хочу сюди!
 

Наташа

50 років, телець, познайомиться з хлопцем у віці 44-53 років

Григорій Косинка НА «ЗОЛОТИХ БОГІВ»

Григорій Косинка (загинув у лабетах чекістів 1934 р.)
НА «ЗОЛОТИХ БОГІВ»
Уже третій день, як ревуть гарматні бої над околицями Медвина, гукає-сміється ворожа артилерія,— а за кожним її гуком піднімаються до неба криваво-червоні стежки полум'я з селянських осель...
Горить село.
А недалеко, на Гордієнкових горбах, кипить жорстокий бій: старе й мале вийшло з села назустріч непроханому ворогу...
Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії «золотих богів».
Клекотить бій, гарячий, червоною крівцею вмитий...
— А наші?! Глянь, Параско, Чубатенко: «За мною, вперед!»
— Та-та-та!.. — залопотів крилами смерті кулемет, а з рову:
— Ура, слав-а-а!
— Хлопці, ріж і бий!
— Дай кулемета! Сенька!
І летить... Чуб, як грива на вороному коні, розчісується на льоту вітром, в очах гартується залізо з кров'ю і — смага з піни на губах припала пилом, чорніє...
Летить сонячною курявою Сенька-кулеметник і строчить умілою рукою по ворожих лавах...
А бій кипить... Ось уже пішли до бою з вилами, сокирами. а ворог — стіною-муром налягає, щоб розбить селянські ряди...
— Чорна короговка майнула на Козацькому шляху...
— З батареї б'ють!
— З вилками, на шлях!
Сіра курява пронизалась свистом куль, упала чорним шаром на обличчя людські...
— Прикладом гада!
Затремтіла під сонцем стеблом зомліла гречка — похитнулась назад: «Ай!»
Креше полум'я, іскриться, і в диму, як чорні примари, мріють над селом тополі, попелом припалі, жовта, язиката змія блискавкою прорізала дим і...
— Цю-у-уй — цюв-уй...— співають кулі, і рветься пил горбами.
— Юшковці одходять і... куль немає... і...
Страшно, рішуче гукнув тоді до селян .Чубатенко:
— За погорілі наші хати, за кров братів і волю нашу — вперед!..
Якась невідома сила ревнула по-звіриному з грудей селянських, підняла степом помсту і — пішли: окропили білу гречку з медами гарячою кров'ю, поцілували востаннє горби і...
Сонце здивоване сталої похитнулись вороги!
— Слава, слава! — покотилась луна ярками та долинами.
— Чубатенка нема...
І тінь хрестом лягла на гречці...
— Цю-у-уй — цюв-уй... — співають кулі, і рветься пил горбами...
— Гей, хлопці, пшеницею до шляху: ворог нас обходить!
І побігли бойовики до шляху. А за ними Сенькакулеметник: вискочив на шпиль, стрічку нову в кулемет заклав, а тоді...
— Ой хто ж оце так здорово вціляє?..
Упав коло кулемета. Червона кров Сеньки полилась на потолочену пшеницю і, гаряча-гаряча, збігала стеблом на суху землю...
* * *
Заплакали села... Уже не чути, як гукає гармата: далеко-далеко одступило військо «золотих богів», і на місці гарячих боїв селянської волі лишилась чорна руїна, полита сльозами, як дощем...
І тоді: озолотило сонце похмурі хмари на заході і втопило червону багряницю, як той сум, у ставу та й прослало над пожарищем... Дивіться...
Чорна, обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми, а коло погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки і з мукою тихо-тихо чи до неба, чи до себе:
— В ногах лазила, цілувала руки, чоботи... Батьки рідні, не паліть... осінь іде... ви ж — люди, так — ні-і...
Цілі вулиці викошено огнем-косою. Чорні повалені хати, щербаті повітки і все віками дбане добро, а в попелі тліє горе матері...
— На Гордієнкових горбах... сини в бою за волю лягли!
Хто зрозуміє їх вічне горе-журбу, хто загляне в їх зотлілі душі?..
Тільки вітер рве присмажений пісок з попелом і кидає на стару драну свиту, кидає, прислухається.
У старій драній свиті стала серед двору мати Сеньки-кулеметника:
— Згоріла. Троє малих дітей, як мишенят... І старшого вбито...
— Стоїть пшениця потолочена, серпа просить, а вони кров'ю поливають...
Ой у полі жито копитами збито...
— Хи-хи!
— Дочко, Парасю, бачиш — під обніжком Сенька з кулеметом?
— О, зараз з нами, тільки вночі, як голуб коло луні пролетить: «мамо, мамо»!
...Копитами збито жито...
— Почорнів, як головешка. А такий хороший, молодий... Це ти, Параско, моя невістка?
— Пшеницю будем жать, як золото, снопи класти,бо горобці п'ють. Як золото, снопи класти...
Через лісу слухала сива тінь діда Андрія, слухала — плакала:
— Стерялась, бідна, з журби... Як чайка б'ється грудьми... О, знов:
Ой не зорі з неба: горе!
Обхопила руками обгорілий стовп у воротях і страшно, нелюдським голосом, заспівала коло дітей:
Ой голуб ти, сивенький,
Ой скажи-скажи ти мені,
Де мій син молоденький?..
І замовкла, заніміла.
Легко повіяв вітер, далі притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею...
1920 р.

1

Коментарі

130.11.23, 14:07

Розстріляне Відродження мало суттєву ваду — воно було заражене більшовизмом.

    218.12.23, 16:07Відповідь на 1 від Nech sa paci

    Розстріляне Відродження мало суттєву ваду — воно було заражене більшовизмом.
    Воно було народжено більшовизмом-комунізмом, як і знищено. А ось "Відродженням" не було точно, бо не було чого відроджувати - то було зародження, яке миттєво припинили.

      318.12.23, 21:11Відповідь на 2 від Богдан Бо

      Зародження можна датувати 1790–1910 роками. Хоча якщо згадувати певний обмежений, але розквіт думки у 17 столітті...

        418.12.23, 22:22Відповідь на 3 від Nech sa paci

        Зародження можна датувати 1790–1910 роками. Хоча якщо згадувати певний обмежений, але розквіт думки у 17 столітті...Перепрошую, але в неволі творчість дегенеративна, як ось за УРСР, де винятки підтверджують правило.