Насправді можна (і треба) довго розмірковувати над мотивами, які примусили правлячу партію зайнятися дослідженням діяльності свого давнього політичного партнера Черновецького. На чому, до речі, сам Леонід Михайлович, який лише рік тому просував Януковича у президенти, в усіх своїх останніх заявах робить залізний акцент. Проте відповіді на ці запитання нам ще тільки належить отримати. А ось заглибитися в результати виконаної соратниками президента що називається титанічної роботи можна вже тепер.
Команда Попова виявилася дуже обмеженою у своїх можливостях. 1 млрд. 300 млн. грн. від приватизації, закладені і в так скромний бюджет, — нині цифра непідйомна. «Продавати ж нічого! — своєю чергою, не приховують розчарування люди з Хрещатика, 36. — Міністерство просить 500 квадратів під свою структуру, — немає цих квадратів! Національний олімпійський комітет робить заявку на майданчик на 1000 квадратів, — немає таких майданчиків! Усе, що становило хоч якийсь інвестиційний інтерес, вичищено. Усе в оренді, у власності, в користуванні… Залишилися самі околиці. Без комунікацій. Їхні схеми виявилися простими й геніальними».
Волосся дибки: понад 2211,62 га землі віддано в оренду (іногороднім студентам, «рогокопитним» кооперативам та іншим підставним особам, фірмам-одноденкам); продано — 280 га землі (без конкурсу, зазвичай за заниженою вартістю й на інсайдерських аукціонах); виведено з комунальної власності близько 700 об’єктів — через організовані судові рішення, додемісії й афілійовані з «прибульцями» компанії; скуплені посередниками за копійки всі інвестиційно-привабливі майданчики та об’єкти… Складена карта київських трофеїв «молодої команди» примушує вкотре замислитися над тим, у якій країні ми живемо. І як взагалі таке стало можливим у центрі Європи…
Підбити підсумки приватизації в столиці — проблематично, особливо за роки правління Леоніда Черновецького.
Адже відомий «джип» депутата Іванова так вдало згорів біля ресторану «Нон-стоп», що на проспекті Перемоги. Причому, зауважте, коли їхав завантажений документами з вул. Хрещатик, 10, на вул. Хрещатик, 36.
Безумовно, залишилися якісь копії. У БТІ, наприклад. Проте відповіді на запитання: чи було проведено експертну оцінку об’єктів, виставлених на приватизацію, чи відбулися торги, хто зрештою підписав документи — канули в Лету. Водночас у вцілілих паперах ідеться про 348 об’єктів (в основному — нежитлові приміщення), виставлених на приватизацію у 2006—2010 рр. і проданих. Переважна більшість — без аукціону.
Акції
комунальних підприємств Києва розмивалися шляхом додемісій («Київміськбуд», банк «Хрещатик», «Водоканал», «Київмлин» та ін), в ході яких місто добровільно поступалося бізнесу своїми корпоративними правами (до речі, всі операції пройшли через компанію «
Новий регіон», афілійовану з паном Супруненком).
Активи ж цих та інших об’єктів власності виводилися також іншими способами.
Схема № 1. Аукціон в тираж. Управління комунальної власності публікувало оголошення про конкурсний продаж того чи іншого об'єкта в таких газетах як «Точка» і «Дивіденди». Сукупний наклад передбачає процедуру з добре знайомими запрошеними, і в результаті заявок на конкурс не надходить. Управління знижує стартову ціну об'єкта на 30 відсотків. Для участі ж у повторному конкурсі традиційно подаються дві заявки, причому від родинних структур, що володіють потрібним номером газети. Торги ламаються на першому кроці: товар йде задешево. Управління затверджує протокол конкурсу, підписується договір купівлі-продажу, після чого об'єкт ще кілька разів перепродується — поки не знайде того самого «добросовісного покупця». У всіх таких прозорих аукціонах виявлено слід Української універсальної товарної біржі. Експерти нарахували 35 тис. квадратів, виведених з власності громади подібним шляхом.
