Вишиванковий народ. Частина п'ята: бандерівці 16-го століття.
- 04.12.16, 00:06
- Ми любимо тебе, Україно!
Перша частина: http://blog.i.ua/user/2314358/1955206/
Друга частина: http://blog.i.ua/community/662/1982638/
Третя частина: http://blog.i.ua/user/2314358/
Четверта частина: http://blog.i.ua/community/662/1982720/
В квітні-травні 1551 року, неподалік від гирла річки Свіяж, на вершині крутої гори московіти збудували замок Свіяжськ. І одразу "... вся гірська черемиса до царя і великого князя приклалася. "Як пише російський літопис: " ... прийшли на третій день сотники, черемиси гірської старійшини, і молили не палити їхні села, бо мурзи їхні їх покинули і втекли до Казані укріпленої." Російські історики пишуть про добровільне приєднання гірських марійців до Росії. Та чи не дивними виглядають ці заяви? Про яку добровільність може йти мова під загрозою спалення сел і знищення їхніх мешканців? Уже наприкінці 20-го століття нам судилося бути свідками подібної ж добровільності, але уже на чеченській землі, коли російські війська оточували аули і під загрозою їхнього повного знищення змушували припиняти опір. Всі мабуть пам'ятають телевізійний репортаж з Чечні, коли товстопикий російський генерал крізь зуби розмовляв з групою чеченських аксакалів, які благали його не руйнувати їхнє селище. Мабуть ті чеченські старці були дуже схожими на своїх нещасних черемиських попередників, які благали, молили московітів не палити їхні села і не вбивати їхніх дітей. Минуло 400 років а нічого не змінилося в тій клятій, кровожерній країні!
В 1651 році до Москві від гірських черемисів поїхали «ходоки» бити чолом, щоб цар над ними змилувався, ясаки їм полегшив і дав їм свою жалувану грамоту. Москві потрібні були тимчасові союзники, тому перед вирішальним нападом на Казань, цар виказував удавану щедрість до покірних чувашів і гірських марійців: наказав дати їм грамоту, не воювати проти них, віддати їм ясаки за три роки, а ще обдарував послів золотом і шубами! Потім, після підкорення Казані, цар накладе на них таку важку данину, що татарські ясаки здадуться невеликими, і бити їх будуть ще неодноразово, але поки що цар дає щедрі обіцянки, а гірські черемиси дають присягу Москві.
Одразу за цими подіями московіти зробили перепис дорослого населення гірського края, здатного носити зброю і сказали гірським черемисам: "Ви цареві заприсяглись - так доведіть свою вірність: воюйте з його ворогами!" І ті, як пише літопис, «… зібрались багато та й пішли ...». Яка страшні печаль і приреченість криється за цими словами, адже більшість з тих, хто йшов на цю раптову і непотрібну війну, уже не повернулись додому. Розстріляні татарськими гарматами, розсіяні на полі бою, вони падали порубані татарською кіннотою, потрапляли у полон, де як зрадники не могли сподіватись на милосердя. Тільки частина їх втекла і повернулась до рідних осель. Та всі вони вже були кров'ю пов'язані з Москвою, бо тільки для того і був потрібний той безглуздний похід! Чи це не нагадує вам, шановні сучасники, бандитську тактику москалів на Донбасі, коли вони женуть на українські позиції своїх дурнуватих новороських прибічників, пов'язуючи кров'ю тих з них, хто виживе.
Але повернемося в 1551 рік. Після походу 500 знатних гірських черемисів їздили до Москви, їх приймав сам цар, кормив і поїв за своїм столом, знов обдаровував шубами і золотом! Всіх інших гірських черемисів було зараховано до "чорних людей" або селян, і коли Казанське ханство було остаточно розгромлене, їх почали нещадно доїти і стригти, як овець нещасних, а як ставало треба Москві - то і різати!
