Про співтовариство

Тут об’єднуються ті, хто любить свій Край. Ми писатимемо тут про це. Будемо розміщувати цікаві фото, обговорювати проблеми сьогодення.

Увага! Учасником співтовариства може стати блогер, який пише на українську тематику.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Ми любимо тебе, Україно!

Підтримай акцію: перечитай "Кобзар"




http://taras-shevchenko.in.ua/virshi-shevchenka.html

Ісаія Глава 35
 

Радуйся, ниво неполитая!
Радуйся, земле, не повитая
Квітчастим злаком! Розпустись,
Рожевим крином процвіти!
І процвітеш, позеленієш,
Мов Іорданові святиє
Луги зелені, береги!
І честь Кармілова, і слава
Ліванова, а не лукава,
Тебе укриє дорогим,
Золототканим, хитрошитим,
Добром та волею підбитим,
Святим омофором своїм.
І люде темнії, незрячі,
Дива господнії побачать.

І спочинуть невольничі
Утомлені руки,
І коліна одпочинуть,
Кайданами куті!
Радуйтеся, вбогодухі,
Не лякайтесь дива,—
Се бог судить, визволяє
Долготерпеливих
Вас, убогих. І воздає
Злодіям за злая!

Тойді, як, господи, святая
На землю правда прилетить
Хоч на годиночку спочить,
Незрячі прозрять, а кривиє,
Мов сарна з гаю, помайнують.
Німим отверзуться уста;
Прорветься слово, як вода,
І дебрь-пустиня неполита,
Зцілющою водою вмита,
Прокинеться; і потечуть
Веселі ріки, а озера
Кругом гаями поростуть,
Веселим птаством оживуть.
Оживуть степи, озера,
І не верствовії,
А вольнії, широкії
Скрізь шляхи святії
Простеляться; і не найдуть
Шляхів тих владики,
А раби тими шляхами
Без гвалту і крику
Позіходяться докупи,
Раді та веселі.
І пустиню опанують
Веселії села.

25 марта 1859,

http://taras200.io.ua/

http://spavedfront.io.ua/s78496/taras_shevchenko_prorok_ukraeni

Злочинці в героях, а герої - в злочинцях

Нещодавно почув по радіо, як один діяч доводив, що не можна розпускати «Беркут» вже тому, що Україна тоді отримає 4 тисячі озлоблених бандидів, готових на все. На що кореспондент дуже влучно відповів: - А зараз вони хіба не такими є?
На жаль, але гірше, бо це не просто злочинці, а мародери, які діють від імені держави, під прикриттям закону, хоча якраз згідно букви закону всі співробітники «Беркуту» не є правоохоронцями, а фактично такими самими «тітушками», тільки супер-екіпірованими за народні кошти і надвисокою оплатою, щоб бути звірами найвищої категорії для придушення волевиявлення того самого народу, який їх годує і утримує.
Не люблю давати російською тексти в своєму блозі, але тут саме варто дати в оригіналі і особливо точна кінцівка-висновок колишнього фахівця з МВС.

 

«Беркут»: почему он такой.

 Текст: Маргарита Чимирис, Александр Сибирцев

Видео, на котором украинские милиционеры пытают активиста Майдана Михаила Гаврилюка, облетело весь мир. Бойцы спецназа сначала избили свою жертву, а затем раздели несчастного догола на лютом морозе и начали с ним фотографироваться. «Репортер» попытался выяснить причины ненависти правоохранителей к митингующим

Крепкий парень с больничной кушетки окинул меня колючим взглядом. Разговор не заладился и поэтому получился коротким.

— Пресса? — несмотря на дикую боль в почках, он так угрожающе приподнимается с кровати, что врач — замдиректора госпиталя МВД Украины Андрей Харченко — машинально закрывает меня собой.

