В австралійському видавництві Sova Books вийшло друком кулінарно-етнографічне видання
«Традиційний Великдень: українські великодні рецепти».
Автор книги Світлана Яковенко, художнє оформлення обкладинки Роксолани Панчишин.
Чому я не буду продовжувати дозвіл на свою вогнепальну зброю
У 2014 році українці масово озброювалися і робили це не з бажання стати мисливцем чи спортсменом-стрільцем, а виключно з потреби захистити себе, своїх близьких, свою країну.
І цього року в багатьох «закінчується дозвіл». Я не буду продовжувати свій.
Процедура продовження вимагає певного грошового і часового ресурсу, а також свідомого підкорення незаконній міліцейській інструкції.
Мій дозвіл закінчується 18.04.2017, і, я, як відповідальний громадянин своєї країни, не буду його продовжувати. Я не буду толерувати проявам міліцейської держави, і не буду принижувати нашу Конституцію, підкоряючись неконституційній дозвільній системі МВС.
Це не лише питання протеста безаконню, а швидше питання гідності. Право на самозахист гарантоване Конституцією.
Проте це єдине конституційне право в Україні, яке повністю дискриміноване і не забезпечене державою. Попри те, що згідно ст. 3 Конституції права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
За 21 рік держава так і не створила жодних умов і засобів для забезпечення права на самозахист.
Натомість МВС продовжує списувати десятки мільйонів гривень на незаконну дозвільну систему і роздавати короткостволи як привілеї. Замість закону, своїми міліцейськими інструкціями визначати для нас права і свободи, правовий режим власності на зброю, видавати ліцензії і дозволи і самі себе контролювати.
І за мовчазної згоди будуть це робити наступні 20 років. А ми замість реальної можливості себе захисти легальною зброєю, будемо надіятися, що поліція за викликом “102” приїде швидше ніж злодій встигне зломати двері.
Такий стан речей принижує законослухняних громадян. Мусимо вдаватися до активніших дій на захист своїх права і верховенства права вцілому.
У зв’язку з цим я підписав Маніфест власника зброї і готовий витрачати свій час на захист прихильників цього Маніфесту від можливих незаконних переслідувань з боку МВС.
ПРИЄДНУЙТЕСЬ
14% громадян України вважають російську своєю рідною мовою. Фото: "Херсонские вести"14% громадян України вважають російську своєю рідною мовою. Українську мову вважають рідною більш ніж 75%.
Про це свідчать дані опитування Центру Разумкова, повідомляє 24 канал.
Серед етнічних росіян українську мову вважають рідною 4%.
17% вважають українську і російську в однаковій мірі рідними. 0,7% вважають рідною інші мови.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Нардепа змусили говорити державною мовою
На заході країни 93% опитаних вважають рідною українську мову. У Центральній Україні – 84%, на півдні – 42%, на сході – 36%. На Донбасі 27%.
Серед етнічних українців 73% опитаних назвали рідною українську мову, 9% – російську, обидві мови – 18%.
Вибори на Донбасі – неприйнятна річ у умовах, коли там панують сепаратисти. Так вважає 43% опитаних українців. Окрім того, їх запитували й про інші політичні аспекти, які стосуються майбутнього регіону.
Новину повідомляє «Преса України».
Ррезультати опитування публічної думки представила у вівторок в Брюсселі в Центрі дослідження європейської політики директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва Ірина Бекешкіна.
«Люди хочуть миру, але не за будь-яку ціну. Тільки приблизно 20% населення погоджуються на мир за будь-яку ціну. Більшість готови піти на компроміси, але не на всі компроміси», - зауважила вона.
За словами експерта, в ході опитування запитання стосувалися конкретних компромісів - які з них є прийнятними, а які - ні.
«Найбільш неприйнятним компромісом для людей є проведення місцевих виборів у відповідності до умов сепаратистів - з цим погоджується тільки 10%. З найбільш неприйнятних компромісів є: погодитися на спеціальні політичні та економічні відносини тимчасово непідконтрольних територій з Росією; призначення місцевої міліції, суддів та прокурорів з місцевого населення; повна амністія для всіх учасників дій проти української армії. Також є неприйнятним надання статусу офіційної російській мові та надання цим територіям спеціального статусу», - зазначила Бекешкіна.