Та це було потім , а у 1552 році гірські марійці і чуваші брали участь у облозі і штурмі Казані під час яких було вбито 190 тисяч "казанців обох статей віком від старих і до немовлят". Але більшість марійців не стала на бік Москви. Вся лугова сторона аж до земель удмуртських повстала проти російських загарбників. Невеликі марійські загони нападали на московські війська з лісів, завдаючи їм немалої шкоди. Величезна москальська армія, що оточила Казань, сама опинилась в облозі, оточеня загонами татарських лісових вершників і марійських феодалів, які завдавали їм ударів з тилу, заважали підвозити продовольство та інші припаси. В московському війську починався голод. І московіти, чисельна перевага яких над супротивниками була вражаючою, почали проти марійців каральні акції: російські війська оточили "крєпі черемиські", повбивали їхніх захисників, а "остроги їхні розкопаша". Були зайняті Арськ і вся арська земля. Під час здобуття Арська каральними загонами Семена Микулинського, до полону потрапили 12 арських князів, 7 марійських воєвод і 300 "добірних і найхоробріших сотників". Про кількість забитих і полонених простих воїнів і мирних людей не згадується. В цей же час карателі Андрія Курбського і Олександра Горбатого-Суздальського закатували 500 "найзнатніших" марійців. Про страшні звірства карателів розповідає московський автор, сучасник і очевидець різанини: "І загинуло людей багато: вся земля була кров'ю залита, і озера, і ріки з болотами замостились кістками черемиськими".
Чи можна уявити жах мирного населення, яке ставало жертвою цієї різанини? Уже після здобуття москалями Казані, представники марійців просять царя вислати до лугового краю свого представника, щоб той сказав черемисам "цареве жаловальне слово, і всіх їх зібрав, бо вони від страху всі розбіглися". От звідки починається історія біженців від московського свавілля!
Та не всі люди, що втекли від різанини, наважились повернутись до своїх осель. 3 тих часів починається масова втеча марійців на землі, які тоді ще не були захоплені москалями. Одним з таких місць була Україна! З другої половини 16-го століття нескінченим потоком іде переселення марійців за річку Каму і до Башкирії. На місця, зачищені від марійців, царський уряд починає масове переселення селян, посадських людей, якихось козаків з внутрішніх областей Московії. На землях марійців збудовують російські фортеці: Кокшайськ, Козьмодем’янськ, Царевококшайськ, Санчурськ, Уржум, Яранськ, які стали опорними базами подальшої московської експансії.
Одразу після повного оволодіння землями марійців, Москва забула про всі свої обіцянки. Ясак почали збирати не за законом, а "виходячи з вигід і прибутків", "щоб для казни збитку не було", "забираючи все, що тільки можна забрати". Жорстокість московських збирачів данини перевершила жорстокість їхніх монгольських колег - баскаків. У 1552-1557 роках на марійських землях почалась справжня визвольна війна. Повстання серед марійців підняли татарський феодал Усейн-Сеїт, марійські сотники і мурзи Мамич-Бердей, Сарий-Богатир, Зен-Зеїт, Ахметек-Богатир та інші сміливці. За перші 5 років володарювання на землях лугових марійців, москалям вдалось зібрати данину не більше як 2-3 рази, та і це - шляхом кривавих розправ над непокірними. Через опір корінного населення, московська адміністрація краю аж до кінця 16-го століття так і не спромоглась навіть зібрати точні відомості про кількість людей, що повинні були платити данину. В 1553 році казанський намісник князь Горбатий сповістив Москву, що марійці "зрадили, ясаків не дали, а ясатчиків, які ясаки на луговій стороні збирали, Мисюру, Лихарєва та Івана Скуратова повбивали". Марійці і удмурти збудували замість своїх укріплень, зруйнованих Москвою, нові засіки і звідти розгорнули проти москалів бойові дії. Вислане проти них стрілецьке військо, повстанці повністю розгромили. Після цього вони збудували укріплене місто на річці Меші за 70 верст від Казані, яке стало справжнім центром визвольної боротьби. Звідти повстання перекинулось на правий берег Волги. В березні 1553 року на гірську сторону перейшли загони Зен-Зеїта і Сарий-Богатиря. Свіяжський намісник Шуйський вислав проти них військо на чолі з воєводою Салтиковим, до якого додав загін вірних Москві гірських марійців. Але сніги у тому році були дуже великі, і московське військо в них просто застрягло. А повстанці, які швидко і легко пересувались на лижах, оточили їх і повністю розбили. Сам воєвода Салтиков потрапив до них у полон.
