Совок виховав певний тип людей, для яких обдурити ближнього, вкрасти все, що погано лежить, навіть дрібничку, яку можна легко купити, – це вже норма життя. Згадайте феноменальні кадри, як наші гарні галичани цуплять ящики пива з перекинутої фури. Цуплять люди, які їздять на автах, часто на іномарках. Тобто не бідні. Але проїхати повз таке щастя все ж совість їм не дозволила.
В результаті українці часто нічим не різняться від росіян, для яких така поведінка в глибокій традиції багатьох поколінь.
За свідченням іноземців, українці в давнину не крали, хатів не замикали, бо й ключів не було. Господар, покидаючи хату навіть на триваліший час, підпирав клямку костуром – і то був знак, що в хаті нікого нема. Такий звичай я ще застав у своєму дитинстві на Кременеччині. Ключі, щоправда, вже були, але залишали їх над одвірком, а клямку все ж підпирали костуром.
Натомість про московитів іноземці писали винятково як про злодюжок, брудних запропалих пияків, які лаються брутально й дико, розпусників та содомітів. Велика різниця між нашими народами кидалася в очі навіть самим росіянам.
Князь Іван Долгорукий, відвідавши Україну у 1817 р., гостро відчув різницю між великоросами й українцями, чітко означивши межі: «Нет, всё мне чужое за областью той, в которой я родился... Другие избы, другой язык, другие люди. Здесь я уже почитал себя в чужих краях, по самой простой, но для меня достаточной причине: я перестал понимать язык народный; со мной обыватель говорил, отвечал на мой вопрос, но не совсем разумел меня, а я из пяти его слов требовал трем переводу. Не станем входить в лабиринт подробных и тонких рассуждений; дадим волю простому понятию, и тогда многие, думаю, согласятся со мною, что где перестает нам быть вразумительно наречие народа, там и границы нашей родины, а по-моему, даже и отечества”.
А. Купрін описав, як російські купці тішилися, що їм вдалося обдурити чухну (себто фінів). На фінському двірці було влаштовано шведський стіл із закускою, а плату треба було кидати до скарбнички, якої ніхто не контролював. То купці нажерлися, не заплативши.
Ще й у ХІХ сторіччі крадіжки в Україні були великою рідкістю. В народних приказках та анекдотах, записаних у цей період, завжди при згадці про московитів підкреслювалася їхня схильність до злодійства. Натомість російські приказки й анекдоти розповідали про дурних «хахлів», яких так легко дурити.
На жаль, за совєтський період московські традиції злодійства і шахрайства поширилися й серед нас. Хоч Галичина тривалий час і опиралася цьому, та врешті й вона піддалася, породжуючи різних каськівих, германів, базівих та всіляких доморощених хрунів на зразок псевдо-оунівця Ромця Козака.
Тепер шахраї серед українців – не дивина. Кожен може згадати когось, хто позичив у нього грошей і не віддав. Ну, бо так уже є: друзі поділяються на добрих і поганих. До перших належать ті, що не позичають у мене грошей, а до других ті, які не позичають мені.
Та є тут і добра сторона. Позичивши такому клієнту на здохлу рибу гроші, маєш уже святий спокій, бо він надійно зникає з твого овиду. А згодом уже вдає, що не впізнає.
Хоча бувають і винятки. Один такий жевжик, понапозичавши грошей у різних друзів, навіть і не думав зникати, а регулярно провідував нас, не забуваючи при цьому нагадати, що він пам’ятає про борг.
Хочу при цьому оповісти одну історію, яка трапилася у наших богоспасенних Винниках.
Отже, два мої кумплі купили трьох поросят і запропонували сусідам, що забезпечать їх кормом, а ті нехай за ними доглядають і одну свиню залишать собі. Сусіди вирішили, що це вигідна пропозиція і погодилися.
Ну, бо саме такі пропозиції робили й німці для наших селян, і всім було вигідно. Доки наші селяни не вирішили, що німця здурити не гріх, і не почали перечіпляти кільця з вибитою датою з дорослих підсвинків на поросят, нарікаючи, що кормів було замало, то воно дурне й не росло.
Але традиція є традиція. Дурили німців – одуримо й сусідів.
Далі мої кумплі до того свинюшника не зазирали, іно, коли треба, доставляли харч.
