27.12.16
 Загиблого під Світлодарськом воїна Сергія Рубанчикова провели в останню путь




Сьогодні, 27 грудня, в Києві попрощалися з військовослужбовцем 54-ої механізованої бригади Сергієм Рубанчиковим (Відьмак), який загинув 22 грудня у боях під Світлодарськом.

Прощання відбулося в церкві на території Шевченківської районної лікарні міста Києва.

Попрощатися з бійцем прийшли його товариші по службі, близькі та рідні.

Сергію було 37 років. Своєї сім'ї у воїна не було, він підтримував дуже близькі стосунки із сім'єю брата.

Дивіться також: У загиблого на Світлодарській дузі Микити Ярового залишилася вагітна дружина. ФОТО

Брат Сергія Володимир Дорошенко - боєць Української добровольчої армії. Він згадує: "Сергій для себе ніколи не жив. Коли у мене народився син і було важко, він все для нас робив. Напевно, найдорожчою людиною для нього був мій син, його племінник. Він з ним більше часу проводив, ніж я. Сергій ніколи не скаржився, був спокійним".

На фронті брати перетиналися, будучи добровольцями, під час штурму Широкиного у 2016 році - перед тим, як Сергій пішов служити в 54-у бригаду.

"Це був наш спільний бойовий вихід. Потім ми залишилися в тому секторі, а Сергій пішов у 54-ту механізовану бригаду. Я особисто знаю комбрига, ініціативний офіцер, патріот. І ще знаю кількох офіцерів звідти. Тому коли Сергій захотів іти в армію, я його направив в 54-у бригаду. Якщо воювати, то з тими людьми, які гідні. І зараз я командуванню не докоряю, вони все зробили правильно. Він солдат. Усі ми виконуємо свій обов'язок перед країною до кінця", - розповів Дорошенко.

Сергій загинув під час мінометного обстрілу.

Кажучи про останній бій брата, Володимир зізнався, що в останні години Сергій кликав його на допомогу. Також Дорошенко розповів про те, як Сергій не раз уникав смерті на полі бою, а в день загибелі він не мав бути під Світлодарськом, але сам висловив бажання залишитися.

"Сергій розповідав, як одного разу під час бою куля 5.45 потрапила в його магазин і зрикошетила. Він не повинен був там померти! Коли вони з нуля відійшли, розповідав, як важко було. Казав: "Мені пощастило, кулі літали просто над головами. Багато наших загинуло, але й по "їхніх" (ворогів) трупах ми пройшлися".

Атака була жорсткою, Сергій її пережив. Говорив, що сильна контузія, болить голова. Я сказав йому: "Відпочивай, вистачить цієї м'ясорубки". Все-таки дві доби вони там провели. Він відповів: "Добре". Але не відступив і мені не сказав про це. Я йому не докоряю, коли б я був на його місці, вчинив би так само - йшов би до останнього. У нас уже були такі випадки - в Донецькому аеропорту у 2014 році. Тоді ми не відступили. У найскладніший момент він покликав на допомогу. Ніколи не думав, що брат покличе мене на допомогу за два з половиною роки війни. Я поїхав, чекав у штабі наказу, а в цей час він помирав", - додав Дорошенко.

Сергія Рубанчикова поховали на Лук'янівському військовому цвинтарі м. Кєєва.

Фото: Наталія Шаромова,
http://ua.censor.net.ua/photo_news/421208/zagyblogo_pid_svitlodarskom_voyina_sergiya_rubanchykova_provely_v_ostannyu_put_fotoreportaj

Українським ЗМІїстам присвячується (з циклу: «Мішанка 2016»)



У мене за минулий рік склалось враження, що українські  журналісти і різні наші аналітики-політологи до інституцій рідної української влади ставляться як на зоні зеки ставляться до гомосексуалістів: всі їх дружно показово зневажають і одночасно тихцем сповна використовують для власних потреб і задоволення.
Придивіться уважно, що саме продукують українські ЗМІ за останні роки і спробуйте там знайти не те щоб якийсь панегірик владі, а принаймні просте об’єктивне позитивне обговорення тем стосовно української влади – не знайдете. Не знаю стосовно когось, але я особисто не натрапляв ніде і добре знаю чому: критика та паплюження влади і всіх її дій сукупно й персонально є головним месиджем в нашому українському ЗМІїтворенні. Я просто як мисливець за артифактами, як затятий колекціонер є в пошуках матеріалів, де хвалили  б Петра Порошенка, Володимир Гройсмана, Аресенія Авакова чи ще якогось з міністрів та персоналій українського Кабміну або іншої державної установи. Ну де?! Де?! Де?! А нету!!! Подібне серед наших журналістів вважається за найгірший моветон ( mauvais ton), як приниження: владу можна тільки лаяти – хвалити нізя-зя!!! То ж ганьба, щоб поважаючий себе зек і запросто з якимсь піндоріним спілкувався на рівних і добре слово сказав. Та ви що!?! За таке його самого в «півники» переведуть свої ж побратими по пресі. Тому наші українські журналісти всі порядні зеки, а їх редактори взагалі «злодії в законі», бо всі вони на публіку змагаються один поперед іншого хто найбільше копняків владі понадає. Коли ж на якомусь закритому фуршетному заході хтось з наших ЗМІїстів надибає  на тіло з регаліями влади, то вмить припадає-прилипає до нього з найніжнішими словами покори і жаги: - Ну візьми, візьми ж мене, любчику…
Повірте, що я зовсім не жартую. Сподіваюсь, що всі чули, як нардеп-втікач Онищенко привселюдно визнав, що фінансував компанію дискредитації прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка. З того я визначив, що були проплачені ним журналісти, редактори і їх ЗМІ вцілому, які абсолютно свідомо продукували і тиражували різні негативи або і відверту брехню щодо Яценюка та його Уряду. Замість інформації вони продукували дезінформацію. Ну, це діло таке «житєйске»: є в українських ЗМІ своя Окружна і охоплює вона простір не тільки під Києвом… 