Успіхи марійців дуже занепокоїли Москву. У вересні 1553 року, задля придушення повстання, на Середнє Поволжя прибули каральні загони воєвод С. Микулинського, І. Шерємєтєва, П. Морозова, А. Курбського. Ось уривки з московських літописів про ці події: "...ходили на лугову черемису Арською дорогою, воювали добре і черемиси повбивали багато...", "... посилали воювати голови ..., а самі, йдучи дорогою Арською, і до Нурми, і на Уржум йдучи, воювали і палили всюди. І прийшли воєводи на Уржум, від Казані 10 днів ходу, і направо посилали, і на побережну сторону Чуваською дорогою голови, і багато людей, і міста повоювали. ... І місто на Меші спалили, і людей в тому місті небагатьох заставши, всіх повбивали, а інші з нього повтікали. А навколишні там села всі попалили, і людей повбивали, і місто дощенту зруйнували". З каральної експедиції московські війська, як завжди, повертались додому з "величезними користями", тобто з награбованими цінностями. Чи не так, як і з усіх своїх наступних «замирень», включаючи і останнії чеченські, грузинські і українські події, щодо яких є незаперечні факти ...
Та навіть такими нечуваними звірствами повстання остаточно придушити не вдалось. Взимку 1555 року воно знов охопило все марійське лівобережжя, включаючи марійські волості вздовж річок Вітлуга і Рутка. І знову "...від воєвод війна була, і багато людей впіймали і повбивали". В цей час найширший рух опору підняв марійський луговий сотний князь Мамич-Бердей, який спочатку діяв у східній частині Марійського краю, але потім змушений був вийти на Волгу. Це пояснюється тим, що налякане каральними акціями московитів населення східних районів змушене було відмовитись від боротьби і "ясаки всі сповна заплатити". Деякий час загони Мамич-Бердея вдало діяли проти російських військ, перехоплювали судна, що пливли Волгою. Потім, з двотисячним загоном, Мамич-Бердей перейшов на правий берег Волги і закріпився в невеличкій фортеці Чалим, що неподалік від сучасного Козьмодем'янська, щоб звідти знов вести вдалі бойові дії проти московських загарбників. Але відважного героя, якого московіти не могли здолати у відкритій битві, видали зрадники. "Гірські люди" пообіцяли Мамич-Бердею допомогу у боротьбі проти Москви і запросили його і ще 200 найвірніших товаришів на бенкет з приводу початку спільної боротьби проти ворога. На тому бенкеті майже всіх їх підло повбивали, а самого Мамич-Бердея, захопленого живим, відвезли на розправу до Москви у супроводі сотника Алтиша. Загін Мамич-Бердея, що залишився без ватажка, був розбитий.
В квітні 1556 року на містечко Чалим з Казані був висланий загін на чолі з боярином П. Морозовим, який «повоював і побив багатьох, і містечко спалив». В травні 1556 року карателі Морозова уже діяли близ Арська і Меші, «воювали десять днів і всі Арські місця повоювали і повбивали багато людей, і полону багато вивели». У червні 1556 року каральні загони П. Морозова і Ф. Салтикова діяли поблизу Арська, Ашита і Уржума не доходячи до р. Вятки верст 50 і «воювали незліченно багато і полон захопили - жінок і дітей, а чоловіків всіх убивали». Сил у повстанців меншало і меншало, а у московітів тільки додавалось, їхні страшні своєю нелюдською жорстокістю каральні акції змушували заляканих людей припиняти допомогу повстанцям. У 1557 році був розбитий загін Ахметека-Богатиря, а сам Ахметек був захоплений у полон за допомогою зрадників. У травні 1557 року лугова частина Марійського краю припинила боротьбу і змушена була скласти присягу Москві. Як пише літописець, «лугові черемиси прислали до Казані і Свіяжська своїх послів бити чолом за свої провини, щоб цар над ними змилувався і учинив у холопстві, як і гірських людей, і ясак звелів їм давати, як і раніше вони давали». До Казані на присягу їздив луговий сотник Абиз з товаришами, а від "чорних людей" присягу приймав боярський син 0. Рогатий. Присягнули навіть ті соратники Мамич-Бердея, які не загинули в битвах. До Москви на присягу поїхали лугові сотні князі Казимир, Янтемир і Кака, які били чолом про вічну дружбу Лугового краю і Москви. Так завершилася перша черемиська війна.
