Микола Бердяєв "Анархізм" ч. 3
- 12.11.25, 17:54
- Знання є сила
Микола Бердяев
"Анархізм" 1907 р.
ІІІ
Найпослідовніший і найрадикальніший анархіст, звісно,
- Лев Толстой. Тільки він відкидає остаточно і безумовно
всяке насильство, будь-яку владу, будь-яку державність.
Революційний анархізм Бакуніна блідне від порівняння з
анархічним вченням Л. Толстого, навіть Бакунін менший
анархіст, менший радикал, ніж Толстой, хоч 1 більший
революціонер у поверхневому значенні цього слова (у
сенсі тактики). Адже відмовитися від насильства у
способах боротьби, у засобах, переслідуючи мету
знищення будь-якого насильства, це було б набагато
радикальніше, навіть революційніше в глибокому значенні
слова, ніж практика найсильніших способів та засобів
боротьби. Істинний радикалізм та істинний революціонізм
полягає в якомога більшому уподібненні та ототожненні
засобів та цілей. Шлях боротьби повинен бути схожим на
мету боротьби, спосіб боротьби повинен бути того ж духу,
що й мета - ось у чому радикалізм, ось корінне ставлення
до речей. Якщо мета - свобода, то й засіб має бути -
свобода, якщо мета - любов, то й засіб має бути - любов,
якщо мета - у Бозі, то й засіб має бути від Бога. Повна
невідповідність між цілями та засобами, внутрішній розрив
між кінцевою метою та шляхом до неї становить тяжку
хворобу людства, пов'язану з раціоналістичним
роздробленням та розсіченням людської природи.
Вульгарний революціонізм особливо тримається за цей
розрив між цілями та засобами, вважає всією своєю
гордістю практикування засобів, не схожих на цілі.
Вульгарна думка вважає революціонерами не тих, які
прагнуть радикальних цілей і приводять засоби у
відповідність до цілей, а лише тих, хто свободи
домагається насильством, з'єднання людей - розбратом т.
д., тобто вдається до особливого роду засобів боротьби, не
схожих на цілі. Політичний революціонізм завжди
вульгарний і поверховий, завжди вбачає свою гідність і
честь не в зміні сутності речей, а в застосуванні засобів
боротьби відомого виду. Політичному радикалізму ми
повинні протиставити етичний і релігійний радикалізм,
20
який полягає у постановці радикальних цілей та
уподібненні до цих цілей засобів та способів боротьби.
Радикальним ставленням до громадськості буде лише те
ставлення, яке прагне змінити сутність речей, корінь
суспільного буття, яке прагне перетворити саму людську
природу, створити нову людину, яка несе з собою новий
дух.
Більшість анархістів тримається за вульгарний
революціонізм, грунтує свій радикалізм на практиці
насильницьких засобів, надто протилежних цілям
анархізму. У цьому дається взнаки відсутність творчого,
внутрішнього джерела, що перемагає владу, що викорінює
державне насильство. Жодного внутрішнього ідеального
начала анархісти не протиставляють державній владі та
громадському насильству і залишаються з насильством і з
владою ж, хоч і по-новому названою. Л. Толстой не
переходить від вульгарного політичного революціонізму
до етичного і релігійного радикалізму і ставить проблему
знищення будь-якої влади, будь-якого насильства, будь-
якої державності на зовсім інший, глибший грунт. Він ніби
викриває релігійне коріння анархізму.
Толстовське заперечення всього сучасного суспільства
та культури, толстовський виклик всесвітній історії щодо
сміливості, послідовності та радикалізму не має собі
рівного. Ніхто ще не сказав такої правди про будь-яку
державність і про будь-яку політику, яку сказав Толстой,
він скинув покривало умовної брехні з усіх соціальних
форм. Важливе й цінне те, що в основі анархічного бунту
Толстого не лежать ні злість, ні заздрість, немає у цього
гіганта і слідів нігілістичного варварства чи хуліганства.