 Таємниці історії України: огляд спецхранів ФСБ.


Віктор Тригуб
Редактор журналу "Музеї України"
18:01 26.12.2016

В архіви Санкт-Петербургу, Москви, Новосибірська, Чити вивезли вагони рукописів, книг, літописів, церковних книг, козацьких універсалів, листів, реєстрів

Першоджерела української історії щільно закриті у чорних ящиках малоросійських спецхранів КДБ-ФСБ, що дісталися від царської охранки. Їх ніхто не відкривав. І не збирається. Але, адреси відомі: Москва, Пітер, Новосибірськ, Чита.

Нам довелося витратити десять років, аби дослідити розгалужену систему секретних спецхранів у музеях і архівах РФ, якими і досі опікується ФСБ. Все українське під грифом «Совершенно секретно!», накази про що підписував особисто Сталін. Наші історики нічого не знають про ті сховища скарбів. І це не дивує.

Отож, короткий огляд найсекретніших спецхранів ФСБ.

Спецхран КДБ СРСР №9, що перебуває під контролем ФСБ в славнозвісному Ермітажі. Ми засвітили це місце під час розшуків шаблі Мазепи. Росіяни взагалі не визнавали, що у них є такий відділ, офіційно заявляли про повну відсутність українських колекцій. Потім почали вимагати секретні інвентарні номери, які, до речі, ми їм повідомили. Лише тоді дозволили київській журналістці приїхати і сфотографувати шаблю Мазепи, яка виявилася копією. Оригінал - у іншому спецхрані. Крім шаблі, там є чимало особистих речей Мазепи, наприклад, його парадна шапка. І головний убір Богдана Хмельницького. Ми змогли опублікувати фото морського козацького прапора Січі. Було там 234 нерозпакованих скринь «Мазепинского дела», опломбованого грізними стрічками «Не открывать до особого высочайшего повеления!». Не смійтеся – досі не відкрили, а після наших публікацій оббили фанерою, написали «ЯД!» і переховали. Знаємо, куди перевезли. Російські журналісти мало не на кожній прес-конференції питають гендиректора Ермітажу Михайла Піотровського про той спецхран і шаблю Мазепи, що викликає у нього публічну істерику і «неконструктивну» критику нашого журналу.
Все, що не знищили і не вивезли з Києва петлюрівці, потрапило до Москви. В спецхран!

Оригінал шаблі Мазепи, скарби київських князів, викрадених російськими самозванцями з Києва, зокрема легендарний перстень Ярослава Мудрого, який знайшла донька Генсека Брежнєва, Галина, у найсекретнішому спецхрані імперії - в Адміралтействі. Деякі інвентарні номери ми знаємо. Можливо, ризикнемо дати кілька фото. Там, під лазерною сигналізацією - і десятки портретів гетьмана Мазепи, створених тодішніми малярами на вимогу охранки. Про Адміралтейство росіяни мовчать глухо. А даремно!

Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, які були захоплені чекістами, зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підвалах і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни київських князів, які комуністи виколупували з корон і прикрас для продажу за кордон, посередником у якому виступав Арманд Хаммер.

З 1973 року збірні документи, які отримали назву «Архів Скоропадського», перевезли до Ермітажу. Де вони, нерозібрані, і досі чекають дослідників з України.

Ми знаємо, що у Історичному музеї Росії - той, один з корпусів якого знаходиться на Красній площі - зберігається найбільша у світі колекція документів, нагород, грошей, зброї часів Української Народної республіки. Доступу майже нема. Інформація відсутня.