— Вы! Вы! Не желаю говорить с вами. Не хочу иметь никакого дела с прессой. До свидания! — выкрикивает милиционер из-за спины врача и падает на подушку…

— Богом клянусь, я его не предупреждал о вашем визите! — оправдывается доктор уже в своем кабинете. — Сейчас все они на взводе. Дышат, как Змеи Горынычи. Черный дым горящих покрышек идет горлом и носом. Журналистов на пушечный выстрел не подпускают. Не верят…

По информации на 24 января, в госпитале МВД Украины находятся на лечении 80 бойцов «Беркута» и Внутренних войск, пострадавших во время стычек с митингующими на улице Грушевского. У многих проломлены головы, ранения ног, ушибы почек, отравления токсинами горящих шин, обморожения. Впрочем, самые болезненные травмы — ожоги ушей. Зажигательная смесь, которую бросали в бойцов активисты, затекала за шлемы и выжигала ушные раковины…

Воспитание жестокостью

Видео, на котором милиционеры измываются над активистом из Черновицкой области Михаилом Гаврилюком (они раздели парня догола в лютый мороз, прогнали через строй, а потом фотографировались на фоне своей жертвы), шокировало всю Украину. Но официально в МВД не говорят, какие именно подразделения участвовали в издевательствах.

— Идет служебная проверка, по закону на нее у нас есть месяц, — отмечает замглавы пресс-службы ведомства Иван Бабаев.

В то же время, судя по двум видеороликам, выложенным в Сеть, мужчину пытали бойцы спецподразделений «Омега» Внутренних войск и «Беркута». В том числе и солдаты-срочники. Молодые и неопытные. Еще месяц назад они стеснительно принимали чай и бутерброды от митингующих, обнимались с девушками-активистками и обещали никого не бить. Все изменилось 19 января, когда на кордоны Внутренних войск и «Беркута» напали радикальные сторонники Евромайдана. Началось многодневное противостояние с потерями с обеих сторон, которое предельно ожесточило и «Беркут», и протестующих.

— Мы давно искали Гаврилюка — он забрасывал нас коктейлями Молотова не первый день. Меткий! Попадал в наших ребят, и они горели. Поэтому, когда его взяли, и отлупили хорошенько! Он вонял, как скунс, — говорит один из бойцов о Михаиле Гаврилюке. — Ребята предложили ему раздеться и помыться снегом. А потом кому-то из наших пришла в голову идея с ним сфотографироваться. Он вел себя вызывающе, поэтому мы и снимали его голым. Просто прикалывались так. Все офицеры видели и знали, что мы его раздели, никто не препятствовал. Только один — командир роты — сказал, чтобы мы прекратили. Но его особо не слушали, ведь там были офицеры и постарше званием, и они тоже смеялись над этой выдумкой. А потом какой-то предатель слил это видео в интернет…

— То, что случилось, — садизм, — комментирует поведение «беркутовцев» руководитель центра психотерапии, психолог Евгений Воронков. — Для них это видео — трофей, ценность. Снимали процесс для того, чтобы насладиться моментом еще раз и показать другим. Я несколько лет проработал судебным психиатром и понимаю психологию преступника.

По мнению известного украинского диссидента и психиатра Семена Глузмана, процент настоящих садистов в рядах бойцов «Беркута» невелик.

Большинство таких людей отсеивается еще при отборе. Ведь на работу в милицию принимают только после соответствующей проверки в психологической службе.

Тогда почему милиционеры так жестоки? По мнению Глузмана, текущая ситуация привела к тому, что они попросту озверели.

— Да, мы озверели! А как тут не озвереть? — мнется солдат Внутренних войск, оглядываясь по сторонам в поисках грозного начальника. — Холодно. Психи с баррикад нас атакуют, калечат ребят, а у нас приказа нет на разгон Майдана, только на короткие контратаки. Нас все время провоцируют: то проводят репетиции боевых действий, то привозят к нам плачущих женщин, которые падают на колени и просят отойти. А одна бабуля беззащитная подошла вплотную и со всей дури зарядила одному парню булыжником по шлему. За что? И когда только все это закончится…

— То, что делают митингующие, можно назвать кустарными способами психологического воздействия, — считает Евгений Воронков. — Поэтому и оказывают на милицейский контингент обратное действие. Чего добиваются участники акций? Чтобы милиция перешла на их сторону. Но на самом деле еще больше озлобляют людей в погонах. Думаю также, что из-за сложившейся в стране ситуации у милиционеров расшаталась психика. Тут и страх, и озлобление, и постоянное напряжение.

