Співтовариство Ми любимо тебе, Україно!

Вид:: короткий; повний

Ми любимо тебе, Україно!

Характерник+

Хто інфантильніший, Порошенко чи Яценюк

15.11.14, 07:33

Клімкін: Україна не буде відвойовувати Донбас, влада шукає «мирне» рішення

Олег Мисько 14 листопада 2014, 10:27

3327 3

Версія для друку

Клімкін: Україна не буде відвойовувати Донбас, влада шукає «мирне» рішення

Яндекс.Директ

Міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявив, що українська армія не буде відвойовувати окуповані території Донбасу, які контролюють бойовики. Він повідомив, що Україна буде продовжувати дотримуватись "перемир'я" і шукати політичне рішення конфлікту.

Про це заявив міністр закордонних справ Павло Клімкін, новину передає "Преса України".

"Така воєнна операція торкнулася б також і цивільного населення, наших українських співгромадян", - сказав він.

Клімкін заявив, що українська сторона буде продовжувати і далі дотримуватися режиму припинення вогню й продовжувати пошук політичних рішень.

Він сказав, що якщо російська армія та бойовики Донбасу знову почнуть атакувати позиції української армії то вона дасть їм гідну відсіч.

"Сьогодні в її лавах тисячі солдат, які можуть боротися й уже довели це", - заявив голова українського зовнішньополітичного відомства.

Нагадаємо, що у міністерстві закордонних справ повідомили, що українські збройні сили готові відбити напад російської армії на сході України. Міністр МЗС Клімкін заявив, що Захід має дати чіткий сигнал що готовий допомогти Україні в деескалації ситуації.

У мене з"явилося запитання, хто інфантильніший? Президент, який "шукає миру" ігноруючи масове вторгнення військ хуйла, чи Прем"єр, який закликає воювати із армією що у десятки разів потужніша за Військо України. А можливо є третій шлях?

Коментарі: 5

Характерник+

А Порошенко шукає миру

15.11.14, 07:15

На територію України з Росії зайшла колона військової техніки

Аня Бондар 14 листопада 2014, 11:25

1214 2

Версія для друку

На територію України з Росії зайшла колона військової техніки

В Україну зайшла колона військової техніки 74-ї окремої гвардійської Звенигородсько-Берлінської ордена Суворова другого ступеня мотострілецької бригади. Новину передає «Преса України».

«В період з 28 грудня 1994 року по 22 квітня 1995 сформований на базі бригади окремий полк, командиром якого був призначений полковник Аркадій Бахін (нині перший заступник міністра оборони), виконував бойові завдання на території Чеченської Республіки. В період з жовтня 1999 року по квітень 2001 особовий склад бригади брав участь в боях на Північному Кавказі», - повідомив Дмитро Снєгирьов.

Сьогодні ж зранку в Луганську, по вулиці Будьонного в напрямку Станиці Луганська була зафіксована колона з 20 тентованих вантажівок.

Нагадаємо, протягом минулої доби терористи не припиняли порушувати умови мінських мирних домовленостей. Так, українські військові підрозділи були обстріляні 50 разів.

Читайте також:

Коментарі: 3

Характерник+

Ну дуже актуально!

15.11.14, 07:05

Ігор Луценко: Чому Московія дозволила Порошенку провести вибори

Саша Юрчук 15 листопада 2014, 01:31

Версія для друку

Яндекс.Директ

ЧИ ЗНОВУ ВІЙНА?

Поступово, неквапом, але впевнено, нарощується московське військове угруповання на Сході і у Криму. Усіх цікавить, чи буде нова хвиля бойових дій?

Я бачу, що бойові дії будуть, це елементарно і очевидно. Цікавить інше – яка буде ідеологія цих бойових дій, яку пропагандистську концепцію під це зараз намагаються підвести?

Отже, давайте подумаємо.

Вас не турбувало питання – чому Московія дозволила Порошенку провести вибори, і почала наповнювати Донбас своїми військами лише після того, як вони, по суті, закінчилися?

Відповідь – Путін, фактично, сам забезпечив вибори в Україні, щоб завести туди п’яту колону. Не виключаю, що це домовленість з Порошенком – саме такі умови, саме таке сприянням екс-регіоналам передбачалося негласним договором з Путіним.

(Приміром, мої джерела в Генпрокуратурі кажуть, що Бакуліна звільнили якраз по прямій вказівці президента – але ж на Бакуліна справи по крадійству на мільярди. Зараз він депутат. Переміг.)

