Актуальні заповіти Ярослава Стецька
- 22.01.17, 20:58
- Ми любимо тебе, Україно!
Актуальні заповіти Ярослава Стецька
17 Січ. 2017
Віктор РОГ
Як ніколи актуальними сприймаються думки провідних подвижників національної справи, тих, чий авторитет залишається для нас і сьогодні дороговказом на шляху до державного відродження та утвердження. Однією з таких знакових постатей в нашій історії був і залишається провідник Організації Українських Націоналістів, Президент Антибільшовицького Блоку Народів Ярослав Стецько (1912 – 1986), який присвятив своє життя боротьбі за побудову справді суверенної та соборної України та її ствердженню на світовій арені.
19 січня виповнюється 105 років з дня його народження. Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Серед основних постулатів його націоналістичного вчення варто відзначити:
1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов’язком кожного українця.
2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття –принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.
5. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.
6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.
Життєвий шлях Ярослава Стецька є яскравим прикладом служіння народові, а його багатогранна творча спадщина залишається на диво актуальною в сьогоднішніх умовах. Пропонуємо нашим читачам слово Ярослава Стецька на судовому процесі над членами ОУН у Львові в 1934 році.
“Тому кілька тижнів, як станув я тут перед судом, я зовсім добровільно сказав, що належу до ОУН, зовсім добровільно сказав, що я працював в ідеологічнім рефераті, як його провідник, був редактором «Бюлетеню», офіційного органу Крайової Екзекутиви ОУН, редактором виховно-вишкільних органів української молоді «Юнак» і «Юнацтво». Я подав, що я в слідстві мовчав, бо уважав за відповідне мовчати. Я знаю правду, але не знаю вимушеної правди. Тут я заявив, що належу до ОУН, бо вважав за відповідне так поступити. Прокурор, оцінюючи мою діяльність в ОУН, сказав ось що: «Підс. Стецько в своїй публіцистичній діяльності затроював душі української суспільності, зокрема української молоді». Хочу сказати, чи те, що я писав і друкував, як головний редактор усіх нелегальних видань, так і в легальних націоналістичних часописах, чи це можна оцінювати так, як оцінив прокурор?
Мій оборонець проф. Старосольський поставив внесення допустити доказ із тих статей, які я писав. Прокурор спротивився, але рівночасно оцінив те, що я писав, як таке, що ним я затруював душі української суспільності.
Я писав на теми ідеологічно-суспільні, на теми політичні, на теми етики й іншого роду. У своїх працях публіцистичних я видвигав ось що: оцінюючи нинішню ситуацію взагалі і дійсність, яка існує в українському суспільстві і на українських землях, поставив я тези такого порядку: – сьогоднішній сенс життя узмістовлюється в тому, що ідеалом людини, який мусить перейти в життя, як не нині, то в майбутньому, що тим ідеалом органічним, який має виповнити ввесь зміст життя людини, є ідеал національно-суспільний. Національно-суспільну працю не трактую як заслугу окремих людей, але як обов’язок кожної людини. Я тверджу, що досьогоднішня оцінка, наче б суспільна діяльність є позитивним «ухилом» від засадничого егоїстичного змісту життя – мусить перейти до архіву. Усім змислом життя має бути національно-суспільний ідеал. Вияви егоїстичного елементу в суспільному житті мають стати щонайвище негативним ухилом від національно-суспільного ідеалу життя кожної одиниці. Цього не можна оцінити, як затруювання душ суспільності. Якби хтось серед польського народу проголосив того роду ідею, то цілком певно прокурор не мав би відваги так її оцінити.
Мій оборонець проф. Старосольський заявив, що я зокрема розглядав соціальний зміст українського націоналізму. Як редактор «Бюлетеню» і як редактор «Юнака», видаваних для молоді, я містив в них між іншими статті про соціальний зміст українського націоналізму.
