Анексія Криму змусила Анґелу Меркель вдатися до незвичного для неї жорсткого підходу у відносинах з Росією, який в цілому протистоїть настроям ділових кіл та членів правлячої коаліції. Про це пише Spiegel Online.
«Канцлер Німеччини Ангела Меркель , протягом багатьох років намагалася зрозуміти президента Росії Владіміра Путіна. Але навіть вона не очікувала , що він анексує Крим», - пише Spiegel Online «Європа повинна протистояти президенту Росії Владіміру Путіну: жодного потакання, сувора відповідь», - додає видання.
До референдуму у Криму, Меркель накреслила зовсім інший курс для Німеччини в українській кризі; вона прагнула до тісної співпраці з Москвою, як пише видання, у спробі уникнути прямої конфронтації. Але як тільки Путін анексував Крим, що змусило Меркель вдатися до нехарактерного для її політики жорсткого підходу. Так, Меркель перейшла у наступ минулого тижня, розповідаючи німецькому парламенту, що "без сумніву, економічні санкції будуть розглядатися", якщо ситуація ставатиме все більш критичною.
Але шлях Меркель не є безперечним, ані в межах її правлячої коаліції з лівоцентристськими соціал-демократами, ані у її власній партії. «Не дивно, що ділові кола в Німеччині також вважають, що санкції є неправильний підходом», - зауважує видання.
Те, наскільки серйозно Берлін сприймає кризу в Україні можна зрозуміти з останніх зауважень, зроблених міністром оборони Німеччини Урсулою фон дер Лейєн. Захід, як зазначає Spiegel Online, вже явно виключає військові дії. Але НАТО розглядає розширення присутності в країнах Балтії на кордоні з Росією. "Для членів альянсу на периферії тепер важливо, що НАТО показує свою присутність", заявила фон дер Лайєн. "Нинішня ситуація ясно показує, що НАТО це не тільки військовий союз, але також і політичний", - додала вона
Таким чином, наголошує видання, міністр захистила розширення НАТО до країн колишнього соцтабору та Радянського Союзу, а саме це розширення Росія жорстко критикувала. "Це, перш за все, демократичний критерій цінностей, який поширив зацікавлення ними на нових членів", сказала фон дер Лейєн. Саме тому, на її думку, НАТО розширилося у 1990-х, а не тому, що "альянс зробив розширення своїм пріоритетом."
Стратегія намагання змінити поведінку Кремля шляхом співпраці завершилася, тому слід припинити будь-яку взаємодію з нею. Про це у своїй статті для The New York Times пише колишній посол США у Росії Майк Макфол.
«Рішення президента Росії Владіміра Путіна Росії анексувати Крим завершило епоху після закінчення «холодної війни»», - вважає екс-посол США у Росії Макфол.
Нова ера, на думку Макфола, визначається ідеологічними зіткненнями, націоналістичним відродженням і територіальною окупацією – ерою, яка певним чином схожа на трагічні періоди конфронтації у 20-му столітті в Європі. Звісно, зазначає він, є важливі відмінності, і розуміння цих відмінностей матиме вирішальне значення для успіху американської зовнішньої політики в найближчі десятиліття.
«Паралелі із ідеологічними конфліктами минулого століття вражають. Ревізіоністський автократичний лідер спровокував цю нову конфронтацію», - стверджує Макфол, тому на його думку, не випадково, що він значно ослабив демократичні інститути в Росії протягом останніх двох років перед вторгненням у Крим, а згодом перейшов до закриття незалежних ЗМІ під час окупації українських територій.
«Крім того, як і в минулому столітті, до Європи повернулася ідеологічна боротьба між автократією і демократією. Оскільки демократичні інститути ніколи повністю не приживалися в Росії, ця битва ніколи повністю не зникала. Але тепер, демократичні суспільства повинні визнати право Путіна на самодержавство і взятися до інтелектуальної і нормативної боротьби проти цієї системи з тією ж енергією, з якою ми бралися до попередніх зіткнень із антидемократичними урядами в Європі», - наголошує екс-посол США.
На думку Макфола, як і колись теперішній російський режим має бути ізольований. «Стратегія прагнення змінити поведінку Кремля в процесі взаємодії, інтеграції і риторики закінчилася на даний момент. Жодного членства в групі G8, приєднання до Організації економічного співробітництва та розвитку, або переговорів щодо ПРО. Натомість мають бути санкції, зокрема проти тих людей і організацій (пропагандисти, державні підприємства, пов’язані з Кремлем банкіри), які діють як інструменти примусової влади Путіна. З іншого боку, особи та компанії, які не пов'язані з урядом треба підтримати, зокрема тих, хто прагне забрати активи з Росії чи емігрувати», - зазначає він.