Тепер ми маємо «опозицію». Зараз вони почнуть верещати про те, що ми проводимо геноцид донбаського населення, оскільки не платимо пенсії та інші соцвиплати тим, хто зараз під окупацією. Якщо у нас не буде грошей оплачувати їм газ і вугілля – «опозиція» буде кричати і про це. Ми сиділи у замерзлому Києві, перекривали вулиці з вимогою не морозити наших дітей. Зате у Донецьку тепло дали за розкладом. І гаряча вода там не зникала.

Зараз починається нагнітання істерії – що, мовляв, Київ нас морить голодом. Аналогічна хвиля пропаганди буде йти з Криму. Картинки дітей та старих, що помирають з голоду (це правда, вони таки помирають, але не через нас).

Далі буде імітація масового обурення в ЛНР/ДНР і в Криму.

Далі російські війська, переодягнені місцевим населенням, будуть вирішувати оперативно-тактичні завдання.

Нагадую, Янукович ще живий і «легітимний».

***

Єдиним рішенням я бачу побудову системи легкого імпічменту президента, щоб примусити його діяти в інтересах України – або законно відправити геть. Новий Майдан у цих умовах – це ризики нових, ще більших втрат територій

Ігор Луценко

Коментарі: 6

Характерник+

Дуже актуально. Хуйло не стане миротворцем

15.11.14, 06:45

Заява Президентів України Л.Кравчука та В.Ющенка про політичну ситуацію в Україні

КИЇВ. 13 листопада.УНН.Влада так і не спромоглася зупинити втягування України до кремлівського сценарію окупації. Сьогодні є всі підстави констатувати, що захоплені терористичними організаціями "ЛНР" і "ДНР" території повністю вийшли з-під контролю української влади. Жодних переговорів далі бути не може. Навіть при бажанні міжнародних структур та європейських сусідів. Ситуацію на сході країни нарешті потрібно побачити у її реальному масштабі. Про це йдеться у спільній заяві Президентів України Леоніда Кравчука та Віктора Ющенка, яка є у розпорядженні УНН.

"В надзвичайно складних, неординарних умовах війни та кризи український народ обрав Президента України, провів позачергові вибори до Верховної Ради. Результати голосувань однозначно підтвердили європейський вибір українців та прагнення позбутися комуністичного та авторитарного минулого. Люди обрали інтеграцію до ЄС та модернізацію країни відповідно до європейських стандартів. В основу політичного курсу має бути покладено демократію та зростання добробуту людей. Ці високі цілі повинні визначати кожний крок діяльності влади. Мир і злагода мають стати найвищими пріоритетами. Такий курс проголошено у передвиборчих документах та партійних програмах всіх демократичних сил. На наш погляд, час говорити і про перші успіхи. Їх не можна не побачити, але відверто кажучи, реальних зрушень поки що недостатньо. Влада так і не спромоглася зупинити втягування України до кремлівського сценарію окупації і перетворення східних територій на криміналізовані проросійські анклави.

Міжнародні переговори у різних форматах до цього часу не принесли жодних реальних змін у плани Кремля ліквідувати Українську незалежну державу методами гібридної війни. Зустрічі високого рівня у Женеві, Мілані та робочі переговори в Мінську, де було укладено відповідний протокол про умови перемир’я і визначено політичні кроки деескалації конфлікту, не дали жодного практичного результату. Жодного дня бойовики не дотримали перемир’я; Росія не припиняла потік зброї та незаконне вторгнення військ в Україну. Так само і рішення Ради Безпеки та Генеральної Асамблеї ООН, які кілька разів розглядали українську кризу, не здатні забезпечити відновлення українського суверенітету у Криму та на окупованих територіях Донбасу.

Сьогодні є всі підстави констатувати, що захоплені терористичними організаціями ЛНР і ДНР території повністю вийшли з-під контролю української влади. Не зважаючи на присутність моніторингової місії ОБСЄ, через український кордон вільно проходять російські війська і техніка, так звані гуманітарні конвої. На захопленій території Донбасу час від часу з’являються знані антиукраїнським поглядами громадяни Росії, які поводяться там як у себе вдома. Зрежисовані Росією люмпен-революції уже переросли у добре озброєні хунти. Відтак, має бути підготовлена реальна програма модернізації Збройних сил України, розпочаті реформи в усіх сферах суспільно-економічного та політичного життя. Економічна та соціальна політика щодо захоплених територій має бути радикально змінена. Постачання енергоносіїв та фінансування виплат, якими можуть скористатися терористи і так звані місцеві вожді-керівники, має бути припинено. Не можна коштом українського бюджету нищити український суверенітет.

