Війна на Сході не припиняється. Російська армія продовжує окупацію багатьох районів Донбасу. Кордон не провести. Зазнавши невдачі у спробі знищити Україну політичними й терористичними діями, Путін намагається викликати катастрофу всієї держави шляхом знищення економіки та фінансової системи. Дипломатичні дії на міжнародній арені не можуть самостійно зупинити агресію та російське вторгнення.

Є лише один надійний спосіб зупинити війну — протиставити російським силам ще ефективнішу українську силу. Навчитися воювати. І для цього насамперед необхідне не залізо — потрібен розум. За даними ZN.UA із санітарних і медичних установ станом на 18 вересня, у ході російсько-української війни у квітні-вересні 2014 р. віддали життя за Батьківщину понад 1400 українських воїнів.

Я вважаю за необхідне зняти гриф таємності з воєнних втрат. Наші жертви — наочне свідчення готовності українців захищати свою свободу й незалежність. Запеклий спротив українських військ російському вторгненню шокував Путіна та зірвав задуми Кремля щодо розвалу українського опору. І від опублікування цифр втрат війська не розбіжаться, і Україна не складе зброю, і опір триватиме. Але пам'ять і повага до подвигу загиблих повинні змусити суспільство й державу чітко відповісти на запитання: яких помилок у військовому плануванні припустилися? Хто несе відповідальність? Яких заходів вжито, щоб не допустити повторення цих помилок у майбутньому?

Нині, за даними Центру обміну полоненими при Дніпропетровській облдержадміністрації, в полоні в російських найманців і збройних сил РФ перебувають 803 українських військовослужбовців і цивільних осіб. Понад 500 із них російські війська захопили в результаті проведення операцій на оточення українських підрозділів у період 24—30 серпня. Без аналізу ситуації та роботи над помилками ми не зможемо уникнути повторення таких ситуацій.

Україна зобов'язана використати оперативну паузу та зниження інтенсивності бойових дій з боку Росії, щоб вжити короткострокових і довгострокових заходів із підвищення боєздатності Збройних сил і військ Антитерористичної операції. Бо війна триває і триватиме. Щоб компетентно залучати міжнародну військову допомогу, щоб грамотно і швидко оцінювати оперативну обстановку та приймати правильні рішення, українське командування зобов'язане зробити серйозні висновки по ходу бойових дій.

Починаючи з червня, ZN.UA звертало увагу керівництва країни на необхідність вироблення комплексних і системних рішень із метою підвищення обороноздатності. Одразу після інавгурації президента Порошенка ми, на основі здобутого в боях досвіду, опублікували низку статей з рекомендаціями для Верховного Головнокомандувача. На жаль, нескладно переконатися — всі зазначені у статтях ключові проблеми не вирішуються, а актуальність їх вирішення лише зросла. 

Я намагався вплинути на процес прийняття рішень не лише привселюдно. У липні-серпні написав три доповідні на ім'я Головнокомандувача, про які його поінформували. Двічі при особистих зустрічах мав можливість донести до Петра Олексійовича існуючу проблематику. У складі інспекційної групи Адміністрації президента, створеної першим заступником глави АП Юрієм Косюком, я виїжджав у зону АТО для вироблення конкретних рекомендацій і пропозицій. Неодноразово спілкувався з найближчими соратниками президента, зустрічав з їхнього боку цілком розумну реакцію і, понад те, — підтримку низки ініціатив. Разом із колегами ми підготували й передали президентові тези, які стали основою скликаного ним розширеного засідання Генштабу 1 вересня. Тому те, що я скажу, — це не суб'єктивні оцінки, а висновки, підтверджені безліччю деталей і фактів. 

Відповідальність за неприйняття системних заходів щодо підвищення обороноздатності України, за багаторазове повторення помилок в аналізі оперативної обстановки та оперативному плануванні при прийнятті рішень у конкретних операціях, у тому числі в Іловайську, у секторі "Д", під Луганськом і Слов'янськом, несуть конкретні посадові особи — міністр оборони Валерій Гелетей, начальник Генерального штабу Віктор Муженко. Але насамперед це відповідальність Верховного Головнокомандувача Петра Порошенка.