І от настала година Х. Кумплі мені телефонують, бо без мене рідко яке свинобиття обходиться, і кажуть: вали до нас, будемо бити.
Йдемо ми до сусідського хліва і бачимо унікальну картину: одна свинюка така, що хай арбузов сховається, а дві інші... як же їх назвати так, щоб достеменно?
О! Винниківська гінча.
Порода така свиняча. Виглядали ці дві свинки, як два песики. Ми не вірили своїм очам. Таких свиней у віці «грай мене, милий, досхочу» ми ще не виділи. Навіть їхні хвостики стирчали не бадьоро вгору, а були обвислі, як козацькі вуса. Погляд їхній був сумний і приречений. Вони дивилися на нас так, мовби благали: та вже забийте нас, щоб ми не мучилися в цьому винниківському аушвіці!
А господиня й каже:
– Та тоті ваші свині не хотіли їсти. Я всім давала порівну. А вони, курва маць, морди відвертали.
Я думав, що мої кумплі скажуть:
– А де то видко, котра чия свиня? Ми беремо цю льоху і цього рахіта. А цей дистрофік най вам ся лишає, ми вам ще ґрису привезем.
Але нє. На відміну від мене, то були вишукані інтелігенти. Вони кивнули мені, ми покидали тих шкап на тачку і привезли на обійстя. Ну, а далі ви знаєте – бемц в чоло і фертик. Ґеґнули без зайвого звуку. Смерть бідолахи прийняли як вибавлення від мук голоду.
Мені навіть здалося, що я бачу їхні праведні душечки, як вони здіймаються вгору – простісінько у свій свинячий рай, радісно кувікаючи.
І що я вам скажу. Коли гелемзаєш таке-во м'ясо свині, котра була вдячна тобі за те, що ти її врятував від страждань, то відчуваєш неабияку насолоду. Воно за смаком неабияк відрізняється від будь-якого іншого. Так що, ласуючи якимось шашликом чи печенею, можу сказати: о, ця свиня віддалася повністю, її мрія перетворитися на шашлик здійснилася. А ця – ні. Ця мала плани на велике майбуття, може, навіть скупатися в морі, полежати на пляжі під парасолькою з книжкою Винничука.
Але не судилося. Винничук лежить на південному березі річки Маруньки з шашликом у руці і з книжкою свинюки Лімонова. Бо мусить вивчати наших ворогів.
Лежить і думає, як же нам повернутися до наших первнів? До тих наших традицій, коли ми не крали, не дурили, не шахрували. Як нам відірватися від совка і московитів? Бо хоч ми й у своїй державі, але мацаки Московії тримають нас міцно. Тримають, як казав Кучма, «за оте-то от».
Наша ментальність зруйнована, упосліджена і в багатьох місцях затерта або ж покрита чужими письменами. Як очистити це все від чужинського нальоту? Як зішкрябати їхні звичаї?
А потім заплющую очі і намагаюся згадати, невже я геть нічого не поцупив за своє життя? Невже нічого?
Справді нічого?
А як подумати?..
Україна ініціювала діалог з НАТО про надання Плану дій щодо членства в Альянсі (ПДЧ). Країни-члени НАТО "із задоволенням прийняли" дану ідею української сторони. Саме такою заявою вразив журналістів Петро Порошенко на прес-конференції в понеділок.
От тільки за деякий час оголошена перемога обернулася на розчарування. Надвечір прес-служба НАТО поширила офіційний коментар про те, що жодної домовленості про рух до ПДЧ досягнуто не було.
"Європейська правда" з’ясувала, що ж насправді сталося в понеділок та який шлях здатен привести Україну до Альянсу.
Незнайома ідея
Вечірня заява НАТО справді виявилася несподіваною, адже генсек Альянсу мав можливість виправити Порошенка ще до того, як новина розійшлася в ЗМІ, та не скористався нею.
Єнс Столтенберг стояв поруч із Петром Порошенком на прес-конференції, де той зробив заяву про ПДЧ, але не став сперечатися з колегою та обмежився кількома стандартними фразами про те, що Україна рухається до стандартів НАТО незалежно від членства. У його подальших виступах, в тому числі під час дискусії у Верховній раді, також не прозвучало жодних ремарок.
Співрозмовники ЄП називають дві причини цього.