Стосовно можливості проведення виборів на Донбасі, згідно з результатами опитування, 43% відповіли, що це «неприйнятно в принципі», 26% таку можливість бачать в разі, якщо ОБСЄ та інші міжнародні організації будуть мати повний контроль за виборчим процесом, 25% - якщо вибори будуть проведені у повній відповідності до українського законодавства, 20% - якщо будуть виведені російські війська та 11% з цим погодяться, якщо Україна поверне контроль над своїм кордоном.
«Ми повинні зрозуміти, що якщо уряд України, хоча я цього не можу уявити, але якщо уряд змусять прийняти мир на умовах Росії - а це російські умови - ці умови не будуть прийнятні для парламенту, тому що їх не підтримує суспільство», - пояснила експерт.
Вона також підкреслила, що жоден з варіантів щодо можливого вирішення ситуації, аби покласти край війні, не отримав схвалення більшості.
«Я думаю, що такою є ситуація для політичних партій, політиків та парламенту. Найбільш популярна відповідь - це «відновлення стану цих територій у відповідності до того, яким він був до війни». Але я не думаю, що це реалістично», - вважає Бекешкіна.
Другим варіантом вона назвала реінтеграцію цих територій шляхом надання особливого статусу, що підтримує тільки 14% населення.
«Непопулярне вирішення - продовження поточної політики - підтримує також 14%, повну ізоляцію - 17% і 25% не мають будь-якої поради. Це опитування чітко відповідає на запитання: чого не повинно бути зроблено? і не дає чіткої відповіді на запитання: що повинно бути зроблено?», - констатувала експерт.
Стосовно того, яким має бути майбутнє тимчасово окупованих територій, більшість опитаних, повідомила Бекешкіна, висловились за те, що «вони мають знову бути частиною Луганської та Донецької областей з такими самими умовами, як до цього».
«Я не думаю, що це реалістично, але половина населення це підтримує, 25% підтримує повернення з більшими повноваженнями. І, що дуже важливо, тільки 3% населення думають, що вони повинні відділитися від України та приєднатися до Росії, тільки 7% думають, що вони повинні відділитися від України і стати незалежними державами - це дуже непопулярно в Україні», - додала експерт.
За її словами, на запитання, що має бути зроблено, щоб відновити мир на Донбасі, перше місце (41%) отримала відповідь «тиснути на Росію, щоб вона залишила Донбас і припинила втручатися в цей конфлікт».
«Може це не дуже реалістично, але, з моєї точки зору, дуже ефективно. Ми думаємо, що це буде найбільш ефективне вирішення, але як це може бути реально - це є проблемою. Друге вирішення (28%), що є з моєї точки зору реалістичним, це відновити нормальне життя на територіях Донбасу, які контролюються урядом. Зараз це частково відбувається, хоча, може, і повільно", - зазначила експерт.
Бекешкіна повідомила, що опитування, яке стосується питань Донбасу, було проведено у грудні, під час якого було опитано 2 тисячі осіб на територіях, контрольованих Україною.
Нагадаємо, за даними опитування Всеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД) росіяни вважають, що незаконне приєднання Росією Криму пішло на користь як країні, так і самому півострову. Однак фінансувати його з держбюджету не вважають за потрібне.
Зараз, три роки по тому, місто сповнене українських прапорів, соціальних проектів і потихеньку змінюється. На жаль, для багатьох свобода залишилась формальним поняттям — горизонт сприйняття залишився тим самим, як і питання «ну і що?». Активісти з бажанням контролювати владу — є, але їх небагато, натомість у більшості залишилась патологічна прихильність до политиків-«кидал», які обіцяють усі блага, й одразу, з позбавлених смаку бігбордів, і традиції колосального досвіду локального феодалізму. Нікуди не дінешся — силами АТО не звільниш окуповані за довгі роки російської пропаганди голови. Шлях до свободи лежить через тривалу і системну роботу.
«День» цієї весни вперше приїхав до Слов’янська з XVIII Міжнародною фотовиставкою, презентацією Бібліотеки «Дня» і комплектами книжок для всіх шкіл та бібліотек міста (а просто зараз Дні «Дня» тривають у Маріуполі, до 14 квітня встигніть відвідати Центр сучасного мистецтва і культури імені А. І. Куїнджі, вхід вільний. — Прим.). Приїзд нашого «інтелектуального десанту» був сприйнятий у Слов’янську «на ура», в день відкриття в Центральній бібліотеці міста, де експонувалися кращі фотороботи України, було не пробитися, а викладачі місцевих шкіл водили на фотовиставку цілі класи учнів, викладаючи за фотографіями новітню історію України... (Детальніше читайте у статті «Слов’янськ: пізнання українського світу», «День» №48 від 21.03.2017).