Маючи досвід спілкування з Петром Олексійовичем, скажу прямо про помилки, за які відповідає він особисто. І я, і багато його найближчих співробітників неодноразово доводили до президента важливість вирішення наявних проблем, однак належної реакції не було. Порошенко погоджується з логікою й не заперечує очевидного, але в його уявленні ці проблеми не такі пріоритетні. 

А тим часом проблеми у прийнятті рішень Верховним Головнокомандувачем такі:

1. Помилки в оцінці стратегічного становища України та визначенні пріоритетних завдань. Це результат відсутності центрального органа управління силовими структурами в умовах війни. Порошенко визначив своїм стратегічним пріоритетом досягнення миру на Сході та дипломатичне врегулювання. Тому, формуючи свій порядок денний, президент приділяє велику увагу дипломатичним переговорам, замикаючи їх на собі в ручному режимі. Водночас недостатню увагу він приділяє військовому аспекту захисту України. Тим часом ситуація складається цілком протилежна — загострення становища України в ході мирного врегулювання прямо залежить від становища на фронті та перебігу бойових дій. Міжнародні чинники не впливають прямо на перебіг російсько-українського конфлікту. Санкції та рішення Заходу на агресію Путіна й ескалацію конфлікту з боку РФ на два-три кроки запізнюються. Цілком очевидно, що ніякі дипломатичні кроки не можуть самостійно зупинити війну. Якби українські війська в районі Іловайська й Кутейникова не чинили рішучого опору російському вторгненню, якби не взяли в полон військовослужбовців регулярних підрозділів збройних сил РФ, то міжнародна реакція не була б такою масштабною. Захід неодноразово заявляв, що уникатиме прямого втручання у війну. І Україна дотепер має статус гравця та договірної сторони, а президент України виступає в Конгресі лише з однієї причини — бо українські воїни в найтяжчому становищі чинять опір агресору. Грамотна організація оборони та опору безпосереднім чином впливає на хід мирного врегулювання, і тому ці питання повинні стати для Верховного Головнокомандувача безумовним пріоритетом.

2. Відсутні Ставка Верховного Головнокомандувача, управлінська структура та воєнна доктрина. Ми неодноразово писали про ці проблеми, оскільки під час криз вони виявляються повною мірою. Президент не має аналітичного апарата, не має виконавчої структури. Порошенко намагається налагодити координацію за допомогою нарад. Але вони в умовах війни перетворюються на нескінченні засідання великої кількості держслужбовців, які замість прийняття рішень більшу частину часу обмінюються своїми погано структурованими думками. Немає доктрини, стратегії й тактики застосування військової сили, тобто не окреслені рамки й цілі, не визначені горизонти прийняття рішень. Все це виключає можливість делегування повноважень, виключає самостійність посадовців. Президент перевантажений тисячами зовсім непотрібних і дрібних питань. Наприклад, багато часу й уваги було приділено штучно порушеній проблемі "високоточної зброї", через брак якої нібито знижується ефективність бойових дій українських військ. Порошенко й весь його апарат провели величезну кількість нарад, результатом яких стала закупівля нових протитанкових ракетних комплексів українського виробництва. 