Впрочем, слова специалистов спецназовцы считают надуманными.

— Страх? — спецназовец смеется. — А чего боятся? Мы победим в любом случае, потому что можем разогнать их всех когда захотим. Только приказа на это нет. Мы подозреваем, что это выгодно кому-то в правительстве. Политики нас подставляют, потому что допускают, чтобы нас здесь резали и калечили. Но когда-нибудь наше терпение лопнет, и мы порвем и митингующих, которые нас калечат, и тех чинуш, которые нас предают…

— Можно понять психологическое состояние бойцов, — говорит нам один из бывших руководителей МВД. — Допускаю, что Гаврилюк действительно бросал в них коктейли Молотова. Но все равно над ним нельзя издеваться. Потому что бойцы, в отличие от погромщиков, люди при исполнении, они давали присягу и служат закону. Они не могут унижать и вершить самосуд, а только поймать и отдать штурмовика органам правопорядка.

Спецназовцы возненавидели Михаила Гаврилюка за меткость забрасывания коктейлей Молотова

Прицельная ненависть к прессе

Когда спецназ и народ оказались по разные стороны баррикад? Люди стали испытывать ненависть к милиции после 30 ноября минувшего года, когда она разогнала студенческий Евромайдан. Затем были события 1 декабря на Банковой, где толпа сначала избивала практически беззащитных бойцов ВВ, а потом была беспощадно разогнана бойцами спецназа.

В свою очередь спецназовцы почувствовали ответный гнев, когда началась травля их семей, выкладка адресов в интернете.

А также 11 января, после того как митингующие заставили их пройти через коридор позора у стен Святошинского райотдела без масок и шлемов.

— СМС с проклятиями, травля наших жен и детей. Из-за этого они боятся ходить на работу и в школу. Какие-то ненормальные проводят пикеты возле общежитий, где мы живем. Наши фото выкладывают в интернет, ищут данные, угрожают матерям. К маме Евгения Антонова («беркутовец», который якобы избил фотографа Глеба Гаранича. — «Репортер») в село Автомайдан приезжал. Ей-то за что? А снимать маски зачем заставляли? — негодует один из «спецназовцев». — А видели надписи, которые разместили на Майдане и Грушевского для нас? Например, такие: «Беркут, добро пожаловать в ад», « Я не люблю, я ненавиджу тебе, беркуте» или «Следующими будут ваши семьи» И как на это реагировать?

— Все, что происходит в последнее время, бойцы воспринимают очень лично, — говорит «регионал» Олег Царев. — Они знают о каждом факте травли жен и детей, о поездке активистов к матерям. Они это запоминают, обсуждают и считают, что пресса показывает происходящее односторонне. От этого у всех огромная обида на СМИ и общество. Ну и на тех, кто нападает. Ведь, нужно признать, милиционеры в основном стоят или защищаются, лишь изредка делая контратаки.

— «Коридор позора» — это, безусловно, унижение, — говорит психотерапевт Евгений Воронков. — И в конечном итоге оно вызвало гнев и агрессию. Понимали ли последствия своего поступка митингующие? У меня возникает вопрос: кто консультирует митингующих? Это точно не психологи. Думаю, что это силовики, люди, прошедшие через горячие точки. Они, по всей видимости, не знают правильных подходов к правоохранителям в таких ситуациях. Между тем, они есть. Просто надо было вовремя о них вспомнить…

Сегодня отношения между митингующими и милицией зашли в тупик. И как решить эту проблему, никто не знает. Как, впрочем, не знает и ответа на вопрос о том, как помирить журналистов и правоохранителей. Ведь на передовой последние словно намеренно целились по людям в жилетках с надписью «Пресса». Причем попадали почему-то по глазам. За несколько дней противостояний на Грушевского пострадали четыре десятка репортеров!

