Зі спогадів Ліфенка (частина 3)
- 16.03.11, 18:56
Пізньої осені до села приблудився хлопчина років 11-13. звали його Савою і жив він у мого дяді Мини. Хто він і звідки ми не знали. А він розповідав, що був з братом на фронті. І коли наші війська відійшли, а він спав і не чув, а прокинувся – навкруги німці. Вечорами він розповідав, як наші б’ють німців, про могутні танки, літаки, а особливо, про «катюші». Від її могутніх ударів німці падають, як груші з дерева. Був він в селі до весни. Я з ним на пару грався, коли сніг розтавав – ставили «водяні млини» на струмках. Потім його десь не стало. Довгими зимовими вечорами, затуливши вікна, при каганцях, люди один одному передавали різні чутки. Про наступ червоної армії, її силу і міць. Що при наступі, разом з піхотинцями йдуть танки, а в повітрі охороняють їх літаки. Бачили десь, що один високий, бородатий чоловік голий і босий, в одних коротеньких штанях ходить по снігу з села в село. Що в нього червоні ноги, але він не мерзне. Була чутка. Що військовий офіцер – німець убиває високих своїх чинів і швидко зникає. А в другому місці зібралось в театрі багато німецьких офіцерів, а на них було спрямовано наших бомбардувальників.
Підійшла осінь. Односельці почали працювати в колгоспі на збиранні врожаю. Більша частина з нього розкрадається. В колгоспі був один віл, в якого не було пари. При збиранні кукурудзи, мій дядя Мина та його напарник по трактору Хома Яришко, запрягли вола в одноконку бистарку. Прилаштували йому вожжі і почали возити качани з поля. Їдуть з шиком, один підтягує вожжі, другий легенько батогом б’є вола і промовляє: «Гей, Хома, Мина!». Щоб хоч трішки утішити молодиць, з кожним своїм приїздом привозять якусь звістку. В багатьох молодиць на фронті чоловік чи сини. Звістка про наближення наших військ сама жадана. Одного разу, щоб розігнати смуток жінок, ці два мужики придумали, як їх розвеселити. Приїздять в поле і гукають молодиць. Ті збіглися в гурт, приготувались слухати. І тут по великому секрету та при клятві, що їх не продадуть поліції – сповіщають. Що в такої –то молодиці кішка народила аж 5 кошенят. І такі вони вже гарні, якої вони масті та які прудкі.. тут і регіт і стусани. Мужики своєї мети досягли, розвеселили жінок. Матеріальний стан селян був не поганий. Взяти, наприклад нашу сім’ю. держали ми корову, теля, кабана і 75 штук курей. Продукти та корм були крадені і те, що отримували від колгоспу. Друга воєнна зима була набагато теплішою. Селяни топили в хатах сухим коров’ячим гноєм з соломою. Робили це так. Влітку гній, замішаний з соломою розстеляли на землі завтовшки 10 15 см. Підсушували на сонці. Потім різали лопатою на шматки і сушили. В основу такого пального входила кукурудзяне та соняшникове бадилля, солома, курай та брикети з гною. Рано по весні до села долітає звістка про поразку німців під Сталінградом. Влітку через село пройшла велика група людей, біженців з під Харкова. Вони говорили, щоб селяни копали ями і ховали все своє добро. Відступаючи, німці людей виганяють а села палять. Біженці йшли з надією, що колись знову вони повернуться додому.
Недалеко від садка, за копицею сіна для корови, батько і брат стали копати яму для збереження картоплі та буряків. На останньому штику копання, брат провалився в якусь пустоту. Коли роздивились – це був давній погріб. Пригребицю завалили, а погріб лишився пустим. Він був 3 на 4 і висотою1,5 метрів. Так у нас з’явилось потайне сховище, вхід до якого був старанно замаскований. В ньому почали ховатись дівчата та хлопці від фашистської неволі. Що німці відступають, було видно і по поведінці поліцаїв а також по самих німцях. Одного дня приїхали в село на автомобілях німці з нашими військовополоненими. Були відриті могили біля школи та церкви. Військовополонені залишки трупів складали в мішки з коричневого жатого паперу і грузили на автомобілі. Трупи відправили десь в тил.
По селу вже діти потихеньку співали пісеньку, в якій були такі слова:
Їжте яйки, їжте млеко, бо вже красні недалеко
Поліцаї й старости – беріться німцям за хвости.
І тікайте в Чорне море, та кругом вам буде горе!
Зупинившись на короткий відпочинок німецькі союзники поляки їм підспівували:
Їжте яйки, їжте шнек, русь ком гер
Німець гевек! Вшискоєдно, война!
Або так:
Война шайне, война гут
Пані дома, пан капут!
Увечері, після домашніх турбот, дівчатка – малолітки з нашого кутка збиралися до Романівського колодязя. А поки немає австрійця з поясом, стоячи біля сараю, потихеньку заспівувала журливі пісні. Це такі як «Ой зірву я з рози квітку, та й пущу на воду», «Вражий ряд по всем дорогам тянется к городу родному моему», або «Раскинулись рельсы широко, на ных эшелоны стоят, они с Украины вывозят в Германию наших девчат».
Склад німецьких військових був, як і в інших народів з поганих і добрих людей. Приведу один приклад. В селі на короткий відпочинок зупинилась військова частина. Декілька груп німців ходили по сараях і в хлівах зі зброї вбивали свиней. Тут же, в дворі, розрізали на куски і що краще забирали з собою. Двоє з цієї частини зупинились в нашій хаті. Ранком мама випустила з сараю курей. Невдовзі один із німців літ під 45 жестами рук і деякими словами розповів мамі, що курей треба загнати в сарай і закрити. Сам мамі поміг загнати і зачинив двері. Через деякий час піднялася стрілянина по селу, регіт солдат і крик курей. Згодом до нашого двору зайшла юрба німців з мішками, в яких були кури. Солдати з криком та сміхом почали витягати птицю з мішків. Їхні голови стали відрізати ножем. До пенька відрубувати саперною лопаткою. Або просто, один бере за голову, а другий за тулуб і розривали їх. Ось тільки тоді мама здогадалась навіщо той німець заставив закрити курей. Він бачив нашу малечу і пожалів нас.
