Ти знаєш, ми з тобою могли б не зійтися ніколи.

Дико, шалено я сів на твою мілину. 

Ти втомленим сонцем розлилася по моїм долоням

Я твій корабель. Я з тобою невтішно тону. 

Нестримно в тенетах метр на метр неспинно

Рухомі обоє долоні по грудям, по плечам, по спинам 

У стані тривоги з тобою безсонно єдино

Наскільки можливо мовчати збуджено, ніжно. 

А після нічого. Нікому ніколи нізащо.

І знову втішаюся тим, що це просто free love  

І з тим я повільно невпинно з тобою пропащий.  

І я знав, що так буде.  

З самого початку це знав..

29 липня 2011 р.

Снежок  пушистый, невесомый,
Ложится  на  лесную  тишину,
Окрасив  лапы  елей  в  седину.
А  лес  стоит  немного  сонный.

Еще  вчера,  озябший  до  костей,
Дрожал,  задумчивый  и  мрачный,
И  как  природы  сын  внебрачный,
Не  ждал  хороших  новостей.

С утра же небо, взбив перину,
Просыпав белый лебединый пух,
Застывший лес преобразило вдруг,
Накинув кружевную пелерину.

Лес будет спать, и видеть сны,
В уютной снеговой постели,
Под песни заунывные метелей,
До звонкой солнечной весны.




     Фото  Леонида  Федотова.

© Copyright: Любовь Медведева, 2011
Свидетельство о публикации №11111110906

                          Катрусьці

Ти любиш землю, я – асфальт,

Коханця ти, я – чоловіка,

Ти любиш прозу – в ній я дилетант,  

Та разом ми уже чверть віку.

 Мені говориш: «Більше не пиши,

Бо вірші – не твоє життєве кредо!» Мій давній друже, я люблю тебе І прислухаюся до тебе.

 Та речі є такі в житті,

Яким порад твоїх не треба.

Ти любиш прозу? Так пиши, Мене ж до себе манить небо!

 

Не   смотрите  на  мои  седины,
На  морщины  можно  не  смотреть,
Загляни  поглубже,  в  сердцевину,
Где  сердце  бьётся  не  желая  постареть.

Послушай :  сколько звонких песен,
В  мою  честь  звучит  сейчас,
Мир  вокруг  прекрасен  и  чудесен,
Хоть  и  с  серебринкой  в  волосах.

Возникают  иногда  прошедшего  виденья,
Как  дымок  костра,  что  ест  глаза,
Вдруг с  тревогой чувствую,  с  волненьем,
Наплывает  горькая  слеза.

Я  тебе  так  должен  много,
От  восторга  и  до  нежности  хмельной,
Мне  бы  сил  ещё  хватило  на  дорогу,
По  которой  мы  идем  с  тобой.

Вот,  прошу  то,  Высшее  Начало,
Моего  огня  подольше  не  гасить,
Чтобы  каждый  раз  всё  вспыхнуло  сначала,
И  чтоб  смог  тебя  до  Вечности  любить. 

                      Присвята bayok

Ти йшов у дощ, поете мій,
А за тобою - муза слідом.
Останній лист стеливсь до ніг,
Прощаючись із деревом і літом.

Ти йшов у дощ, а по щоці
Стікали краплі й падали сльозою.
Палав, горів, страждав, болів,
Шукав примирення із світом і з собою...


Скінчився дощ. Ти шепотів
Слова любові. І нітрохи втоми!
І дивна музика лилась із слів -
Застигла муза у захопленні німому.


 

Без жалости к себе и без упрека
Сжимая нервы в кулаки
Из сердца высекая строки
Я душу выложил в стихи

Не обманул себя ни разу
Был в строках искренен во всем
И не поддался я соблазнам
Хоть проклят был и обречен

Критиковали и смеялись
Надменно слог мой теребя
Но как то быстро потерялись
Мои "фальшивые друзья"

Я не в обиде на убогих
Они несут тяжелый крест
Я видел и знал очень многих
В глазах которых играл бес

Я не поддался злому духу
Не спорил со своей судьбой
В беде Друзьям тянул я руку
И был всегда самим собой

...Без жалости к себе и без упрека
Сжимая нервы в кулаки
Из сердца высекая строки
Я душу выложил в стихи...



SimpsonGomer

Добра  не купити за гроші,

ВІдвертості, і каяття,

І щире людське співчуття,

І батькові очі хороші.

 І святості материнства,

Веселки опісля дощу.

Бабусину в плямах козу Із любого мною дитинства.

 Не можна купити сльозу,

Що пада мені на долоні, Мої вже сивіючі скроні. Не можна купити красу.

 Не купиш здоров’я і вміння любити,

І помисли чисті, і дії хороші…

Як добре, що цього не купиш за гроші, Інакше – навіщо і жити?