Без вариантов Jaguar_65 28.01.12, 15:21 Жизнь вторая не будет дарована, Не купить и не приобрести... То, что в первой тебе уготовано - Хошь, не хошь - но придется нести. http://blog.i.ua/community/53/898026/?p=3#p1

Совместный экспромт от Jaguar_65 и Winged*Nika

Жизнь вторая не будет дарована, Не купить и не приобрести... То, что в первой тебе уготовано - Хошь, не хошь - но придется нести. И несем, кто позор, а кто почести До границы отмеренных лет. Мы несем, даже если не хочется, Понимая, что выбора нет... Хоть в компании, хоть в одиночестве - Как не жги свою жизнь – все-равно  Что отмерено, то и волочится От рожденья за каждым давно... Но не стоит смотреть с обреченностью, На незыблемость планов судьбы, Хоть и связаны определенностью, Тем не менее, мы не рабы! С тем что есть, жить мы можем по-разному: Можно жить - словно крест свой нести, Можно просто принять всё... и радости В этой жизни немало найти. Жизнь вторая не будет дарована Но коль эту живешь ты любя, Все, что в жизни тебе уготовано - Станет лучшей судьбой для тебя!

А й справді, доборолися...Сліпці.
Куди йдемо? Куди прийшли?
А де ж поводирі і хто вони?
Сліпі, німі, глухі скопці.

Де ж діти, що підуть у бій?
Одні роз'їхалися, хто куди.
Другі мовчать, щоб не було біди.
Чи ж хто подасть води старій?

З ціпочком мати сяде біля тину,
Очима довго мірятиме шлях.
- Де ж вас шукати, у яких краях,
Сини мої, сини єдині?..

Де ж ваші коні, хлопчики німі?
Де ж ваші сурми, що зовуть до бою?
Де ж ваші шаблі, що напоготові?
Зостались коники, сюрчать в траві...

І плаче мати сива при живих синах.
У наймах у чужих синів голосить.
І милостиню у чужих синів все просить...
І справді, - доборолися...
                             Чужі в своїх стінАХ!

А я ведь когда-то буду мамой.
И может быть завтра брошу курить.
Не скажу, что сразу на лыжи стану,
Но чадо своё я буду любить!

Не знаю, кого мне пошлют в этой жизни.
Сынишку, дочурку, обоих хочу!
Обоих я рядом с собою вижу.
И этой надеждою душу лечу.

Обоим я жизнь подарю. Не страшно,
Что одновременно-я выдержу боль!
А я ведь мамой буду однажды.
На всю свою жизнь я стану такой!

Я деток своих-научу лишь хорошему!
(Так мало осталось хороших людей)
Им не обязательно знать моё прошлое.
Ведь то, что сейчас-гораздо важней!

Пусть я разорвусь, но я для них буду
Самая лучшая в мире мать!
От беды,от врагов,от обычной простуды.
Я буду детей своих оберегать!

И сколько бы не было воздуха-мало!
Теперь поняла,для чего нужно жить.
А я ведь когда-то мамою стану.
И чадо своё я буду любить!!!



                                                                 

Будинки тонуть в білій заметілі,
Тремтить земля від холоду і пустоти.
Не вірять люди хуртовині білій.
Застигло все в тривозі самоти.

Дзвінкою тишею здавило серце.
І раптом спів пташини в висоту!
Вона творила так, немовби вперше,
Цвірінькала і кликала весну!

Тополя дмухала на пальці похололі -
Ледь не зомліла  від краси.
І паморозь розтала на тополі,
Зосталась краплями  роси.

Плелись мелодії барвистими квітками,
Та проростало зело на ріллі.
Лиш чорні круки чорними грудками
Висіли байдуже на зніженім гіллі.

Зима на вікнах намалювала
Дивні обриси цікаві,
А тіло моє у пітьмі
Самотнє тоді замерзало.

Та раптом подихом тепла
Наповнилась кімната.
Із душу вийшла ти -
Оголена краса та.

І очі твої в темноті
Промінням сонця засіяли.
Зігріло воно мене тоді
І серце, що в грудях змерзало.

За руки взявши я тебе,
Вуста гарячі цілував.
В обіймах я своїх
Тебе вже тоді зігрівав.

Місяць за вікном світив
І зорі виднілись на небі,
А я "долоньки стоп"
Цілував там милій.

Свічка на столі
Вже майже догорала,
Та полум'ям пристрасті
Кімната вже палала.

Волосся твоє розкішне, руки й очі
Я цілував без спину,
Ти мов прекрасна квітка,
Яка ж ти є вродлива!..

Зима на вікнах картини малювала,
Твої лиш риси тепер я бачив в них.
Закохані схід сонця разом зустрічали,
А на дворі йшов лапатий сніг.

 

Пустуючи, сонце котилось
Й зачепилось за вістря тополі.
Хмари з докором з неба дивились:
Запалала заграва у полі.

Швидко полум'я листя лизало,
Пломеніли і стовбур, й гілля.
Сполошились дерева й кричали:
- Гвалт! Рятуйте! Горить вже земля!

Відчепив пустуна дужий вітер.
Той від сорому - за горизонт...
Мудра ніч розчахнула над світом
Жовто-синій прадавній зонт.

Вода  уйдет  в  песок,
Прострелит  пуля  твой  висок,
И  мир  же  не  убудет,

Пусть  тысячи  уйдут,
Тебя  забудут,  не  поймут,
А  мир - то  не у  будет,

Круговорот  возродит и убьёт,
В  ничто  всех  нас  сотрёт,
А   мир  же  не   убудет,

Не  будь  ни  жаден,  ни  строптив,
Люби,  твори  и  будь  красив,
И  мир  же  не   убудет,

Отдай  себя  всего  другим,
Хоть  и  не  будешь  ты  любим,
И  мир  же  не  убудет,

Душа  твоя  вдруг  улетит,
Огонь  погаснет,  не  горит,
А  мир  же  не  убудет,

Во  всём - то  смысл  двойной,
И  без  тебя  или  с  тобой,
Но  мир  же  не  убудет,

Но,  капля  каждая  любви,
Заполнив  помыслы  твои,
Возвысит,  и  мир  пребудет,

Любовь  к  любви  ведёт,
Кто  любит,  тот  и  отдаёт,
И  мир  пребудет,

Нельзя  прожить  нам  без  любви,
О  ней  все  помыслы  мои,
И  мир  тогда  пребудет,

Смысл  прост  у  этих  слов,
Пребудет  мир,
Коль  есть  любовь !