Вишиванковий народ. Частина четверта.
- 03.12.16, 21:41
- Ми любимо тебе, Україно!
Перша частина: http://blog.i.ua/user/2314358/1955206/
Друга частина: http://blog.i.ua/community/662/1982638/
Третя частина: http://blog.i.ua/user/2314358/
В той час Казанське ханство, до складу якого входили дві марійські і три татарські орди, роздирали внутрішні чвари, які виникли не без зовнішнього втручання. З одного боку панівна верхівка ханства (а це були зайди, кримсько-татарські мурзи, які «понаїхали» до Казані слідом за своїм царевичем, що зайняв ханський престол) володарювала так невміло і нахабно, що збудила до себе ненависть всіх місцевих татар від найбідніших ясачників і до найвпливовіших мурз. З другого боку щедро підкормлені прибічники Москви підбурювали народ до непокори і робили все, щоб кинути свою землю під чоботи московський воєвод. Окрім того, Москва робила все можливе для знищення економіки свого сусіда, не забуваючи при цьому і про підготовку до прямого військового нападу. Кілька невдалих спроб оволодіти Казанню не засмутили Москву, лише змусили її ретельніше готуватись до майбутньої війни.
Московіти захопили Казань і знищили татаро-марійську державу в 1552 році, та вони були близькі до перемоги ще раніше – в 1524 і 1530 роках. Обидва рази Казань вистояла завдяки відважним черемисам. В 1524 році саме марійці розбили на Волзі військо московітів під проводом князя Палецького, потопили майже всі ворожі судна, захопили військові припаси і зброю. В битві загинуло майже 30 тисяч московських ратників. Завдяки цій перемозі Казань витримала навалу.
В 1530 році, під час облоги Казані, склалася і зовсім критична ситуація: московіти захопили передмістя, і почали гарматний обстріл фортеці, яка була переповнена біженцями. Люди гинули тисячами. Раптом здійнялися страшна буря і злива. Московські стрільці і гармаші розбіглися з позицій. Цим скористався хан Сафа-Герей і його кримські і ногайські вельможі. Ні, вони не пішли у наступ - вони зрадили своїх підданих, залишивши казанців на загибель, а самі пішли на прорив, рятуючи тільки своє власне життя. Порох у московітів був мокрий, тому з втратами Сафа-Герей і його наближені вирвалися з облоги. А в місті почалася паніка. Дванадцять тисяч татарських вояків казанського гарнізону втратили волю до спротиву. Ворота Казані були відкриті майже три години, і тільки дивом московіти не вдерлися до міста. Положення врятували героїчні марійці, які єдині не втратили волю до спротиву. Вони кинулися на ворога, відбили у нього гармати, рушниці, цілий обоз зі зброєю і порохом, все це завезли до міста і замкнули за собою міську браму. На той час, побачивши героїчний вчинок марійців, оговталися і інші захисники міста. Москва відступила. Але ж попереду був кривавий 1552 рік…
Російські історики твердять, що єдине, чим керувалась Москва, починаючи похід на Казань - вимушена самооборона. Але сучасник подій, ідеолог московського войовничого дворянства Іван Пєрєсвєтов був більш відвертим, коли закликав царя Івана Лютого "...удалих воїнів послати на улуси казанські та звеліти їх палити, а людей рубати і полонити". Він пише: "Дивно, що така землиця невелика, але вельми принадна у такого великого і сильного царя під пазухою знаходиться, а не у дружбі з ним, а він так довго терпить і кручину від них таку велику приймає. Хоч би та землиця принадна і дружньою була, несила була б терпіти її за таку її принадність!"
От так! Мабуть є над чим замислитись деяким нашим сучасникам, які вперто твердять, що нинішня Росія веде війну проти України тільки тому, що вона до бідної расєюшкі недостатньо виявляє дружби, а от якби робила все так, як наказує Москва, тоді б все «било пучком». Та ні, Московщина ні на крихту не змінилась від часів кривавого царя Івана і розумника Івана Пєрєсвєтова, чиї поради цареві я раджу добре запам'ятати всім наївним українцям, щоб не потрапити у пастки, які щедро ставлять на таких наївних промосковські кликуші.