Насправді вирішення цієї проблеми не потребувало уваги Головнокомандувача. Це рівень департаменту озброєнь МО. Основна проблема ведення бойових дій лежить аж ніяк не у площині наявності або відсутності якогось "заліза". Головна проблема — якість оперативного планування, стратегії й тактики бойового застосування, дотримання статутів Збройних сил, бойової підготовки. Але замість вирішення ключових проблем Порошенко дозволяє відволікати себе завданнями, які аж ніяк не заслуговують на увагу головнокомандувача. До слова, нові ПТРК Міноборони не передавало у війська протягом двох місяців після закупівлі — і нікого за це не покарали. Все це — результат перевантаженості надуманими частковими завданнями, які головнокомандуючий вихоплює із загального інформаційного потоку, не бачачи стратегічної картини. Прийняття стратегічних рішень можливе лише на основі документів планування. Я запитував співробітників Петра Олексійовича: "На підставі яких документів здійснюється планування бойових дій? Чи є у вас якийсь папір?" Мені відповіли: "Ми не маємо часу на стратегію, ми щодня змушені гасити якісь пожежі". Однак без стратегії пожежу не загасити — горітиме. Допоки вщент не згорить... 

3. Відсутність об'єднаної розвідувальної структури. Ми вже неодноразово писали — у більшості сучасних держав численні структури, які добувають стратегічну інформацію, об'єднують єдиним аналітичним апаратом для швидкої обробки й аналізу великих масивів інформації та прийняття оперативних рішень. У США існує посада радника президента з розвідки, який відповідає за координацію всіх розвідувальних служб та інформування керівництва країни після отримання об'єктивної інформації. Петро Олексійович, ККД усіх розвідувальних структур України становить у найкращому разі 5% від наявних можливостей. Бо відсутня єдина концепція застосування розвідувальних служб. Відсутня єдина постановка завдань. Єдиний аналіз інформації. І відсутня система доведення цієї інформації на реалізацію, на тактичний рівень, де за розвідданими працюють артилерія, спецназ, авіація.

Подивіться на офіцерів розвідки — штабних аналітиків у військових штабах, подивіться, як по-варварськи і бездарно застосовують частини спеціальної розвідки, які втрати і який результат. Ця кров на совісті Муженка, який поставив цілком некомпетентного генерала Назаркіна командувати силами спеціальних операцій просто тому, що вони друзі. Спецназівці просто ненавидять Назаркіна за бездарне командування. Навіть усередині розвідструктур СЗР, СБУ, ГУР МО, МВС, Держприкордонслужби найчастіше відсутня ефективна координація між підрозділами. А що вже казати про координацію міжвідомчу... Верховний Головнокомандувач часто повторює: "Я володію всією інформацією, я все знаю". Хоча є підстави судити про вкрай слабке володіння обстановкою. Я спілкувався з Петром Олексійовичем про обстановку під Іловайськом 27 серпня і сьогодні можу констатувати, що всі оцінки обстановки, всі варіанти рішення, які тоді з чиєїсь подачі озвучував Головнокомандувач, виявилися хибними. У цих помилок була дуже дорога ціна — втрати українських військ у деблокуванні частин під Іловайськом цілком порівнянні із загальними втратами під час прориву з оточення. 

4. Відповідальність за прийняття рішень та оперативне планування — це найбільша проблема. Можна якось зрозуміти і виправдати лише ті помилки, які офіційно визнані, щодо яких зроблені висновки. Сподівався, що хтось за це відповість — але бачу, що Петро Олексійович не вважає за необхідне когось міняти в оборонному відомстві й командуванні АТО. Що ж, про це треба хоча б написати. Вважаю злочином те, що Головнокомандувач зберігає на своїх посадах тих, із чиєї вини сталися поразки й були допущені невдалі тактичні дії українських військ, що призвели до значних втрат. 

Понад місяць у районі кордону з РФ російські війська розстрілювали частини 72-ї, 
24-ї, 79-ї бригад — наші не могли нічим відповісти і були прикуті до уразливих позицій. 
Я звертався до керівництва АП 22 липня як учасник інспекційної групи і прямо писав потім в інтернеті, що виведення військ необхідно здійснити негайно. Але наказ на прорив дали лише 5 серпня, що призвело до багатьох трагічних наслідків. Потім до того ж району ввели нові частини — 25-ї, 28-ї, 30-ї, 51-ї, 95-ї бригад. Результат був очевидний, оскільки російська артилерія била масовано, а маневр військ був обмежений, можливості інженерного облаштування позицій також були вкрай обмеженими. Великі втрати людей і техніки значно знизили боєздатність наших військ. Це призвело до втрати керованості та боєздатності військами сектору "Д", і їх неорганізований відхід став головною причиною, з якої російські війська здійснили оточення під Іловайськом.