Красна площа, Москва. Державний історичний музей. Спецхран КДБ СРСР з документами і експонатами часів Громадянської війни. Там і Врангель, і Колчак, і Денікін. Біла гвардія. Про них пишуть, досліджують, виставляють. Поруч – стелажі часів Української Народної Республіки, Гетьманат, Директорія, Махно, Зелений, Григор`єв. Все секретно.

Найбільша у світі колекція поштових марок, грошей, нагород, документів. Все, що не знищили і не вивезли з Києва петлюрівці, потрапило до Москви. В спецхран! Найбільшої шкоди українській історії та архівній справі завдали таємничі візити Столипіна до Києва на початку ХХ століття. Саме тоді, охранка, за наказом царя, почала вишукувати всі архіви запорожців. Причетним до того був і Столипін, який вивіз чимало документів до Москви. Потім частина з них, потрапила до Гохрану Новосибірська, де лежить і понині. Щось знову опинилося в Ермітажі.

Особливо дратувало російських царів все, що було пов`язане з Запорізьким козацтвом, Київською Руссю. В архіви Санкт-Петербургу, Москви, Новосибірська, Чити вивезли вагони рукописів, книг, літописів, церковних книг, козацьких універсалів, листів, реєстрів.

Майже все збереглося. Так і лежить у тих скринях нерозпаковане.

Потім до справи долучилося НК-ОДПУ-НКВД-КДБ. Ці дібралися до обласних і міських архівів, музеїв. Масовим це явище стало наприкінці 60-х - початку 70-х років ХХ століття. З музеїв експонати вилучалися "на реставрацію". Збереглося чимало актів, договорів про тимчасову передачу реліквій українського народу музеям Росії. У нас забрали, і там не виставляють. Все в запасниках!

Майже впевнено можна говорити про якусь потужну колекцію гетьмана Івана Мазепи. Дуже старовинні речі з Візантії, книги, прикраси Київських князів, документи, що потрапили до зібрання Мазепи, лежали у надійному місці в Софії Київській. Вивезли.

До росіян потрапили чисельні прикраси Київських князів, документи (і пергамент, і Берестяні грамоти, які, на жаль, розсипалися, залишивши по собі лише свинцеві печатки з княжими символами).

Чимало документів вціліли - листування Ярослава та інших князів з Новгородом.

Існує публікація М. Розова про книги Ярослава, що лежать в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Знову Пітер! Як вони там опинилися? Нині ми дуже цікавимося секретним спецхраном ФСБ №21 у Кронштадті.

А ось ще один слід – Гатчина: 5 червня 1775 року російські війська, що захопили останню, Нову Січ, спакували і вивезли до Петербургу клейноди, прапори, гармати і архів запорозької військової канцелярії!

Прапори і гармати розпорошені кількома російськими музеями. А от за архівом ми тихенько ганялися кілька років.

Росіяни називають його «Архівом Калнишевського». Він спокійно зберігається в секретному спецхрані Центрального військово-морського архіву Міністерства оборони РФ. 188300, Ленінградська область, м. Гатчина, Червоноармійський проспект, 2.

Офіційно цього спецхрану не існує. Про нього знає дуже обмежене число людей з суворими допусками. Зрозуміло, російські військові моряки абсолютно не цікавляться документами Архіву Запорозької канцелярії, листами Калнишевського, наказами, звітами, хроніками. Але в українських істориків від самого вигляду тих паперів починають тремтіти руки. Поки що, ми не маємо детального опису архіву, але знаємо, що він у прекрасному стані, з ним ніхто не працює.

У тому ж спецхрані зберігається чимало документів з особистого архіву гетьмана Мазепи, захопленого росіянами після Полтавської битви. Теж не вивчений, не опублікований.

Нині прорватися українцям до згаданих спецхранів неможливо. Трохи зачекаємо
http://nv.ua/ukr/opinion/trygub/ogljad-spetshraniv-fsb-tajemnitsi-istoriji-ukrajini-364447.html

Ветерани АТО розповіли про плани щодо блокади "Л/ДНР"