Водночас, має бути знайдений механізм захисту пенсіонерів та інших вразливих груп, які опинилися на окупованій території. Розуміючи складність доставки на окуповані території пенсій та соціальних виплат, пропонуємо звернутися за допомогою до Червоного Хреста та інших міжнародних гуманітарних організацій.

Маючи серйозну політичну, фінансову, військову, пропагандистську та іншу підтримку Росії, ватажки самопроголошених республік тепер в ультимативній формі вимагають переговорів з Президентом України. Зрозуміло, що глава європейської держави не може домовлятися з терористами, які насправді є лише інструментом у великій геополітичній грі Росії.

Ми маємо заявити свій ультиматум – ті, хто відмовиться скласти зброю і продовжить вбивати, морити людей голодом і холодом, зазіхати на територіальну цілісність України, будуть знищені. В Україні буде наведено державний порядок відповідно до українських законів та міжнародних норм права.

Жодних переговорів за участі цих груп далі бути не може – це торги з приводу існування України як незалежної України. Такі переговори неможливі за жодних умов. Навіть при бажанні міжнародних структур та європейських сусідів.

Ситуацію на сході країни нарешті потрібно побачити у її реальному масштабі – як складову російського зовнішньополітичного курсу, і відповідно до цих оцінок шукати способи вирішення. Військова агресія, анексія територій, усі можливі порушення міжнародного, в тому числі гуманітарного права – це стиль кремлівської політики, суть якої – утримання України в орбіті власних інтересів. Це не просто ностальгія за Радянським Союзом чи так званим братством слов’янських народів – це конкретні дії з перегляду міжнародного порядку, де Росія є одним з двох полюсів світу.Недвозначі погрози про міжнародний хаос, який спричинить відмова Заходу від поступок, заявлених президентом Росії у Валдайському дискусійному клубі, мають змусити увесь світ переоцінити унікальність кризи в Україні і розгледіти в ній власне майбутнє. Час ілюзій минув: Росія не проявить поваги до демократичних держав,а Путін не перетвориться з агресора на миротворця.

Європейський вибір України Кремль сприймає як виклик російській безпеці. Росія і надалі робитиме все, щоб просувати власне бачення місця і ролі в світі. Подальші дії мають концептуально виходити з цієї формули. Тому в умовах, коли в українському суспільстві існує безпрецедентний консенсус щодо європейського вектора, курс на реальний вступ до Євросоюзу має проводитися з надзвичайною активністю. Жодні преференції у торгівлі з Росією, що вже пропонувалися за відмову від Асоціації, не можуть переважити цінності суверенітету і незалежності України, які можливо зберегти лише у зближенні з Євросоюзом. Треба чесно оцінити: сусідство Росії робить можливим збереження суверенітету і територіальної цілісності України лише через заявку на членство у НАТО. Цей намір потрібно формалізувати.

Сподіватися сьогодні на швидке вирішення конфлікту на сході марно – Росія грає стратегічну гру, в якій Україна – лише початок її агресивних намірів. Тому Україна має готуватися до протистояння, важкого і виснажливого. Світ має збагнути, що сьогодні незалежна суверенна європейська Україна – це і є його геополітична зброя проти імперських претензій Росії. Щоб зупинити Росію, ми повинні отримати потужну міжнародну військову та політичну допомогу. Це не просто прохання, це міжнародне зобов’язання держав, що підписали Будапештський меморандум. Україна зараз почувається просто обдуреною, бо, відмовившись свого часу від ядерної зброї, не отримала від країн-учасників Будапештського меморандуму надійних гарантій захисту. Важко сприйняти так звані «складності» в пошуку механізмів захисту українського суверенітету. Закликаємо глав держав-учасниць Будапештського меморандуму нарешті виробити такі механізми, заявити про реальні кроки на захист України від російської агресії. Всім зрозуміло, що загальні розмови та декларації не вплинуть на ситуацію, в якій Україна втрачає території, людей, а Путін будує подальші плани агресії. Слід скликати спеціальну нараду держав-учасників Будапештського меморандуму і розглянути питання про його виконання. Потрібно нарешті схвалити механізми виконання Меморандуму.

Інертність у прийнятті рішень про надання військової допомоги Україні є ще одним симптомом фактичної нікчемності Меморандуму. Україна пожертвувала ядерним статусом заради міжнародної стабільності та миру, а тепер Захід веде дискусію з приводу того, чи безпечно постачати стрілецьку зброю українським захисникам.

Україна має повне право розраховувати на всебічну, в першу чергу військову, підтримку. А Захід має продемонструвати на практиці відданість у відстоюванні загальновизнаних норм міжнародного порядку".