Підійшла осінь. Односельці почали працювати в колгоспі на збиранні врожаю. Більша частина з нього розкрадається. В колгоспі був один віл, в якого не було пари. При збиранні кукурудзи, мій дядя Мина та його напарник по трактору Хома Яришко, запрягли вола в одноконку бистарку. Прилаштували йому вожжі і почали возити качани з поля. Їдуть з шиком, один підтягує вожжі, другий легенько батогом б’є вола і промовляє: «Гей, Хома, Мина!». Щоб хоч трішки утішити молодиць, з кожним своїм приїздом привозять якусь звістку. В багатьох молодиць на фронті чоловік чи сини. Звістка про наближення наших військ сама жадана. Одного разу, щоб розігнати смуток жінок, ці два мужики придумали, як їх розвеселити. Приїздять в поле і гукають молодиць. Ті збіглися в гурт, приготувались слухати. І тут по великому секрету та при клятві, що їх не продадуть поліції – сповіщають. Що в такої –то молодиці кішка народила аж 5 кошенят. І такі вони вже гарні, якої вони масті та які прудкі.. тут і регіт і стусани. Мужики своєї мети досягли, розвеселили жінок. Матеріальний стан селян був не поганий. Взяти, наприклад нашу сім’ю. держали ми корову, теля, кабана і 75 штук курей. Продукти та корм були крадені і те, що отримували від колгоспу. Друга воєнна зима була набагато теплішою. Селяни топили в хатах сухим коров’ячим гноєм з соломою. Робили це так. Влітку гній, замішаний з соломою розстеляли на землі завтовшки 10 15 см. Підсушували на сонці. Потім різали лопатою на шматки і сушили. В основу такого пального входила кукурудзяне та соняшникове бадилля, солома, курай та брикети з гною. Рано по весні до села долітає звістка про поразку німців під Сталінградом. Влітку через село пройшла велика група людей, біженців з під Харкова. Вони говорили, щоб селяни копали ями і ховали все своє добро. Відступаючи, німці людей виганяють а села палять. Біженці йшли з надією, що колись знову вони повернуться додому.
Недалеко від садка, за копицею сіна для корови, батько і брат стали копати яму для збереження картоплі та буряків. На останньому штику копання, брат провалився в якусь пустоту. Коли роздивились – це був давній погріб. Пригребицю завалили, а погріб лишився пустим. Він був 3 на 4 і висотою1,5 метрів. Так у нас з’явилось потайне сховище, вхід до якого був старанно замаскований. В ньому почали ховатись дівчата та хлопці від фашистської неволі. Що німці відступають, було видно і по поведінці поліцаїв а також по самих німцях. Одного дня приїхали в село на автомобілях німці з нашими військовополоненими. Були відриті могили біля школи та церкви. Військовополонені залишки трупів складали в мішки з коричневого жатого паперу і грузили на автомобілі. Трупи відправили десь в тил.
По селу вже діти потихеньку співали пісеньку, в якій були такі слова:
Їжте яйки, їжте млеко, бо вже красні недалеко
Поліцаї й старости – беріться німцям за хвости.
І тікайте в Чорне море, та кругом вам буде горе!
Зупинившись на короткий відпочинок німецькі союзники поляки їм підспівували:
Їжте яйки, їжте шнек, русь ком гер
Німець гевек! Вшискоєдно, война!
Або так:
Война шайне, война гут
Пані дома, пан капут!
Увечері, після домашніх турбот, дівчатка – малолітки з нашого кутка збиралися до Романівського колодязя. А поки немає австрійця з поясом, стоячи біля сараю, потихеньку заспівувала журливі пісні. Це такі як «Ой зірву я з рози квітку, та й пущу на воду», «Вражий ряд по всем дорогам тянется к городу родному моему», або «Раскинулись рельсы широко, на ных эшелоны стоят, они с Украины вывозят в Германию наших девчат».
Склад німецьких військових був, як і в інших народів з поганих і добрих людей. Приведу один приклад. В селі на короткий відпочинок зупинилась військова частина. Декілька груп німців ходили по сараях і в хлівах зі зброї вбивали свиней. Тут же, в дворі, розрізали на куски і що краще забирали з собою. Двоє з цієї частини зупинились в нашій хаті. Ранком мама випустила з сараю курей. Невдовзі один із німців літ під 45 жестами рук і деякими словами розповів мамі, що курей треба загнати в сарай і закрити. Сам мамі поміг загнати і зачинив двері. Через деякий час піднялася стрілянина по селу, регіт солдат і крик курей. Згодом до нашого двору зайшла юрба німців з мішками, в яких були кури. Солдати з криком та сміхом почали витягати птицю з мішків. Їхні голови стали відрізати ножем. До пенька відрубувати саперною лопаткою. Або просто, один бере за голову, а другий за тулуб і розривали їх. Ось тільки тоді мама здогадалась навіщо той німець заставив закрити курей. Він бачив нашу малечу і пожалів нас.
19
положительно оценивает первый год правления нынешнего главы государства Виктора Януковича.
. Впервые в Украине власть стала замкнутой, не так как при мне, когда каждый тянул на себя, как лебедь, рак и щука», - отметил экс-Президент.
, лучше, больше появилось веры
, что эта власть что-то сделает»