Як передає кореспондент УНІАН, про це вони заявили на прес-конференції на тему: “Дії ветеранів АТО після закінчення терміну ультиматуму російським найманцям на Донбасі”. Раніше, 16 грудня, ветерани АТО оголосили окупантам ультиматум, щоб ті звільнили усіх українських полонених. Інакше бійці АТО погрожували розпочати економічну блокаду.
Як заявив сьогодні колишній в.о. начальника штабу батальйону “Айдар” Валентин Лихоліт, вже активно триває підготовча робота для початку блокади. "До нас надходять дзвінки, до нас приєднуються волонтерські організації. Сьогодні ми встановлюємо мобілізаційний пункт на Майдані", - сказав він. Лихоліт додав, що учасники блокади готові приймати будь-яку допомогу від громадян. Водночас завершується підготовка плану дій на територіях Луганської і Донецької областей. "До нас вже надходить інформація про те - де, як і якими шляхами проходить контрабанда. Ми не будемо обмежувати мирних мешканців, які проносять собі поїсти хліб, воду, гречку... Є в нас метал, є в нас вугілля, є в нас ліс, а також алкоголь: горілка, вино, коньяк, і сигарети. Всі ці шляхи (контрабанди) нам вже відомі", - заявив Лихоліт. За його словами, завдяки координації з місцевими жителями стало відомо, звідки і куди що надходить.
Також ініціатори мають намір блокувати великі фури, які доставляють тонни товарів на окуповану територію. Лихоліт сказав, що також будуть діяти групи перехоплення на той випадок, якщо після появи мобільних блокпостів на дорогах контрабандисти змінюватимуть шляхи сполучення з терористами. Своєю чергою другий командир батальйону “Донбас” Анатолій Віногродський повідомив, що біля офіційних блокпостів будуть розміщуватися спостерігачі, тому що є великі сумніви щодо прозорості операцій, які відбуваються на цих блокпостах.
Також будуть встановлюватися окремі блокпости та розміщуватися мобільні групи. "Також ми слухаємо усі пропозиції від місцевих мешканців. У нас є достатньо багато груп, які вже знаходяться на території Луганської і Донецької областей", - заявив Віногродський. Також Лихоліт додав, що незважаючи на те, що ще не завершені підготовчі роботи, мобільні групи вже почали розгортати свою діяльність на Донбасі. "Це буде акція не один день і не два, і для неї треба підготуватися.
Це буде акція безстрокова, доки не відпустять наших хлопців. Треба їх (російських окупантів - УНІАН) заморити голодом, щоб наших хлопців відпустили", - заявив Лихоліт. Окрім того, Віногродський сказав, що, за їх даними, у полоні перебуває не менше 137 осіб. Як повідомив начальник штабу блокади окупованих територій Сергій Акимович, з 2014 року кількість шляхів перевезення товарів на окуповану територію, в тому числі контрабандним шляхом, суттєво збільшилася. "На сьогоднішній день, коли ми почали планувати, ми, по-перше, дізналися, що кількість перевезень, кількість сполучень, які були в 2014-2015 роках, на 2016-й рік збільшилася. По деяких напрямках у три, чотири, п'ять разів. Вони не постійні, вони змінюються. Мабуть, це залежить від контрактів, які мають терористи із зацікавленими особами на нашій території", - сказав Акимович. За його словами, через це для здійснення блокади, яка буде відбуватися виключно у межах чинного законодавства, необхідно збільшувати місця постійної дислокації штабів для здійснення блокади. Він стверджує, що українським законодавством заборонена будь-яка торгівля з окупованими територіями. Начальник штабу блокади зазначив, що за допомогою українських бійців, які знаходяться в зоні АТО, вдалося визначити усі залізничні шляхи і переходи, через які йде контрабанда вантажів на окуповану територію.
За даними учасників блокади, наразі є 8 таких залізничних переходів. "По деяких ми вже маємо інформацію, коли і що там перевозиться. Хто "кришує" ці перевезення - ми зараз на цей момент виходимо", - додав він. Нагадаємо, 26 грудня закінчився термін ультиматуму, який оголосили російським найманцям "ЛНР/ДНР" ветерани АТО. Про це на своїй сторінці в Facebook повідомив нардеп Семен Семенченко. "Ветерани починають дії з блокади торгівлі з окупованими територіями, на якій наживають мільйони як ватажки т. н. ДНР/ЛНР, так і "українські" олігархи і чиновники", - йдеться в його повідомленні
Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/war/1698257-ne-budut-zachipati-mirnih-jiteliv-veterani-ato-rozpovili-pro-plani-schodo-blokadi-l-dnr.html

Нарешті вперше в Україні вийшла ґрунтовна розвідка про життя і долю Хюррем Султан, відомої у світі під іменем Роксолани! Жінки, котра вродою і мудрістю закохала в себе всемогутнього володаря трьох континентів султана Сулеймана! ЇЇ до сьогодні оспівують найталановитіші поети, про неї пишуть романи видатні письменники, створюють портрети відомі художники, знімають кінострічки видатні режисери світу! Навіть 500 років після смерті вона залишилася найшанованішою постаттю в усьому мусульманському світі, тому що залишила по собі добру пам'ять: будувала мечеті, школи, шпиталі, акведуки, турецькі лазні та їдальні для знедолених! Вона була символом добра, благочинності та краси, адже не тільки була вірною супутницею султана Сулеймана, а й людиною, котра дбала про інтереси держави та її підданих! Такою принаймні постає Роксолана в мистецьких творах. А от якою була вона насправді?!. Про це вирішила дізнатися авторка новітнього дослідження «Роксолана: міфи та реалії» мистецтвознавець Олександра Шутко.