З повагою,

Президент України Леонід Кравчук

Президент України Віктор Ющенко

Коментарі: 2

Богдан Бо

Вони зрадили україну

15.11.14, 04:39
війна, зрадники, рф, україни

14.11.14 18:06
ВОНИ ЗРАДИЛИ КРИМ: СПИСОК КОМАНДИРІВ КРИМСЬКИХ ВІЙСЬКОВИХ ЧАСТИН, ЗАВЕРБОВАНИХ НА СЛУЖБУ В РОСІЮ

Військовий прокурор Одеського гарнізону відкрив кримінальні провадження за ознаками статті 408 КК України (дезертирство) щодо кількох сотень військовослужбовців ВМС України, які змінили присяги на вірність українському народові під час анексії Криму Російською Федерацією.

Про це "Думській" повідомили у командуванні Військово-морських сил.

У справах фігурують матроси, старшини, мічмани і офіцери ВМСУ практично з усіх військових частин, які дислокувалися на півострові. Є там і штабісти, і екіпажі військових кораблів. Чимало серед фігурантів та громадян, які досі вважалися героями.

Зокрема, дезертирами наглядове відомство вважає командирів всіх ударних кораблів українського флоту: корветів "Тернопіль" (капітан 3-го рангу Максим Ємельяненко - той самий, який гордо говорив командувачу ЧФ: "Росіяни не здаються!", - зараз він служить помічником командира російського ВПК "Допитливий), "Придніпров'я" (капітан 3-го рангу Олександр Журкин), "Вінниця" (капітан 3-го рангу Сергій Заугольніков), "Луцьк" (капітан 3-го рангу Сергій Макєєв), ракетного катера "Прилуки" (капітан третього рангу Дмитро Сухар) та інших.

Не дуже зрозуміло, чому всім перерахованим фігурантам інкримінують тільки дезертирство, хоча більшість ще й змінило Батьківщині - вони пішли на службу до ворога.

Як би те ні було, оприлюднений список дезертирів страждає неповнотою. Наприклад, військова прокуратура чомусь не має жодних претензій до командирам екіпажів підводного човна "Запоріжжя" капітанам 2-го рангу Роберту Шагееву і Денису Клочану. Російські ЗМІ, між тим, повідомляють, що Шагеев зараз проходить перепідготовку в Санкт-Петербурзі і може бути призначений командиром нової російської субмарини проекту 636 "Великий Новгород".

За даними "Думської", всього за станом на кінець квітня російське громадянство отримали понад 6 тисяч військовослужбовців ВМСУ. У нашому розпорядженні є зразковий перелік командирів і начальників, які зараз служать Росії. Подаємо його мовою оригіналу. Країна повинна знати не лише своїх героїв, але і зрадників. Видання готове дати можливість порозумітися кожному з перерахованих офіцерів.

Перелік осіб керівного складу Військово-морських сил Збройних сил України, що прийняли російське громадянство та поповнили лави ВМФ Російської Федерації:

Контр-адмірал Березовський Д. В., командуючий ВМС України (прим ред. - зараз заступником командуючого Чорноморським флотом, кримінальне провадження відкрито раніше, адмірал оголошено в розшук);

Полковник Стешенко С. М., начальник центру оперативного (бойового) забезпечення ВМС України;

Полковник Стороженко С. І., командир 36 окремої бригади берегової оборони Військ берегової і територіальної оборони ВМС України;

Полковник Козаченко Д. Р., командир 406 Сімферопольської окремої берегової артилерійської групи Військ берегової і територіальної оборони ВМС України;

Капітан 1 рангу Кацай Д. О., командир 37 окремого полку зв'язку;

Підполковник Саєнко О. О., командир 501 Окремого батальйону морської піхоти ВМС України (Керч);

Капітан 2 рангу Васін Є.Є., начальник центру радіоелектронної розвідки ВМС України;

Капітан 1 рангу Касторов І. І., начальник центру навігації, гідрографії та гідрометеорології ВМС України;

Підполковник Лисенко А. В., начальник центру забезпечення пальним ВМС України;

Капітан 2 рангу Карпов Е. В., начальник 174 бази озброєння ВМС України (1 розряду);

Капітан 2 рангу Єлікєєв О. В., начальник центру криптографічного та технічного захисту інформації;

Капітан 2 рангу Римарь Р. О., командир Севастопольської військово-морської бази;

Капітан 2 рангу Звягінцев В. П., командир 5 бригади надводних кораблів ВМС України;