Схема № 2. Покористувався — передай іншому. Приклад: історія з підприємством «Київмлин», акції якого пішли за допомогою тієї ж емісії. А ось активи (майданчики всіх хлібозаводів) - були обмінені на корпоративні права підприємства, про які ніхто ніколи не чув. Потім «Київмлин» раптом перестав платити місту за оренду, і,згідно зі схемою, передає за актом прийому-передачі свої будівлі і приміщення в статутний фонд ТОВ «Слов’янські хліба».ТОВ швидко реєструє право власності і перепродує покупцеві, який знову реєструє право власності, і знову перепродує.
Таким чином у 2008— 2010 рр. у ВАТ «Київмлин» було відчужено будівель та приміщень у Києві загальною площею 70 тис. кв. метрів. При цьому всі нові власники є особами, пов’язаними з власниками ТОВ «Слов’янські хліби» і ВАТ «Київмлин».
Земля
Законодавство України дозволяє оренду землі (зауважимо — на конкурсних засадах), плюс — Конституція дає право громадянинові на приватизацію або одержання ділянки в користування. Таким чином, кожен громадянин країни взагалі і мешканець столиці, зокрема, має право на свої десять соток. Власне, на цих двох китах — оренді та приватизації, підпертих заниженою експертною оцінкою вартості об’єктів і використанням підставних осіб, — трималася вся конструкція, змодельована «молодою командою». Цікаво, що сам Леонід Михайлович в останньому телеінтерв’ю, відкидаючи звинувачення в корупції, нарікав саме на закон та інститут оренди. «Всі рішення, що стосуються землі, ухвалювалися суворо за законом, — зазначив мер. — Є тільки одна деталь: оренда. Це прихована можливість оминути бюджет міста. За неї платять копійки. Але підприємства мають підстави звертатися в раду з клопотаннями і брати землю під оренду. Тому все законно». Звісно, законно. Адже кожне рішення Київради закріплене підписом самого Черновецького. Саме цей підпис дає остаточне добро, хоча міг бути використаний як вето.
Усі ці махінації здійснювалися за наступними схемами.
Схема № 1: «Чиста» оренда. За попередніми підрахунками, 1556 земельних ділянок було віддано в оренду в 2007—2010 рр. Загальна площа, як ми вже зазначили вище, — понад дві тисячі гектарів. При цьому розмір річної орендної плати стрибає від 1 до 10 відсотків у схожих об’єктах одного й того самого району.Простежити в цьому товстому томі з відсотками й орендними ставками якісь взаємозв’язки зі статусом об’єкта (чи це житловий будинок, торговий центр чи гараж) неможливо. Усе підвладне тільки настрою місцевого законодавця.
Схема № 2. Даєш туалет! В основі схеми — та ж оренда, або самозахоплення. У столиці давно триває «полювання» за трансформаторними будками і вбиральнями, які підприємливі містяни теж беруть в оренду. За законом для обслуговування об’єкта можуть виділити ще 20 квадратів, або навіть 15 соток — як домовишся. Потім землю можна викупити з перспективою побудувати офіс або навіть будиночок.
Схема № 3. Встати, суд іде ... Схема для тих, хто вже має право оренди і теж бажає викупити ділянку без конкурсу. Юриста просять скласти договір купівлі-продажу своєї земельної ділянки, після чого його несуть депутатам. Місяць їм дає закон на те, щоб вони задовольнили прохання. Але депутати мовчать, і далі справа вирішується через суд, який задовольняє звернення позивача, адже представник Київради на засідання не приходить. А Київрада і КМДА при цьому ніяких апеляцій не подають. За півтора року було ухвалено більш ніж двісті подібних рішень.
Схема № 4. Увага: голос! Практично все, що приймається в залі «з голосу» — криє в собі порушення. Управління земельних ресурсів заводить порожню папку, якій присвоює номер кадастрової справи. Потім депутат «з голосу» просить раду «проголосувати за виділення ділянки за кадастровою справою під номером таким-то ...». І ніяких зайвих уточнень.