— А нечего сочинять о нас басни, называть «верными псами режима», — заводится наш собеседник из «Беркута». — Некоторые наши, правда, иногда перегибают палку, лупят журналистов, простреливают их с резинострелов. Но это так, от нервов. Журналисты не говорят, что мы стоим здесь не за режим, а за порядок и стабильность. И не говорят, что мы с митингующими разговариваем, потому что большинство из них — обманутые люди. И мы пытаемся их переубедить. Но есть и активные боевики. Фашисты. Они настоящие враги и должны нас бояться, иначе мы перестанем быть милицией.

По мнению других бойцов, прицельная ненависть «Беркута» к представителям СМИ — еще и вопрос безопасности. Дескать, именно за людьми в ярких жилетках чаще всего прятались самые активные метатели коктейлей Молотова.

Повязанные кровью

Сейчас мысли у бойцов только об одном: как отомстить активистам Майдана за раненых товарищей.

— Поначалу мы мстить не собирались. Думали, что отлупим, разгоним, по домам поедем. Но все это слишком затянулось, надоело. Ребята многие в больнице. Мы уже мстим за каждую проломленную голову или ожог. Пока нам разрешают только бить. Но если нас начнут убивать, то пощады ждать не стоит. И наши командиры не будут нам мешать.

— Этим людям необходима серьезнейшая реабилитация. Как это было у ветеранов Вьетнама, Афганистана, — говорит Евгений Воронков. — Они получили посттравматические расстройства в результате случившегося и реагируют, как люди, пребывающие в глубоком психологическом шоке. Если критическая ситуация затянется еще на несколько месяцев, для них это будет чревато афганским синдромом. Поскольку все люди на Грушевского уже повязаны кровью. Причем с обеих сторон баррикад.

— Когда человек переступает черту, чувствует кровь, идет против своей природы, в дальнейшем ему становится все легче и легче совершать преступления, — рассказывает Семен Глузман. — Так бывает с маньяками. Все они признавались, что убивать было страшно лишь первый раз, дальше — легче.

Сами бойцы сейчас на передовой считают такие предположения абсурдом.

— Конечно, нервы у нас на пределе, но уходить из МВД никто не собирается, — горячится боец «Беркута». — С нами работают психологи, командиры поддерживают, анекдоты рассказывают. Да, работа опасная, но за нее платят. Зарплаты у сержантов и прапоров «Беркута» — около 4 тысяч грн в месяц. У офицеров побольше — от 4 500 до 6 000 грн. Все зависит от выслуги лет, должности и звания. Зарплаты платят регулярно, не задерживают. А за работу на Майдане дают дополнительные премии — как за боевые действия, за командировку и за сверхурочную работу. В общем набегает еще по одному окладу в месяц. Слух о том, что нам платят по 500 или 1 000 долларов в день — вранье.

В среднем по два оклада получаем за стояние на Майдане в виде премий и поощрений. Иногда, в дни особо активных действий, например как 22 января на Грушевского, нам начисляют премии, в среднем по 500–700 грн в день. А тем, кто пострадал, дают материальную помощь и лечат бесплатно. А стресс? Его снимаем сном и спиртным немножко.

Вины за собой милиционеры тоже не чувствуют. Скорее наоборот — ощущают себя героями, которые противостоят «фашистам-бунтовщикам». Так же, впрочем, как и митингующие, которые воюют с режимом и «зверями» из «Беркута».

Чем это обернется в будущем для Украины? Психологи и бывшие силовики не исключают, что, независимо от того, как завершится конфликт, из вчерашних спецназовцев, солдат и активистов Майдана может вырасти целое поколение потенциальных преступников.

Такой же точки зрения придерживаются и бывшие высокопоставленные сотрудники МВД Украины.