Капітан 2 рангу Кривко М. Ф., командир 18 дивізіону суден забезпечення ВМС України;

Капітан-лейтенант Голубєв В. О., командир 8 дивізіону суден забезпечення;

Капітан 2 рангу Афанасенко Є.М., командир 28 дивізіону пошуково-рятувальних суден;

Капітан 3 рангу Палій Б. Л., командир морського тральщика "Чернігів";

Капітан 3 рангу Журкін О. В., командир ракетного корвета "придніпров'я";

Капітан 1 рангу Шагєєв Р. М., командир підводного човна "Запоріжжя" (прим. редакції - зараз переучивается в Пітері, буде командиром субмарини "Великий Новгород");

Капітан 2 рангу Клочан Д. В., командир іншого екіпажу підводного човна "Запоріжжя";

Капітан 3 рангу Барєєв А. М., командир корабля управління "Донбас";

Капітан 3 рангу Заугольніков С. В., командир навчального корвета "Вінниця";

Капітан 3 рангу Сухар Д. О., командир ракетного катера "Прилуки";

Капітан 3 рангу Макєєв С. В., командир протичовнового кор-вета "Луцьк";

Капітан 3 рангу Ємельяненков М. О., командира протичовнового корвета "Тернопіль" ("росіянин, який не здається);

Капітан 3 рангу Хромченков В. О., командир середнього десантного корабля "Кіровоград";

Старший лейтенант Зіновьєв С. Є., командир артилерійського катера "Херсон";

Капітан 3 рангу Білий О. Р., командир протидиверсійного катера "Феодосія";

Майор Тарасенко М. О., командир судна контролю фізичних полів "Сєвєродонецьк";

Капітан 2 рангу Кочерга О. М., командир ракетно-технічної бази ВМС України;

Капітан 1 рангу Миколайчук О. П., начальник контактного пункту з країнами НАТО командування ВМС. України;

Капітан 2 рангу Жук В. С., начальник 186 навчально-тренувального центру морських операцій;

Підполковник Симонов К. В., командир 85 окремого берегового ракетного дивізіону;

Капітан 3 рангу Швець О. В., командир 801 окремого загону боротьби з підводно-диверсійними силами та засобами;

Капітан 1 рангу Лєкарєв Д. В., начальник Об'єднання об'єднаного інформаційно-телекомунікаційного вузла ВМС України;

Капітан 1 рангу Шевченка Т. І., начальник Військово-морського коледжу старшинського складу ВМС України;

Капітан 1 рангу Гончар Р. М., начальник 191 Навчального центру ВМС України;

Полковник медичної служби Гриненко О. В., начальник 10 поліклініки ВМКЦ Кримського регіону;

Капітан 2 рангу Щербань Д. Б., начальник 104 окремого передаючого радіоцентру;

Капітан 2 рангу Невмержицький Ю. В., начальник 21 району спостереження;

Підполковник Садівник Ст. Ст., командир 222 окремого автомобільного батальйону;

Підполковник Колесніков Ст. Ст., начальник 277 Об'єднання об'єднаного складу (МІС, 4 розряду);

Капітан 2 рангу Захватихата М. К., начальник 29 морського розвідувального пункту ВМС;

Капітан 2 рангу Коваль О. В., начальник 30 Командно-розвідувального центру ВМС України;

Підполковник Кулаков А. І., начальник 38 управління експлуатації спеціальних об'єктів;

Підполковник Буряк І.Про., начальник 51 об'єднання об'єднаного складу озброєння і майна (1 розряду);

Майор Яковенко О. Р., начальник 531 бази зберігання і ремонту засобів зв'язку (2 розряду);

Підполковник Миронов О. В., начальник 537 вузла фельд'єгерсько - поштового зв'язку;

Підполковник Репік В. М., начальник 56 комендатури охорони і обслуговування ВМС;

Підполковник Прилуцький С. В., начальник вузла 71 фельд'єгерсько-поштового зв'язку;

Підполковник Чучин Є.В., начальник 79 інформаційно-телекомунікаційного вузла.

До речі, до недавніх пір всі вони могли спокійно відвідувати материкову частину України.

Источник: http://censor.net.ua/r311995

Ганьба зрадникам

96%, 24 голоси

А що їм лишалося робити?

4%, 1 голос

Молодці, що зрадили

0%, 0 голосів

Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Коментарі: 25

Характерник+

Святійший Гузар

14.11.14, 22:05

Хто не любить України - той не любить БогаЛюбомир Гузар _ П'ятниця, 14 листопада 2014, 19:05

Архиєпископ Любомир (Гузар)

КОЛОНКИ АВТОРА

Знову про мир

Ідея любові до свого народу дає нашій армії перевагу над армією загарбника

До якого миру маємо прагнути?