Як і під час Другої світової війни і «холодної війни», США та союзники можуть співпрацювати з Путіним, коли життєві інтереси перетинаються. Але така співпраця, на думку екс-посла США, аж ніяк не має бути більше засобом для того, щоб спрямувати Росію до дотримання міжнародних норм та цінностей.
Кожне царство,що розділилося саме в собі,спорожніє,і всяке місто чи дім,що розділився сам у собі,не встоїть(Мф.12,25)
Цей Біблійський закон,що діє вже більше 2000 років,на даний час,як ніколи дуже актуальний для нашої країни.Хто насправді розділяє Україну?Росія,Америка,інопланетяни?Насправді все набагато банальніше.Якщо немає злагодженості і гармонії всередині,якщо немає єдності між самим народом,то до кого тоді можна ставити претензії,як не до самих себе?Кожна країна у своїй історії переживає війни,революції,боротьбу за свободу і незалежність,крахи і занепади,після чого обов’язково йде зростання і покращення.Напевно,Україна-чи не єдина країна світу,яка ніколи за всю свою історію не виходила зі стану боротьби за свою незалежність.Шевченкові вірші,які були написані 200 років назад,залишаються актуальними донині.Не змінилося нічого…Важко уявити собі поляка,який би несамовито верещав на вулиці,що він хоче жити в Німеччині,чи англійця,який би благав французів загарбати його територію…У всьому світі це сприймається як неповносправність розуму і абсурд,тільки не в нашій країні.Хочеться спитати у зомбованих представників південного сходу,де ви бачили хоча б одного ненависного вами бандерівця,який би кричав,щоб Польща чи будь-яка Європейська країна ввела війська на нашу територію і загарбала її???Хоча в Європі порівняно з Росією рівень життя у 100 разів вищий.Нам потрібна незалежна суверенна Україна у складі Європи,а вам потрібна росія у складі росії,де за межами москви суцільна біднота і безпросвітне пияцтво.І найстрашніше- те,що таке життя там вважається нормою.Бідних росіян вже настільки затуркали і зашугали,що вони живуть як сліпі песики…І це їм подобається.Може,зібрати усіх найсильніших священників-екзорцистів,щоб провели обряд вичитки над південним сходом України,щоб звільнити їхні голови і душі від проросійської одержимості?Оскільки після одержимості наступає
остання стадія -повна деградація людини і духовна смерть.Навряд чи щось інше вже їм допоможе.Отямтеся,поки не пізно і не нищіть країну,яка вас породила і вигодувала,інакше вона знищть вас!
У штабі Національної гвардії на вулиці Паторжинського, 14, у Києві проводять обшук. Біля входу у штаб стоять 4 міліцейські автомобілі, з них 2 – мікроавтобуси
Начальник штабу Володимир Волков по телефону повідомив, що зараз тривають слідчі дії, обшук, що це відбувається за наказом міністра внутрішніх справ Арсена Авакова.
Майже два тижні екс-прем'єр Юлія Тимошенко пробула в німецькій клініці "Шаріте". Лікувала спину, проходила курс фізіотерапії. Повернулася до Києва в середу ввечері. Наступного дня пішла у Верховну Раду на зустріч із фракцією "Батьківщина". Говорили понад годину. Журналістів туди не пустили.
Тимошенко заявила, що готова взяти на себе відповідальність за ситуацію в країні, розповідає після засідання нардеп 60-річна Олександра Кужель:
—Вона говорила: "Якщо хтось розраховує, що я відхрещуся від Турчинова, Яценюка і скажу, що я біла, пухнаста і я окремо, а вони за все несуть відповідальність, то так не буде".
Тимошенко активно відвідує урядові заходи, розказує політолог 49-річний Володимир Цибулько:
—Наприклад, недавно була на засіданні Ради нацбезпеки й оборони. Як хто вона туди ходить? Коли не дає пояснень, навіщо там буває, то яку країну будує? Вона рветься керувати, бо вважає, що міжнародна вага дозволяє їй повернутися в європейську лігу політики. Тимошенко при владі вигідна Путіну, бо є його бізнес-партнером. Коли вибудовуєш енергетичну імперію, треба всюди мати лобістські групи з просування інтересів Газпрому. Путіну потрібний такий додатковий агент впливу. Співпраця російського президента й Тимошенко підтверджується тим, що нова влада не зачепила двох моментів — права власності олігархів та газових домовленостей із Росією. Люди це бачать, тому Майдан не розходиться. Можливо, це путінський сценарій, розрахований на те, щоб запустити новий виток протистояння. Тоді Схід України не встоїть. Там світогляд людей сформований під тихе виробництво, а не страйки. Коли виробнича сфера виганятиме цих людей на вулицю, вони за верстати так просто не повернуться. Усе залежатиме від того, хто прийде у виборчу кампанію і чи рватиме вона Україну на частини.