Пам’ятаєте дитячу задачу про кілограм вати і кілограм заліза? Вага однакова, поки не впустиш на ногу... Свідомі городяни Слов’янська, незважаючи на програш у кількості, дивують своєю активністю і самовіддачею. Дивлячись на них, про майбутнє Донеччини думаєш з оптимізмом.
У третю річницю трагічного початку «російської весни» на Донбасі «День» запитав у журналіста, солдата-добровольця ЗСУ, упродовж тривалого часу єдиного опозиційного кандидата і, нарешті, мера Слов’янська 2014—2015 рр. Олега ЗОНТОВА про захоплення міста, причини реваншу старих політичних еліт, інформаційну ситуацію на Донбасі і значення приїзду Фотовиставки «Дня».
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«МАЛИ МІСЦЕ ЗЛОЧИННА ЗМОВА І ЗДАЧА»— Три роки тому, 12 квітня 2014 року, відбулося захоплення Слов’янського міськвідділу міліції. На тлі тогочасних подій у Донецьку, Луганську і Харкові, де тоді ще так звані сепаратисти захоплювали будівлі обласних державних адміністрацій та інших держструктур, ніхто не міг припустити, що ця подія слугуватиме початком активних бойових дій на Донбасі. Що ви спостерігали в ті дні?
— Ми одразу поставились до цього серйозно, передусім тому, що у всіх попередніх захопленнях, які здійснювалися в Донецьку або Луганській області, не брали відкритої участі професійні військові. А ось 12 квітня у Слов’янську вперше з’явилися під час захоплення спеціально навчені росіяни. Це було чути і видно за говором, інтонацією, поведінкою, розмовою, а найголовніше — виправкою й амуніцією. Тоді ми з журналістами висаджували алею на честь трагічно загиблого Ігоря Александрова в міському парку, а одразу після того — побігли висвітлювати події. І побачили, що відбувається щось серйозне.
Антитерористичну операцію було оголошено буквально наступного дня після захоплення Слов’янська, а точніше — двох адміністративних будівель: міськвідділу міліції й СБУ. 14 квітня до міста сепаратистам надійшло військове підкріплення, і був зайнятий виконком.
— Чому не спрацювало СБУ, правоохоронні органи в Слов’янську?
— Швидше за все, це були злочинна змова і здача. 12 квітня о 5-й ранку найбільш боєздатна частина міськвідділу міліції в кількості 40 осіб у повному озброєнні, зі стрілецькою зброєю, і навіть БТР-ом, який був у Слов’янську, була відправлена на захист до Донецька. А вже о 8-й ранку розпочався штурм. Як потім підтвердили очевидці, на той момент підрозділ Стрілкова-Гіркіна був уже два дні в місті — ночували під прикриттям церкви в будівлі «Вілли Марія» (священики Московського патріархату відіграли рокову роль у захопленні міста і відкрито підтримали сепаратистів. — Авт.). Там же в ніч перед захопленням вони зібрали кілька десятків місцевих маргінальних осіб — чи то наркоманів, чи то з кримінальним минулим, які потім і стали основою так званого ополчення. Також у цей час у нас не було керівника міськвідділу міліції. Буквально за тиждень до подій він перевівся в Мелітополь, і в Слов’янську було призначено виконувача обов’язків. Коли, прибувши на місце, я поставив йому запитання, що відбувається і чому ви здали зброю, надійшла команда мене заарештувати. Надалі підтвердилося, що він був у змові із сепаратистами. Склалася взагалі парадоксальна ситуація, коли міська міліція зброю здала бандитам, а на патрулювання вони її отримували у цих же бандитів.
ФОТО АРТЕМА СЛІПАЧУКА / «День»
«ДЛЯ СУСПІЛЬНОГО РУХУ І ПАТРІОТИЧНОГО АКТИВІЗМУ ПОТРІБНО СТВОРЮВАТИ УМОВИ»— Що змінилося в Слов’янську після трьох років звільнення?
— Слов’янськ — перше місто, яке трагічно потрапило в окупацію, але й першим було звільнене. Коли в перші два-три місяці після цього я почав керувати містом, то не міг не створити своєрідні «інкубаторські», тепличні умови для розвитку суспільного руху в місті і патріотичного активізму. Ця війна сколихнула розумові процеси, відчуття самоідентифікації, сприяла груповій згуртованості, кількісному і якісному зростанню громадських організацій і активістів. В інших містах залишились керувати ті самі люди, які були і до, і під час окупації. Звичайно, до «тепличних умов» там ще далеко.
