Львівський хитрун Андрій Садовий

Андрій Садовий Галицькі політики новітньої доби є уособленням обережності, суцільного розрахунку та вміння домовитися будь з ким будь про що заради як тактичного «гендлю», так і стратегічної вигоди. Мабуть, найяскравішим представником цього трен­­ду є нинішній львівський міський голова та лідер партії «Самопоміч» Андрій Садовий. Це людина, яка ніколи ні з ким остаточно не свариться, є плоттю від плоті сучасної львівської еліти, хоча де в чому її вже переросла. Він завжди тримає нейтралітет і воліє перебувати в сірій зоні, звідки й керувати всіма процесами. Має дуже амбітні плани й уміє створювати красиву картинку.

Кар’єра нинішнього львівського мера та очільника фракції, що створила найбільшу сенсацію на минулих парламентських виборах, починалася типово для всіх представників українського істеблішменту, яким не пощастило займати високе місце в комуністичній номенклатурі, – з «човникарства». Студент Львівської політехніки й паралельно працівник заводу Львівприлад наприкінці 1980-х поринув у стихію заробляння швидких грошей і почав возити з Польщі речі, зокрема колготки, на чому й підняв свій бізнес.

На початку 1990-х майбутній міський голова засновує структуру під назвою «Галицькі інвестиції», яка й приносить йому швидко чималі статки. Чим саме займалася ця фірма, пан Садовий говорити не любить, однак у Львові подейкують, що основними напрямами її діяльності були гендлювання з ваучерами та скупка задешево акцій підприємств, наприклад Львівської пивоварні, заводу Мікроприлад, маслозаводу та заводу бетонних виробів у місті Стрий, Радехівського цукрового заводу, двох львівських АТП, згаданого вже Львівприладу тощо. А також тресту з будівництва ліній високовольтних електропередач, який працює і нині, що зветься Південьзахіделектромережбуд.

Щоправда, на сьогодні майже нічого із цих підприємств Садовому офіційно не належить: або продані, або переписані на дружину. Однак їх кількість і статки, що уможливлюють утримування цілої медіа-імперії, цілком дають право зарахувати пана Андрія до категорії олігархів. Так, модерніших, хитріших і більш прихованих, ніж фір­таші-ахметови-коло­мойські, але все-таки олігархів.

важливість піар-складової садовий зрозумів дуже рано, тому від самого початку політичної діяльності наполегливо напрацьовував власний медіа-актив

Зрозуміло, таке стрімке зростання в умовах диких 1990-х не могло відбуватися без могутнього «даху». Нагадаємо, що тоді Львів був не меншим кримінальним центром, ніж Донецьк: усе поділили кілька угруповань, які жорстоко воювали одне з одним. Майже всі підприємці міста змушені були платити данину тим чи тим. Однак, за свідченнями місцевих журналістів, пан Садовий ніколи не мав справи з кримінальниками. Чому? «Бо із самого початку бізнес-кар’єри в нього був могутній міліцейський «дах», – стверджує головний редактор авторитетної львівської газети «Ратуша» Микола Савєльєв. Подейкують, що людиною, яка вела пана Андрія через усі зигзаги первинного політичного життя, був авторитетний львівський політик Богдан Буца, а ще він мав певну протекцію від Тараса Стецьківа.

Так це чи ні, однак підприємницька активність Садового з роками тільки зростала. 1993-го майбутній мер вирішив зайнятися медіа-бізнесом, створив радіостанцію «Люкс» разом із Тарасом Стецьківим і журналістами Олександром Кривенком та Ігорем Копистинським. Згодом, у 1997-му, відкрив газету «Поступ». Вінцем медіа-активності Садового стало заснування холдингу «24», до якого входять нині «Канал 24», «Радіо 24», «Футбол 24». Не забудьмо також, що Садовому належить один із найпопулярніших інформаційних сайтів Галичини – Zaxid.net.