Сегодня, 25 марта, после полуночи нардеп Олесь Доний на своей странице в Facebook сообщил об убийстве активиста "Правого сектора" Саши Белого (Александра Музычко).
Как пишет политик, это произошло в Ровно. Два автомобиля "подрезали" его машину, вытащили его и пересадили к себе. Потом его выбросили на землю с прострелянным сердцем и со скованными за спиной в наручники руками.
Активист "Правого сектора" Ярослав Гранитный подтвердил информацию об убийстве координатора организации на Западной Украине Александра Музычко (Белого).
Гранитный сообщил, что прежде, чем застрелить Белого, убийцы убедились, что на нем нет бронежилета и выстрелили в сердце, сообщает "Пресса Украины".
Как рассказали очевидцы, все произошло около полуночи. К кафе "Караси", где и находился Белый, подъехали неизвестные на трех микроавтобусах, всех посетителей вывели, а на Музычко надели еще и наручники и избили.
По словам Гранитного, среди остальных похищенных были еще три бойца "Правого сектора" и двое гражданских. Но больше пока никого не убили.
На месте происшествия сейчас очень много народа. Здесь и представители "Правого сектора", и следственно-оперативная группа, и журналисты, которых близко к месту расстрела не пускают.
От официальных лиц МВД или прокуратура пока подтверждения нет.
Активисты "Правого сектора" считают виновным в убийстве Саши Белого министра внутренних дел Украины Арсена Авакова. Как заявил Ярослав Гранитный, именно он организовал нападение.
Как сообщает ровенский сайт vse.rv.ua, несколько жителей города на личном автотранспорте разъехались по разным районам города в поисках следов остальных похищенных людей. Как утверждают очевидцы, среди них есть раненые.
Тело же убитого Саши Белого уже доставлено в морг, но на месте преступления продолжают работать правоохранители.
Ярослав Гранітний підтвердив інформацію про вбивство Олександра Музичка. Зараз вони з колегами з "Правого сектору" знахояться на місці події.Вони шукають зі слідчими деталі розстрілу.
За його словами він бачив тіло Сашка Білого. На ньому роздертий одяг.
- Ті, хто вбивав його переконались, що на ньому немає бронежилета, і тоді вистерили у серце.
За словами Гранітного більше нікого не вбили. Утім, серед 5-ти викрадених троє бійців "Правого сектору" та двоє цивільних. Серед них начальник міського центру зайнятості Володимир Даценко .
"Щойно повідомили, що вбили "Сашка Білого" (Олександра Музичка) в Рівному. Два автомобілі підрізали його машину, витягнули, пересадили до себе. Потім викинули на землю-руки за спиною в наручниках, два постріли в серце."
ждем підтвердження...
...................
Hennadii Moskal: "25.02.14 Музичко зі спільниками завітав до власника ТЦ Чайка, (м.Рівне, вул.Гагаріна), чеченця за національністю, та вимагав 100 тисяч дол.США на розвиток держави. Скоро в м.Рівне має приїхати чеченська діаспора з Києва для вирішення цього питання"
..................
Пацини Білого вбили інфа - 100 процентів. Я нарив тіпів вконтакті, які живуть поряд пілтвердили. Ща буду питати деталі. UPD. Вбили тільки Білого на питання чи є фото.
"та не такого нема .... мусаров така куча шо ще скільки не бачили в одном місці"
.................
В Бригаде тоже Сашу Белого убили, вот только все это инсценировка была. (c)
................
Інформацію про вбивство керівника Правого сектору по західній Україні Олександра Музичка (Сашка Білого) розповів мешканець села Бармаки. Він розповідає, що близько 12 ночі невідомі зайшли у кафе "Карасі", які приїхали на трьох мікроавтобусах "Фольцваген" - двох чорних та одномі білому. Далі вони вивели усіх відвідувачів, у тому числі Олександра Музичка . На нього одягнули наручники, побили його та двох охоронців. Згодом люди почули дві автоматні черги.
На місці події працює слідчо-оперативна група. За чутками людей, що працюють на місці події, спрацювала диверсійна група з Російської Федерації, повідомляє портал "ЧаРівне.інфо".