При оцінці розв’язки соціального питання можна узмістовити його в чотирьох точках, які я, як ідеолог українського націоналізму, видвигав: момент національний, момент проти- і безкласовий, момент етичний, і момент праці. Я твердив, що єдино праця рішає про вартість людини, і що єдино суспільна справедливість може бути критерієм у вирішуванні соціальної проблеми. Я твердив, що єдино в національних рамках кожна одиниця може знайти сенс життя… Я видвигнув ідею нового суспільного порядку. Тим новим суспільним порядком має бути ідея солідаризму професій, не класів в економічному розумінні, бо українська суспільність є безкласовою суспільністю людей праці.
Чи того роду думки й ідеї можна назвати затруюванням душ української суспільності й молоді?
Далі, я висунув у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкруги якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів, що Україна має бути їх ідейним і моральним провідником у їхніх визвольних змаганнях.
Дальше, призадумуючись над долею цілого українського народу, я підкреслював соборність ідейну, психологічну й моральну, і соборність політичних змагань. Чи це можна назвати затруюванням душ української суспільності й молоді?
…Я виконував мій обов’язок, який мені диктувала приналежність до української суспільності. Я визнаю, що українська держава існує, існує потенційно в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально, існує і правно в наших душах. Змислом мого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…
«Визвольний Шлях», Лондон 1951, ч. 6 (45)
17 Січ. 2017
Віктор РОГ
Як ніколи актуальними сприймаються думки провідних подвижників національної справи, тих, чий авторитет залишається для нас і сьогодні дороговказом на шляху до державного відродження та утвердження. Однією з таких знакових постатей в нашій історії був і залишається провідник Організації Українських Націоналістів, Президент Антибільшовицького Блоку Народів Ярослав Стецько (1912 – 1986), який присвятив своє життя боротьбі за побудову справді суверенної та соборної України та її ствердженню на світовій арені.
19 січня виповнюється 105 років з дня його народження. Стецько залишив нам велику ідейно-теоретичну спадщину, котра і сьогодні залишається актуальною. Серед основних постулатів його націоналістичного вчення варто відзначити:
1. Найвищою цінністю для українського націоналіста є ідея нації, інтерес нації. Безкомпромісна боротьба та жертовна праця задля добра і величі рідного народу є обов’язком кожного українця.
2. Передумовою збереження і розвитку всіх духовних і фізичних сил української нації, запорукою миру та стабільності в регіоні є Українська Самостійна Соборна Держава, а принципом міжнародного співжиття –принцип національних держав на своїх етнічних теренах.
3. Пробудити націю, консолідувати і мобілізувати її мусить національна еліта, тобто найкращі з усіх соціальних прошарків народу.
4. Без національного визволення немає визволення соціального і особистої свободи. Національна революція має бути водночас і соціальною революцією.
5. В боротьбі за свободу опертя можливе лише на власні сили.
6. Україна має стати в авангарді боротьби за свободу народів і людини.
Життєвий шлях Ярослава Стецька є яскравим прикладом служіння народові, а його багатогранна творча спадщина залишається на диво актуальною в сьогоднішніх умовах. Пропонуємо нашим читачам слово Ярослава Стецька на судовому процесі над членами ОУН у Львові в 1934 році.
“Тому кілька тижнів, як станув я тут перед судом, я зовсім добровільно сказав, що належу до ОУН, зовсім добровільно сказав, що я працював в ідеологічнім рефераті, як його провідник, був редактором «Бюлетеню», офіційного органу Крайової Екзекутиви ОУН, редактором виховно-вишкільних органів української молоді «Юнак» і «Юнацтво». Я подав, що я в слідстві мовчав, бо уважав за відповідне мовчати. Я знаю правду, але не знаю вимушеної правди. Тут я заявив, що належу до ОУН, бо вважав за відповідне так поступити. Прокурор, оцінюючи мою діяльність в ОУН, сказав ось що: «Підс. Стецько в своїй публіцистичній діяльності затроював душі української суспільності, зокрема української молоді». Хочу сказати, чи те, що я писав і друкував, як головний редактор усіх нелегальних видань, так і в легальних націоналістичних часописах, чи це можна оцінювати так, як оцінив прокурор?