По-перше, такою є особливість генсека. Столтенберг відомий вмінням уникати конфліктних висловлювань; публічна полеміка з президентом України точно не входила в його плани. По-друге, він не мав мандату від країн-членів на обговорення цієї теми. Це так, адже
НАТО наразі просто не має офіційної позиції щодо ідеї Порошенка!
Та передусім варто зазначити: в Альянсі не чекали на таку заяву від українського президента.
Саме тому промовчав Єнс Столтенберг: заява його українського візаві так само стала для нього несподіванкою.
 |
Відразу кілька джерел "Європейської правди" підтвердили: принаймні частину іноземних учасників Комісії Україна-НАТО (КУН) здивувало не лише те, що вони "позитивно сприйняли" пропозицію Порошенко, але й те, що вони взагалі її обговорювали!
"Схоже, президент говорив розмито – не всі звернули увагу на його
слова про новий формат. Виступ Порошенка справді був сприйнятий
позитивно, але саме виступ, а не ця ідея", - зауважив один зі
співрозмовників. "Посли, виходячи з засідання, говорили протилежне – що
Порошенко зміг уникнути всіх спірних моментів та пропозицій. Тобто цю
ідею вони не почули", - зазначив ще один співробітник структур альянсу,
що не був особисто присутній під час дискусії.
То що ж було насправді?
Наразі дипломати відсилають до тексту спільної заяви Комісії Україна-НАТО, оприлюдненої в понеділок ввечері. В цьому документі немає ані згадок, ані навіть натяків на новий формат співпраці чи то консультації з приводу ПДЧ.
Водночас, кілька учасників зустрічі підтвердили: Порошенко справді говорив послам про такий діалог. "Так, президент чітко заявив, що ми хочемо вести діалог про надання Україні ПДЧ, і я на власні вуха це чув", - запевнив один з українських посадовців.
Та проблема в іншому – насправді жоден з представників Альянсу під час засідання КУН не заявив про підтримку цієї ініціативи. А отже, ремарка президента про те, що Альянс "із задоволенням сприйняв його пропозицію", виявилася чи то помилкою, чи свідомим блефом.
Наразі більше схоже на друге:
Порошенко піднімає ставки. І має підстави для цього.
"Європейська правда" вже писала про те, що багато хто на Заході вкрай негативно поставився до рішення Києва законодавчо закріпити мету вступу України до Альянсу (детальніше про це – в публікації Європравди "Реформи без права на НАТО").
В політичних та дипломатичних колах цей опір ще більший, аніж у експертних. Кажуть, що під час підготовки до зустрічі КУН окремі країни навіть переконували колег не їхати до Києва через небезпеку того, що Україна "подасть заявку на вступ".
Авторові цих рядків достеменно відомо, що понеділкова заява Порошенка спричинила справжню бурю в альянсі (цікаво, що найбільше обурювалися деякі центральноєвропейські держави, які у нас часом зараховують до друзів Києва).
І саме тому надвечір з’явилася заява прес-служби альянсу про те, що НАТО не підтверджує домовленість щодо офіційного запуску діалогу з Україною.
Заборонити не можна дозволити
Хай там як, але процес розпочався.
Київ оголосив, що буде йти до ПДЧ і, без сумніву, скоро знову підніме це питання. А отже, рано чи пізно альянс буде змушений дати на нього офіційну відповідь.
І знайти консенсус з цього питання для Альянсу буде вкрай непросто.
Згоди на зближення з Україно в Брюсселі немає і близько, чимало країн хотіли би відкласти це питання у довгу шухляду. Але водночас, принцип "відкритих дверей" не дозволяє Альянсу сказати тверде "ні" у відповідь на запит Києва.
 |
Дуже показовою є відповідь Столтенберга на запитання в парламенті про прагнення України отримати План дій щодо членства. Генсек уникнув коментарів щодо заяви українського президента, але чітко заявив:
Україна має повне право заявляти про свої прагнення вступити до НАТО.
А альянс, зі свого боку, не має права обмежувати євроатлантичні прагнення України.
"Для НАТО абсолютним та фундаментальним принципом є те, що кожна країна має право обирати свій шлях. В тому числі – визначати, чи хоче вона стати членом певного безпекового альянсу. Тому ми поважаємо ваше рішення (яке законодавчо визначило вступ до НАТО метою України – ЄП)", - заявив Столтенберг.