У 30–40-х роках минулого століття у Львові, у церкві Святих Петра і Павла, служив священик Ярослав Чемеринський. Відомий як великий патріот. За це був переслідуваний різними окупаційними силами, які в ті часи панували у Львові. Коли його ув’язнили в тюрмі на Лонського, переніс жорстокі катування.

Я був би вдячний шановним читачам, які могли б подати докладнішу інформацію про цього священика. Однак сьогодні можу і хочу розповісти про одну деталь з його життя, яку дуже добре пам’ятаю.

Як заведено, о. Чемеринський з нагоди своєї першої після священичого рукоположення торжественної Святої Літургії надрукував святі образочки-пам’ятки, які роздавав усім присутнім у храмі на цьому Богослужінні.

Такий образочок я мав нагоду бачити на власні очі багато років згодом. На звороті був напис, який я використав для назви для цього матеріалу: "Хто не любить України - той не любить Бога".

Як мені оповідали декотрі з тих, хто одержав образочок з рук о. Чемеринського, більшість були захоплені такими словами. Дехто, одначе, вважав їх занадто націоналістичними. Можна легко передбачити, як ці слова сприймали вороги нашого народу, які в середині минулого століття окупували наш край і за них мучили священика-патріота…

Повертаюся до тих слів, бо переконаний, що вони правдиві й актуальні. Уявімо собі, яка була б наша реакція, якби ми почули ось такі слова: хто не любить батька й матері – той не любить Бога. Заповідь Божа велить нам шанувати та любити своїх батьків.

На сторінках Святого Євангелія читаємо, як Ісус Христос, наш Божественний Учитель, картав фарисеїв за те, що відмовлялися дбати про своїх батька і матір. Добро, яким мали послужити батькам, вони нібито передавали на Єрусалимську святиню, як то кажуть, "на Боже" (пор. Мр. 7, 11-13).

Ми, люди, не вибираємо собі батьків, а одержуємо їх як дар від Бога. Подібно ми не вибираємо народу, в якому народжуємося. Такий вибір робить сам Господь. Від Нього залежить, до якого народу ми належимо.

Тому, як наших батька і матір, маємо любити рідний народ – нашу Батьківщину. Хто не любить народу, в якому народився, так само як хто не любить своїх батьків – ображає свого Творця.

Кожна людина є членом якогось народу і з тим народом повинна мати особливий зв’язок. Космополітизм – твердження, що людина належить до всіх народів або не належить до жодного народу, – це, властиво, обман.

Люди належать до всього людства, але як члени конкретних народів.

Отже, любити свій народ, свою Батьківщину – це Божа заповідь. Шанувати членів інших народів – це частина християнської чесноти патріотизму.

Чому я хотів обміркувати цю тему?

Український народ пробуджується до нового існування. Упродовж довшого часу ми ділилися або нас ділили для того, щоб над нами панувати. Внаслідок певних негативних обставин ми сьогодні поділені регіонально, соціально, культурно, навіть церковно.

Стоячи на порозі великих змін на краще, ми мусимо ці поділи подолати. Як це зробити? Ми повинні стовідсотково використати дану Богом прикмету, що всі ми є синами й доньками одного народу.

На тлі нашої приналежності до одного народу (яка має Господнє походження) усі інші відмінності бліднуть, не мають великого значення. Першорядним і загальнообов’язковим засобом справжньої народної єдності є Божа заповідь.

+ Любомир, Архиєпископ-емерит

Коментарі: 2

РИСАК

Як правильно вітатись з москалем

14.11.14, 01:32

. відео старе , його часто крутили . але приємно ще раз передивитись . обломали Медведка .

Коментарі: 5

helsan

Бесова свадьба

13.11.14, 23:49

Неофашист, садист и русский боевик ЛНР Алексей Мильчаков: - Мама сказала "больше убивай!"

Из московского КрЫмля
Сильно тянет серою...
Православная земля
Обосралась с верою.

Вместо веры во Христа -
"Тоже нам - мессия!"-
Славит лысого хлыста
Мутная Россия.

И вопит -"Крымнаш!"- крестясь,
Бья козлу поклоны,
Поместив в иконостас
Хрюкало Мамоны.

Опогоненный Гундяй,
Исходя елеем,
Лобызает, негодяй,
Дьявола в ливрее...

А чумной народ орет:
"Эх, повоевать бы!"
И навряд ли он поймет,
Что хмельную брагу пьет -
На бесовской "свадьбе".

