Шут (***)
- 13.05.09, 14:07
Топчусь на сцене день за днём,
Пугаю шуткою ужасной,
Дразню бессмысленным нытьём.
Кажусь я девушкам несчастным,
Полны сочувствия друзья.
Не беспокойтесь понапрасну.
Я просто мальчик для битья.
Незнакома тоска и печаль?
Есть избыток физических сил?
Улыбаешься? Зубы не скаль!
Выбить могут, чтоб не укусил.
Если в долгих гулянках лихих
Превращается дом в балаган,
Может кто-то из близких твоих
Незаметно очистить карман.
Что виновных искать наугад,
Награждая пинками толпу? -
Попадешь в металлический зад,
О который сломаешь стопу.
И целуясь с любимой в засос,
Предлагая лишь только постель,
Неужели ты веришь всерьез,
Что преследуешь общую цель?
И ввиду неизбежных потерь,
Что найдет отраженье в судьбе -
Ты в любовь без оглядки поверь,
Если это так надо тебе!


(реальный фрагмент из жизни)
Донька - хаті дала раду,
Дід – город копає,
Свою кізку на леваду
Баба виганяє.
Закуняла, бо пригріло
Сонце сивину,
А скотині закортіло
На озимину.
Ой, який чудовий ранок!
В зелені земля!
Та на гріх, якийсь підпанок
Об’їздив поля.
Вийшов пан той із машини,
(видно, що не в дусі),
Та у лоба як задвине
Старенькій бабусі!
Із очей сліпих повсюди
Іскри вилітають!
- Ой, лишенько! Добрі люди!
Рятуйте! Вбивають!
- Ти мене стара дурепа
Затямиш надовго!
І потяг козу за цепа
До своєї «Волги»
Баба скиглить, заклинає,
У долоні хлопа!
А пан мовчки припинає
Цепа до фаркопа.
Панська «Волга» до обіду
По селу кружляла
І козу тягала слідом,
Доки та не впала.
А народ стояв, дивився
На страшну картину.
Та ніхто не заступився
За німу скотину.
Продав Бога, пан - іуда,
За владу та їдло!
Та чи ми із вами люди?
Чи ми з вами бидло?

В кармане лишь мелочь
Да пара гривен на карте,
Купить бы букет из тюльпанов,
Да наверно не хватит.
Улыбаюсь прохожим в подземке,
Реакции ноль, удивленье,
Видно груз не подьемный,
Пара свободных сидений.
А может нарвать ромашек,
И каких-нибудь лютиков,
Да дописать на бумажке:
"Пи. Эс. Я люблю тебя"?..
Коровка паслась на широкой поляне,
Душистую травку срывал язычок.
Как вдруг появился в высоком бурьяне
Большой племенной красноглазый Бычок.
Увидев Коровку он стал волноваться,
Мечтая давно о подобной жене
И толком не зная как к ней подобраться
Он шлепнул хвостом по Коровьей спине.
«Ах, Вы извините, меня, дорогая,
В Вас Овод свирепый мог жало вонзить!
Наказан наглец и лежит, издыхая,
Извольте, родная, меня наградить!
Да как, Вы одна? Среди темного леса?
Поблизости рыщет прожорливый Волк!
Для Волка – находка такая принцесса!
Поверьте, ведь в женщинах знаю я толк!
Вы – прелесть! Как славно изогнуты рожки,
Что просто течет умиленья слеза!
Как лаком покрыты копыта-сапожки
И умно задумчивы Ваши глаза!»
Вдруг из лесу Девушка в кофточке красной
Коровку доить шла с порожним ведром
И цветом Бычок разъяренный ужасно
Погнался за ней, позабыв обо всем.
Коровка жевала и тяжко вздыхала –
На то было много серьезных причин,
С обидой и грустью она размышляла
О непостоянстве мужчин.



Хотіла б я стати кимось іншим
Покинути нудне це людське тіло.
Покінчити з цим світом грішним,
Щоб серденько від несправедливості не мліло.
Я б стала пташкою чудовою,
Вороною - самотньою і чорною.
Та то лиш так іздалеку здається.
Усім істотам живим кохати хочеться.
І буду я кружляти в хмарах
там, де нема нікого з ворогів.
Але і друзів - нуль... То моя кара.
Та "друзі" бувають гірше всіх катів.
І я знайду там, в небі пару,
Ту, що ніколи не зрадить мене.
Будемо по вулицях кружляти.
І все погане з моєї пам'яті мине.
Та прийде день і якась тупа паскуда,
Бидло якесь, розбещене, бридке,
З рушницею пташок ганяти буде...
І враз коханий мій вже мертвий упаде...
І як мені без нього далі жити?
Хоч і не лебеді ми, а ворони чорні,
Та не гірше вміємо любити...
І в кохання свого завжди в обороні.
Та повороту вже назад немає.
Моє життя закінчиться із ним...
Лечу я вниз, покірно склавши крила.
Тепер навіки я із ним одним...
Та помилилаь я безповоротно...
Від карми нікуди мені не втекти...
Судилося життя прожить людиною самотньою...
І мрії про ворон не зможуть мені помогти...