Друга частина: http://blog.i.ua/community/662/1982638/
Третя частина: http://blog.i.ua/user/2314358/
Четверта частина: http://blog.i.ua/community/662/1982720/
В квітні-травні 1551 року, неподалік від гирла річки Свіяж, на вершині крутої гори московіти збудували замок Свіяжськ. І одразу "... вся гірська черемиса до царя і великого князя приклалася. "Як пише російський літопис: " ... прийшли на третій день сотники, черемиси гірської старійшини, і молили не палити їхні села, бо мурзи їхні їх покинули і втекли до Казані укріпленої." Російські історики пишуть про добровільне приєднання гірських марійців до Росії. Та чи не дивними виглядають ці заяви? Про яку добровільність може йти мова під загрозою спалення сел і знищення їхніх мешканців? Уже наприкінці 20-го століття нам судилося бути свідками подібної ж добровільності, але уже на чеченській землі, коли російські війська оточували аули і під загрозою їхнього повного знищення змушували припиняти опір. Всі мабуть пам'ятають телевізійний репортаж з Чечні, коли товстопикий російський генерал крізь зуби розмовляв з групою чеченських аксакалів, які благали його не руйнувати їхнє селище. Мабуть ті чеченські старці були дуже схожими на своїх нещасних черемиських попередників, які благали, молили московітів не палити їхні села і не вбивати їхніх дітей. Минуло 400 років а нічого не змінилося в тій клятій, кровожерній країні!
В 1651 році до Москві від гірських черемисів поїхали «ходоки» бити чолом, щоб цар над ними змилувався, ясаки їм полегшив і дав їм свою жалувану грамоту. Москві потрібні були тимчасові союзники, тому перед вирішальним нападом на Казань, цар виказував удавану щедрість до покірних чувашів і гірських марійців: наказав дати їм грамоту, не воювати проти них, віддати їм ясаки за три роки, а ще обдарував послів золотом і шубами! Потім, після підкорення Казані, цар накладе на них таку важку данину, що татарські ясаки здадуться невеликими, і бити їх будуть ще неодноразово, але поки що цар дає щедрі обіцянки, а гірські черемиси дають присягу Москві.
Одразу за цими подіями московіти зробили перепис дорослого населення гірського края, здатного носити зброю і сказали гірським черемисам: "Ви цареві заприсяглись - так доведіть свою вірність: воюйте з його ворогами!" І ті, як пише літопис, «… зібрались багато та й пішли ...». Яка страшні печаль і приреченість криється за цими словами, адже більшість з тих, хто йшов на цю раптову і непотрібну війну, уже не повернулись додому. Розстріляні татарськими гарматами, розсіяні на полі бою, вони падали порубані татарською кіннотою, потрапляли у полон, де як зрадники не могли сподіватись на милосердя. Тільки частина їх втекла і повернулась до рідних осель. Та всі вони вже були кров'ю пов'язані з Москвою, бо тільки для того і був потрібний той безглуздний похід! Чи це не нагадує вам, шановні сучасники, бандитську тактику москалів на Донбасі, коли вони женуть на українські позиції своїх дурнуватих новороських прибічників, пов'язуючи кров'ю тих з них, хто виживе.
Але повернемося в 1551 рік. Після походу 500 знатних гірських черемисів їздили до Москви, їх приймав сам цар, кормив і поїв за своїм столом, знов обдаровував шубами і золотом! Всіх інших гірських черемисів було зараховано до "чорних людей" або селян, і коли Казанське ханство було остаточно розгромлене, їх почали нещадно доїти і стригти, як овець нещасних, а як ставало треба Москві - то і різати!