— В милиции существуют службы внутренней безопасности и психологической помощи, — говорит один из них. — Их основная задача — следить за тем, чтобы люди в погонах не превращались в преступников и не проявляли эмоции во время службы. Но в сегодняшней ситуации, когда бойцы действуют при молчаливом покровительстве своего руководства, эти службы беспомощны. Они ничего не могут сделать. В результате милиционеры превращаются в зверей. Я считаю историю с Михаилом Гаврилюком невероятным позором для милиции. МВД еще долго не сможет отмыться от этого кровавого пятна. Относительно будущего бойцов, которые сейчас стоят на баррикадах, могу сказать одно: им не место в органах. Они уже преступники. Их надо судить.

http://reporter.vesti.ua/35301-berkut-pochemu-on-takoj

Вычислены менты, которые издевались над Михаилом Гаврилюком

  • 02.02.14, 01:12

 

Позвонили люди из Винницкой, они узнали уродов, которые раздели догола и издевались над козаков с Евромайдана Михаилом Гаврилюком. Прокуратура и милиция до сих пор «не могут» найти этих садистов.

 

Это сотрудники спецподразделения «Ягуар» Внутренних войск МВД Хортюк Сергей

 

http://vk.com/id185063249
http://vk.com/id166396714

 

и Костюк Максим - они раздевали Гаврилюка.

 

Чуба отрезал майор Фирак Игорь.

 

Среди издевающихся был Ругениус Томас.

 

http://vk.com/id14895939
http://vk.com/id29681420

 

За пытками наблюдал их начальник - полковник Плахотнюк Олег Николаевич.

 

http://www.odnoklassniki.ru/profile/312990035515

 

Спецподразделение «Ягуар » базируется в Калиновке на Винничине, а сейчас находится на Грушевского.

 

Кстати, для жителей Винницкой: Хортюк - из села Иванов Калиновского района, Костюк - с самой Калиновки, проживает в районе железнодорожного вокзала.

 

Богдан ШТАНЕР


Байдужим. Цей дзвін дзвонить по вас

  • 01.02.14, 22:54
Погодьтесь, коли в місті починає діяти маніяк ніхто не може бути в безпеці. У нас гірша ситуація – нашою країною керує маніяк, при чому його обслуговує державна репресивна машина, що має можливості створювати ескадрони смерті в кожному місті.