— Але чому в Слов’янську все-таки не відбулося якісного оновлення еліт?
— Його не відбулося скрізь. Тому що не створюються умови для цього. Еліту потрібно ростити, і не важливо, скільки їй буде років — 20 чи 50. Дехто приходить до усвідомлення, що може щось дати своїй державі, в 40—50 років. Малий і середній бізнес, який раніше був індиферентним до політики, нині в неї пішов на хвилі війни, і їх необхідно підтримувати. Донбас — український, але, на жаль, не даремно був обраний як ґрунт для розпалювання ненависті. Частина населення досі живе ще принципами і посттравматичними синдромами Радянського Союзу. І тому тема Росії там досить популярна. Плюс завжди визрівала невдоволеність відносинами регіону і центру. Те ж саме, коли зараз є труднощі з відновленням Донецької області, нарікають на Київ, що влада там не розбереться. Хоча зараз усе робити можна і на місцях, і коштів вистачає, але потрібна, що називається, політична воля. Важливо нашу громадськість підтримувати. Не лише щоб міжнародні донори давали гроші на розвиток громад, створювали хаби і креативні простори, але й сама держава створювала умови для активізму. Важливо доводити будь-які дії до кінця. Спочатку було багато розмов про впровадження військово-цивільних адміністрацій на всіх рівнях у Донецькій області. А зараз у нас вийшло три рівні керівництва: з одного боку, військово-цивільні адміністрації, з другого боку — ті міські ради і мери, яких не переобирали з 2010 року, і з третього — ті, яких переобрали, але які створюють лояльне поле для реваншу «прорегіональних» або проросійсько орієнтованих сил.
Можливо, впровадження військово-цивільних адміністрацій дало б час на «нарощування м’язів» патріотичним організаціям і рухам. Адже до війни у них на це не було часу. За Януковича будь-яка опозиція піддавалась пресингу, гонінням, на декого заводили кримінальні справи. Режим старої партійної еліти, зрощеної з криміналітетом, час знищити.
«ЗА ІНФОРМАЦІЙНУ ПОЛІТИКУ В ОБЛАСТІ НІХТО НЕ ВІДПОВІДАЄ»— Наскільки змінився зараз інформаційний простір на Донбасі?
— Помітно, що знизився рейтинг російських каналів на підконтрольній території. Завдяки прийнятій стратегії і зникненню з кабельних каналів у великих містах російських каналів зник і ефект пропаганди. Хоча в сільській місцевості «за старою звичкою» багато хто через супутник продовжує дивитися. Туди, в умовах майже тотальної відсутності інтернету, актуально доносити друковану пресу, але таких видань із проукраїнською позицією в Донецькій області майже немає. Державних дотацій або грантів на проукраїнську тематику в публікаціях теж немає, хоча це постійно обговорюється. ДонОДА зараз запустили комунальну газету «Вісті Донеччини», її завозять на блокпости, в адміністрації, але до людей вона не потрапляє. Є просування в радіомовленні — після відновлення телевежі на Карачуні з’явились нові частоти і станції — «Радіо Донбасу», «Армія.FM».
За великим рахунком, за інформаційну політику в області ніхто не відповідає. Є чимало суб’єктів, хто хоче на це впливати — Мінінформполітики, Нацкомітет з телемовлення, Інформаційний департамент в ОДА, але координації дій немає. Зокрема немає координації і з міжнародними організаціями, які цим займаються. Нині створено міжвідомчу комісію на рівні уряду, одне з поставлених завдань якої — скоординувати питання інформаційного забезпечення, але поки що результатів немає. Так само не регулюються культурні заходи, не «розводяться в часі», належним чином не висвітлюються. Гадаю, це багато в чому залежить від позиції обласного керівництва. У військово-обласній адміністрації достатньо повноважень, щоб узяти це під контроль.
«День» ЧЕКАЄ БАГАТО ВДЯЧНИХ СЛОВ’ЯНЦІВ»— Фотовиставка «Дня» є, по суті, безпрецедентним волонтерським проектом. Цієї весни з експозицією ми поїхали одразу до двох міст у Донецькій області. Якою була реакція на неї у Слов’янську?
