Податки і ми - як навчити українців любити Батьківщину?

Автор:Валерій Зацепін, економічний оглядач, спеціально для Inpress.ua
30 травня 2013, 09:00 380 0
(переклад Гугла, тому десь чому)

Любити Батьківщину по-справжньому - це значить не тільки починати день з її співу гімну (нехай навіть і державною мовою), а в День Незалежності гуляти виключно у вишиванці...
На жаль - для справжнього патріота сьогодні цього далеко не достатньо. Любити Батьківщину в сучасних нам капіталістичних реаліях - значить вчасно і, по можливості, чесно платити податки.

Гроші замість почуттів
Подібне визначення істинного патріотизму виглядає парадоксальним тільки на перший погляд, бо є найбільш прагматичним поясненням його суті, на відміну від інших, які на дев'ять десятих складаються з ідеологічних догм і емоційних абстракцій.
Отже - громадянин любить, щоб його життя, власність і інтереси були захищені - як всередині країни, так і за її межами. Найбільш ефективним захисником усіх цих безумовних цінностей (ще з часів Великої Французької революції прикриваються гаслом захисту "прав і свобод") є сильна держава.
Але для того, щоб держава була сильною і могло допомогти своїм громадянам, йому необхідні... гроші, гроші і ще раз гроші, левова частина яких надходить саме в вигляді податків з кишень свідомих громадян.
Таким чином, платник податків розплачується не тільки за порівняно безпечне (хоча і не завжди безбідне) сьогоднішнє існування, але і за деяку тінь впевненості в завтрашньому дні (яка, погодимося, в Україні досить примарна).
Все разом і становить комплекс соціальних гарантій, які товариство отримує від держави в обмін на кошти, що надаються на утримання його представників - від письмоводителя у селищній раді до Президента.
Саме такі меркантильні - суто грошові - взаємини пов'язують суспільство з державою набагато більш міцно, ніж голі почуття (які не можуть бути особливо теплими за визначенням з обох сторін).
Зауважимо також, що ніщо так не сприяє об'єднанню нації і держави в цілому, як фіскальний патріотизм, відкидаючи можливість подвійного (потрійної і більше) громадянства за самою своєю економічною суттю. Адже серед власників двох (і більше) паспортів сьогодні навряд чи знайдуться бажаючі в повному обсязі сплачувати податки на утримання відразу двох (і більше) держапаратів...
Українці ж в цьому питанні пішли ще далі. Кажучи просто - наші співвітчизники (у тому числі - і проживають за кордоном) дуже бажають отримувати від держави ефективний захист і допомогу, однак при цьому не хочуть за це платити!
Результати такого "особливого" ставлення до настільки інтимного питання як сплата податків ми і бачимо сьогодні. Це - відсутність належних соціальних гарантій для населення всередині країни і вельми невисокий авторитет України як держави на міжнародній арені.
При цьому громадяни (від підробляють пенсіонерів до непрацюючих мільйонерів) посилено роблять вигляд, що чесно сплачують податки, а держава - настільки ж сумлінно прикидається, що може їх захистити - від зубожіння, хвороб, фінансових пірамід, міжнародних терористів тощо.
Причому, якщо великі українські буржуї "оптимізують" податки, відводячи мільярди в офшори, середній і малий бізнес намагається "домовитися" з фіскальними органами на місцях, а пересічні громадяни просто намагаються заробити один на одному пару сотень гривень (не сплачуючи ні копійки рідній державі) і при цьому - ще залізти в кишеню державі через велику дірку пільг.
Після цього всі без винятку скаржаться на низький рівень життя (малі можливості для бізнесу, відсутність якісної безкоштовної медицини/освіти та ін.) в "цій країні", але при цьому фактично продовжують... красти у "цієї країни" (точніше - у себе самих) щодо світле майбутнє, намагаючись прожрать його в сьогоденні. Щоб потім знову - скаржитися і ...красти: хто по-крупному, хто - за дрібниці.
Підсумок: в особистому плані середньостатистичний українець живе все краще. Не вірите? Порахуйте наскільки збільшилася кількість авто на дорогах та у дворах. І це - на тлі постійного подорожчання палива. Зауважимо, що значну частину серед цих авто становлять легковика бізнес-, а то і преміум-класу, офіційно належать "тимчасово безробітним"...
Додайте до цього число квадратних метрів (в окремих будинках і квартирах), реально припадає на середнього українця. А також - скільки у нього так званої "інвестиційної нерухомості, яка очікує чергового зльоту цін на ринку і скільки квартир під здачу (без сплати податків, зрозуміло).
Цілком природно, що на тлі безперервного зростання "чорних" і "сірих" доходів практично всіх груп населення України, офіційні зарплати (особливо в бюджетній сфері) збільшуються куди як більш скромними темпами.
Настільки ж смішними (навіть у порівнянні з нашими найближчими сусідами) виглядають і зарплати українських силовиків (армія, МВС, СБУ), покликаних захищати суспільство, яке може, але не хоче за це платити.
Ну, а порівняно невисокі офіційні доходи чиновників з певного рівня все ж непогано компенсуються можливістю брати хабарі. Однак це аж ніяк не сприяє підвищенню ефективності роботи держапарату в цілому та підвищенню авторитету держави як всередині держави, так і за її межами.
До речі, це спостерігається вже на третьому десятку років української "незалежності", тобто в той час, коли більшість не тільки пост-соціалістичних, але і пост-радянських держав вже успішно перехворіли цією дитячою хворобою.
Платники податків (всіх масштабів) більшості молодих демократій просто змушені були зрозуміти, що без вкладення своїх кревних у зміцнення держави, розраховувати на отримання якого-небудь задоволення від спілкування з ним, щонайменше, наївно.
Однак настільки ж наївно припускати, ніби до цієї простої думки суспільство (в будь-якій країні) приходить самостійно, виключно в силу своєї вродженої свідомості. Щоб по-справжньому (гаманцем) полюбити свою капіталістичну Батьківщину, народу деколи необхідна допомога - яких зовнішніх обставин (фінансові кризи, стихійні лиха, війни та інші катаклізми), або рідної держави, яке може переконати його в необхідності такого сильного почуття. Причому самими різними методами.
Якщо в'їхати у владу на протестних настроях ще можна, то втриматися у владі на них не можна. Для цього потрібно вже використані протестні настрої погасити і перетворити "революційну" натовп настільки ж слухняну масу податних одиниць, які (при грамотному до них ставлення) будуть плодитися, розмножуватися і справно платити податки, підтримуючи тим самим владу.
Ця проста істина справедлива для керівництва будь країни, причому поза залежно від його політичного забарвлення і сповідується ідеології. Секрет успіху простий - держава має створити умови, при яких великі власники не захотіли б занадто вже сильно ухилятися від сплати податків, а основна маса пересічних платників податків просто не змогла б цього зробити.

