Про анархізм і навколо нього

Про  анархізм і навколо нього

1

Гарний чоловік з Житомира Віктор Канчура надіслав мені гарні книжки, серед яких є в його перекладі українською праця світового філософа Миколи Бердяєва «Анархізм», про що і буду далі оповідати. Як відомо, найбільше ідею анархізму паплюжили носії ідеї комунізму, тому що це справді протилежні світоглядні напрямки: комуняки кажуть, що головне колектив, а особа є другорядне і підлегле рішенням колективу, тоді як анархісти навпаки стверджують домінанту особи і її особистий примат серед інших приматів. Притому ніхто не заперечує істини, що жити в суспільстві і бути вільним від нього неможливо, але головна теза анархізму: живи сам і дай жити іншим – тому не суперечить.

Тепер дещо особисте: переважно ті, хто пропагують якусь соціальну ідею доводять її позитивність для тих, хто нею переймається, але я до навпаки вважаю анархізм дуже складною і проблемною для його носія варяцією життя. Чому? Тому що тут все сам! Домінує твоє рішення і що найголовніше – твоя особиста відповідальність за все. Простий приклад з демократичного устрою, де депутати різних рівнів приймають колективні рішення, але жодним чином не несуть відповідальності за то – жодного! Єдине покарання, що їх більше не оберуть і все! Все! Розумієте? Всі депутати приймають присягу, але ще нікого не покарали за її порушення. Нікого, бо це не демократично.  Тоді як анархіст за кожне своє рішення несе особисту відповідальність. Особисту відповідальність навіть за умови спільного голосування за щось. Перед ким? Та перед собою! У тому і різниця, що правдивий анархіст не буде ховатися за ситуативними виправданнями: як всі – так і я. Всі десь, а ти – ось.  Для прикладу наведу випадок з відомим для багатьох Георгієм Кирпою, який сам собі був прокурор, суддя і кат. Нікого більше своєю провиною не обтяжував окрім себе. Класичний приклад анархізму. Врешті, кожне самогубство таким є, тому це ще одна підстава остерігатись і не заглиблюватись в анархію безкінечно.

Тепер надаю слово Миколі Бердяєву:

«Поява і сплеск анархічних вчень і настроїв мають

велике значення, оскільки у них відчуваються нагальні

проблеми людського існування. У безрелігійному розвитку

світу лише анархізм намагається радикально відкинути

будь-яку державність, будь-яку владу і насильство і

всупереч собі служить він теократичній свідомості,

розчищає грунт для торжества ідеї боговладдя,

поставленого на місце будь-якого людиновладдя. Тільки

анархізм рішуче формулював заповітну мрію людського

серця - не насильницьке поєднання людей, а вільне, не

завдяки зовнішній необхідності, а завдяки внутрішньому

потягу людської природи. Хто не анархіст у серці своєму,

той любить насильство та владу як самостійне начало та

мету. Хто свободу любить більше насильства, любов

ставить вище за владу, віддає перевагу внутрішньо-

організованому суспільству перед будь-якою зовнішньо-

організованою державою, той повинен визнати себе

анархістом, хоча б у мрії. Адже анархізм як радикальне

заперечення влади, державного союзу та насильства над

особистістю в ньому не є неодмінно анархією і хаосом.»

Найперше, я згоден, що анархізм не є однозначно хаосом, але я не згоден з повною відсутністю державності. Тут я стаю прихильником лібералізму, тобто допоки я нічого не порушую – мене ніхто не зачіпає. Якщо порушую – прошу пана до в’язниці та суду. Наявність державності необхідна, але вона має бути мінімальна щодо особи-громадянина. Навіть інакше: як анархіст я сам маю обирати ту кількість стосунків з державою, скільки я забажаю. Бо який це анархізм, коли я хочу держави, а того не можна? Потім цю тему обговоримо детальніше, тому що зараз головним є зауваження про неможливість повного ігнорування державного примусу, тому що самоврядність також його передбачає. Мої негації підтримує Микола Бердяєв:

«Анархічні вчення дуже різноманітні, часто протилежні,

тому саме поняття анархізму надто розмите. Як мало

спільного між анархістом дії, що кидає бомбу, і Львом

Толстим, не менш крайнім анархістом у своєму роді, як не

схожий революційний і комуністичний анархізм Бакуніна

на буржуазний анархізм Спенсера, як різняться анархізм

Макса Штірнера і анархізм Прудона, чи є хоч якась

подібність у настрої між анархізмом робітників з їхньою

важкою економічною боротьбою, анархізмом недоїдання,

та анархізмом декадентів, що кидає виклик всій системі

світобудови, анархізмом переїдання! І все ж можна знайти

якісь загальні, суто заперечні ознаки, завдяки яким глибоко

протилежні явища ми позначаємо одним ім'ям - анархізм.»

(далі буде, можливо)

Богдан Гордасевич

04.10.2025