Отже, Москва готувалась до вирішального нападу на Казанське ханство. Найскладніше у той час було гірським черемисам, бо вони знаходились якраз на шляху російських вторгнень, між Москвою і Казанню, як між молотом і ковадлом. Князі гірських черемисів намагалися хитрувати. Ось що писав іноземемний сучасник тих подій Джильс Флетчер: "... Черемиські татари, що живуть між московитами і ногайцями, поділені на лугових і гірських. Останні дуже часто турбували московських царів, які нині вдоволені тим, що можуть купувати у них мир, розраховуючись з їхніми мурзам і дивей-мурзами, тобто начальниками їхніх племен, щорічною даниною своїми товарами, а ті з свого боку повинні служити цареві в його війнах на деяких відомих умовах. Кажуть, що черемиси справедливі и чесні у своїх вчинках, тому ненавидять московітів, яких вважають підступними і несправедливими. Тому прості люди не хочуть укладати з ними ніяких договорів, та мурзи за данину, що отримують від московітів, утримують народ від порушення умов договору». З іншого боку тодішні казанські хани, безжальні і до свого народу, обкладали гірських черемисів важкою даниною, забирали до свого війська їхніх синів, а вродливих марійських дівчат віддавали до гаремів всього ісламського світу. Але ж і від московітів, в разі їхнього нападу, гірські черемиси не чекали нічого доброго. Марійські перекази розповідають, що налякані горяни зійшлися на велику раду, де найбільші мудреці, князі, мурзи, сотники і язицькі гадателі-мужани довго радились на який бік їм пристати. І вирішили таки піддатись Москві, але за певних умов. Вони просили залишити їм своїх князів, не зачіпати мужанів, людей простих не ображати і московським боярам їх не віддавати, ясак (данину) збирати по совісті, за царським законом, і той закон не змінювати, і щоб москалі ніколи не кривдили марійських жінок та дівчат. Сам перелік умов уже свідчить про те, якої думки були давні марійці про своїх сусідів московітів. Мабуть вони не дуже обманювались відносно своєї долі, і хотіли лише послабити неминучий її удар.
Але російські джерела змальовують ці події дещо по-іншому. Так вони твердять, що 6 січня 1546 року гірські черемиси надіслали своїх послів до великого князя Московського, князя Тугая з товаришами, чолом бити «щоб він наказав військо посилати на Казань, а вони зі своїми воєводами государеві Московському служити хочуть. І великого князя воєводи ходили до Свіяжського гирла і багато Казанських міст повоювали і привели до Москви сто чоловік полонених черемисів". Отже виходить, що гірські марійці запросили росіян напасти на своїх братів лугових марійців, яких було побито, а сто чоловік взято у полон і відведено до Москви? Так це було, чи не так, бо москалі великі майстри брехати, та з тої пори росіяни вперто намагались поділити черемисів на поганих лугових і добрих гірських. Цю тактику вони потім будуть застосовувати неодноразово, намагаючись наприклад поділити українців на східних і західних, а чеченців на поганих гірських і добрих надтеречних і т.д.
Друга частина: http://blog.i.ua/community/662/1982638/
Третя частина: http://blog.i.ua/user/2314358/
В той час Казанське ханство, до складу якого входили дві марійські і три татарські орди, роздирали внутрішні чвари, які виникли не без зовнішнього втручання. З одного боку панівна верхівка ханства (а це були зайди, кримсько-татарські мурзи, які «понаїхали» до Казані слідом за своїм царевичем, що зайняв ханський престол) володарювала так невміло і нахабно, що збудила до себе ненависть всіх місцевих татар від найбідніших ясачників і до найвпливовіших мурз. З другого боку щедро підкормлені прибічники Москви підбурювали народ до непокори і робили все, щоб кинути свою землю під чоботи московський воєвод. Окрім того, Москва робила все можливе для знищення економіки свого сусіда, не забуваючи при цьому і про підготовку до прямого військового нападу. Кілька невдалих спроб оволодіти Казанню не засмутили Москву, лише змусили її ретельніше готуватись до майбутньої війни.
Московіти захопили Казань і знищили татаро-марійську державу в 1552 році, та вони були близькі до перемоги ще раніше – в 1524 і 1530 роках. Обидва рази Казань вистояла завдяки відважним черемисам. В 1524 році саме марійці розбили на Волзі військо московітів під проводом князя Палецького, потопили майже всі ворожі судна, захопили військові припаси і зброю. В битві загинуло майже 30 тисяч московських ратників. Завдяки цій перемозі Казань витримала навалу.
В 1530 році, під час облоги Казані, склалася і зовсім критична ситуація: московіти захопили передмістя, і почали гарматний обстріл фортеці, яка була переповнена біженцями. Люди гинули тисячами. Раптом здійнялися страшна буря і злива. Московські стрільці і гармаші розбіглися з позицій. Цим скористався хан Сафа-Герей і його кримські і ногайські вельможі. Ні, вони не пішли у наступ - вони зрадили своїх підданих, залишивши казанців на загибель, а самі пішли на прорив, рятуючи тільки своє власне життя. Порох у московітів був мокрий, тому з втратами Сафа-Герей і його наближені вирвалися з облоги. А в місті почалася паніка. Дванадцять тисяч татарських вояків казанського гарнізону втратили волю до спротиву. Ворота Казані були відкриті майже три години, і тільки дивом московіти не вдерлися до міста. Положення врятували героїчні марійці, які єдині не втратили волю до спротиву. Вони кинулися на ворога, відбили у нього гармати, рушниці, цілий обоз зі зброєю і порохом, все це завезли до міста і замкнули за собою міську браму. На той час, побачивши героїчний вчинок марійців, оговталися і інші захисники міста. Москва відступила. Але ж попереду був кривавий 1552 рік…
Російські історики твердять, що єдине, чим керувалась Москва, починаючи похід на Казань - вимушена самооборона. Але сучасник подій, ідеолог московського войовничого дворянства Іван Пєрєсвєтов був більш відвертим, коли закликав царя Івана Лютого "...удалих воїнів послати на улуси казанські та звеліти їх палити, а людей рубати і полонити". Він пише: "Дивно, що така землиця невелика, але вельми принадна у такого великого і сильного царя під пазухою знаходиться, а не у дружбі з ним, а він так довго терпить і кручину від них таку велику приймає. Хоч би та землиця принадна і дружньою була, несила була б терпіти її за таку її принадність!"
