Для них родных нам нужно жить! 

Беречь, лелеять и ласкать!

И будет нас кому любить,

И будет нас кому спасать!

Что жизнь, когда любви в ней нет?

За что так часто льётся кровь?

Не в том ли Господа секрет,

Что он и есть Сама Любовь?

Каким же жадным был Адам,

Пожертвовав одно ребро

Для той, что жизнь дарует нам!

И страсть, и силу, и добро!

О, сколько нам открытий чудных

Приносит холодильник вдруг

И сырость – разморозок нудных

И запах – расчлененный друг.

Кольору міцної кави,
Гіркого шоколаду,
Достиглого каштану,
І меду гречаного,
Обпаленої глини...
Спокути і розради,
І доторків невинних,
Спокуси, зваби, ночі -
Оті сяйливі очі,
Припушені,
І ледь примружені...
Сьогодні - і востаннє -
Промовити захочу
Я фразу заповітну.
Скажу я - лише вітру,
Лиш снігу прошепчу.
У себе - прокричу,
А в тебе - промовчу...

Вот человек. Он мудр и весел.
Взахлёб он радость жизни пьёт.
Летят года. Финал известен -
Покой в могиле обретёт

Их миллиарды, под землёю:
Богатых, бедных, дураков,
Героев, избранных судьбою,
Детей и дряхлых стариков.

Все там. И следа не осталось.
Напрасно ждать от них ответ,
В какой игре нам роль досталась,
Зачем пришли мы в этот свет?

Магнолій білі пелюстки

Мене тримають у полоні.

Так щільно стиснуті думки,

У їх вогких, міцних  долонях...

Я роздираю без жалю

Полон із запаху і меду...

"Молю, о Господи, молю

В останній раз побачить небо..."

Прозорі руки стерті в кров,

І серце стука ошаліле...

Я б'юсь всім тілом знов і знов

Та в котре падаю безсило...

Ніколи більше не розкрить

Побляклих крил моїх, зів'ялих.

Для інших небо майорить,

Для мене - ні...мене не стало...

Останній лист,
О, чистий лист,
Розхристані думки
Збери у жмуток,
Збери мій хист,
Й, мов хитрий лис,
Сховай в роки,
В рудий свій смуток...
Сховай в слова,
У дивні фрази
Мого життя
Всі радості й обрАзи.
Усі розписані дива,
Що в слові оживають,
Та не живуть -
А лише на листі
зринають.
І будять душу
До тепла...
Протягується вже
чиясь рука,
Тут - ефемерна,
Там - жива...
Такі дива!
Такі - слова.
Така душа...
Не поспіша
За фатумним,
Морганним,
Напівживим,
Напівреальним
І опівнОчним
Краснослів'ям.
Скажу - віват!
Хвала тобі,
Останній лист!
Останній день,
Останній зріз
Останнього,
Осяйного,
Осанного
Зітхання -
Останнього
Кохання...

Душі лунка провінція...
Наповнилась по вінця я
Печаллю знов. І холодом
Я обплела слова...
Весна по світу ходить -
І зроджує дива!
Навколо - світло й кольорно!
А в закутках душі -
Все холодно... і холодно...
На луках - спориші
Плетуть свою небаченість,
Кульбаби ген жовтять,
І перші сни обачно так
В повіках мерехтять.
Скрізь - сонцесяйно й зелено!
У радість увійти б!
Набрати сміху в пелену,
Жука в траві знайти,
Тополевому пухові
Розхристать світ тісний...
Побачити б, послухати
Симфонію весни...

У меня интересовались могу ли я писАть что-нибудь в другом стиле,не иронично-юморном.Попробую

Деревья на ветру переплелись ветвями, И в свете ярких звезд не разглядеть луны, Как призрачность судьбы не объяснить словами, Так ожиданьем встреч не искупить вины. Мучительность измен нам память не прощает, Переступить черту никто из нас не смог, Чудес уже не ждем, а время превращает Гранитные дворцы в струящийся песок. Зачем друг другу лгать и слушать оправданье, Все сказано давно, тем более не раз, Не нужно повторять теперь как заклинанье, Что вечная любовь и смерть разлучит нас. Нет вечности в любви, и мы спасаем души, Кто верою крещен, а кто крещен судьбой, И равновесье сил в природе не нарушив, Мы памяти мосты сжигаем за собой. Назад возврата нет, мир зыбок и непрочен, Страдание и боль оставим мы другим, Расстались мы с тобой, и наш роман окончен, С усталого лица сотрем любовный грим.

Рукой счастливою сжимая
Твоей груди упругий шар,
Мечтал войти я в двери рая,
Раздуть с тобой любви пожар.

Но он никак не разгорался,
Едва дымился уголёк.
Наверно, плохо я старался
Увлечь мечтой тебя не смог.

Хоть провалилась авантюра,
Зато запомнил я урок -
Нужна ей с цифрами купюра,
А я стихи ей приволок.

Цілунок був п'янкий...
Мов сон напівсвідомий.
І погляд був розгублений такий,
І серце до судоми
Зібгалось у куточку зліва...
І я крізь біль - була щаслива!
Й сміялась весело і п'янко...
Була тобі я не коханка,
Не люба й мила чарівниця,
І не дружина-помічниця,
Ні подруга, а ні знайома...
Майнула по обличчю втома,
Промчалась тінь розчарування,
Що не було у нас кохання,
Що дарував ти не мені
Сповиті в щастя ночі й дні.
І що робитиму тепер?..
В повітрі маревом завмер
Твоїх очей і слів малюнок...
Чужий! ...спасибі за цілунок.