За словами свідків, знайдено лише одне тіло. За неперевіреної інформацією, тіло належить саме Сашку Білому. Розстрілювали одразу за кафе. Самі ж правоохоронці жодних підтверджень чи спростувань не надають
Когда-то мы не смели и шёпотом шелестеть. Теперь вот пишем и читаем Самиздат, а уж друг другу-то, сойдясь в курилках НИИ, от души нажалуемся: чего только они не накуролесят, куда только не тянут нас! И ненужное космическое хвастовство при разорении и бедности дома; и укрепление дальних диких режимов; и разжигание гражданских войн; и безрассудно вырастили Мао Цзе-дуна (на наши средства) — и нас же на него погонят, и придётся идти, куда денешься? и судят, кого хотят, и здоровых загоняют в умалишённые — всё «они», а мы — бессильны. Уже до донышка доходит, уже всеобщая духовная гибель насу- нулась на всех нас, и физическая вот-вот запылает и сожжёт и нас, и наших детей, — а мы по-прежнему всё улыбаемся трусливо и лепечем косноязычно: — А чем же мы помешаем? У нас нет сил. Мы так безнадёжно расчеловечились, что за сегодняшнюю скром- ную кормушку отдадим все принципы, душу свою, все усилия наших предков, все возможности для потомков — только бы не расстроить своего утлого существования. Не осталось у нас ни твёрдости, ни гордости, ни сердечного жара. Мы даже всеобщей атомной смерти не боимся, третьей мировой войны не боимся (может, в щёлочку спрячемся), — мы только боимся шагов гражданского мужества! Нам только бы не оторваться от стада, не сделать шага в одиночку — и вдруг оказаться без белых батонов, без газовой колонки, без московской прописки. Уж как долбили нам на политкружках, так в нас и вросло, удобно жить, на весь век хорошо: среда, социальные условия, из них не выскочишь, бытие определяет сознание, мы-то при чём? мы ничего не можем. А мы можем — в с ё! — но сами себе лжём, чтобы себя успокоить. Никакие не «они» во всём виноваты — м ы с а м и, только м ы! Возразят: но ведь действительно ничего не придумаешь! Нам закляпили рты, нас не слушают, не спрашивают. Как же заставить их послушать нас? Переубедить их — невозможно. Естественно было бы их переизбрать! — но перевыборов не быва- ет в нашей стране. На Западе люди знают забастовки, демонстрации протеста, — но мы слишком забиты, нам это страшно: как это вдруг — отказаться от ра- боты, как это вдруг — выйти на улицу? Все же другие роковые пути, за последний век отпробованные в горькой русской истории, — тем более не для нас, и вправду — не надо! Теперь, когда все топоры своего дорубились, когда всё посеянное взошло, — видно нам, как заблудились, как зачадились те молодые, самонадеян- ные, кто думали террором, кровавым восстанием и гражданской войной сделать страну справедливой и счастливой. Нет, спасибо, отцы просве- щения! Теперь-то знаем мы, что гнусность методов распложается в гнусности результатов. Наши руки — да будут чистыми! Так круг — замкнулся? И выхода — действительно нет? И остаётся нам только бездейственно ждать: вдруг случится что-нибудь с а м о? Но никогда оно от нас не отлипнет с а м о, если все мы все дни будем его признавать, прославлять и упрочнять, если не оттолкнёмся хотя б от самой его чувствительной точки. От — лжи. Когда насилие врывается в мирную людскую жизнь — его лицо пылает от самоуверенности, оно так и на флаге несёт, и кричит: «Я — Насилие! Разойдись, расступись — раздавлю!» Но насилие быстро ста- реет, немного лет — оно уже не уверено в себе, и, чтобы держаться, чтобы выглядеть прилично, — непременно вызывает себе в союзники Ложь. Ибо: насилию нечем прикрыться, кроме лжи, а ложь может держаться только насилием. И не каждый день, не на каждое плечо кладёт насилие свою тяжёлую лапу: оно требует от нас только покорности лжи, ежедневного участия во лжи — и в этом вся верноподданность. И здесь-то лежит пренебрегаемый нами, самый простой, самый доступный ключ к нашему освобождению: личное неучастие во лжи! Пусть ложь всё покрыла, пусть ложь всем владеет, но в самом малом упрёмся: пусть владеет не через меня! И это — прорез во мнимом кольце нашего бездействия! — самый лёгкий для нас и самый разрушительный для лжи. Ибо когда люди отша- тываются ото лжи — она просто перестаёт существовать. Как зараза, она может существовать только на людях. Не призываемся, не созрели мы идти на площади и громогласить правду, высказывать вслух, что думаем, — не надо, это страшно. Но хоть откажемся говорить то, чего не думаем! Вот это и есть наш путь, самый лёгкий и доступный при нашей проросшей