Багатій

- Ви діду якийсь не сучасний, могли  б і на нашому озері навчитись плавати.

 - Вони сказали:  «Без «нашого багатія»  на  море не поїдемо».
- Так  і сказали?  - перепитав  Мирон Степанович.
- Зуб даю. Так і сказали, - серйозно відповів хлопчина.
- Так дитино тепер я хоч на старості літ маю друзів,  які мене люблять і поважають,  - повеселішав  Мирон Степанович. – А ти?  -  прищурившись він глянув на маленького Івасика.
- І я теж вас люблю.  Тато з мамою  кажуть,  що  ви  мій рідний  дід, а дядько Василь  другий хресний.  А скажіть,  -  малий знову перейшов на шепіт,  -   ви й справді такі багаті?
- Так Івасику,  після твоїх слів я став ще багатший,  -  цілком серйозно відповів  Мирон Степанович  і  враз перемінився на лиці. – А тепер давай купатися, а то ми як жінки на  перелазі стали і  теревені правим!   Мирон Степанович зачерпнув жменями  морської води і хлюпнув на Івасика. Той заверещав, зареготав і заляпав руками  по воді,  намагаючись і собі хлюпнути у  відповідь.
-        Держись козаче, а то скупаю,  -  закричав Мирон Степанович,  забувши про свої  статечні роки  і кинувся по воді за Івасиком.

-   Я від  мами втік, я від тата втік, і від вас утечу,  -  знов  зареготав хлопчик і пустився  навтікача.

  З  води на берег вийшло невеличкий гурт людей.  Були це дві пари,  одна ще досить молода, друга ненабагато старша.  Вони зупинились спостерігаючи за тим, як старий чоловік  кумедно піднімаючи ноги, мов бузьок, бігав серед набігаючи на берег хвиль, за вертким хлопчиком.  - Василь Васильович  дивіться,  як «наш багатій» подружився  з Івасиком, -  сказав  тато хлопчика. - Знаєте народ, -  звернувся до компанії Василь Васильович. – Мирон Степанович  мені говорив,  що  за ті гроші, що я загубив, а він знайшов, хотів собі купити житло. Він хотів мати свій дім. А  як  тільки  вашого  Івасика виписали з столичної  лікарні,  він мене одразу  попросив познайомити з ним. А далі ви самі знаєте, що він його мало не щодня відвідував.  А коли Івасику дозволили гуляти,  то  ще невідомо  хто з вас з ним більше гуляв,  ви чи він.

  Слухаючи  його мову,  батьки  Івасика тільки головами кивали. -   А  знаєте,  - продовжив далі Василь  Васильович, - він  все ж  таки  знайшов свій дім. І хоча живе і далі в гуртожитку, та серце його з вами, зі мною, з  вашим Івасиком. Напевне він на старості літ зрозумів одну просту істину, що дім людини там де його люблять і чекають. Він мені і сам  казав,  що тут на землі його дім з нами,  його  друзями.  А  ще  Мирон Степанович  сказав, що спочатку  прочитав  всю Біблію.  Потім почав ходити на богослужіння  і  зрозумів, чого  від нього  хоче Бог  і  що тепер  він має  ще один дім  -  небесний,  де його теж люблять і чекають. Ну тепер після  всього  цього  скажіть  мені  -  ну  хіба  він  не  багатій?