Для будь-якої політичної сили, яка б хотіла втримати владу в Україні, це означає:
1. Створення основних бюджетоутворюючих галузях та контролює їх великому капіталу комфортних умов роботи всередині країни та ефективний захист їх інтересів за кордоном (на світових ринках).
2. Формування порівняно чесних умов ігри держави з середнім та малим бізнесом, які б стимулювали їх зростання.
3. Поступальний розширення бази оподаткування на основну масу населення, в т.ч. на її додаткові, "неофіційні" доходи, які за своїм обсягом часом значно перевищують офіційні.
4. Ведення ефективного інформаційного супроводу проведених реформ, для отримання підтримки основної частини електорату і запобігання інформаційних диверсій політичних опонентів.
До речі, останній пункт особливо важливий, хоч і стоїть дещо осторонь від традиційних сфер інтересів "міцних господарників", які надмірно захоплюються "чистої" економікою. Адже в умовах нестійкого положення керівництва країни проведення будь-яких, навіть самих благодатних реформ без надійного інформаційного забезпечення приречене на безумовний провал.

Любов з криком та інші задоволення
Що ж стосується інших пунктів, то поки їх виконання супроводжує тільки власний успіх. Так, спроби стимулювати національний капітал поступово згорнути офшорні операції, що починалися керівництвом країни в 2010 - початку 2011 року, поки виявилися не дуже вдалими. Зокрема, потік реінвестицій з офшорів (наприклад, з Кіпру), помітно знизився після зміни влади в 2010 році, потім знову набрав силу і в даний час продовжує зростати випереджаючими темпами.
Сумнівною по своїй ефективності представляється і спроба ввести в дію в Україні так званий "податок на розкіш" - тобто фактично переконати великих власників піти на самооподаткування додатковим податком. Економічна складова подібного кроку (додаткові доходи в бюджет) поки виглядає вельми примарно, а PR-складова (яка могла б сприяти деякому зниженню соціальної напруги в країні) за три роки так і не отримала розвитку.
Несподівано більш ефективними виявилися дії нової влади по відношенню до "дрібним крамарям" - представникам середнього і малого бізнесу, на яких українська опозиція розраховувала й як на потенційних фінансових донорів, і як на справних постачальників гарматного м'яса для чергової "революції".
Незважаючи на всю запеклу критику і прогнози чергового апокаліпсису влади, запровадження норм нового Податкового Кодексу сприяло не тільки зростанню збору податків, але і помітного збільшення кількості дрібних підприємців. Замість того, щоб втрачати час (а значить - гроші) в якості масовки на "Податковому Майдані", вони вважали за краще зіграти з державою за новими правилами (і заробити при цьому). Судячи з усього, задоволеними залишилися обидві сторони.
Наприклад, згідно з офіційною інформацією Міністерства податків і зборів, тільки в січні-лютому 2013 року, бізнесмени самостійно нарахували і виплатили державі 995,1 млн. грн. єдиного податку, що майже в три рази (!) більше, ніж отримав від них бюджет за аналогічний період минулого року (346,2 млн. грн.). А за підсумками перших чотирьох місяців ця сума перевалила за мільярд (1,7 млрд. грн.)
Кількість офіційно зареєстрованих індивідуальних підприємців за підсумками минулого, 2012 року, збільшилася на 130 тис. чоловік (до 1 млн. 200 тис.)
Таким чином, при трохи більш ніж 10%-м зростання лав "дрібних крамарів", добровільні податкові надходження від них зросли на 300% - цілком достатньо для того, щоб говорити якщо не про повну фіскальної відданості середнього і малого бізнесу, то, принаймні, про його відносної лояльності до діючої влади.
Що ж стосується посилення податкового уваги до доходів широких мас "маленьких" українців, то в цій галузі держава поки діє з наполегливістю асфальтоукладача: тихо, повільно, невідворотно і... з майже такою ж грацією.