органической трусости, гораздо легче (страшно выговорить) гражданского неповиновения по Ганди. Наш путь: ни в чём не поддерживать лжи сознательно! Осознав, где граница лжи (для каждого она ещё по-разному видна), — отступиться от этой гангренной границы! Не подклеивать мёртвых косточек и чешуек Идеологии, не сшивать гнилого тряпья — и мы поражены будем, как быстро и беспомощно ложь опадёт, и чему надлежит быть голым — то явится миру голым. Итак, через робость нашу пусть каждый выберет: остаётся ли он сознательным слугою лжи (о, разумеется, не по склонности, но для про- кормления семьи, для воспитания детей в духе лжи!), или пришла ему пора отряхнуться честным человеком, достойным уважения и детей своих и современников. И с этого дня он: — впредь не напишет, не подпишет, не напечатает никаким спо- собом ни единой фразы, искривляющей, по его мнению, правду; — такой фразы ни в частной беседе, ни многолюдно не выскажет ни от себя, ни по шпаргалке, ни в роли агитатора, учителя, воспитателя, ни по театральной роли; — живописно, скульптурно, фотографически, технически, музы- кально не изобразит, не сопроводит, не протранслирует ни одной ложной мысли, ни одного искажения истины, которое различает; — не приведёт ни устно, ни письменно ни одной «руководящей» цитаты из угождения, для страховки, для успеха своей работы, если цити- руемой мысли не разделяет полностью или она не относится точно сюда; — не даст принудить себя идти на демонстрацию или митинг, ес- ли это против его желания и воли; не возьмёт в руки, не подымет транспа- ранта, лозунга, которого не разделяет полностью; — не поднимет голосующей руки за предложение, которому не со- чувствует искренне; не проголосует ни явно, ни тайно за лицо, которое считает недостойным или сомнительным; — не даст загнать себя на собрание, где ожидается принудитель- ное, искажённое обсуждение вопроса; — тотчас покинет заседание, собрание, лекцию, спектакль, кино- сеанс, как только услышит от оратора ложь, идеологический вздор или беззастенчивую пропаганду; — не подпишется и не купит в рознице такую газету или журнал, где информация искажается, первосущные факты скрываются. Мы перечислили, разумеется, не все возможные и необходимые уклонения ото лжи. Но тот, кто станет очищаться, — взором очищенным легко различит и другие случаи. Да, на первых порах выйдет не равно. Кому-то на время лишиться работы. Молодым, желающим жить по правде, это очень осложнит их молодую жизнь при начале: ведь и отвечаемые уроки набиты ложью, надо выбирать. Но и ни для кого, кто хочет быть честным, здесь не осталось лазейки: никакой день никому из нас даже в самых безопасных технических науках не обминуть хоть одного из названных шагов — в сторону правды или в сторону лжи; в сторону духовной независимости или духовного лакейства. И тот, у кого недостанет смелости даже на защиту своей души, — пусть не гордится своими передовыми взглядами, не кичится, что он академик или народный артист, заслуженный деятель или генерал, — так пусть и скажет себе: я — быдло и трус, мне лишь бы сытно и тепло. Даже этот путь — самый умеренный изо всех путей сопротивле- ния — для засидевшихся нас будет нелёгок. Но насколько же легче самосожжения или даже голодовки: пламя не охватит твоего туловища, глаза не лопнут от жара, и чёрный-то хлеб с чистой водою всегда най- дётся для твоей семьи. Преданный нами, обманутый нами великий народ Европы — чехословацкий — неужели не показал нам, как даже против танков выстаивает незащищенная грудь, если в ней достойное сердце? Это будет нелёгкий путь? — но самый лёгкий из возможных. Нелёгкий выбор для тела, — но единственный для души. Нелёгкий путь, — однако есть уже у нас люди, даже десятки их, кто годами выдерживает все эти пункты, живёт по правде. Итак: не первыми вступить на этот путь, а — присоединиться! Тем легче и тем короче окажется всем нам этот путь, чем дружнее, чем гуще мы на него вступим! Будут нас тысячи — и не управятся ни с кем ничего поделать. Станут нас десятки тысяч — и мы не узнаем нашей страны! Если ж мы струсим, то довольно жаловаться, что кто-то нам не даёт дышать — это мы сами себе не даём! Пригнёмся ещё, подождём, а наши братья биологи помогут приблизить чтение наших мыслей и переделку наших генов. Если и в э т о м мы струсим, то мы — ничтожны, безнадёжны, и это к нам пушкинское презрение: К чему стадам дары свободы? . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Наследство их из рода в роды Ярмо с гремушками да бич.
