Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Шут (***)

Я шут. Смешной и безобразный.
Топчусь на сцене день за днём,
Пугаю шуткою ужасной,
Дразню бессмысленным нытьём.

Кажусь я девушкам несчастным,
Полны сочувствия друзья.
Не беспокойтесь понапрасну.
Я просто мальчик для битья.


* * *

  • 13.05.09, 11:33

Незнакома тоска и печаль?

Есть избыток физических сил?

Улыбаешься? Зубы не скаль!

Выбить могут, чтоб не укусил.

 

Если в долгих гулянках лихих

Превращается дом в балаган,

Может кто-то из близких твоих

Незаметно очистить карман.

 

Что виновных искать наугад,

Награждая пинками толпу? -

Попадешь в металлический зад,

О который сломаешь стопу.

 

И целуясь с любимой в засос,

Предлагая лишь только постель,

Неужели ты веришь всерьез,

Что преследуешь общую цель?

 

И ввиду неизбежных потерь,

Что найдет отраженье в судьбе -

Ты в любовь без оглядки поверь,

Если это так надо тебе!

Гримаси життя.

Подарив мені онука
Відеоприймач...
Відтепер життя - як мука.
Хоч дурій, хоч плач!

В лагідній моїй  дружині,
Наче чорт загруз!
То якесь бікіні вдіне
Й шкіряний картуз.

Потай чарку випив в сінях
Від лихих хвороб...
Як проснувся - то полізли
Очі аж на лоб!!

Стоїть моя баба гола,
Шия - із намист,
Й батогом мене шпиндоле...
Чистий мазохіст!

Зранку дивиться порнуху
Вже й надворі темно.
Лиш засну - гризне за вухо,
Думає - приємно.

Годі, вдіну свої лахи,
Богу помолюся,
Та й поплентаюсь до свахи...
Там і відісплюся!

Вдохновение льда

  • 12.05.09, 20:53
при участии Shabash
Свет на кончиках пальцев
Озаряет мне тьму;
Я танцую, рисую ими то, что хочу.
Я себя выражаю легким взмахом руки
И меня дополняет поворот головы.
Изгибаясь всем телом, поменяю узор.
Для меня - вдохновенье, для кого-то - позор.
Вопреки всем запретам, я готовлюсь к прыжку.
Сколько в нем оборотов, чем за них заплачу?
То стремительно-быстрый, то размеренный темп.
Как молчанье, как песня... Я под музыку нем.
То ищу я забвенья в скором ритме борьбы,
То прошу искупленья за потерю мечты.
И на пике сомнений, под там-тамы сердец,
Я пойму, что не важно что готовит конец:
Может тяжесть паденья иль воздушный полет,
Но меня покоряет этот пламенный лед.



Запало...

- Отдать тебе любовь?
- Отдай.
- Она в грязи….
- Отдай в грязи.
- Я погадать хочу…
- Гадай.
- Еще хочу спросить…
- Спроси.
- Допустим, постучу…
- Впущу.
- Допустим, позову…
- Пойду.
- А если там беда?
- В беду.
- А если обману?
- Прощу.
- «Спой!» - прикажу тебе.
- Спою.
- Запри для друга дверь…
- Запру.
- Скажу тебе: убей!
- Убью.
- Скажу тебе: умри!
- Умру.
- А если захлебнусь?
- Спасу.
- А если будет боль?
- Стерплю.
- А если вдруг стена?
- Снесу.
- А если узел?
- Разрублю.
- А если сто узлов?
- И сто.
- Любовь отдать тебе?
- Любовь.
- Не будет этого.
- За что?!
- За то, что не люблю рабов!
- Рабов не любишь?
- Не люблю!
- А терпишь рабство?
- Не терплю!
- А что любовь?
- При чем любовь?
- При том, что рабство, страсть и боль. В себя любовь впитала всё! Её раба ты на все сто!
- Ты лжешь!
- Не лгу!
- Так докажи! Любовь не стоит твоей лжи!
- Я докажу. Но не сейчас. Для доказательства свой час.
- Пошел ты прочь!
- Я ухожу.
- Катись. Нет. Стой. Вернись назад.
- Нет. Я уйду. Ведь я не раб...



http://www.diary.ru/~Haibane-Tenshi/?from=40

Панська наука.

(реальный фрагмент из жизни)

Донька - хаті дала раду,

Дід – город копає,

Свою кізку на леваду

Баба виганяє.

Закуняла, бо пригріло

Сонце сивину,

А скотині закортіло

На озимину.

Ой, який чудовий ранок!

В зелені земля!