— Є кілька аспектів — особовий і суспільний. Почнемо з особового — мені фотовиставка однозначно сподобалася. Змістовно, візуально привабливо, яскраво і по-філософському. Як психолог, вважаю, що саме такі заходи якраз найбільш ефективні для світоглядної роботи. Адже не менше 70 відсотків усіх людей — візуали. Тобто вони приймають рішення, обдумують дії, коли дивляться на це, або мають візуальний образ. Великі фото — якраз той сигнал, який може запустити «броунівські» розумові процеси в головах. Було багато робіт, які нестандартно виводили на осмислення подій долі країни, про війну і про Майдан. І взагалі про українську ідентифікацію. А в суспільному плані — так, фотовиставка мала великий суспільний резонанс, адже газета «День» є великим шанованим виданням із давньою і заслуженою репутацією, тому це стало подією №1 у місті. Багато хто її відвідав, було багато відгуків, насамперед — у розмовах. Отже, обов’язково продовжуйте цю традицію і приїздіть наступного року, на вас чекає багато вдячних слов’янців.
Не пам'ятаю чи я згадував про це раніше.
Є український народний анекдот-притча.
Коли бездітне подружжя усиновило хлопця-сироту. Виростили його як рідного сина.
А під старість батько вирішив перевірити чи став пасинок рідною дитиною.
Приніс до хати всі свої гроші, розділив їх на три купки і сказав, що завтра його мають стратити за стару провину. Тож одну частину грошей він заповідає дружині, другу частину синові, а третю- тому, хто його завтра вішати буде.
Пасинок підхопився і вигукнув: "Нехай і ця купка грошей буде мені ! Я вас, татку, завтра повішаю!"
Ну шо?
Скуштували чергового "пиріжка з гімном" від російськомовного "українського" артиста Івана Дорна?
А як хвалили, як хвалили! Ванєчка Дорн у футболочці з тризубчиком виступив, він так як і зєлєнскій баблішко на АТО давав, він патріот !
Заткніться всі- Ванєчка баблішко дав, на яке тепловізора купив!
Ви всі "ура-патріоти", а Ванєчка -справжній патріот!
І тут Ванєчка сам розказав ху є ху.
А виявляється і не патріот, і не давав, і взагалі- йдіть на фіг з вашою Україною!
Мені в Москві більший профіт буде.
Упс!
То хто з нас дурень?
Виявляється ми.
Ну і відомий шоумен-тусовщик і волонтер, який нам розказував про "Дорна-українського патріота".
Висновок із "ДОРногейту", про який я завжди казав - всі "уззкоязичні" артисти і півці НЕ УКРАЇНЦІ.
Як би вони себе не називали і якими б синьо-жовтими прапорами не обвішувалися.
За бабло вони собі і пір'ячко , або штопор в сраку вставлять,а не тільки футболочку з тризубчиком начеплять.
Головне те, що вони самі вважають себе і свою свідомість належними до "русского міра".
І всі ті серіальчики і шоу дебілів на телебаченні, всі виступи півцов і блазнів російською мовою ніякого стосунку до української культури і мистецтва не мають.
І не має жодного значення який відсоточок від своїх багатих гонорарів вони відслинили "на АТО". Це всього лиш їхня спроба отримати індульгенцію. Нате вам, подавіться і відчепіться!
А те , що я Україну лайном поливаю, так маю право, бо я копійочку заплатив на АТО !
Як проститутці платять - заплатив і маєш плямкати .Клієнт завжди правий!
Це не індульгенція, як вони думають. Не останнє віддали. І чи віддали взагалі.
Вони працюють виключно на той же "русскій мірь".
Що в Москві, що в Саратові, що на Брайтоні, що в Києві і Жмеринці.
Всі ті "Куйки-Лорак", "Лоліти Мілявські", "Поривай-Корольови", "Повалій-шмовалій" і решта "українських" шоу-зірок, використовують Україну як стартовий майданчик перед благополучним перельотом в обійми "Родіни-матєрі" в Мордорі. Бо звичайна місцева мокшань ні співати, ні творити сама не здатна.
Зате дуже вдало асимілює колишніх "справжніх патріотів" з України, для яких рівень патріотизму вимірюється виключно кількістю зелених папірців у власній кишені.
Це треба зрозуміти і перестати творити собі кумирів із цієї наволочі.
А головне - перестати називати їх "українськими артистами".
А нашим "патріотичним" колегам по цеху, шоуменам і музикантам, варто задуматися з ким вони дружбу водять і за кого на амбразуру кидаються перед нами, українською сіромою, яка не вхожа в їхні богемні тусовки і не смокче з товстої олігархічної російськомовної циці.
Ну і треба покинути працювати на підтанцьовках у цієї "уззкомірної тусовки".
