Про співтовариство

Тут публікуються всі, хто вміє і хоче писати вірші.
Це місце, де Вас читатимуть. Пишіть частіше, пишіть краще.. воно того варте.
Вид:
короткий
повний

СТИХИ, СТИХИ, СТИХИ

Чашка кави прожене печаль

Нехай сніги холодний лютий
За руку міцно ще трима,
Іще поля морозом скуті -
Здає позиції зима.

Лопатою  відкину зиму -
Запахнуть пролісками дні.
Впускаю в душу спів незримий,
Нехай хлюпочеться в мені!

Повітря клени п'ють ковтками,
П'яніють у земнім раю.
В кафе за рогом чашка кави
Геть прожене печаль мою.




                     

Мій котик

Ти моє кошеня пухнасте,
моє сонечко, пташеня.

Скільки радості,скільки щастя

ти даруєш мені щодня!


Ти промінчик ясний в тумані,

найцінніший на світі дар.

Посміхнешся тихенько мамі

і злітаю я вище хмар.


Моє серце, моє зайчатко,

подарунок святих небес.

Знає Бог лиш, як ми із татком

виглядали давно тебе.


Все віддам за твій ніжний дотик.

Ти моє ангелятко мрій,

моє щастя, мій милий котик.

Будь щасливий, синочку мій!

"Хочу" - потребление

  • 04.02.13, 18:51
Не  окружай  себя  толпой,
Скажи  себе,  Бог  с  ними,
Тут  многие  кривят  душой,
Так  было,  есть  и  ныне,

Не  говори  "Хочу",  подчас,
Подумай  и  остановись ,               
А  может  это  лишь  на  час,
И  сколько  тех  хочу  за  жизнь?

Твоё  хочу подхватит  тот,
Кто  потребляя,  поживится,
И  слижет,  как  сметанку  кот,
Съедая  чувств  твоих  частицу,

А  что  получишь  за  "Хочу",
Миг  наслаждения  возможно,
И  мысли :  "снова  получу",
А  дальше всё понять не сложно,

Желания,  о,  как  хочу,  хотеть,
Себя  порадовать   мечтая,
Не заметишь - будут все тобой  вертеть,
Влезая  в  душу,  тело  потребляя

***

  • 04.02.13, 14:19
Тысячелетия идут
Проносятся века
Дни растворяются, бегут
По небу облака
Жизнь необъятная умом
Несётся дальше вскачь
А здесь склонились над холмом
И раздаётся плач.
А над другим склонился куст
Там мой, одетый в мох
Зарос, запущен, сер и пуст
И куст давно засох.

Побудь зі мною

Заплаканими мокрими снігами
Постукав вітер у моє вікно.

Так жалібно спліталося сльозами

Небес вечірнє крижане панно.


Пронизливо скрипіли сонні клени,

Зітхала в сні обшарпана сосна

І снилось їм вбрання таке зелене,

Таке розкішне, свіже, як весна!


Хитався промінець очей ліхтарних,

Між мокрих снігових краплин тремтів,

А зорі десь в своїх світах примарних

Самотньо догоряли взаперті.


Побудь зі мною. Вкутай покривалом,

Поближче сядь, міцніше пригорни,

Щоб серце битись не переставало,

Щоб дочекати все таки весни.

Когда говорят нельзя



Знаешь, я не терплю,
когда говорят нельзя.
Хоть и стою на краю -
стерва ни дать ни взять.
Хочешь тебе спою
песню тибетских лам?
Нежно тебя люблю!
Будешь ли счастлив сам?

В Святогорске.

                 
                     
                       Черной, бархатной чалмою,
                       Ночь одета, но не спит,
                       И над тихою рекою,
                       Серенадою звенит.


                       Здесь лягушки дружным хором,
                       Перекликаются, поют,
                       И над всем ночным простором,
                       Меланхолический уют.


                       Ветерок едва колышет,
                       Кроны хвойные ветвей,
                       И созвучно каждый слышит,
                       Колокольный звон церквей.


                       Перезвонами  вздыхая,
                       И малиново звеня,
                       Сладкозвучно в сердце тая,
                       Будят колокола меня.

Зимовий дощ



Шумлять дерева: "Годі спать:
Весна вже на поріг ступає!"
Несміла пташка пробує співать -
Здивовано напівдорозі затихає...

У сні несміло схлипує рілля,
В рябу укутана ряднину.
Тремтить від холоду тверда земля,
Чекає на весняну, свіжу днину.

Уранці умивається слізьми
І просить вітра висушити сльози:
Ще прийде лютий, грізний і німий,
І приведе завії та морози.

А дощ надворі все іде і йде,
Розводить каламуть, бруднить калюжі.
Сховалось в хмари сонечко руде -
Зробився світ безрадісно-байдужим.


Мне такую,как ты не сыскать!

                  
                  

                     Мне такую,как ты не сыскать,
                     Красотой ты манишь меня,
                     Чувствуя твою благодать,
                     Все сильнее стремлюсь к тебе я.


                     Как глаза лукаво глядят,
                     Ты снова в каких то мечтах,
                     В чудесный волос аромат,
                     Я зароюсь,как будто в цветах.


                     В жарких буду греться лучах,
                     И пылать в любовном огне,
                     Тонуть в твоих дивных глазах,
                     Ответь лишь взаимностью мне!


                     И не нужно любви мне иной,
                     Мотыльком я не буду порхать,
                     Я хочу быть только с тобой,
                     И счастье с тобою узнать.
                    

Cансара

  • 02.02.13, 16:11


Сквозь тернии к безмолвию

мягко

Внутри я крадусь словно кошка

смотри

В грациозном прыжке улетая

как тень

За окошком сплетаясь руками

и к звездам.

Я свечу зажигая по краю огня

танцую

Качаясь от ветра в танго судьбы

немая

Без ответов и вопросов все просто

жизнь...

Нагая в океан ее окунаюсь без страха

капля

На чьей-то ладони не помнить себя

Сансара

Ни начала, ни края – Вечность…

…Святая