Господи, як же помирати набридло!

к/ф "Той самий Мюнхгаузен"

У минулу неділю Президентом України з трикратною перевагою голосів була обрана людина, чий політичний досвід обмежується багаторічним глузуванням з усіх провідних політиків країни, а політичний образ тотожний обличчю гротескного кіногероя.

При цьому переможець нікого не надурив, адже він не обіцяв геть нічого.

Якщо хтось вважає, що Україна вчергове перемогла у національному виді спорту – бігу по граблях, – він глибоко помиляється.

Чи не вперше у новітній історії Україна опинилася на самому вістрі світового політичного тренду.

Адже протягом останніх п’яти років найбільші демократичні країни послідовно очолили антисистемні популісти: Нарендра Моді в Індії та Джоко Відодо в Індонезії (2014), Родріго Дуерте на Філіппінах (2016) та Дональд Трамп у США (2017), Андрес Мануель Лопес Обрадор у Мексиці (2018) та Жаїр Болсонару в Бразилії (2019).

І в Європі Україна не пасе задніх.

Згідно з великим дослідженням, оприлюдненого у листопаді 2018 року британською "Гардіан", за останні 20 років сукупна частка голосів, відданих за популістські партії різного спрямування у 31 європейській країні, зросла з 7% до 25%.

Кількість європейців, які живуть в країнах, до уряду яких входить хоча б один міністр-популіст, збільшилася з 12,5 млн у 1998 до 170,2 млн у 2018 році, тобто – до третини населення Євросоюзу.

Зрештою, комедійний актор з дипломом криворізького юриста на чолі держави – це ще не найгірший варіант, порівняно з багатостраждальною Венесуелою, яку вже вдруге поспіль очолює водій автобуса з атестатом середньої школи з околиці Каракаса.

Біда в тому, що у Венесуели, на відміну від нас, багато нафти, натомість у нас, на відміну від Венесуели, навколо забагато Росії.

Це означає, що жартувати часу немає.

Отже, чим швидше ми визнаємо, що поразки зазнав не особисто Петро Порошенко, а всі ті, хто ототожнює себе з Майданом – тим більше в нас шансів утримати Україну від чергової втрати державності.

І соціологія, якою останніми місяцями наповнений інформаційний простір, дає нам достатньо матеріалу для тверезого аналізу.

Першим і, можливо, найболючішим фактом є те, що Євромайдан не лише не став об’єднавчою цінністю, а й взагалі припинив бути цінністю для більшості українців.

Щойно 16 квітня було презентовано результати масштабного всеукраїнського дослідження, проведеного львівським "Соціоінформом" на замовлення Національного Музею Революції Гідності.

Згідно з ним, за минулі 5 років ставлення до Майдану змінилося кардинально.

Якщо під час подій його підтримували 58% опитаних, а не підтримували 32%, то наразі підтримують лише 35%, а не підтримують, відповідно, 55%.

При цьому частка тих, хто за цей час змінив своє ставлення до Майдану на позитивне, є незначною в усіх регіонах і становить у середньому 4% опитаних.

Натомість втратив Майдан за минулі п’ять років майже половину прихильників, адже якщо 31% опитаних підтримували його тоді й підтримують зараз, то 27% тоді підтримували, але зараз не впевнені, що він був потрібний.

На пряме запитання лише 48% відповіли, що, на їх думку, Майдан об’єднав Україну, натомість, 36% – що він її розколов.

І, можливо, найстрашніше: лише 5% опитаних вважають, що примирення і консолідація української нації має бути центральною ідеєю майбутнього Музею Майдану.

Сучасне ставлення до Майдану має своїм наслідком відповідне ставлення до його лідерів.

Так, вісім політиків найчастіше асоціювалися в опитаних з Майданом: Арсеній Яценюк, Петро Порошенко, Віталій Кличко, Юлія Тимошенко, Олег Тягнибок, Дмитро Ярош, Ольга Богомолець та Олег Ляшко. Їх згадували від 1% (Ляшко і Богомолець) до 26% (Яценюк) опитаних. Порошенка згадали 20%.

У першому турі президентських виборів "обличчя Майдану" (Порошенко, Тимошенко, Ляшко, Богомолець і Руслан Кошулинський, який офіційно репрезентував Тягнибока і Яроша) разом отримали менше 37% голосів.