Бо баблішко колись закінчиться, а запашок залишиться.
Не відмиєшся.
Перебуваючи з робочою поїздкою у Кремінній на Луганщині, Президент України Петро Порошенко передав медикам області нові автомобілі.
Це санітарні автомобілі та два реанімобілі, повідомляє кореспондент Укрінформу.
"Приємно брати участь в передачі десятків санітарних автомобілів для центрів первинної медико-санітарної допомоги та двох реанімобілів для обласної клінічної лікарні та обласної дитячої лікарні. Впевнений, що ці автомобілі отримають зараз ті, хто їх найбільше потребує, - первинна ланка, той, хто найближче до людей, до дітей. Впевнений, вже завтра ці реанімобілі будуть рятувати життя луганчан", - сказав Президент.
Серед переданої техніки - неонатальний автомобіль з найсучаснішим устаткуванням, який дозволяє перевозити дітей у найважчому стані.
За словами Президента, цього року передбачено придбати ще 40 санітарних автомобілів до тих 60, які вже працюють на Луганщині.
БГ:Потрібно побільше уваги цим регіонам від української влади, бо вони того потребують і заслуговують, хоча зрозуміло, що вистачає там і противників України, але це не причина регіони ущемляти в чомусь. Блокада "Самопомочі" велика гидота, бо зі Львова "торгівля на крові" йде повним ходом прямого сполучення потягами Львів-Москва і назад забитими повністю товарами і народом і їх ніхто не блокує, а на Сході того не можна - це злочин!?! Порошенко - молодчина, що їде на Схід так часто і не з порожніми руками.
Роботу Кабміну оцінювали Карл Волох, Олександр Палій, Борис Кушнірук, Євген Магда і Валерій Димов
Річниця будь-якого уряду - це завжди привід для підсумків, оцінок та коментарів. Вони, ці оцінки та коментарі, формуються в різних групах, на різних медіа-майданчиках і слугують різним цілям: качнути рейтинг, посіяти нестабільність або, зрештою, висловити своє обурення та незадоволення владі. Опозиція традиційно відштовхується від того, що в країні «зрада», втім на нещодавньому безпековому Форумі, що відбувся у столиці, прозвучало значно більше оцінок, ближчих до «перемога». Битва оцінок урядової діяльності почалася ще задовго до дати річного імунітету. Хтось кричав, як Україна «низько впала», замовчуючи, що порівняно із 2013-2014 роками, вона піднялася. Хтось казав про «аморальні тарифи», натискаючи на болісну кнопку збідніння. Здавалося, що популісти всіх сортів об'єдналися навколо теми «блокада». Втім подекуди і уряд давав підстави для незадоволення, наприклад, лобіюючи тему газової абонплати. Про рік роботи нинішнього уряду ми поговорили із експертами, які, на нашу думку, завжди витримували свій стандарт об'єктивності.
Карл Волох, громадський активіст:
ЗА ЦЕЙ РІК УРЯД ПОКАЗАВ БАГАТО КЛАСНИХ ІСТОРІЙ
З моєї точки зору, в останній рік темп реформ дещо впав. Цьому може бути два пояснення: «вершки», найбільш очевидні речі, вже зняті минулим урядом. До того ж, у попереднього уряду була значно краща коаліція. У цього уряду коаліція погана, шанси на проведення реформаторських законів значно впали. Особливо, якщо вони близькі по темах, на яких зазвичай спекулюють популісти. Проводити зараз такі закони практично неможливо. Але при цьому стабілізація є. Багато що зроблено. Візьміть будь-яке конкретне міністерство і подивіться скільки всього зроблено. Наприклад, візьміть міністерство інфраструктури. Вони працюють над законами, кожного четверга вносять деякі закони в Верховну Раду і частина з них пройшла. І деякі важливі з них пройшли. А така штука, як створення Дорожного Фонду, - це взагалі щось величне. Нас всі роки дурили, що, купуючи паливо, ми платимо щось у Дорожний фонд, але це було фуфло, бо воно йшло в загальний фонд Бюджету і з дорогами ніяк не було пов'язано. Зараз у нас в рази збільшиться кількість грошей, які підуть на будівництво доріг. Казати, що змін немає - нечесно. Більше того, уряд вистояв навіть після втрат підприємств на окупованих територіях. А це дуже серйозно. Це не лише 5 млрд. гривень податків, які ці підприємства платили в бюджет. Але незважаючи на це, переглянули показники і вони «зійшлися», звісно, не в останню чергу завдяки інфляції. І МВФ таки вирішив, що гроші нам давати можна.