Коментарі: 4

Міс Марпл

Про футбол))

13.11.14, 19:24
птн пнх, фанати, футбол

Коментарі: 4

РИСАК

ця людина буде відкривати нову Верховну Раду - ПОЗОР .

13.11.14, 17:11

Истинное лицо Ефима Звягильского

Истинное лицо Ефима Звягильского Этот обзор посвящен достопочтенному Герою Украины, Герою Социалистического труда, профессору, доктору технических наук, Заслуженному шахтеру Украины, на шахте которого погибли сотни горняков – Ефиму Леонидовичу Звягильскому.

79-летний политический деятель, который единственный в Украине умудрился посидеть во всех 6 созывах парламента, вновь намерен попасть в теплое кресло на улице Грушевского, о чем в проплаченных статьях проинформировали нас несколько дней назад все даже самые «оппозиционные» (читай – некупленные, но продающиеся) электронные СМИ.

Человек, имя которого всегда тесно связано с «верхами» не только Донецка, но и Украины буквально недавно засветился в очередной не сильно красивой истории , связанной с передачей половины лицензий шахты им. Засядько на добычу газа фирме Александра Януковича – сына Президента Украины. За это Ефиму Леонидовичу позволили провести приватизацию шахты имени Засядько. О чем он мечтал долгие годы.

Фамилия Звягильского вообще ассоциируется с этим предприятием, ведь «рулить» там он начал с 1979 года.

Но настоящее обогащение для директора началось уже после развала СССР. В ноябре 1991 года наиболее "продвинутыми" руководителями донецких предприятий — директором "Азовстали" Александром Буляндой и директором шахты имени Засядько Ефимом Звягильским — был создан Первый украинский международный банк, призванный обслуживать экспортные операции донецких предприятий и управлять поступавшей валютной выручкой.

В это же время была организована и корпорация "Дон", по слухам, имевшая в числе пайщиков представителей тогдашнего донецкого руководства. Эта корпорация, а также созданный в 1992 году при ее участии концерн "Энерго" уже к 1993 году стали крупнейшими игроками на рынке угля СНГ, контролируя поставки топлива на предприятия Украины, Казахстана и России.

Схемы угольных афер того времени были в тот момент построены на разнице государственных дотаций на добычу угля и стоимости российского рубля. Вагоны с углем шли на Донбасс с Кузбасса, региона, которому отдали дотационное предпочтение власти СССР в период шахтерских забастовок. Несмотря на развал империи под названием СССР, дотации в угольную отрасль на заре украинской независимости шли в полном объеме. Поставляя уголь из Кузбасса в Донецкую область, Звягильский и его сподвижник Нусенкис выдавали его за добытый в Донбассе, получая дотацию на его добычу. Огромные прибыли получались за счет дешевизны российского угля и дотаций, которые попросту уходили в карманы начинающих олигархов. Прелесть данной схемы была в том, что ее даже не надо было прикрывать: добытый уголь вполне официально перевозился в Донецк и выдавался за свой собственный. В 1992-1993 годах схема видоизменилась: добываемый в Кузбассе "донецкий" уголь шел с огромной ценовой накруткой на экспорт. А расчет за него шахты получали бартером: видеомагнитофонами, "сникерсами", поддельной польской водкой для шахтеров, иномарками, которые затем продавались в десять раз дороже, для "угольных генералов". Схемы работали — шахтеры же все реже видели живые деньги.

Позже стали работать новые схемы, работающие по принципу: вы нам уголь, мы вам — оборудование. Правда, в этом случае уголь шел по самой низкой цене, а оборудование, наоборот, по самой высокой. Таким образом, под клан подминались предприятия, производящие горно-шахтное оборудование. Эту схему, разработанную Звягильским, Нусенкисом и другими "красными директорами", с приходом на губернаторский пост Виктора Януковича на вооружение с успехом взяла корпорация АРС. Угольный бизнес тогда еще не был единоличной собственностью донецких криминальных ФПГ — это случится позже, после прихода Ефима Звягильского в большую политику, стремительного ухода из нее в Израиль и возвращения Ефима Леонидовича в депутатское кресло Верховной Рады.

В тот момент, когда Звягильский оказался в кресле премьера, лоббирование интересов донецкой ФПГ на уровне Киева стало ощутимым как никогда. В Минуглепроме сидели чиновники, работающие на "донецких", благодаря чему финансовые потоки на развитие угольной отрасли стремительно шли в Донецк. При Министерстве угля Нусенкис тогда организовал предприятие МПО "ДОН", переродившееся затем в концерн "Энерго". В 1994–96 годах родилась иная угольная схема: Звягильский взял на себя функции посредника, используя свое влияние и политический вес в переговорах.