Чому ніхто не відповідає за це? Чому ніхто не покараний за безперешкодний відхід банди Гіркіна зі Слов'янська? Чому ніхто не відповідає за утримання аеропортів Луганська і Донецька, які було б набагато логічніше вивести з ладу та звільнити війська для ведення активних бойових дій? Чому командування не приділяє уваги взаємодії та зв'язку? Чому ці красиві на мапі стрілочки рейдів наших військ по тилах противника, ці гарячкові перекидання бригад з одного оперативного напрямку на інший здійснювалися і здійснюються без урахування моторесурса й ремонтопридатності бойової техніки, що призводить до колосальних небойових втрат? Чому українські війська воюють без тилів і повноцінного постачання? Чому не організовано охорону тилових районів? Зберігаючи на посадах міністра оборони Валерія Гелетея та командуючого АТО Віктора Муженка, Петро Порошенко повинен взяти всю відповідальність за численні жертви та допущені помилки особисто на себе.

5. Брехня. Важко пояснити, чому Порошенко не карає Гелетея та Муженка за брехню. Про те, що Гіркін прориватиметься зі Слов'янська, всі розвідслужби доповідали завчасно — за 4–5 діб до втечі російських бандитів, але для командування цей прорив чомусь став несподіваним. 

Про взяття Саур-Могили доповіли 28 липня, а реально взяли її лише 3 серпня, причому намагаючись виправдати хибну інформацію, Гелетей оббрехав частини 51-ї бригади, які, за його словами, нібито взяли вершину, а потім з неї втекли. Це брехня: висоту взяли набагато пізніше, бо захопити її знаскоку було неможливо. 

Мені особисто 27 серпня Петро Олексійович говорив, що військове командування його запевнило — війська з-під Іловайська не треба виводити, вони будуть деблоковані. Що в нас є сили розгромити російські війська та пробити коридор. Я пропонував не пробивати коридор, а віддати негайно наказ на прорив, зосередивши війська для допомоги тим, хто проривається, щоб зустрічним ударом полегшити вихід з котла. Адже в росіян була значна чисельна перевага в цьому районі, і вони нарощували чисельність свого угруповання. На жаль, саме в ті години, коли ми говорили про це, єдиний боєздатний резерв у цьому районі — ротно-тактична група 92-ї бригади — був розбитий переважаючими силами противника. Поразки зазнали й окремі підрозділи 51-ї та 72-ї бригад. Ще б пак, адже за інформацією від захоплених російських полонених у районі Старобешевого-Кутейникова оборонні позиції займали чотири повнокомплектні батальйонно-тактичні групи ЗС РФ, посилені важкою артилерією та розвідувальними частинами! Саме через поразку резервів у результаті неузгоджених ударів під час самого прориву ззовні кільця в нас уже не залишилося сил для активних дій і допомоги оточеним. Та й сам наказ на прорив віддали на добу пізніше, що дозволило противникові зміцнити оборону.

Узяття Дзержинська міністр оборони Гелетей подає як чудову спецоперацію, за яку роздали ордени. А насправді це була дуже дорога й неграмотно проведена акція, результатом якої стала велика кількість поранених бійців спецпідрозділів, і при цьому не було досягнуто ніяких серйозних результатів. Гелетей говорить про великі втрати, завдані російським найманцям при узятті міськвиконкому, але цю інформацію не підтверджують учасники бою.

На жаль, подібні приклади не поодинокі.