Давайте візьмемо ще один фактор. Нам дали 600 млн. доларів допомоги ЄС попри те, що парламент не скасував обмеження на вивіз ліса-кругляка. Це означає, що, в принципі, вони оцінюють хід того, що в нас робиться, непогано.
Крім того, уряду вдається уникати корупціогенних ризиків. Минулого тижня був зареєстрований проект для голови НАК Нафтогаз Коболєва «виконати рішення судів з приводу підприємств, які виробляють міндобрива ( прямим текстом майже: «віддайте гроші Фірташу»), другий - давати без передоплати підприємствам Фірташа газ. Враховуючи, скільки мільярдів Фірташ вже не заплатив Нафтогазу у минулі роки, і вони з ним судилися... Судитися в Україні у Фірташа можливостей значно більше, бо він оперує кешем на відміну від керівництва Нафтогазу. Він не тільки не розрахувався за газ, а ще й відбив через суди - ви не уявляєте тих сум. І тому пропонувати Коболєву віддавати газ підприємствам Фірташа, це означатиме навіть для членів Спостережної ради НАКу (вони прийшли туди через ЄБРР) чисту корупцію. Тобто давати без передоплати газ людині, яка багато разів вже не заплатила? Це було настільки обурливо, що Коболєв цей проект виставив у себе на Фейсбуці. Наскільки мені відомо, проект постанови сховано, але це означає, що в уряді працюють не лише світлі сили.
Але є і абсолютно класні історії. Зокрема, як Мінфін повів війну проти Податкової поліції. Голова Мінфіну, який, по суті, чистий технократ, йде війною на таку галузь, як фіскальна служба... само собою круто. Або, як той самий міністр зробив абсолютно відкритий реєстр повернення ПДВ. З точки зору боротьби з корупцією - це дуже великий крок. А повернення ПДВ було однією з корупціогенних штук, і цей уряд поставив на цьому крапку. Сьогодні спробуйте перевести в готівку гроші через якусь "пральню". Після Майдану, коли розсипалася стара централізована система регіоналів відмивання коштів, то «обнал» коштував 6% з гарантією. Гарантія означала те, що до тебе завтра не прийдуть, сьогодні 12% - без гарантії. Це означає, що служба працює, а вертикальної корупції більше нема. Ні Президенту ці гроші не носять, ні прем'єру не носять, ні міністру фінансів, ні керівнику фіскальної служби. Тому говорити про те, що нема боротьби з корупцією, - неправда.
Олександр Палій, історик:
КОЖНА ДЕСЯТА ВІДСОТКА ЗРОСТАННЯ ВВП СЬОГОДНІ - ЦЕ ДИВО
Якщо говорити про підсумки, то це, безумовно, перехід від падіння до зростання. У нас за два роки через агресію було кумулятивне падіння ВВП 16%. Росія фактично нам відкусила 20% промисловості, і вся економіка на Донбасі полетіла донизу. І те, що ми в умовах розірваних зв'язків, попри розрізані можливості для кооперації маємо зростання ВВП в 2,3% - це дуже добре, бо кожна десята відсотка зростання в цих умовах - це диво. І я бачу у тому і заслугу уряду. У тому, що йдуть дерегуляційні зміни, у тому, що «посувається» корупційний тягар. Він не вичищений, але полегшений.
А в газовій сфері він вичищений, енергетичні експерти, до яких я дослухаюся, кажуть, що всі уряди протягом двадцяти років крали на газовому бізнесі 10 млрд. доларів щороку. Гройсман вирівняв ціни, все пішло в інший бік. Звісно, що зростання можна вважати частиною зовнішньої кон'юктури, зростають ціни на український експорт, ми бачимо, що до березня минулого року - зростання цін на продовольство. Зарплати зростають на 13-14% за офіційними даними. Ресурс для зарплат береться, бо закриваються корупційні схеми. Йде притомний розвиток, не бачимо явного корупційного інтересу найвищих керівників у тих чи інших проектах. Зараз активно використовується термін «олігархи при владі». Але у Порошенка нема такого сина, як у Януковича, який все хоче контролювати, або такого зятя, як у Кучми, який є співвласником великих активів. Тому можна зневірюватися, битися в істериці, критикувати та жалітися, але не можна не бачити: Україна рухається в правильному напрямку. І це величезний результат.
