Грянем де-ДЕБИЛизацию!
- 26.11.11, 21:55



Лабиринты судьбы,
Тонкой нитью года.
Я пишу на стекле,
Дождь смывает слова.
Все мечты - сладкий сон,
Предрассветный обман…
А виски в серебре,
И душа тянет в Храм…
Я зайду, помолюсь,
У иконы склонюсь.
Мне себя бы найти,
Крест достойно нести,
Да с пути не свернуть,
И в туман не уйти…
Лабиринты судьбы,
Нитью вьються года,
Перекрестки дорог,
И свечой купола…
Мені сумно, причина проста:
Ти ніколи мені не напишеш листа,
Не підеш у парк, не зустрінеш з роботи,
Не розділиш зі мною буденні турботи, По голові мене не погладиш, Не нагримаєш і не насвариш, Щоб потім просити вибачення, Зробити крок до примирення. У тебе своя дорога, у мене своя. Я жінка, виходить, уже нічия… Де ж знайти перехрестя Творця, На якому зустрілися б наші серця?
Я сьогодні наче гумовий мячик:
Метушусь, йоржуся, човгаюсь
Банку кавових зерен з'їла, неначе
Або краще неначе я - підводний атомний човен
Полювальник на розкидані по дну перли
Включений на повний вперед
А всі матроси і капітани померли
І я вкотре влітаю ув очерет.
А може, я їжачок, ні, їжачиха,
Котру застала осінь зненацька
І діти мене забрали додому - втіха
Я їм тепер і цяцька
Тепер у мене молоко і хліб
І стара картонна коробка в кутку під кріслом
От скажіть, ви так змогли б?
Я не змогла. тісно.
Я почала метушитися, йоржитись, наїжачуватись
Перевернула блюдце, куховарку розлила
Поколола пальці малим до плачу
Я хотіла, де листя, болота і злива
Туди, де власні чекають діти,
У кубло, холодне й незатишне навіть
І людей, загалом не сердитих,
Я у той момент ненавиділа.
хух.
Відпустило. я не їжак і не човен.
І навіть не гумовий м'ячик.
День білий. ніч чорна.
Видужуй, чуваче.![]()