Микокала Бердяєв "Анархізм" ч. 2

Микокала Бердяєв

"Анархізм" 1907

ІІ

Люди неосвічені і люди, які лякаються всяких крайніх

вчень, нерідко змішують і ототожнюють анархізм і

соціалізм. Але між цими двома вченнями існує глибока

протилежність і ворожнеча, соціалісти не можуть терпіти

анархістів, і навпаки. Пафос соціалізму - рівність, пафос,

анархізму - свобода; соціалізм виходить від суспільства,

анархізм - від особистості. Соціалісти вважають, що рівні

люди будуть людьми вільними, що справедливе

суспільство створює вільну особистість; анархісти

вважають, що вільні люди будуть рівними людьми, що

вільна особистість створює справедливе суспільство. Мрія

соціалізму є всесвітнє поєднання, мрія анархізму -

всесвітнє визволення. Соціалізм по-своєму намагається

подолати розбрат і роз'єднання та влаштувати людське

життя; анархізм і новому устрою ворожий так само, як і

старому, і намагається знищити пов'язаність та

поневолення частин світу. Соціалізм, зрештою, завжди

державний, замінює лише стару владу новою владою;

анархізм насамперед антидержавний і відкидає будь-яку

владу, хоча б то була влада народу чи пролетаріату.

Соціалізм поклоняється більшості, анархізм бере під свій

захист меншість. За соціалістичним вченням - спочатку

зрівняти, потім звільнити, за вченням анархістичним -

спочатку звільнити, потім зрівняти. Але однаково

безглуздо думати, як і те, що абстрактне начало рівності

може призвести до свободи, так і те, що абстрактне начало

свободи може привести до рівності. Ні суспільство взяте

саме | по собі, неспроможне створити прекрасної

особистості, ні особистість взята сама по собі неспроможна

створити прекрасного суспільства. Щоправда, в ідеях

свободи та особистості набагато більше позитивного

змісту, ніж у ідеях рівності та суспільства. Рівність - ч

досить беззмістовна і, принаймні, негативна ідея; У

кращому разі вона означає, що свобода для всіх має бути

завойована, у гіршому - що для всіх має існувати рабство.

Адже важливо, про рівність кого і чого йдеться. Рівність

нулів є важливою арифметичною істиною, але навряд чи

можна визнати цю істину соціальною і моральною

правдою. Рівність має бути підпорядкована ідеям свободи

та індивідуальності, тобто припустима і бажана лише

рівність вільних індивідуальностей, які повинні існувати

перш, ніж будуть зрівняні у своїх правах. У цьому відносні

переваги | анархічної постановки проблеми перед

соціалістичною, але анархічна свобода сама по собі так

само мало може створити, як і соціалістична рівність.

Анархізм бере своєю вихідною точкою віковий розбрат

між особистістю і суспільством, справедливо вказуючи, що

ворожнеча ця не може бути замирена і в суспільстві

соціалістичному, оскільки лежить глибше протилежності

класів. Анархічний індивідуалізм намагається зазирнути в

метафізичне підгрунтя соціальної дійсності і побачити в

глибині розбрат не соціального порядку, а вбачає боротьбу

інших, понадсоціальних і надсоціальних сил. Існує

протилежність і ворожнеча не тільки між суспільством і

державою, не лише між одними громадськими силами та

іншими, а й між началом особистісним і началом

суспільним, між особистою свободою та громадською

владою. Анархізм впритул підходить до питання про

суспільство особистостей, про соборне поєднання

особистостей, і цим радикально відрізняється і від

соціалізму і від усіх інших вчень, які поклали в основу

суспільство безособове. Соціалізм не розуміє, що не тільки

будь-яка влада, хоча б і пролетарська, хоча б і всенародна,

але й будь-яке суспільне об'єднання нестерпне для

особистості, вороже їй і огидне, якщо об'єднання це не на

особистісному началі покоїться, не поставило особи на

чільне місце. Але суспільство соціалістичне так само

вороже до особистості, так само безособове, як і

суспільство буржуазно-капіталістичне або феодально-

кріпосницьке. Анархізм розуміє негативний бік питання і

тому йде далі соціалізму, дивиться глибше. У ньому немає

цього демона системи, що затемнює свідомість. Дуже

наївно було б думати подібно до деяких еклектиків нашого

часу, схильних все примиряти, що анархізм є лише

наступним ступенем соціалізму: спочатку пройдемо етап

соціалізму, а потім і анархізм настане. Ні, вже якщо ви до

решти пройдете шлях соціалізму, то до анархізму ніколи не

дійдете, пізно думати про анархічну свободу і особистісне

начало, надто далеко зайде перемога протилежних начал.

Розбрат між особистістю і суспільством носить трагічний

характер, і не може настати мир у соціально-позитивній

площині, в якій завжди пануватимуть абстрактні тенденції

соціалізму та анархізму. Примирення особистості та

суспільства в особистісному загалі, в соборності

особистостей можливе лише в перспективі релігійній.

Тільки теократія може поєднати досконалий соціалізм,

громадське поєднання людей, з досконалим анархізмом,

звільненням особистості від будь-якої влади, але в ній

починається переворот містичний, а не лише соціальний.