Борис Кушнірук, економічний експерт:
ХОТІЛОСЯ Б ПОБАЧИТИ РЕАЛЬНУ СТРАТЕГІЮ
На відміну від уряду Яценюка у уряду Гройсмана стояло інше завдання. Його завданням було не проведення додаткового пакету реформ, а створення умови для сталого зростання. І весь минулий рік ми спостерігали зростання економіки, кожен квартал було збільшення темпів зростання економіки. Тож формування надійного функціонування економіки - позитив. Ще один позитив у тому, що уряд перевів ціни на газ до ринкового рівня, прибравши корупційну основу. Правда при цьому не створено стимулюючих механізмів енергозбереження. Бо субсидії не створюють механізмів заощадження.
Але хотілося б побачити реальну стратегію розвитку, хотілося б бачити покроково: що, чому і як вони роблять і чому роблять саме в такій послідовності. Класичний приклад: ситуація з абонплатою за газ. В 2016-му році показували, яка буде методика розрахунку абонплати і тут вони згадали, що частина населення постраждає. І ми взагалі населенню це не показували і не готували до цього. І таких прикладів можна навести кілька.
Але щодо відкритості, то із запровадженням системи ProZorro та електронного реєстру декларацій чиновників - це можна вважати суттєвим позитивом. Формується стала модель контролю з боку суспільства. Не обов'язково за цим слідуватиме покарання, але суспільство навчиться ставити запитання. Коли один тимошенківський діяч рве на собі сорочку та бореться за народ, то я вирішив подивитися електронну декларацію. При тому, що ні він, ні його дружина не були в бізнесі, його мільйонні статки та нерухомість зростали. І це можна подивитися наживо.
Євген Магда, політолог:
У ДЕЯКИХ МОМЕНТАХ УРЯД СТРИБНУВ ВИЩЕ ГОЛОВИ
Думаю, що уряд зіграв на рівні своїх можливостей, в деяких моментах зумівши стрибнути вище голови. Рішення про зрівняння ціни газу для всіх споживачів і підвищення мінімальної зарплати до 3200 гривень - помітні і важливі. Володимиру Гройсману вдається керувати фактично коаліційним Кабміном досить успішно, хіба що в міністерстві інфраструктури є проблеми, пов'язані з Укрзалізницею.
Позитивним можна назвати і той факт, що Україна другий рік обійшлася без закупівель російського газу. Вважаю, що Володимир Гройсман зуміє зберегти прем'єрський портфель, але в уряді відбудуться кадрові зміни, можливо, пов'язані зі зміцненням коаліції.
Валерій Димов, політолог:
УКРАЇНА ЧИ НЕ ВПЕРШЕ ВИКОНУЄ МІЖНАРОДНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
У нашій системі будь-яке призначення - чи то голови НБУ, чи то голови НАЗК, чи то голови Антимонопольного комітету вже на вході робить людину, пов'язаною по руках та ногах. Бо ти не зможеш протиснути у цьому парламенті будь-яку законодавчу ініціативу чи призначення на посаду, не домовляючись з фракціями, партіями та політичними «лідерами», які є представниками тої системи, з якою ти маєш боротися, якщо протистоїш корупції. Бо політики у нас часто є представниками олігархів та кланів, прагнення яких не збігаються із державним інтересом.
Уряд Гройсмана відрізняється від попередніх тим, що він відповідав по тих міжнародних зобов'язаннях держави, які (підкреслю) не виконувалися тими урядами, які сьогодні критикують чинний Кабмін за підписання меморандумів. Уряд Тимошенко підписував меморандум про продаж землі та підвищення пенсійного віку (це - правда), Азаров з Папієвим імітували реформу (але просто підвищували пенсійний вік). І не їм сьогодні критикувати відповідальні підписи та політично відповідальні кроки, які робить цей уряд. Тому три роки тому я казав, що нам слід подивитися, в якій точці ми перебуваємо, а вже, відштовхуючись від цього дня, підніматися нагору. І оглянувшись, ми не можемо не бачити позитивних зрушень. Тому мене не цікавлять конкретні імена певних очільників, хочу підкреслити, що ми вперше йшли шляхом змін. Шляхом змін йшов і уряд Яценюка, і уряд Гройсмана. Останній виконує зобов'язання перед МВФ, перед інвесторами, а критикують його ті, хто не хоче, аби в їхню монополію зайшли прозорі правила. Підкреслю, що вперше два останніх українських кабінети хоч і отримують критику, але вони зламали традицію безвідповідальності, яка була основою функціонування української влади до них.
Опитувала Олена Мігачова
Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