В ту пору в Донбассе было множество мелких шахт, не имеющих возможности самим реализовывать свою продукцию. Структуры, подчиненные Звягильскому, покупали у подобных шахт уголь по 50-процентной скидке, реализовывая его затем по 100-процентной накрутке, используя опять-таки дотационные средства на добычу, потому как купленный на мелких шахтах уголь опять-таки выдавался за свой собственный...

Структуры Звягильского и Ко приобретали уголь по 50-процентной стоимости у мелких шахт, где добыча угля осуществлялась на глубине нескольких сот метров, а не 1 500 метров, как на шахте им. Засядько, возглавлял которую Ефим Звягильский. Соответственно, что цена угля отличалась. Структура Звягильского выдавала купленный за бесценок уголь как собственноручно добытый и "прогоняла" сделку через сеть малых предприятий, торговавших шахтным оборудованием и получавшим взамен уголь. Уголь же надо было куда-то девать, то есть появилась необходимость в совершенно иных структурах, способных сосредотачивать у себя угольные запасы и накапливать финансовые ресурсы. Так родились компания АРС (как неофициально расшифровывается, Алик (Брагин), Ринат (Ахметов) и Самсон (Самсонов). — С. К.) и корпорация "Индустриальный союз Донбасса".

Кстати, об Израиле… Туда Ефим Леонидович попал совершенно не в туристических целях, а из-за скандала, произошедшего в 1994-м , который вписал его имя в список крупнейших коррупционеров страны, вынудив политика не только уйти в отставку, но и покинуть страну. В конце ноября 1993-го года, работая на посту и.о. премьер-министра Украины, Звягильский распорядился подписать контракт с греческой фирмой «Ukvar petrolium LTD», согласно которому Украина продавала 200 тыс. тонн авиационного керосина из своих стратегических запасов по 141 доллару за тонну. Обвинители утверждали, что в то время мировая стоимость авиакеросина была не ниже 157 долларов, а действия главы правительства нанесли государству многомиллионный ущерб. В ноябре 1994-го правоохранители обвинили его в злоупотреблении служебным положением и возбудили против него уголовное дело.

Немногим ранее новоизбранный депутат Верховной Рады II созыва Ефим Звягильский улетел в отпуск в Израиль, откуда вернулся лишь по пришествию двух лет. По данным книги Прохорова "Спецслужбы Израиля", израильские спецслужбы помогли "изгнаннику" ввезти из Украины 300 миллионов долларов. Тогда в Израиль приезжала комиссия ВРУ под руководством депутата Степана Хмары, которая оправдала Звягильского, что позволило закрыть уголовное дело.

Позже, в начале 2000-х, депутаты-оппозиционеры провели через парламент запрос к Генпрокуратуре о возбуждении уголовных дел по растрате госсредств против ряда высших государственных чиновников, в том числе и Звягильского. Но это не возымело никаких правовых последствий…

Вернемся же к углю, а точнее – к шахте имени Засядько. Но речь поведем не "слитой" Ефиму шахте, стоимость которой в документах зафиксирована в сумме 250 млн. гривен, хотя реальная стоимость составляет далеко за миллиард. Речь пойдет о ее жертвах. 18 ноября 2007 произошла самая масштабная катастрофа на украинских угольных шахтах после обретения независимости в 1991 году — погиб 101 шахтёр. Через две недели, 1 декабря 2007, на том же горизонте произошёл второй взрыв — 52 горняка пострадали; на следующий день — 2 декабря 2007 — погибли 5 горноспасателей, занимавшихся ликвидацией последствий аварии.

Истинное лицо Ефима Звягильского Но очередная кровавая трагедия не умерила жажду наживы, а человеку, осмелившемуся решить закрыть шахту-убийцу, начальнику Донецкого горного округа Горпромнадзора Юрию Скрыпнику культурный Фима пообещал: «Будешь харкать кровью и сидеть на нарах».

Несмотря на все эти события в Киевском районе Донецка появилась улица не памяти погибших шахтеров, а имени Ефима Леонидовича Звягильского, именем которого впору назвать Щегловское кладбище, на котором похоронены его бывшие подчиненные…

К слову, при вводе в окне поиска нашего издания запроса "шахта Засядько", находится самое большое количество новостей с заголовками типа "На шахте Засядько погиб горняк"...

Хорошенько подумайте, напротив какой фамилии поставить галочку в тот самый день «В».