Мій оборонець проф. Старосольський поставив внесення допустити доказ із тих статей, які я писав. Прокурор спротивився, але рівночасно оцінив те, що я писав, як таке, що ним я затруював душі української суспільності.
Я писав на теми ідеологічно-суспільні, на теми політичні, на теми етики й іншого роду. У своїх працях публіцистичних я видвигав ось що: оцінюючи нинішню ситуацію взагалі і дійсність, яка існує в українському суспільстві і на українських землях, поставив я тези такого порядку: – сьогоднішній сенс життя узмістовлюється в тому, що ідеалом людини, який мусить перейти в життя, як не нині, то в майбутньому, що тим ідеалом органічним, який має виповнити ввесь зміст життя людини, є ідеал національно-суспільний. Національно-суспільну працю не трактую як заслугу окремих людей, але як обов’язок кожної людини. Я тверджу, що досьогоднішня оцінка, наче б суспільна діяльність є позитивним «ухилом» від засадничого егоїстичного змісту життя – мусить перейти до архіву. Усім змислом життя має бути національно-суспільний ідеал. Вияви егоїстичного елементу в суспільному житті мають стати щонайвище негативним ухилом від національно-суспільного ідеалу життя кожної одиниці. Цього не можна оцінити, як затруювання душ суспільності. Якби хтось серед польського народу проголосив того роду ідею, то цілком певно прокурор не мав би відваги так її оцінити.
Мій оборонець проф. Старосольський заявив, що я зокрема розглядав соціальний зміст українського націоналізму. Як редактор «Бюлетеню» і як редактор «Юнака», видаваних для молоді, я містив в них між іншими статті про соціальний зміст українського націоналізму.
При оцінці розв’язки соціального питання можна узмістовити його в чотирьох точках, які я, як ідеолог українського націоналізму, видвигав: момент національний, момент проти- і безкласовий, момент етичний, і момент праці. Я твердив, що єдино праця рішає про вартість людини, і що єдино суспільна справедливість може бути критерієм у вирішуванні соціальної проблеми. Я твердив, що єдино в національних рамках кожна одиниця може знайти сенс життя… Я видвигнув ідею нового суспільного порядку. Тим новим суспільним порядком має бути ідея солідаризму професій, не класів в економічному розумінні, бо українська суспільність є безкласовою суспільністю людей праці.
Чи того роду думки й ідеї можна назвати затруюванням душ української суспільності й молоді?
Далі, я висунув у своїй діяльності тезу, що Україна повинна стати ідейним, моральним і культурним центром, довкруги якого повинні зосереджуватися змагання інших поневолених народів, що Україна має бути їх ідейним і моральним провідником у їхніх визвольних змаганнях.
Дальше, призадумуючись над долею цілого українського народу, я підкреслював соборність ідейну, психологічну й моральну, і соборність політичних змагань. Чи це можна назвати затруюванням душ української суспільності й молоді?
…Я виконував мій обов’язок, який мені диктувала приналежність до української суспільності. Я визнаю, що українська держава існує, існує потенційно в серцях українського народу. Не існує поки що реально, але існує морально, існує і правно в наших душах. Змислом мого цілого життя було, є і буде: Україна вільна, Україна Соборна, Україна без холопа і без пана. Я вірю в перемогу, я вірю так сильно, що можна вмерти. З цього шляху мене не заверне ніщо, ані тортури, ані пекло тюрем, ані смерть…
«Визвольний Шлях», Лондон 1951, ч. 6 (45)
6
Коментарі
Кривовус
123.01.17, 21:35
Гість: InnaFL
223.01.17, 21:41
helsan
323.01.17, 21:46
Дякую, Богдане. А лінк є у Вас?
Андрій1961
424.01.17, 06:51
Богдан Бо
524.01.17, 16:57Відповідь на 3 від helsan
Немає. А , власне, це що і як його мати?