6. Де постачання? Де логістика? Це болюче й очевидне питання. Ганьба, що Віктор Муженко поставив керувати тилом Збройних сил генерала Володимира Хижого. Ця людина давно стала в армії притчею во язицех як один із символів корупції та некомпетентності. Але попри жахливий стан постачання, він продовжує займати хлібне місце. Він із тих людей, які за Януковича займалися розвалом армії. А заступник міністра оборони Лещинський, відповідальний за тилове постачання? Це ж не просто нуль — це мінус. Як можна терпіти під час священної народної війни за незалежність бюрократичну імпотенцію та корупцію в керівництві оборонних структур? Петро Олексійовичу, це сугубо ваша провина. Поки ви займаєтеся дрібницями й деталями, глобальні питання бойового забезпечення залишаються без уваги та без рішень.

7. Комплектування й мобілізація. Чому маючи 104 тисячі мобілізованих, 120 тисяч облікового складу МО, 240 тисяч у МВС і 35 тисяч у СБУ, у нас у зоні АТО порожні тили та угруповання до 40 тисяч? Чому армія не формує оперативні резерви бригадного рівня? Чому не змінено програми бойової підготовки, не укріплено кадрами та ресурсами навчальні центри? Чому дорогу бойову техніку передають невмотивованим мобілізованим військовослужбовцям, які масово її кидають? Ви бачили зведення — скільки залишили військового майна і з яких причин? Невже не зрозуміло, що з цього треба робити висновки?

Наостанок я хотів би сказати найголовніше, чого, на жаль, не може усвідомити Верховний Головнокомандувач. Україна веде народну війну проти окупантів. І в цій війні народ деморалізують не жертви, а помилки й безглузді втрати, корупція та безгосподарність, неправда й некомпетентність, відсутність відповідальності й безкарність злочинців у погонах і без погонів. Воює не залізо, воюють люди. Люди на фронті — це найголовніший ресурс, і це найцінніше, що має Україна.

Петро Олексійовичу, на Сході триває війна не Муженка і Гелетея. Красиві стрілочки та прапорці — це профанація. У Донбасі триває народний всеукраїнський Майдан. Майдан у погонах і зі зброєю в руках. І обов'язок до кінця виконують ті, хто доводить це під вогнем. Воюють не мобілізовані, а воюють добровольці та патріоти, стихійно сформоване дієздатне і професійне ядро, що є в кожній військовій частині. Військова ієрархія давно стала умовною. Ті, хто хоче відкосити від війни, успішно це роблять. А вперед, у бій ідуть лише ті, хто робить це не за наказом, а за совістю. З почуття любові до Батьківщини та до своїх товаришів. Саме ці люди повинні стати центром прийняття рішень. Саме ті, хто йде в бій, хто перебуває на передовій і справою доводить щодня свій професіоналізм, повинні отримувати ордени і просування по службі. Завдання Верховного Головнокомандувача — безпомилково відрізняти справжніх воїнів і грамотних командирів від нездар та аферистів і негайно давати шлях тим, хто вміє. І знімати тих, хто бреше. У чому причина кризи української армії на Сході? Бійців, які багато місяців підіймалися в атаку, командирів, які вміло керувало боєм, поменшало. І без того тонкий прошарок справжніх воїнів ще потоншав. 

Необхідні кваліфіковані поповнення. Але найбільше необхідно на чолі військової системи поставити людей, які демонструють не лише особисту мужність, а й професіоналізм та вміння зберігати життя бійців. Якби кадрова робота й організація професійної системи оборони стали пріоритетом для керівництва країни, то миротворчі зусилля набули б реальної ваги. 

Почніть говорити з армією, Петро Олексійовичу. Це не Муженко й не Гелетей — армія воює не завдяки їм, а вже багато в чому всупереч їхнім безглуздим наказам і рішенням. Говоріть із тими, хто в бою довів свою мужність і підтвердив свій талант. Женіть тих, хто збрехав. Забирайте тих, від кого нема користі. Виграти війну за допомогою кумівства та бюрократії неможливо. 

Зробіть цю війну народною — народну війну Україна обов'язково виграє.