Схема № 5. Привласни ділянку. Мешканець столиці клопоче про виділення належних йому законом десяти соток, вказавши місце розташування бажаної ділянки. Київрада, в особі свого секретаріату, отримавши практично інсайдерську інформацію, ставить прохача в довгу чергу, а сама, заднім числом, оформляє цю ділянку, незаконно втручаючись у роботу інформаційно-комп'ютерної системи.
Схема № 6. Фізики та лірики. За п'ять років у Києві 120 тис. осіб скористалися своїм конституційним правом і отримали 10 соток. З них тільки 80 тис. - кияни. При цьому до цих пір залишається відкритим питання: яка частина з них знає, що вони стали щасливими власниками землі в столиці?
Схема № 7. Кооператив «Роги, копита та студенти». 
Йдеться про сільгоспземлі, яким уже не світить пишатися врожаями. Зате випало відчути вагу чобота успішного кооператора. Близько 2 тис. га земель колишніх радгоспів було перетворено на сільськогосподарські, гаражні та інші кооперативи, а також ЖБК. Усі вони, масово отримуючи землю від лояльних депутатів, зверталися до них же з проханням змінити призначення земель. «Харчомашівець» — 85 га (Конча-Заспа); «Медтехнік» —
55 га (Столичне шосе); «Транспортник» — 64,9 га (Конча-Заспа); «Технолог» — 44 га (Столичне шосе); «Текстильник» — 92,6 га (Пирогів); «Залізничник» —
74, 5 га (Конча-Заспа); «Освітянин»; «Механізатор». Напрочуд інкубаторські назви, чи не так?.. «Житлобуд» — 184 га (вул. Академіка Заболотного), «Тарасовець» — 42 га (вулиця Академіка Заболотного) — це все в Голосієві. Всього 1010 га. (див. рис. 3. на сайті). Інші — розкидані. 137 найменувань землекористувачів — кооперативів, товариств, фізосіб... Після отримання ділянок за зазначеною в договорі адресою ці структури знайти неможливо. Зате котеджні містечка ростуть як на дріжджах. 10 тис. дол. — сотка. І це в найгірші часи.
Схема № 8. Футбол у шкільному коридорі. В останні роки директори столичних шкіл і завідувачі дитячих садків у силу якихось загадкових причин почали масово відмовлятися від прилеглих до шкіл територій.
Схема № 9. Щедрий лелека. Лише один приклад: 70 га на Жуковому острові дісталися якійсь добродійній організації «Лелека — дітям». Депутати на одній із сесій Київради «з голосу» підтримали зміну «однієї цифри в пункті
такому-то на іншу». Що за цифри дружно поміняли, багато хто довідався трохи пізніше. Як виявилося, подовжили строк оренди: з 25 років до 45-ти.
«Кожен гвинтик системи відповідав за свою ділянку, — ділиться знаннями один зі співрозмовників DT.UA. - Про „клієнта“, що потрапляє на будь-якому етапі в розробку, сповіщали „центр ухвалення рішень“. В'ячеслав Супруненко — його ключова фігура. Зять Черновецького здійснював глобальний контроль. А також здійснював відсіювання неефективних чиновників-учасників. Земельний кадастр і управління земельних ресурсів були під Супруненком. Євлах — ініціював розгляд потрібних рішень у комісіях, а також внесення питань з голосу, які стали одним з найулюбленіших способів хлопців у вишиванках «вирішувати питання». За Довгим — оперативне проведення рішень в раді. За Черновецьким — підписи під рішеннями Київради».
«Решта відповідальних гвинтиків чітко виконували покладені на них функції, — продовжив джерело. - Включаючи організацію потрібних погоджень та дозволів, а також роботу з депутатами, судами, оцінювачами тощо. Їх фінансову мотивацію у тому числі. Діяли правила підписання рішень і розпоряджень у вигляді прямих вказівок про підписання, умовних позначень на документах або використання спеціальної людини, документи з рук якої підписувалися автоматично. Питання, які стоять „на контролі“, на будь-якому етапі вирішувалися з вражаючою легкістю, що було першочерговим завданням земельного управління та управління комунальної власності. При „збої“ на будь-якій ділянці системи „винні“ суворо каралися. Реєстр „контрольних питань“ був єдиним і обов'язковим для виконання всіма учасниками. Без узгодження «центру прийняття рішень» жодне питання не виносилося на комісію і сесію. Таким чином, відсікалися будь-які спроби домовитися з «клієнтами», минаючи верх».