Деякі з цитат, від кандидата в Президенти України Ігоря Смешка, які неодмінно варті на увагу.

1.“Ми внесли величезний вклад в міжнародну систему безпеки, коли відмовилися від ядерної зброї. Так чому сьогодні міжнародне співтовариство не може нам хоча б допомогти контролювати україно-російський кордон?”. 

2.”Нерозкриті злочини породжують нові злочини, а непокарані злочинці множать нових злочинців”.

3. “Україна – це не Росія, це абсолютно інший народ, це народ вільних воїнів і вільних землеробів з давньою історією. Авторитарну форму правління на кшталт Росії тут побудувати просто неможливо, і будь-які спроби створити контрольований авторитарний режим в Києві не буде мати успіху”.

4. “Путін зайде настільки далеко, наскільки ми йому дозволимо.

5. “У першій статті Конституції України сказано, що у нас демократія, але ми зовсім не будуємо демократичну систему, в якій нарешті будуть розмежовані повноваження аполітичних професіоналів, – яким заборонено бути в партіях, і політиків, – які тільки на час приходять до влади. Треба законодавчо заборонити знищувати професійний апарат всередині демократичних інститутів влади “. 

6.“Нескореним духом ми довели, що меч буде завжди програвати силі духу”.

7.“Основні вороги України: зовнішній – Росія, і внутрішній – високий рівень корупції. Крім того, некомпетентне державне управління, а також відсутність професіоналізму в правоохоронних органах і органах забезпечення державної безпеки”.

8.“Як професіонал я знаю – перемога можлива шляхом зміцнення економіки, підвищення рівня життя українців та нарощування бойових спроможностей Збройних Сил разом з упевненим просуванням до євроатлантичної спільноти”.

9.“На сьогодні влада має усі ознаки кланово-олігархічної автократії, яка нищить економіку, виштовхує людей за кордон, а тих хто залишається, перетворює на жебраків“.

10.“Щоб стати успішною країною потрібно будувати демократію. Але, ми в Україні також – до цього ще і не приступали. Усі, хто критикував «попередню владу» за роки незалежності, щоб самому до неї дістатися, ніколи навіть і не планували цього робити. Їх цілком влаштовувала існуюча політична система і модель економіки, які засновані на кланово – феодальному авторитаризмі”. 

11.“Наша країна – друга по території в Європі, з величезним потенціалом. Це не Польща, не Болгарія і не балтійські республіки – це величезний, якщо хочете, слон, який, увійшовши в існуючі європейські системи, може повністю перекроїти баланс всередині них”.

12.“Ми часто нарікаємо, що наша судова система не витримує критики, так ось, у багатьох країнах Заходу є цікава норма закону: перед тим як надіти суддівську мантію, кандидат на цю посаду дає підписку, що дозволяє правоохоронній системі періодично займатися перлюстрацією його листів і прослуховуванням. Він свідомо обмежує свої цивільні права, тому що, виконуючи функції держави і впливаючи на долі людей, повинен і сам стати підзвітним державі і суспільству”.

Автор: Ігор Смешко

Президент України Петро Порошенко провів зустріч з Міністром закордонних справ Литовської Республіки Лінасом Лінкявічусом.

Президент висловив вдячність за послідовну підтримку з боку Литви суверенітету і територіальної цілісності України, а також чітку позицію литовської сторони щодо протидії агресивній політиці Росії.

Співрозмовники засудили останнє рішення Президента РФ щодо спрощеної процедури видачі російських паспортів громадянам України, які мешкають на тимчасово окупованих Росією територіях Донецької та Луганської областей.

Було наголошено, що це свідомий та нелегітимний крок Кремля, який прямо суперечить Мінським домовленостям і підриває мирний процес на Донбасі.

Глава держави висловив переконання, що міжнародна спільнота має жорстко відреагувати на такі деструктивні дії Росії під час сьогоднішнього засідання Ради Безпеки ООН, скликаного за ініціативою України.

Президент України закликав ЄС посилити санкції проти Росії під час наступного перегляду відповідного режиму у червні.

Литовська сторона високо оцінила особистий внесок Петра Порошенка у вільний та чесний характер президентських виборів в Україні, які засвідчили, що країна впевнено рухається демократичним шляхом розвитку.