Та це було потім , а у 1552 році гірські марійці і чуваші брали участь у облозі і штурмі Казані під час яких було вбито 190 тисяч "казанців обох статей віком від старих і до немовлят". Але більшість марійців не стала на бік Москви. Вся лугова сторона аж до земель удмуртських повстала проти російських загарбників. Невеликі марійські загони нападали на московські війська з лісів, завдаючи їм немалої шкоди. Величезна москальська армія, що оточила Казань, сама опинилась в облозі, оточеня загонами татарських лісових вершників і марійських феодалів, які завдавали їм ударів з тилу, заважали підвозити продовольство та інші припаси. В московському війську починався голод. І московіти, чисельна перевага яких над супротивниками була вражаючою, почали проти марійців каральні акції: російські війська оточили "крєпі черемиські", повбивали їхніх захисників, а "остроги їхні розкопаша". Були зайняті Арськ і вся арська земля. Під час здобуття Арська каральними загонами Семена Микулинського, до полону потрапили 12 арських князів, 7 марійських воєвод і 300 "добірних і найхоробріших сотників". Про кількість забитих і полонених простих воїнів і мирних людей не згадується. В цей же час карателі Андрія Курбського і Олександра Горбатого-Суздальського закатували 500 "найзнатніших" марійців. Про страшні звірства карателів розповідає московський автор, сучасник і очевидець різанини: "І загинуло людей багато: вся земля була кров'ю залита, і озера, і ріки з болотами замостились кістками черемиськими".
Чи можна уявити жах мирного населення, яке ставало жертвою цієї різанини? Уже після здобуття москалями Казані, представники марійців просять царя вислати до лугового краю свого представника, щоб той сказав черемисам "цареве жаловальне слово, і всіх їх зібрав, бо вони від страху всі розбіглися". От звідки починається історія біженців від московського свавілля!
Та не всі люди, що втекли від різанини, наважились повернутись до своїх осель. 3 тих часів починається масова втеча марійців на землі, які тоді ще не були захоплені москалями. Одним з таких місць була Україна! З другої половини 16-го століття нескінченим потоком іде переселення марійців за річку Каму і до Башкирії. На місця, зачищені від марійців, царський уряд починає масове переселення селян, посадських людей, якихось козаків з внутрішніх областей Московії. На землях марійців збудовують російські фортеці: Кокшайськ, Козьмодем’янськ, Царевококшайськ, Санчурськ, Уржум, Яранськ, які стали опорними базами подальшої московської експансії.
Одразу після повного оволодіння землями марійців, Москва забула про всі свої обіцянки. Ясак почали збирати не за законом, а "виходячи з вигід і прибутків", "щоб для казни збитку не було", "забираючи все, що тільки можна забрати". Жорстокість московських збирачів данини перевершила жорстокість їхніх монгольських колег - баскаків. У 1552-1557 роках на марійських землях почалась справжня визвольна війна. Повстання серед марійців підняли татарський феодал Усейн-Сеїт, марійські сотники і мурзи Мамич-Бердей, Сарий-Богатир, Зен-Зеїт, Ахметек-Богатир та інші сміливці. За перші 5 років володарювання на землях лугових марійців, москалям вдалось зібрати данину не більше як 2-3 рази, та і це - шляхом кривавих розправ над непокірними. Через опір корінного населення, московська адміністрація краю аж до кінця 16-го століття так і не спромоглась навіть зібрати точні відомості про кількість людей, що повинні були платити данину. В 1553 році казанський намісник князь Горбатий сповістив Москву, що марійці "зрадили, ясаків не дали, а ясатчиків, які ясаки на луговій стороні збирали, Мисюру, Лихарєва та Івана Скуратова повбивали". Марійці і удмурти збудували замість своїх укріплень, зруйнованих Москвою, нові засіки і звідти розгорнули проти москалів бойові дії. Вислане проти них стрілецьке військо, повстанці повністю розгромили. Після цього вони збудували укріплене місто на річці Меші за 70 верст від Казані, яке стало справжнім центром визвольної боротьби. Звідти повстання перекинулось на правий берег Волги. В березні 1553 року на гірську сторону перейшли загони Зен-Зеїта і Сарий-Богатиря. Свіяжський намісник Шуйський вислав проти них військо на чолі з воєводою Салтиковим, до якого додав загін вірних Москві гірських марійців. Але сніги у тому році були дуже великі, і московське військо в них просто застрягло. А повстанці, які швидко і легко пересувались на лижах, оточили їх і повністю розбили. Сам воєвода Салтиков потрапив до них у полон.