За словами співрозмовника DT.UA, очевидно, що в столиці діяла юридично грамотне і дуже заповзятливе угруповання. «З чітким розподілом ролей. І часткою. Була задіяна вся вертикаль влади. Прокуратура протестувала. Іноді. Навіть у суді відстоювала свої позиції. Але виграти суди було практично неможливо. 80% вкраденого, за нашою інформацією — продано. Кількість кешу головної столичної Сім'ї може їй дати підставу звернутися до «Форбсу» з гнівним питанням: «А хто такий Ахметов?». Більше того, щодня, вся країна працює на подорожчання активів Києва (читати — Черновецького) та його мандрівну по світу родину. Це реальна національна загроза», — сказав співрозмовник «ДТ».
Інвестиційні проекти
Залучення інвестицій — яскрава тема. У столицю — тим більше. Особливо якщо копнути особисте. Усі можливі інвестиційні майданчики було поділено за сферами. Басс курирував свої, Кільчицька — свої, Голубченко — свої. Методології в кураторів були різні. Проте тенденції — схожі.
Схема №1. Суперпільги
Усі, наприклад, дуже любили вкладати бюджетні мільйони в якісь монументальні переходи. На вул. Гната Юри такий з’явився. Київ уклав відсотків 80 грошей у витратні фундаментальні роботи, а інвестор прикрасив його «скельцем» — торговий центр називається. Ось і вийшов інвест-проект майже задурно. Ще приклад — для глибшого розуміння схеми. Скандальний паркінг на Святошині. Отже, один інвестор (який, очевидно, знав правила гри «молодої команди») цілком серйозно висунув уже новій владі три умови: комунікації прокладає місто; воно ж звільняє інвестора від пайової участі і плати за землю. Такий «інвестор» міг обійтися місту в 70 млн. грн. Тоді як сам паркінг інвестору — у... 8 млн. грн. У задачі питається: якщо місто вже вклало 70 млн., то чому йому не вкласти ще вісім і не завести власний бізнес, який живитиме бюджет? Чи комплексно не підготувати майданчик, а потім виставити його на аукціон як готовий бізнес і продати якомога дорожче?
Схема №2. Посередник
Насправді ця схема дає вичерпну відповідь на запитання, поставлене вище. Уявіть собі, що в Київ заходить великий інвестор — «Епіцентр», «Ашан», хто там ще? «Хочу, — каже, — побудувати ще один центр у Києві». — «А в нас вільних майданчиків немає» — відповідають йому батьки європейського міста. Все викуплено. «Своїми» компаніями. У них і купуйте. А бюджету? Бюджету — нуль! Місто позбавили права безпосередньо співпрацювати з інвестором. А якби така співпраця була, то, як мінімум 2—3 тис. грн. за квадрат отримував би Київ. А не Черновецький чи Супруненко. Більше того, в момент будівництва будь-який «ашан» заплатив би місту 15% вартості споруджуваного об’єкта. Проте навальне падіння рівня пайової участі інвесторів у Києві чітко підтверджує зафіксовану моніторинговою групою тенденцію. Так, якщо 2006 року Київ отримав за цією статтею 1,5 млрд. грн., то в 2009 — 80 млн., а в 2010 — 67 млн. Це криза завалила показники у 22 рази?!
