Той,которая знает!

                                          Мы встретились.Осенняя пора,
                                          Раскрасилась в золотой узор,
                                          А ты,как осень,красивая была,
                                          Пленяла восхищенный взор.

                                         
                                          Я полон был чудесных грез,
                                          Коварства не заметил,
                                          Надежду в сердце своем нес,
                                          Любимую.я думал встретил.

                                          
                                          Уже боясь своей мечты,
                                          Овеянный какой то дрожью,
                                          Я скромно лицезрел ее черты,
                                          Черты наполненные ложью.


                                          И я внимал всем жестам и словам,
                                          И страстному томленью женщин,
                                          И не увидел по твоим губам,
                                          Презрения глубоких трещин.


                                          Ну,что же,так тому и быть,
                                          В свиданиях-это не новость!
                                          Друг друга нам пора забыть,
                                          Из трещин возникла пропасть.

Мягкой, нежною походкой,
Налегке и не спеша
Шагом легким и чуть робким
С тела выползла душа

Оглянулась удивленно
И взлетев немного ввысь
Села на краю плафона
Под которым тлела жизнь

В шуме операционной
Ангелы склонились в ряд
И один возгласом громким
Резко выкрикнул "Разряд!"

Все померкло в одночасье
Робко вздрогнула душа
Сквозь борьбу за жизнь
И страсти к телу тихо подошла

Оглянулась удивленно
Зря боролись то  за что ?
Станет пеплом это тело
Тщетно ваше ремесло

Срок назначен не старайтесь
Ни к чему Сизифов труд
Бросьте это все покайтесь
Тело в морг пусть увезут

....Мягкой, нежною походкой,
Налегке и не спеша
На свободу с плоти терпкой
В небо вознеслась душа...


SimpsonGomer

Стільки часу минуло  - не зважай, тобі бажано просто бути Евтаназію замінили на чорний чай, а мутантів змінили люди  

На стінах будинків малюють 

хрест, з вікон знімають грати

Багато всіляких тепер чудес - та ти продовжуєш спати Я це сном називаю, а як іще я їх бачив повір - немало Стільки часу минуло, стекло дощем ...невже це зі мною стало

Ти мені тихенько щось говориш… Я ж тебе не чую, поспішаю. «Одягнися, холодно надворі», - Об звичайну фразу спотикаюсь.

 Раптом помічаю шерхлі руки,

Зморшки, що прорізали чоло.

Я вдивляюся в твоє обличчя:

Вчора ж їх ще зовсім не було.

Тільки вчора молодою була,  Мамо, Твої  очі усміхалися мені. А сьогодні причаїлися уперто В кутиках утома і жалі.

 Скільки ж руки твої справ переробили,

Скільки ноги стежок обійшли… Скільки слів несказаних лишилось, Скільки слів з тобою не знайшли…

 Моя Ненько, я візьму в долоні

Руки, що трудились стільки літ, В посивілі поцілую скроні І розправлю зморшки на чолі.

 Ти до мене ніжно посміхнешся –

Щезнуть і тривоги, і жалі. Лагідно і тепло пригорнешся, Ніби спрагле сонце до землі.

Ти знаєш, ми з тобою могли б не зійтися ніколи.

Дико, шалено я сів на твою мілину. 

Ти втомленим сонцем розлилася по моїм долоням

Я твій корабель. Я з тобою невтішно тону. 

Нестримно в тенетах метр на метр неспинно

Рухомі обоє долоні по грудям, по плечам, по спинам 

У стані тривоги з тобою безсонно єдино

Наскільки можливо мовчати збуджено, ніжно. 

А після нічого. Нікому ніколи нізащо.

І знову втішаюся тим, що це просто free love  

І з тим я повільно невпинно з тобою пропащий.  

І я знав, що так буде.  

З самого початку це знав..

29 липня 2011 р.

Снежок  пушистый, невесомый,
Ложится  на  лесную  тишину,
Окрасив  лапы  елей  в  седину.
А  лес  стоит  немного  сонный.

Еще  вчера,  озябший  до  костей,
Дрожал,  задумчивый  и  мрачный,
И  как  природы  сын  внебрачный,
Не  ждал  хороших  новостей.

С утра же небо, взбив перину,
Просыпав белый лебединый пух,
Застывший лес преобразило вдруг,
Накинув кружевную пелерину.

Лес будет спать, и видеть сны,
В уютной снеговой постели,
Под песни заунывные метелей,
До звонкой солнечной весны.




     Фото  Леонида  Федотова.

© Copyright: Любовь Медведева, 2011
Свидетельство о публикации №11111110906

                          Катрусьці

Ти любиш землю, я – асфальт,

Коханця ти, я – чоловіка,

Ти любиш прозу – в ній я дилетант,  

Та разом ми уже чверть віку.

 Мені говориш: «Більше не пиши,

Бо вірші – не твоє життєве кредо!» Мій давній друже, я люблю тебе І прислухаюся до тебе.

 Та речі є такі в житті,

Яким порад твоїх не треба.

Ти любиш прозу? Так пиши, Мене ж до себе манить небо!