От так! Мабуть є над чим замислитись деяким нашим сучасникам, які вперто твердять, що нинішня Росія веде війну проти України тільки тому, що вона до бідної расєюшкі недостатньо виявляє дружби, а от якби робила все так, як наказує Москва, тоді б все «било пучком». Та ні, Московщина ні на крихту не змінилась від часів кривавого царя Івана і розумника Івана Пєрєсвєтова, чиї поради цареві я раджу добре запам'ятати всім наївним українцям, щоб не потрапити у пастки, які щедро ставлять на таких наївних промосковські кликуші.
Отже, Москва готувалась до вирішального нападу на Казанське ханство. Найскладніше у той час було гірським черемисам, бо вони знаходились якраз на шляху російських вторгнень, між Москвою і Казанню, як між молотом і ковадлом. Князі гірських черемисів намагалися хитрувати. Ось що писав іноземемний сучасник тих подій Джильс Флетчер: "... Черемиські татари, що живуть між московитами і ногайцями, поділені на лугових і гірських. Останні дуже часто турбували московських царів, які нині вдоволені тим, що можуть купувати у них мир, розраховуючись з їхніми мурзам і дивей-мурзами, тобто начальниками їхніх племен, щорічною даниною своїми товарами, а ті з свого боку повинні служити цареві в його війнах на деяких відомих умовах. Кажуть, що черемиси справедливі и чесні у своїх вчинках, тому ненавидять московітів, яких вважають підступними і несправедливими. Тому прості люди не хочуть укладати з ними ніяких договорів, та мурзи за данину, що отримують від московітів, утримують народ від порушення умов договору». З іншого боку тодішні казанські хани, безжальні і до свого народу, обкладали гірських черемисів важкою даниною, забирали до свого війська їхніх синів, а вродливих марійських дівчат віддавали до гаремів всього ісламського світу. Але ж і від московітів, в разі їхнього нападу, гірські черемиси не чекали нічого доброго. Марійські перекази розповідають, що налякані горяни зійшлися на велику раду, де найбільші мудреці, князі, мурзи, сотники і язицькі гадателі-мужани довго радились на який бік їм пристати. І вирішили таки піддатись Москві, але за певних умов. Вони просили залишити їм своїх князів, не зачіпати мужанів, людей простих не ображати і московським боярам їх не віддавати, ясак (данину) збирати по совісті, за царським законом, і той закон не змінювати, і щоб москалі ніколи не кривдили марійських жінок та дівчат. Сам перелік умов уже свідчить про те, якої думки були давні марійці про своїх сусідів московітів. Мабуть вони не дуже обманювались відносно своєї долі, і хотіли лише послабити неминучий її удар.
Але російські джерела змальовують ці події дещо по-іншому. Так вони твердять, що 6 січня 1546 року гірські черемиси надіслали своїх послів до великого князя Московського, князя Тугая з товаришами, чолом бити «щоб він наказав військо посилати на Казань, а вони зі своїми воєводами государеві Московському служити хочуть. І великого князя воєводи ходили до Свіяжського гирла і багато Казанських міст повоювали і привели до Москви сто чоловік полонених черемисів". Отже виходить, що гірські марійці запросили росіян напасти на своїх братів лугових марійців, яких було побито, а сто чоловік взято у полон і відведено до Москви? Так це було, чи не так, бо москалі великі майстри брехати, та з тої пори росіяни вперто намагались поділити черемисів на поганих лугових і добрих гірських. Цю тактику вони потім будуть застосовувати неодноразово, намагаючись наприклад поділити українців на східних і західних, а чеченців на поганих гірських і добрих надтеречних і т.д.
6
Коментарі
Font
13.12.16, 22:14
Сначала научись правильно писать на родном тебе русском языке, а потом уже на бандер скалься.
Гість: Vokbuz
23.12.16, 22:25
слышь , хороший ты мужик , обрусел только .
шо там в мартенах вчера ?
Гість: Vokbuz
33.12.16, 22:34
а и в домнах
пойди спроси , тебе интересно будет ,как раз по теме .
Стёбнул тебя - что б ты не обзывался ...
Бес Понятия
43.12.16, 23:47
У московитів весь життєвий уклад грунтується на "вимушеній самообороні". "Ми живемо так погано, бо кругом вороги - вимушені всі ресурси вкладати в оборону", "це не ми напали - ми були вимушені обороняти наших руських людей"... Концепція зовнішнього ворога дуже зручна, от її й використовують яке сторіччя.