подій. Влада знає краще - де справжні події та хто справжні вороги.
5. Бо там – справжня, не символічна боротьба за столицю, отже – і Україну. І коло сучасних героїв тоді суттєво зменшується. І, крім «свободівців», там будуть і інші опозиційні організації і просто кияни з громадянською свідомістю.
6. В Києві на вул. Бальзака 54-Б 16 жовтня кияни будуть боронити свою територію від корупційних загарбників – скільки там буде – це зараз головне питання.
7. Тому такий святковий марш, незважаючи на кількість людей, є лише символічним орнаментом, святом – не більше.Справжність опору буде перевірятися в інші дні та в інших місцях Києва. Саме тому є надія, що свято було хоча б оглядом сил перед прямою дією – саме тоді він має сенс.
Інакше – політична пісочниця, дитяча «гра в війну».
Адже час рішучого історичного повороту невмолимо насувається вже незалежно від нас – спостерігачів та учасників історичних змін.
8. У повітрі відчуваються зміни, які не в силі змінити ніякі диктатори чи навіть опозиціонери. Під ногами Путіна – розпечене залізо історичного вироку Росії, яка втрачає не один, а одразу чотири державні проекти:
- Олександра Невського та Івана Калити, які працювали кадировими у монгольського хана
- Петра Першого, який заснував модернізовану Імперію
- Радянського Союу Леніна-Сталіна
- Пострадянської путінської Російської імперії.
9. Коли пече – важко роздумувати, потрібно рятуватися за будь-яку ціну. Путін взявся відтворити імперію – його стали обожнювати рядові москалі. Коли не впорався – його стали зневажати у світі, скоро, дуже скоро стануть зневажати всередині самої Росії.
В Росії вже відчувають – «пацан не впорався».
10. Тому він затято попер на Україну – за рахунок ідейного братана – Януковича.
Проте ще мало, хто розуміє, що
- якщо трон Путіна захитається – не втримається і Янукович.
- якщо захитається Янукович – не втримається і Путін.
Вони суб’єктивно хочуть вижити один за рахунок другого, хоча втриматися можуть тільки разом. Але розпечене залізо історичного вироку не дає змоги навіть подумати про щось «абстрактне». Це їх і погубить.
11. Саме тому Янукович зараз вимушений захищатися від ідеологічного побратима та шукати захисту у ідеологічних ворогів – західних країн. Об’єктивно Путін допомагає українській опозиції розхитувати трон Януковича. Привітаймо його у цьому – і побажаємо йому не отямитися.
12. Виборів не буде в 2015 за визначенням. Саме тому логіка боротьби вимагає не так прихиляти на свій бік нестійких, як чітко визначитися – хто з нами, а хто проти нас. Саме тому такий марш як символічна дія – чітко окреслить наше власне коло прибічників та співчуваючих. Опозиція у Верховній Раді теж мусить визначитися: вони працюють на власне політичне виживання – чи на виживання парламенту як соціального інституту та України в цілому.
13. Мирного шляху ротації владного Олімпу не буде. Багато виявлять себе як морально, психологічно нестійкі. Не страшно. Потрібно навчитисч поважати стійких. Як Юлія Тимошенко чи Леонов, наприклад.
Краще визначитися з кращими серед нас.
Віктор Янукович, як директор випробувального політичного стенду нам у цьому старанно допоможе до кінця.
Власного.
Станіслав Овчаренко
S i T