Одним з перших сигналів цього тихого настання стало формування єдиного реєстру нерухомостіз внесенням в нього докладної інформації про її власників і введення настільки ж єдиної системи її оцінки (ближче до ринкової). Таким чином готується атака на найбільш прибутковий (масовий) сектор тіньових доходів наших співгромадян - торгівля і оренда нерухомістю, на якій сьогодні так чи інакше заробляють мільйони українців, вважаючи за краще нічого не платити державі.
Ефектним (і ефективним) продовженням такого курсу може стати складання єдиного реєстру громадян пільгових категорій (з перевіркою кожного з пільговиків), яке намічено керівництвом країни на найближчий час. Хоча тема оптимізації кількості пільг в Україні (з їх поступовою заміною на адресну грошову допомогу) і виходить за рамки даної публікації, цей процес самим безпосереднім чином пов'язаний зі здійсненням фіскальної політики.
Справа в тому, що після "чистки рядів" пільговиків, багато бізнесменів-індивідуали та цілі підприємства позбудуться можливості недоплачувати податки державі. Це навряд чи викличе у "скривджених" особливий ентузіазм - навіть якщо з'ясується, що протягом довгих років вони користувалися податковими пільгами незаконно, тобто по суті залазили в кишеню своїм більш законослухняним співвітчизникам...
Ну, а точкою кульмінації взаємних почуттів держави і суспільства в Україні стане введення обов'язкового загального декларування доходів - усіма громадянами країни. За попередніми даними, "всенародне" обговорення такого законопроекту почнеться вже в цьому, 2013 році, а практична реалізація - вже в 2014-му (після того, як буде зібрана вся відсутня інформація про неофіційних джерелах доходу громадян).
У тому, що подібна податкова революція (вже без лапок) в Україні рано чи пізно станеться - сумніватися не доводиться. Адже декларують свої доходи громадяни більшості розвинених капіталістичних демократій, суспільство яких ми так прагнемо потрапити. Ось тільки заявлені керівництвом країни строки (за рік до президентських виборів) викликають деякі сумніви.
Вже зараз можна уявити, який вой піднімуть з цього приводу найбільш "незалежні" мас-медіа України, які перебувають на повному утриманні різних опозиційних сил та їхніх зарубіжних спонсорів. Дивуватися цьому не доводиться - втім, як і того, що чинна влада вже звикла давати своїм опонентам козирі в самий незручний для себе момент.
Що ж - тим виразніше буде видна роль ефективної інформаційної підтримки перетворень, без якої боротьба за уми і гаманці платників податків загрожує виплеснутися з інформаційного простору в простір реальне - тобто просто на вулиці...
http://inpress.ua/ru/economics/10953-nalogi-i-my-kak-nauchit-ukraintsev-lyubit-rodinu

bogdan.gordasevic 03.06.2013, 13:55
Бажаю автору усамітнитись у такій державі, де "Ну, а точкою кульмінації взаємних почуттів держави і суспільства в Україні стане введення обов'язкового загального декларування доходів - усіма громадянами країни." Не перетворюйте життя у зону, а робіть так, щоб податки ставало вигідно платити добровільно - це дуже складно, але можливо, якщо таким розумноподібним базіканням буде не місце в головах справді розумних людей.

bogdan.gordasevic 03.06.2013, 13:49
Автор статті нагадує мені нашу сучасну освіту в Україні: знання дає начебто розумні, але толку від них мало для легкого працевлаштування і життя реального.
Також не треба підміняти поняття: "сплати податків" там, де реально йде примусове "здирання податі"
Державі податки активно сплачують тоді, коли держава підконтрольна платнику і він реально відчуває це. Коли ж бюджет в наглу розкрадають - тільки дурень буде сплачувати податки добровільно і за тими принципами, що задекларовано тут. Сучасна держава скоріше є насосом викачування статків з населення, чим гарант його добробуту, тому: "наша песня хороша - начинай сначала"