Подейкують, ідею із «Самопоміччю» як головною рушійною силою кар’єри йому підказали теж польські політтехнологи, котрі доти працювали з Александром Квасневським і котрих Садовий найняв на початку 2000-х. Його політичні апетити перерос­­ли рівень Львівської міськради, де він очолював комісію економічної політики. Саме тоді майбутній мер почав наполегливо ліпити із себе образ підкутого громадського діяча, спеціаліста з урбаністики та комунального господарства, очолюючи кілька відповідних громадських організацій. Однак не цурався приміряти на себе й імідж активіста, що може покричати на чиновників, чи навіть простецького хлопця з району, здатного спокійно про­їхатись у трамваї разом зі звичайним людом.

Узагалі Садовий прагне в політичному житті дотримувати якнайбільшого нейтралітету, старанно обходячи стороною всі проблемні ідеологічні питання навіть у власній партії і напираючи натомість на свою модерність та ефективність як менеджера. Решту питань він замовчує в надії на те, що електорат, зачарований його менеджерськими здібностями, все додумає сам. Винятком був хіба що крок із доплатами до пенсії ветеранам УПА у Львові. Міський голова воліє бути сірим кардиналом з іміджем людини, яка вміє робити реальні справи й дотримується традиційної моделі з великою дружною родиною, що цілком логічно для галичан із їхнім «греко-като­лиць­­ким шаріатом».
Власне, саме таким чином була побудована торік кампанія його партії «Самопоміч». Щоправда, чимало критиків Садового піддають сумніву його здіб­ності як управлінця, вважаючи, що недоліки в цій сфері він із лихвою перекриває красивим піаром. Хоча слід віддати мерові належне: йому справді вдалося покращити Львів, бодай на рівні іміджу. Саме тому й прощають панові Андрію постійні сумнівні «ґешефти» із землею, як, наприклад, у випадку із землевідводами на користь відомого кримінального авторитета Вови Мор­­ди. Утім, гарним показником довіри до міського голови було те, що свого часу він навіть не побоявся сам ініціювати позачергові вибори міськради, коли 2008-го втратив контроль над нею.

За Кучми Садовий був членом партії «Реформи і порядок», яка тоді панувала на Львівщині. За Ющенка – «Нашої України». Наприкінці каденції останнього почав шукати нових покровителів навіть у таборі Януковича. Однією з не найкращих сторінок його біографії є цілком плідне співробітництво з донецькими, конкретно – з Борисом Колесніковим напередодні Євро-2012. Нагадаємо, що той очолював агенцію з проведення футбольної першості, а Садовий – одне з міст, де відбувалися матчі. Колесніков навіть захищав мера Львова під час скандалу з розтратами кош­тів, виділених на будівництво доріг перед чемпіонатом. Вони разом їздили до Європи й загалом демонстрували повну приязнь та співпрацю.

Андрій Іванович, використовуючи дуже вигідне як економіч­­но, так і з піарного погляду місце львівського мера, намагається мати добрі стосунки з усіма. Наприклад, з олігархами Коломойським та Єремеєвим. Одначе конкретних фактів як завжди немає. Зате цілком очевидною є наявність у нього президентських амбіцій, про що пан Садовий і сам говорить публічно. Однак йому вистачає розуму чекати із цим, принагідно розвиваючи власну партію.

Результати в цього сірого галицького лиса поки що й справді непогані. Його партія динамічно розвивається, його позиції у львів­­ському політикумі не те щоб недоторканні, але реальних конкурентів йому немає. Не вважати ж за них «Свободу», яка навіть у свої найкращі часи не змогла його повалити. Він наполегливо ліпить із себе нового європейського лідера, ефективного менеджера, який здатен вивести України вперед, використовуючи свій мерський багаж. Однак варто розуміти, що бекграунд у цієї людини нічим не відрізняється від решти українських політиків.

http://tyzhden.ua/Politics/142285