Та на гріх, якийсь підпанок

Об’їздив поля.

Вийшов пан той із машини,

(видно, що не в дусі),

Та у лоба як задвине

Старенькій бабусі!

Із очей сліпих повсюди

Іскри вилітають!

- Ой, лишенько! Добрі люди!

Рятуйте! Вбивають!

- Ти мене стара дурепа

Затямиш надовго!

І потяг козу за цепа

До своєї «Волги»

Баба скиглить, заклинає,

У долоні хлопа!

А пан мовчки припинає

Цепа до фаркопа.

Панська «Волга» до обіду

По селу кружляла

І козу тягала слідом,

Доки та не впала.

А народ стояв, дивився

На страшну картину.

Та ніхто не заступився

За німу скотину.

Продав Бога, пан - іуда,

За владу та їдло!

Та чи ми із вами  люди?

Чи ми з вами бидло?

 

  

Поиски

Искал его в святых местах,
Но и следов его там нету.
В церквях, соборах, на крестах...
Напрасно колесил по свету.

В мечети нет, нет в синагоге
И на Олимпе тоже нет,
Там раньше собирались боги.
И в книгах я искал ответ,

Но там лишь смутные намёки,
Там Моисей, Иезекииль,
Блистают мудростью пророки,
Но нет его. И след простыл.

Весь Интернет перевернул.
И лишь такого не предвидел -
Случайно в сердце заглянул
И сразу там его увидел.


Пи. Эс. Я люблю тебя..

В кармане лишь мелочь

Да пара гривен на карте,

Купить бы букет из тюльпанов,

Да наверно не хватит.

 

Улыбаюсь прохожим в подземке,

Реакции ноль, удивленье,

Видно груз не подьемный,

Пара свободных сидений.

 

А может нарвать ромашек,

И каких-нибудь лютиков,

Да дописать на бумажке:

"Пи. Эс. Я люблю тебя"?..

Про Коровку и Бычка

  • 12.05.09, 10:40

Коровка паслась на широкой поляне,

Душистую травку срывал язычок.

Как вдруг появился в высоком бурьяне

Большой племенной красноглазый Бычок.

 

Увидев Коровку он стал волноваться,

Мечтая давно о подобной жене

И толком не зная как к ней подобраться

Он шлепнул хвостом по Коровьей спине.

 

«Ах, Вы извините, меня, дорогая,

В Вас Овод свирепый мог жало вонзить!

Наказан наглец и лежит, издыхая,

Извольте, родная, меня наградить!

 

Да как, Вы одна? Среди темного леса?

Поблизости рыщет прожорливый Волк!

Для Волка – находка такая принцесса!

Поверьте, ведь в женщинах знаю я толк!

 

Вы – прелесть! Как славно изогнуты рожки,

Что просто течет умиленья слеза!

Как лаком покрыты копыта-сапожки

И умно задумчивы Ваши глаза!»

 

Вдруг из лесу Девушка в кофточке красной

Коровку доить шла с порожним ведром

И цветом Бычок разъяренный ужасно

Погнался за ней, позабыв обо всем.

 

Коровка жевала и тяжко вздыхала –

На то было много серьезных причин,

С обидой и грустью она размышляла

О непостоянстве мужчин.

Ворона

  • 11.05.09, 22:41

Хотіла б я стати кимось іншим

Покинути нудне це людське тіло.

Покінчити з цим світом грішним,

Щоб серденько від несправедливості не мліло.

Я б стала пташкою чудовою,

Вороною - самотньою і чорною.

Та то лиш так іздалеку здається.

Усім істотам живим кохати хочеться.

І буду я кружляти в хмарах

там, де нема нікого з ворогів.

Але і друзів - нуль... То моя кара.

Та "друзі"  бувають гірше всіх катів.

І я знайду там, в небі пару,

Ту, що ніколи не зрадить мене.

Будемо по вулицях кружляти.

І все погане з моєї пам'яті мине.

Та прийде день і якась тупа паскуда,

Бидло якесь, розбещене, бридке, 

З рушницею пташок ганяти буде...

І враз коханий мій вже мертвий упаде...

І як мені без нього далі жити?

Хоч і не лебеді ми, а ворони чорні, 

Та не гірше вміємо любити...

І в кохання свого завжди в обороні.

Та повороту вже назад немає.

Моє життя закінчиться із ним...

Лечу я вниз, покірно склавши крила.

Тепер навіки я із ним одним...

Та помилилаь я безповоротно...

Від карми нікуди мені не втекти...

Судилося життя прожить людиною самотньою...

І мрії про ворон не зможуть мені помогти...