Герої не вмирають!

27.12.16
Загиблого під Світлодарськом воїна Сергія Рубанчикова провели в останню путь

Сьогодні, 27 грудня, в Києві попрощалися з військовослужбовцем 54-ої механізованої бригади Сергієм Рубанчиковим (Відьмак), який загинув 22 грудня у боях під Світлодарськом.

Прощання відбулося в церкві на території Шевченківської районної лікарні міста Києва.

Попрощатися з бійцем прийшли його товариші по службі, близькі та рідні.

Сергію було 37 років. Своєї сім'ї у воїна не було, він підтримував дуже близькі стосунки із сім'єю брата.

Дивіться також: У загиблого на Світлодарській дузі Микити Ярового залишилася вагітна дружина. ФОТО

Брат Сергія Володимир Дорошенко - боєць Української добровольчої армії. Він згадує: "Сергій для себе ніколи не жив. Коли у мене народився син і було важко, він все для нас робив. Напевно, найдорожчою людиною для нього був мій син, його племінник. Він з ним більше часу проводив, ніж я. Сергій ніколи не скаржився, був спокійним".

На фронті брати перетиналися, будучи добровольцями, під час штурму Широкиного у 2016 році - перед тим, як Сергій пішов служити в 54-у бригаду.

"Це був наш спільний бойовий вихід. Потім ми залишилися в тому секторі, а Сергій пішов у 54-ту механізовану бригаду. Я особисто знаю комбрига, ініціативний офіцер, патріот. І ще знаю кількох офіцерів звідти. Тому коли Сергій захотів іти в армію, я його направив в 54-у бригаду. Якщо воювати, то з тими людьми, які гідні. І зараз я командуванню не докоряю, вони все зробили правильно. Він солдат. Усі ми виконуємо свій обов'язок перед країною до кінця", - розповів Дорошенко.

Сергій загинув під час мінометного обстрілу.

Кажучи про останній бій брата, Володимир зізнався, що в останні години Сергій кликав його на допомогу. Також Дорошенко розповів про те, як Сергій не раз уникав смерті на полі бою, а в день загибелі він не мав бути під Світлодарськом, але сам висловив бажання залишитися.

"Сергій розповідав, як одного разу під час бою куля 5.45 потрапила в його магазин і зрикошетила. Він не повинен був там померти! Коли вони з нуля відійшли, розповідав, як важко було. Казав: "Мені пощастило, кулі літали просто над головами. Багато наших загинуло, але й по "їхніх" (ворогів) трупах ми пройшлися".

Атака була жорсткою, Сергій її пережив. Говорив, що сильна контузія, болить голова. Я сказав йому: "Відпочивай, вистачить цієї м'ясорубки". Все-таки дві доби вони там провели. Він відповів: "Добре". Але не відступив і мені не сказав про це. Я йому не докоряю, коли б я був на його місці, вчинив би так само - йшов би до останнього. У нас уже були такі випадки - в Донецькому аеропорту у 2014 році. Тоді ми не відступили. У найскладніший момент він покликав на допомогу. Ніколи не думав, що брат покличе мене на допомогу за два з половиною роки війни. Я поїхав, чекав у штабі наказу, а в цей час він помирав", - додав Дорошенко.

Сергія Рубанчикова поховали на Лук'янівському військовому цвинтарі м. Кєєва.

Фото: Наталія Шаромова,
http://ua.censor.net.ua/photo_news/421208/zagyblogo_pid_svitlodarskom_voyina_sergiya_rubanchykova_provely_v_ostannyu_put_fotoreportaj

Ми любимо тебе, Україно!

Герої не вмирають!

Останні статті

Коментарі