Дорога одиночества избрала меня вновь.
Ей в этот раз не подчинюсь найду свою любовь.
Мне верить велено судьбой
И я отправлюсь в этот бой.

Доспехи позабытые из шкафа выну я,
Поможет Бог - с умом их применить мне..и друзья.
Мне с детства говорили верь
И я открою эту дверь.

И с библией за пазухой и трепетом в груди
Сломаю все преграды я что будут на пути.
И если вдруг крутой обрыв,
Лети душа лови порыв!

Долой слова - важней дела
Куда б дорога не вела,
Пройду по ней без страха вновь,
Чтобы найти свою любовь!

Николя 28.01.2012

Люблю я літню ніч. Хрумка трава
Несе приємну свіжу прохолоду.
Завіса відкривається - і цвіркуни
Нічний концерт в траві заводять.

Їм вторять в озера імлі
Веселим кумканням банькаті жабки.
А коники випорскують в траві,
Мов фейєрверки з дорогих смарагдів.

Дзижчать поодинокі комарі,
І пахне м'ятою та осокою.
А гарно так - що крУгом голова,
І до краси хоч доторкнись рукою!

Та вік короткий має літня ніч.
Скидає місяць зорі у мішок - й додому!
До ранку гупає важкенький їжачок,
Нема йому ні спокою, ні втоми!

Хочеш, прихилю тобі сонце,
                                       любий,
Настрою камертон?
Нехай місяць в дарунок буде?
Він  заколише твій сон.
А може, дістати зірку?
Загадуй  бажання!
Я подарую квітку -
Спогади  про кохання.
А то  море в дарунок візьми,
Ніжитиме  на хвилях.
Може, натхнення серед зими?
Візьми мої крила!
Хочеш, вірш я тобі присвячу?
Тобі дарували вірші?
Я до неба з тобою злечу,
А може, ще й вище!
Я любов'ю тебе напою,
Приготую цілющий трунок.

...Не почуєш сповідь мою,
Тобі не потрібний дарунок...

Без вариантов Jaguar_65 28.01.12, 15:21 Жизнь вторая не будет дарована, Не купить и не приобрести... То, что в первой тебе уготовано - Хошь, не хошь - но придется нести. http://blog.i.ua/community/53/898026/?p=3#p1

Совместный экспромт от Jaguar_65 и Winged*Nika

Жизнь вторая не будет дарована, Не купить и не приобрести... То, что в первой тебе уготовано - Хошь, не хошь - но придется нести. И несем, кто позор, а кто почести До границы отмеренных лет. Мы несем, даже если не хочется, Понимая, что выбора нет... Хоть в компании, хоть в одиночестве - Как не жги свою жизнь – все-равно  Что отмерено, то и волочится От рожденья за каждым давно... Но не стоит смотреть с обреченностью, На незыблемость планов судьбы, Хоть и связаны определенностью, Тем не менее, мы не рабы! С тем что есть, жить мы можем по-разному: Можно жить - словно крест свой нести, Можно просто принять всё... и радости В этой жизни немало найти. Жизнь вторая не будет дарована Но коль эту живешь ты любя, Все, что в жизни тебе уготовано - Станет лучшей судьбой для тебя!

А й справді, доборолися...Сліпці.
Куди йдемо? Куди прийшли?
А де ж поводирі і хто вони?
Сліпі, німі, глухі скопці.

Де ж діти, що підуть у бій?
Одні роз'їхалися, хто куди.
Другі мовчать, щоб не було біди.
Чи ж хто подасть води старій?

З ціпочком мати сяде біля тину,
Очима довго мірятиме шлях.
- Де ж вас шукати, у яких краях,
Сини мої, сини єдині?..

Де ж ваші коні, хлопчики німі?
Де ж ваші сурми, що зовуть до бою?
Де ж ваші шаблі, що напоготові?
Зостались коники, сюрчать в траві...

І плаче мати сива при живих синах.
У наймах у чужих синів голосить.
І милостиню у чужих синів все просить...
І справді, - доборолися...
                             Чужі в своїх стінАХ!

А я ведь когда-то буду мамой.
И может быть завтра брошу курить.
Не скажу, что сразу на лыжи стану,
Но чадо своё я буду любить!

Не знаю, кого мне пошлют в этой жизни.
Сынишку, дочурку, обоих хочу!
Обоих я рядом с собою вижу.
И этой надеждою душу лечу.

Обоим я жизнь подарю. Не страшно,
Что одновременно-я выдержу боль!
А я ведь мамой буду однажды.
На всю свою жизнь я стану такой!

Я деток своих-научу лишь хорошему!
(Так мало осталось хороших людей)
Им не обязательно знать моё прошлое.
Ведь то, что сейчас-гораздо важней!

Пусть я разорвусь, но я для них буду
Самая лучшая в мире мать!
От беды,от врагов,от обычной простуды.
Я буду детей своих оберегать!

И сколько бы не было воздуха-мало!
Теперь поняла,для чего нужно жить.
А я ведь когда-то мамою стану.
И чадо своё я буду любить!!!



                                                                 

Будинки тонуть в білій заметілі,
Тремтить земля від холоду і пустоти.
Не вірять люди хуртовині білій.
Застигло все в тривозі самоти.

Дзвінкою тишею здавило серце.
І раптом спів пташини в висоту!
Вона творила так, немовби вперше,
Цвірінькала і кликала весну!

Тополя дмухала на пальці похололі -
Ледь не зомліла  від краси.
І паморозь розтала на тополі,
Зосталась краплями  роси.

Плелись мелодії барвистими квітками,
Та проростало зело на ріллі.
Лиш чорні круки чорними грудками
Висіли байдуже на зніженім гіллі.