А отже, восени 2017 року на нас чекають непрості дискусії у штаб-квартирі Альянсу. І є високий шанс на те, що за їх підсумками Україна та НАТО святкуватимуть нехай невелику, але спільну перемогу.
Та найголовніше – пам’ятати, що діалог про ПДЧ хоча і є політично важливим, але на практиці – ані на крок не наближає Україну до повноцінного членства. Щоби просуватися цим шляхом, Україні потрібно проводити реформи, як політичні (зокрема, у сфері протидії корупції), так і військові (структура ЗСУ та Міноборони має бути повністю перебудована) .
Без цих кроків всі розмови про Україну в НАТО та закони про прагнення до членства залишаться лише красивими словами.
Автор: Сергій Сидоренко,
Вчора в Одесі розпочалися українсько-американські військово-морські навчання «Сі Бриз-2017». Темою навчань є проведення багатонаціональної морської операції з безпеки у кризовому регіоні. У «Сі Бриз-2017» долучилися представники Збройних сил 16 країн світу. Про це повідомив речник Міністерства оборони України полковник Дмитро Гуцуляк під час брифінгу в Українському кризовому медіа-центрі. «У заходах задіяні 31 корабель, катер і судно, 29 літальних апаратів, понад 3 тисячі чоловік особового складу. Навчання проводитимуться на території Одеської і Миколаївської областей, а також у визначених морських полігонах Північно-Західної частини Чорного моря», – повідомив він.
Під час навчань відпрацьовуватимуть, як організувати протичовнову, протикорабельну, протиповітряну оборони, а також дії з силового звільнення захопленого судна. «Крім того, планується проведення десантної та річкової операцій, навчання з пошуку та рятування, підводних робіт з розмінування, проводки за тралами тощо», – додав речник Міністерства оборони України. Заходи триватимуть до 23 липня.
Сьогодні до Києва прибуває інспекційна група з Туреччини. Мета її візиту – проведення інспекції за Договором про звичайні Збройні сили в Європі. «Метою заходу є контроль за дотриманням Україною кількісних обмежень озброєння та військової техніки, що підпадають під дію Договору. Про місце інспекції буде повідомлено через годину після прибуття інспекційної групи до пункту в’їзду – виїзду», – пояснив полковник Гуцуляк. У свою чергу, інспекційна група України вчора відбула до Литовської та Латвійської Республік для проведення інспекції за Віденським документом 2011 року про заходи зміцнення довіри та безпеки. Ця ж група здійснить спостережний політ над Литовською Республікою за Договором про відкрите небо. «Ще одна інспекційна група у складі трьох військовослужбовців Збройних сил України невдовзі відбуде до Румунії, де візьме участь у спостереженні за військовою діяльністю – проведенням на території цієї країни міжнародних навчань «Сейбер гардіан – 2017», – додав Дмитро Гуцуляк 
Національна збірна України з волейболу в другому фінальному матчі жіночої Євроліги сезону 2017 року обіграла команду Фінляндії з рахунком 3:1.
Про це повідомляє volleyball.sport.ua
Вперше
за історію існування ПЗ "M.E.Doc" стався безпрецедентний факт злому, в
результаті якого в продукт був внесений шкідливий програмний код у пакет
оновлення.Суб'єкт у сфері онлайн-медіа
Назва онлайн-медіа – «i.ua»
Адреса: 04050, місто Київ, вул. Мельникова, буд. 12
E-mail: [email protected]
Телефон: 044-205-43-00
Ідентифікатор медіа – R40-06580
Матеріали сайту i.ua призначені для осіб старше 21 року (21+). Участь в азартних іграх може викликати ігрову залежність. Дотримуйтесь правил (принципів) відповідальної гри. При виявленні перших ознак залежності негайно зверніться до спеціаліста. Пам'ятайте, що участь в азартних іграх не може бути джерелом доходів або альтернативою роботі. Інформаційний ресурс i.ua не проводить ігри на реальні та/або віртуальні гроші, також сайт не приймає ні в якій формі оплату ставок та інших платежів, які пов’язані/можуть бути пов’язані з азартними іграми, букмекерами чи тоталізаторами. Будь-які матеріали на інформаційному ресурсі i.ua публікуються виключно в інформаційних цілях.