Це толстовське заперечення культури для культури плідне,
геніальне, шляхетне і таке не схоже на хуліганські витівки
Горького, інших соціалістів та анархістів. Толстой
очевидно пориває зв'язок із всесвітньою історією, вважає
злою оманою все, що було в минулому, але в ньому немає
нігілістичної злості проти великого і вічного в історичному
минулому, в ньому самому відчувається це велике і вічне,
відчувається тисячолітнє зростання, шляхетність
духовного походження, він корінням своїм торкається до
21
самої глибини землі. На величезній особистості Толстого і
геніальній творчості його спочив той самий дух вічності як
ії на великих людях і книжках минулого. І тому анархізм
Толстого набуває особливого сенсу, у ньому відчувається
правда вічності, давня правда Божа, а не галасливі та
поверхневі почуття останніх днів людства. В анархічній
критиці Толстой назавжди залишиться нашим учителем,
радикалізм його назавжди залишиться прикладом, |і
безмірне значення для нового релігійного руху ще буде
оцінене. Зокрема, той хто це пише, багато чим завдячує
Толетому, толстовському анархізму на релігійному трунті,
1 з ім'ям Толстого для нього пов'язане перше пробудження
його свідомості, перші свідомі кроки в запереченні зла
життя.
На противагу анархістам-позитивістам Толстой
зрозумів, що державній владі, заснованій на насильстві,
можна протиставити лише релігійне начало життя, любов,
а не насильство. Зрозумів він також, що звільнення людин
та завоювання радості залежить від неї самої, від
внутрішньої природи людей, від зміни людської
свідомості, а не від зовнішніх речей. Але в кожній спробі
Толстого перейти до позитивної проповіді, дати нову віру
відчувається безсилля та релігійна неміч. Релігійна
свідомість Толстого - слабка, вузька, багато в чому занадто
стара і заражена хворобою раціоналізму. Толстовська
любов є раціональним альтруїзмом, безсилим щоб
поєднати людей, а не містичним потягом і злиттям у
Христі. Толстой добре знає таємницю будь-якої
державності, стару таємницю злої суспільності та викриває
її з небувалою силою, але не знає нової таємниці праведної
суспільності, релігійної суспільності. Раціоналістична
утопія Толстого зовсім не відповідає його релігійній стихії,
його велетенським релігійним пошукам і від цієї утопії
надто пахне улаштуванням земної буденності. Подібно до
інших анархістів, Толстой вірить, що людська природа
може усвідомити розумність добра і тоді зникне держава і
настане рай на землі. Цю звичайну для анархістів-
раціоналістів віру в природну доброту, безгрішність і
доброту людської природи Толстой проводить
22
послідовніше за всіх. Релігія його не потребує містичного
спілкування з Божеством і таїнств, які освячують людську
природу і надають їй Божественну силу. Толстой
християнин у тому сенсі, у якому можна бути кантіанцем
чи марксистом; він бачить в Євангелії не вчення про
Христа, а вчення Христа, і релігійна свідомість його далека
від Христа, йому чужий Син Божий, Спаситель і
Спокутувач. Хоч і ворожа нам раціональна «віра»
Толстого, але християнський анархізм його здається нам
дуже нищівним для всіх тлумачень історичного
християнства з приводу ставлення Євангелія до держави.
Що там не кажи, а Христос засудив і всяке насильство, і
суд, і присягу, і війну, і основи держави - владу людську,
поставлену на Боже місце. Христос був божественним
глашатаєм правди анархізму. Проти цього ми ще не чули
гідних заперечень. Толстой викрив брехню в історичному
християнстві, але сам був загіпнотизований його
аскетичним ставленням до світу і тому анархізм його
отримав суто негативний, не творчий характер, виявився
ворожим до культури. І анархісти-позитивісти
проповідують аскетичне ставлення до культури, вважають
гріховною всю розкіш життя і весь складний зміст
особистості, але вищих прав на це не мають жодних, бо
визнають лише розумну вигоду. Аскетизм остаточно стає
безкровним і худорлявим. Л. Толстой важливий не лише як
викривач зла держави, фальшу культури, протиріч
православ'я, а й як викривач анархізму. Толстой показав,
що анархізм не можна поєднати з насильством і
культивуванням влади, що він неможливий не тільки на
грунті позитивізму та атеїзму, а й на грунті християнства,
суто моралістичної та раціональної віри. Л. Толстой
залишився з «неспротивом злу», оскільки, справедливо
відкинувши насильство, при відсутності сили для іншого
спротиву злу. Толстому, по суті, зовсім чужа точка зору
суспільної дії, суспільної боротьби зі злом, суспільного
спротиву, для нього існує лише індивідуальне
вдосконалення.
1
Коментарі