Успіхи марійців дуже занепокоїли Москву. У вересні 1553 року, задля придушення повстання, на Середнє Поволжя прибули каральні загони воєвод С. Микулинського, І. Шерємєтєва, П. Морозова, А. Курбського. Ось уривки з московських літописів про ці події: "...ходили на лугову черемису Арською дорогою, воювали добре і черемиси повбивали багато...", "... посилали воювати голови ..., а самі, йдучи дорогою Арською, і до Нурми, і на Уржум йдучи, воювали і палили всюди. І прийшли воєводи на Уржум, від Казані 10 днів ходу, і направо посилали, і на побережну сторону Чуваською дорогою голови, і багато людей, і міста повоювали. ... І місто на Меші спалили, і людей в тому місті небагатьох заставши, всіх повбивали, а інші з нього повтікали. А навколишні там села всі попалили, і людей повбивали, і місто дощенту зруйнували". З каральної експедиції московські війська, як завжди, повертались додому з "величезними користями", тобто з награбованими цінностями. Чи не так, як і з усіх своїх наступних «замирень», включаючи і останнії чеченські, грузинські і українські події, щодо яких є незаперечні факти ...
Та навіть такими нечуваними звірствами повстання остаточно придушити не вдалось. Взимку 1555 року воно знов охопило все марійське лівобережжя, включаючи марійські волості вздовж річок Вітлуга і Рутка. І знову "...від воєвод війна була, і багато людей впіймали і повбивали". В цей час найширший рух опору підняв марійський луговий сотний князь Мамич-Бердей, який спочатку діяв у східній частині Марійського краю, але потім змушений був вийти на Волгу. Це пояснюється тим, що налякане каральними акціями московитів населення східних районів змушене було відмовитись від боротьби і "ясаки всі сповна заплатити". Деякий час загони Мамич-Бердея вдало діяли проти російських військ, перехоплювали судна, що пливли Волгою. Потім, з двотисячним загоном, Мамич-Бердей перейшов на правий берег Волги і закріпився в невеличкій фортеці Чалим, що неподалік від сучасного Козьмодем'янська, щоб звідти знов вести вдалі бойові дії проти московських загарбників. Але відважного героя, якого московіти не могли здолати у відкритій битві, видали зрадники. "Гірські люди" пообіцяли Мамич-Бердею допомогу у боротьбі проти Москви і запросили його і ще 200 найвірніших товаришів на бенкет з приводу початку спільної боротьби проти ворога. На тому бенкеті майже всіх їх підло повбивали, а самого Мамич-Бердея, захопленого живим, відвезли на розправу до Москви у супроводі сотника Алтиша. Загін Мамич-Бердея, що залишився без ватажка, був розбитий.
В квітні 1556 року на містечко Чалим з Казані був висланий загін на чолі з боярином П. Морозовим, який «повоював і побив багатьох, і містечко спалив». В травні 1556 року карателі Морозова уже діяли близ Арська і Меші, «воювали десять днів і всі Арські місця повоювали і повбивали багато людей, і полону багато вивели». У червні 1556 року каральні загони П. Морозова і Ф. Салтикова діяли поблизу Арська, Ашита і Уржума не доходячи до р. Вятки верст 50 і «воювали незліченно багато і полон захопили - жінок і дітей, а чоловіків всіх убивали». Сил у повстанців меншало і меншало, а у московітів тільки додавалось, їхні страшні своєю нелюдською жорстокістю каральні акції змушували заляканих людей припиняти допомогу повстанцям. У 1557 році був розбитий загін Ахметека-Богатиря, а сам Ахметек був захоплений у полон за допомогою зрадників. У травні 1557 року лугова частина Марійського краю припинила боротьбу і змушена була скласти присягу Москві. Як пише літописець, «лугові черемиси прислали до Казані і Свіяжська своїх послів бити чолом за свої провини, щоб цар над ними змилувався і учинив у холопстві, як і гірських людей, і ясак звелів їм давати, як і раніше вони давали». До Казані на присягу їздив луговий сотник Абиз з товаришами, а від "чорних людей" присягу приймав боярський син 0. Рогатий. Присягнули навіть ті соратники Мамич-Бердея, які не загинули в битвах. До Москви на присягу поїхали лугові сотні князі Казимир, Янтемир і Кака, які били чолом про вічну дружбу Лугового краю і Москви. Так завершилася перша черемиська війна.
1
Коментарі