Ми тут жили ще до часів потопу. Наш корінь у земну вростає вісь. І перше, ніж учити нас , Європо, На себе ліпше збоку подивись. Ти нас озвала хутором пихато. Облиш: твій посміх нам не допече, Бо ми тоді вже побілили Хату, Як ти іще не вийшла із печер. Борис Олійник

У кожного в життi своя пора,Коли Душа вiдкрита для любовi,Для нiжностi, поезiй i добра,Коли квiтує в свiтi кольоровiм.В цей час кохання – вищий смисл життя!За нього можна битися i вмерти!Без нього не цiкавить майбуття.Кохання втрата – наче подих смертi.Здається, живемо ми лиш цю мить.Все, що було i буде, то дрiбницi.Вiд щастя серце млiє i щемить.Блаженство духу мариться i сниться.Благословеннi радощi земнi!Прекрасна щирих пристрастей свобода!Як злет життя – закоханостi днi!Перлина їх – любовна...

Читати далі...

Блакить мою душу обвіяла, Душа моя сонця намріяла, Душа причастилася кротості трав - Добридень я світу сказав! Струмко серед гаю, як стрічечка. На квітці метелик, мов свічечка. Хвилюють, маюють, квітують поля - Добридень тобі, Україно моя!Павло Тичина, 1907

Я сказав тобі лиш слово — Вколо ж шум який піднявся: В небі сонце задзвеніло, Гай далекий засміявся. Подививсь я в твої очі. Стиснув руку в любій муці. Білі гуси ген за ставом Розлетілися по луці… Заглянув я в твою душу. До серденька притулився. Бачу — вишні розцвітають. Чую — тихий спів полився. Ах, це десь весна танцює, Розтопивши білу кригу! — Переповнений любов'ю, Я одкрив кохання книгу. [1913—1914]Павло...

Читати далі...

Вишка парашутна, парашутна вишка, У життя доросле ти найперша вішка. Крок униз од краю: серце вгору – Ах! На стропах гойдаюсь, подолавши страх. І з тих пір буває я стрибаю вниз, Страхи, подолавши, так, як і колись. На вітрах гойдаюсь долі навздогін, Дарма сподіваюсь...

Читати далі...

Бігає палка весь день перед баби, Правнукам баба сніданок несе, Хоч би спочила – присіла хоча би, Та їй лиш онуки понад усе. Ось прискакала виснажлива палка Дітям з листа принесла новину. Палці, їй богу, і баби не жалько Тягне її, як кобилка струну. Глянь лиш, стоїть ось у затінку палка, Баба печеню несе обіруч. Зайва в цім випадку вірна товарка, Котиться баба сама, як обруч. Та надійшов тихий вечір по тому, Сонце край неба, червоне як глід...

Читати далі...

Вечір надходить – Запалює зорі. Місяцем серпить В небесному полі. Місяць просерпів Зі Сходу на Захід. День перетерпів Цей нічний захід. В небі зостались Тички від покосу. На землю скотились Вранішні роси. Зорі на небі Поблеклими стануть. Трави, дебелі, Вже не зів’януть. Цього коло обігу Нам не спинити. Своєю надією Будемо жити.

Я тягнусь до тебе в ночі й дні останні, Шепочу до тебе в синю дальню даль. Це журба в коханні, це нудьга в розставанні, Це солодка туга, мовчазна печаль. В'ються коло мене смутку ніжні тіні, Як димок блакитний, сизий туманок. Так снується й мерхне в неяснім сплетінні Вірша недзвінкого виплилий рядок. Тихо дише спогад - він таємно дише Тим тонким, нечутним і живим теплом, Що від нього ніжність розцвіта ніжніше І душа, як птиця...

Читати далі...

Добрий день, однокласниця! Як живеш? Як ся маєш? По шкільній фотографії Ти мене уявляєш. Більш ніхто так не ставиться У моєму оточенні, Лиш тобі, однокласниця, Молодим дивлюсь в очі я. У минуле віддушина Ти, розумна й весела. І зізнатися мушу я Ти й була королева. Не вдивляйся у дзеркало, Як доводиться краситься. Ми зустрінемось весело – Добрий день, однокласниця!

Ти не дощ. Тебе нема, Бо нема в прогнозі. Дарма, що ти бульби дмеш По усій дорозі. Неочікуваний, край – Ми тебе не ждали, Тому швидше утікай – «Ближче до фіналу». Не завдячуємо враз Метео урологу. Раптом впав, цей дощ на нас, «Наче сніг на голову». Гість не пошанований, Як його «не ждёш». Ти не запланований, – Значить, ти не дощ.