Схема №3. КП ім. В.Супруненка
На підтвердження особливої уваги оточення Черновецького до інвестицій логічно продемонструвати столичній спільноті цікавий рекламний проспект — Комунального підприємства «Київське інвестиційне агентство». Тут сервіс найвищого класу: підготовлено повний пакет документів на кожен об’єкт. Нібито під реконструкцію. В асортименті десятки старовинних будинків на центральних вулицях Києва. Ідейний натхненник — на вершині означеної піраміди. У чому фішка? Скажімо, будинок на Володимирській, 44 коштує 20 млн. грн. Як варіант. Але пропонується він покупцю-інвестору — за десять. Решта десять — куди? Чемпіони з кешу. Місто від офіційного платежу отримує встановлені 10%. Адже саме такий принцип роботи законом закладений у сотні КП, створених останніми роками. Відтак понад 400 посередників, у вигляді комунальних підприємств, які розпоряджаються власністю міста, важкими гирями висіли на тілі столиці.
…Насправді в руках у влади сьогодні опинилася репутація Києва, України, політичних еліт. Як спрацює вертикаль? Чи буде відмашка силовикам скрупульозно й компетентно зібрати всі необхідні докази щодо кожної зі схем і довести справи до суду, де на лаві підсудних не відсиджуватимуться виконавці — Качурова, Макєєва, Євлах еt cetera? Чи відповідатимуть за мародерство і осквернення столиці Черновецький, Супруненко, Довгий, Комарницький?.. Незважаючи на їхні готові валізи готівки для судів.
Доводити злочинність вищеописаних дій справді буде складно. Аукціони? Формально проводилися. Земля? Закон про оренду — все в його рамочках. Пайова участь? Таж криза інвесторам зашкодила... Повертати — ще складніше. Частина земель перепродана і перебуває в третіх-четвертих руках. Акції ряду підприємств розпорошені по сотнях пакетів міноритаріїв. Доки місто в судах повертає акції підприємств, власники продовжують виводити їхні активи. Господарська діяльність багатьох виробництв, які зазнали рейдерської атаки, не зупинена. Ті ж таки «Київміськбуд», «Київмлин», «Київпроект» мають великі шанси виявитися пустушками.
Тим часом є архів. Є підписи Черновецького на всіх рішеннях Київради. Є факти системного заниження вартості об’єктів, є документи, оформлені заднім числом, є фірми, банки, газети... афілійовані із замовниками, які здійснили сотні незаконних оборудок. І багато чого є! Нарешті, є десятки людей, готових говорити. Однак чи захоче хтось, врешті-решт, слухати? Якщо слух чиновника, міліціонера, судді сьогодні безпосередньо залежить від волі однієї людини — президента. Який точно не готовий до дострокових виборів у Києві, котрі мають відбутися у разі відставки Черновецького. Проте напевно розуміє, що Київ — це насамперед його тест.
Хоча відповідальність за скоєне — на всіх. На Черновецькому і його команді, яка вирішила, що схопила бога за бороду. На Ющенку, який розбестив цю команду своєю злочинною лояльністю та байдужістю. На лідерці БЮТ Юлії Тимошенко, політична сила якої всі ці роки уміло лавірувала між інтересами Губського, Семиноги та гаслами опозиційності. На Литвині, блок якого обслуговував у Києві інтереси регіонала Хмельницького. Нарешті, на Януковичі, чия фракція справно голосувала за рішення Черновецького та Київради, не забуваючи про інтереси своїх олігархів. Більше того, ПР скористалася послугами мера у період президентської кампанії. Насправді сьогодні як повітря необхідне обопільне визнання елітами своєї вини за розграбування столиці, за те, що користали її, виходячи з політичної доцільності, дозволивши Черновецькому успішно провести свій сезон полювання. Зауважте — не завершити, а провести! Оскільки Команда лише частково зачаїлася і не має наміру відмовитися від планів, до завершення не доведених.
І все ж маховик запущено. Людина — господар своїх планів доти, доки вони у неї в голові. Тепер результати моніторингу — надбання гласності. Тому ні президент, ні силовики, ні різношерсті політичні еліти не можуть пройти повз розслідувані експертами факти. Хоч би якими були їхні мотиви. Хоч би які плани із завоювання влади вони виношували. Підтвердження неминучості покарання Черновецького і Ко насправді може стати першим кроком еліт і суспільства, які допустили такий сценарій, до побудови іншої України.