Те, що ми називаємо релігією соціалізму, і те, що

називаємо релігією анархізму, є протилежними: перша

впирається в остаточну пов'язаність і поневолення, друга -

в остаточний розпад і атомізованість частин світу. Але є

анархізм не абстрактний і самодостатній, підлеглий

вищому началу, та його правда може бути пов'язана з

правдою нейтрального соціалізму. Анархізм перебуває у

глибокій ідейній спорідненості не з соціалізмом, а з

лібералізмом, навіть тотожний із ним за своєю ідеальною

сутністю. Порівнюю з анархізмом не історичні

спотворення лібералізму, не буржуазну експлуатацію

принципів лібералізму, а дійсні принципи лібералізму. У

основі як анархізму, так і лібералізму лежить ідея

самовизначення особистості, прав особистості, обмеження

будь-якої громадської влади, їм однаково властива

пристрасть до свободи. Тактика насильства, далека від

лібералізму, не є необхідною ознакою анархізму і не

всяким анархізмом схвалюється. Спенсер однаково може

бути названий і лібералом і анархістом, він рішучий ворог

держави, прагне повного усунення держави і пророкує

бездержавне суспільство, яке регулюється вільною

моральністю, але як еволюціоніст допускає знищення

держави лише шляхом тривалого розвитку, а не раптового

перевороту. Політичні ідеї Спенсера зовсім не такі погані,

як його економічні ідеї. Він ненавидить соціалізм, але хотів

би знищити його не посиленням державної влади, а

ослабленням її.

Принцип Iaisser faire, laisser passer (принцип

невтручання держави у внутрішні та міжнародні

економічні стосунки, В.К.) дуже поганий у житті

економічному, у застосуванні до суспільства, зовсім не

такий поганий у політичному житті, у застосуванні до

держави. Справжній, ідейний лібералізм з завжди є

антидержавним, анархістичним (так у Бердяєва, В.К.) за

своєю основною тенденцією, і настільки поширений тип

державного лібералізму, що залюбки вдається до міцної

влади, є жалюгідним компромісом, ганебним прикриттям

ліберальними словами найбільш рабовласницьких бажань.

Ліберали панічно бояться соціалістів, мотивуючи свій

страх отим, що соціалізм знищує свободу, чинить

насильство, посилює деспотизм держави, і з цієї нагоди

готові вчинити над соціалістами будь-яке насильство,

скасувати всі свободи, закликати державу до військової

диктатури. Німецькі ліберали дійшли до такої ницості та

безсоромності, що захищали виняткові закони проти

соціалістів. Ліберали тремтять не за долю свободи, а за

долю свого привілейованого становища у суспільстві та

свою власність. Інакше ліберали б ліберально боролися

проти соціалістів, ідеями боролися б, і свободу

протиставляли б насильству, а не державні в'язниці,

шибениці та рушниці. Чистий і чесний лібералізм завжди є

антидержавним, ніколи не забруднить і не зганьбить себе

участю в державному насиллі і внутрішньо тотожний з

анархізмом.

Ідеальне, метафізичне обгрунтування лібералізму

можна шукати лише в теорії природного права;

позитивісти погано обгрунтовують лібералізм та

схиляються неминуче |до державних теорій прав

особистості. Юридичний позитивізм жодних безумовних

та невід'ємних прав не визнає і свободу особистості

підпорядковує утилітарним державним критеріям.

Декларація прав диктується Розумом, а не позитивними

бажаннями людей, свобода особистості має джерело

внутрішнє, метафізичне, а не зовнішнє, емпіричне.

Лібералізм, заснований |на природному праві, що

стверджує невід'ємні права і безумовне значення свободи,

не може не бути антидержавним і в крайньому своєму

розвитку та розкритті неминуче веде до анархізму, до

ідеалу безвладдя, хоч би як розумілися шляхи до

суспільної свободи і яка б тактика не застосовувалася.

Природне право є справжньою основою як лібералізму, так

і анархізму, лише його можна протиставити домаганням

держави, лише ним можна обмежити владу. Будь-яке

позитивне право, з яким ми залишаємося, відкинувши

природне право, має своїм джерелом державу і тому не

може бути їй протилежне. І всі анархісти, незважаючи на

свій наївний позитивізм, тримаються теорії природного

права, визнають природні права та природну свободу

індивіда, хоча на словах і відмовляються від таких

метафізичних ідей. З іншого боку, такі ідеалістичні

прихильники (природного права, як Кант і Фіхте,

приходили зрештою до анархізму, хоч і наймирнішого в

тактичному відношенні. Анархісти часто заперечують як

державу, так і право, забуваючи, що без визнання

безумовних прав індивіда анархізм втрачає будь-який

грунт. Заперечуючи державу, анархізм тим більше має

утвердити право. І анархізм, і лібералізм однаково мають

своєю основою метафізичний індивідуалізм, визнання

особливого, надемпіричного значення за індивідуумом,

визнання за ним прав не позитивного і не державного

походження, у безумовній оцінці його свободи. Індивідуум

на емпіричному та позитивному грунті надто невловимий,

не піддається навіть констатуванню та домагання Його не

можуть бути обгрунтовані. Індивідуум, особистість Є

метафізичною монадою, що вільно самовизначається і в

собі містить джерело своїх прав - ось принципова основа

як лібералізму, так і анархізму, хоч би як не

відхрещувалися ліберали та анархісти від метафізики.

Анархічна (та й ліберальна в ідеальному, чистому вигляді)

віра в добру, благу, справедливу природу людини є

метафізичним індивідуалізмом.

Коментарі

Nech sa paci

111.11.25, 21:33

Не читав, але підтримую.

Вибачте, не маю часу.

Богдан Бо

212.11.25, 16:47Відповідь на 1 від Nech sa paci

Взагалі це для молодих і в пошуках, а ви ні те - ні друге. Як і я.

312.11.25, 18:43Відповідь на 2 від Богдан Бо

У якомусь сенсі я ще в пошуках.

412.11.25, 18:43Відповідь на 2 від Богдан Бо

(Не бухаю — просто настрій відповідний.)

512.11.25, 18:51

Тільки помітив описку в назві Вашої замітки.

Знання є сила

Микокала Бердяєв "Анархізм" ч. 2

Останні статті

Коментарі