Маніяка зазвичай важко виявити, на публіку він веде звичне життя, часто має сім'ю та дітей. А наш маніяк страшніший, бо навіть не вважає за потрібне ховатися. Лише на 3-му році президенства Янукович почав віддавати накази викрадати, катувати, вбивати, заморожувати зі зв'язаними руками звичайних людей. При чому для нього це лише політтехнології. При чому, зауважте, в його планах царювати, як мінімум два терміни та передати владу по спадку. Що ж тоді буде з Україною і нами?
Байдужі спитайте себе, чи готові ви жити в країні маніяка, що навіть не намагається виглядати, як здорова людина?
Якщо – ні, то ви вже запізнилися. Ми вже в цій країні. Ви просто цього ще не помітили. Бо до вас ще черга не дійшла, але обов'язково дійде, навіть якщо будете байдужі.
Я знаю про що пишу, бо я з тих, до кого дійшла черга, я з тими, хто наступний в черзі, я свідомо встала в цю чергу знову.
Нещодавно я стала свідком однієї розмови в штабі Автомайдану. Одним з співрозмовників був Ярослав Гончар – недобитий "Беркутом". Це той відчайдух, що на власному автомобілі на Оболоні зупинив автобуси "Беркуту", які підтягувалися з "Міжгір'я" на Майдан. Десятки "беркутівців" спочатку розтрощили його авто, а потім взялися за Ярослава з напарником. Ярославу допоміг пасок безпеки, силовики в садистському запалі не змогли його витягнути з авто, а бити через розтрощені вікна було не зручно. Тому він лишився "недобитий".
Другий співрозмовник – Володимир Маралов – "недорозстріляний". Активіст "Дорожнього контролю", якого, ще в грудні просто на вулиці захопили невідомі особи: допитували, а потім вистрілили в серце. Куля чудом розвернулася у м'язі та не зачепила серце.
Так от розмова була наступна: "недобитий" цікавився в "недорозстріляного", що він відчував під час пострілу.
Відповідь зацікавила і мене. Зізнаюся дуже цікавила, бо отримати кулю нині куди реальніше, ніж скажімо, піти в кінотеатр і відповідь неабияк потішила, бо Володимир розповів, що це не дуже боляче. Тебе наче відкидає, а потім відключається свідомість. Володимиру я весело повідомила, що коли по голові б'ють теж відчуваєш, щось подібне. Втрата свідомості рятує від болю.
Ось така у нас радісна розмова вийшла, бо нині в нашій системі цінностей-безболісна смерть вже благо.
Байдужі, ви тільки уявіть, що нас цікавить, бо якщо лишитесь байдужими, колись через це доведеться пройти і вам. Зрозумійте, в яку страшну паралельну реальність, раптом потрапили ми, по-суті, "тепличні діти", які все життя гралися в мир та любов, мали буденні обов'язки, виховували дітей, може більше були романтиками та ідеалістами ніж загал, може більше вірили в гідність, чесність, патріотизм...Тому наша черга прийшла першою і в нашому житті стало буденністю, коли за наказом одного садиста – маніяка Віктора Януковича, ескадрони смерті б'ють наших друзів, розстрілюють, залишають у лісі замерзати, закопують в могили, як не ідентифіковані тіла.
В цій дійсності вже сприймаєш, як чудо, як доказ існування Бога, що Ігор Луценко лишився живий, що Дмитро Булатов – живий.
Скажу чесно, я вже була поховала Дмитра. Коли виходила на вулицю і відчувала жорсткий мороз, уява підступно малювала, як він замерзав у лісі. Коли мені розповідали версії, "що він заліг на дно", я все одно уявляла його закрижаніле тіло присипане снігом, бо в пам'яті звучало його щире "я готовий йти до кінця", коли він приходив до мене в лікарню.
Тому після знайдення Булатова я раділа і навіть не журилася, що його катували: "Головне, що живий".
Проте в глибині душі я в цьому не певна. Я не знаю, що зараз добре. Адже в нашій реальності вижити після катувань, може означати, що кати замордують тебе пізніше. А перший раз вмирати легко...
Я пам'ятаю, як на Бориспільській трасі, відчуваючи нескінченні удари в голову, я відійшла в ніщо з усвідомленням, що це кінець. Проте мені не було страшно, бо заздалегідь я була налаштована, що я десь так подібно закінчу. Зате я пам'ятаю радісну думку, що не відчуваю сильний біль від ударів, отже не ризикую, що буду в безпам'ятстві повзати перед катами на колінах. А ще було радісне усвідомлення, що зробила достатньо, щоб навіть після своєї смерті дістати Януковича.
А другий раз вмирати важко...
Бо тепер все змінилося, тому що нині вмерти, це мало. Це безвідповідально. Треба перемагати, хоча це набагато важче.
А ще хвилюєшся за друзів, знайомих, та незнайомих людей з Майдану. Адже вони такі цінні. Цій країні (вашим дітям, байдужі) потрібні живими ті люди які вийшли на Майдан, бо це найкращі люди Країни. Хто був на Майдані, знає, що там сконцентровані моральні, відповідальні, розумні, хоробрі, які знають, що не можна довіряти країну, власних дітей вбивцям, ґвалтівникам, мафії.
І ми повинні перемогти, бо це наш обов'язок, бо ми сильні, бо ми жертовні. А як відомо готові вмирати коштують багатьох готових вбивати.
Проте наша перемога залежить не скільки від наших якостей, а в першу чергу від кількості небайдужих. Тому я звертаюся до байдужих та аполітичних – почуйте та приєднайтесь.
Я звертаюся до військових: як ви можете бути байдужими, якщо давали присягу на вірність Україні!?
Я розумію, що офіцери української армії у нас не завжди люди честі (в армії процвітає корупція та дідівщина) і просити від них захисту смішно. Проте я прошу. Прошу військових – усвідомте свою відповідальність, ваша байдужість, ваша хата скраю дає владу маніяку. Захистіть країну, якій ви присягали. Можливо це ваше покликання. Можливо ви народилися на світ, можливо ви прийшли в армію не для того, щоб брати дрібні хабарі і померти від алкоголізму, а для того щоб врятувати країну від маніяку, врятувати ваших дітей (дорослих, маленьких, ще не народжених).
Байдужі, зрозумійте це швидше, і станьте небайдужими. Бо для перемоги важлива в першу чергу наша кількість.
А що робити? Який план дій?
Насправді, головне стати небайдужими. А робота знайдеться.
Наприклад, вчора міліція намагалася заарештувати катованого Булатова. Хіба не привід киянам масово прийти його підтримати під лікарню? Однак перед клінікою Борис стояла лише купка людей. Дякую їм, бо мороз насправді лютував страшенний. Однак дивно виглядала ця невелика купка небайдужих на фоні тисяч освітлених вікон спальних Позняків. Чому ті, які живуть по сусідству не підійшли підтримати? Тому що робота, тому що діти, тому що треба платити за квартиру, і байдуже що на Майдані?
Тисячі-тисячі таких хат з краю...
Нещодавно, я вперше після побиття проїхалася з під Борисполя до Майдану громадським транспортом, пройшла пішки селом. Звичним маршрутом, яким раніше ходила сотні раз. Проте, цей раз я йшла вже іншою країною – тривожно
оглядалася на перехрестях.
Я була сама, бо в цей час мій чоловік і батько повезли мого друга Олега в лікарню. Напередодні, "тітушки" бітами розбили йому голову.
Це було в Черкасах. "Тітушки" вискочили на нас трьох з автомобілів недалеко від ОДА. Спочатку кинулися на чоловіків, бо я пленталася ззаду.
Я схопила невеликий дрючок з будматеріалів біля смітника і допомогла відбитися чоловіку. Зізнаюся, вперше за своє життя, я була агресивна, і била з усієї сили нападників.
Затим я кинулася на поміч Олегу, якого душили троє, але в мене вже не вистачило сил на ефективну атаку. Мене схопили. Відбив чоловік. А Олег вже був під "тітушками". Ми ганебно втекли. По-суті, залишили друга на смерть. Його катували. Били на ліквідацію: битою по голові та по тілу. Він чудом лишився живий. В нього шов 10 см на голові.
Уявляєте я залишила друга! Залишила того, хто прикривав мене...
Я стала гіршою. Коли бандити насаджують в країні звірячі правила життя, всі ми стаємо поганими, дуже поганими. Готовими на страшні речі.
Саме тому,байдужі, не можна бути осторонь, коли гуде дзвін. Коли ще можна зупинити найстрашніше.
Уявіть байдужі, якщо репресивна машина Януковича зломить Майдан, що тоді буде робити виплекана ним каста катів, "загони смерті"?
Вони будуть робити, що і завжди – вбивати. Репресивній машині, яка тільки стане сильнішою, завжди потрібне буде м'ясо та страх.
Тоді ви позаздрите нам – активістам Майдану. Бо нас в тій страшній країні маніяка Януковича, в країні страху, бидла та смотрящих вже не буде. Нас, щасливчиків, тоді взагалі не буде.
А ви байдужі -будете. Будете катами, будете жертвами, а більшість буде просто худобою. Скотом.
Можна прожити худобою? Можна. Проте ви завжди ризикуватимете, що ваші діти не захочуть усвідомлювати себе худобою. Тоді ви їх втратите, бо ніхто їх не захистить, і ви залишитесь самі серед тисяч хат з краю.
Подумайте про це зараз. Потім буде пізно.
Як пізно було в 33-тьому, коли байдужі часів боротьби за незалежність, їли своїх дітей.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/chornovol/52ed347c55539/


Тетяна Чорновол

Алексей Арестович - Обращение к жителям востока

Алексей Арестович - Обращение к жителям востока 

http://www.youtube.com/watch?v=LN8DhK5npJU&feature=youtu.be 



94%, 15 голосів

0%, 0 голосів

6%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.