

Экономическому кризису уже пять лет, а он и не думает заканчиваться. Чтобы оценить степень экономической деградации наиболее пострадавших стран, издание The Economist разработало индикатор потерянного времени. Он показывает, в Греции экономические часы совершили самый большой обратный ход: страна откатилась более чем на 12 лет назад. Среди других стран Еврозоны Ирландия, Италия, Португалия и Испания потеряли семь или более лет. Великобритания, страна, которая была вынуждена первой бросится на спасение своего дефолтного банка, потеряла восемь лет. А Америка, где все началось, вернулась назад на десять лет. Наши часы включают в себя семь индикаторов экономического благополучия, которые можно разделить на три большие категории. Благосостояние домохозяйств и его основные компоненты, сюда относятся цены на финансовые активы и цены на жилье. Во второй группе показатели годового объема производства и частного потребления. В третью группу вошли заработные платы и безработица. Простая средняя потерянного времени в каждой категории образует наш основной индикатор. Самые поразительные результаты были получены на фондовых рынках. За месяц после коллапса Lehman Brothers в 2008 году американские акции потеряли четверть своей стоимости. Акции - это важный компонент пенсионных фондов и, следовательно, благосостояния граждан. Так вот, только за тот страшный месяц развалилось пять гигантов. С тех пор фондовым индексам удалось восстановиться: S&P 500 вернул себе около 90% от своей пиковой стоимости. Но они были на этих же уровнях и в конце 1990-х, то есть, некоторые инвесторы за 13 лет ничего не заработали на своих вложениях. А греческие акции в 1992 году стоили дороже, чем сейчас: 20 лет вычеркнуты из жизни. В историческом контексте фондовые рынки показывают совсем неплохой результат: через пять лет после краха на Уолл Стрит в 1929 году и лопнувшего пузыря на рынке активов Японии в 1989 году акциям удалось вернуть лишь 50% от своих пиковых значений в реальном выражении. Но из уроков по истории можно узнать еще кое что: американским акциям понадобилось 25 лет, чтобы вернуться на максимумы 1929 года, а японские акции так и не сумели добраться до вершин былой славы.
Президент України, а згодом і глава уряду на своїх прес-конференціях підбили підсумки «року реформ». Звіти оригінальністю не вирізнялися: ВВП зростає, добробут громадян також, діти народжуються, дороги і мости будуються, країна живе й розвивається у правильному напрямку. Та наскільки адекватною є оцінка владою своїх успіхів, для кого здійснюються реформи і чого нам очікувати від соціальної політики у 2012 році?
Рекорди і реалії
Якщо говорити про соціальний захист населення, то суспільство мало цікавлять цифри з урядових звітів. Справді, коли подивитися статистику економічних і соціальних показників, то все виглядає достойно. Уряд звітує про зростання валового продукту, підвищення щонайменше на 10—12% зарплат, пенсій, усіх видів державної соціальної допомоги. Ці показники демонструються на тлі низького індексу інфляції в Україні: за офіційними даними, 2011 року він становив 104,6%. Один із найкращих показників інфляції за всі роки незалежності, звітує влада.
Реальне життя дає зовсім іншу картину: згідно з останнім соціологічним дослідженням, проведеним Центром Разумкова у грудні 2011 року, найчастіше (!) громадяни України (87,4% респондентів) вказують на різке погіршення торік саме ситуації з цінами і тарифами. Парадокс, уряд хвалиться рекордно низькими показниками інфляції, а дев’ять із десяти українців говорять про прямо протилежний стан справ.
За оцінками деяких експертів, реальний індекс інфляції в Україні торік становив близько 112—115%. І от тепер, якщо взяти наведені урядом цифри підвищення соціальних виплат, побачимо, що темпи зростання заробітних плат, пенсій і соціальної допомоги у 2011 році були меншими, ніж реальне зростання цін на основні види продовольства, промислові товари, житлово-комунальні послуги. Відповідно, і рівень життя переважної більшості українців минулого року жодним чином не покращився.
«Концепція змінилася…»[ Читати далі ]
Я свого часу працював з таким собі Олександром Михайловичем Тітовим, який полюбляв відому фразу, що врешті решт, під кінець життя людина згадує лише те, чого з нею ніколи не відбувалося. Здається, червонозоряний Віктор Андрійович (він народився 23 лютого) дійшов вже до цієї останньої стадії. Ось і недавно журналісту з «Кореспондента» розповідав, що у 1999 році, коли вже він практично сформував уряд, Тимошенко випросила у нього посаду віце-прем`єра.
[ Читати далі ]Кличе Ющенка. Ленід Данилович, дійсно, не з тих, хто проводить у таких питаннях соцопитування. «Подь сюди, пане головний банкіре. Ситуація така-то і така-то. Підеш у прем`є ри?»
Це зараз Віктор Андрійович розповідає, що десь мало не в хащах ховався. Прийшов і одразу.
- Ну, то що?
- Піду!»
- Твої умови?
- Економічний блок уряду мій, та й гуманітарний.
- А що ж мені залишиться?
- Те ж немало: МВС, СБУ тощо.
Отут і настало головне!
- А що ж ти робити будеш?
- Звісно, будемо душити бартер і вексельні схеми в українському викладі з мало не 70-відсотковими дисконтами.
- Зламаєш шию! Або тобі зламають!
- Ви знаєте інший спосіб? Отож!!!
Тут іще одне ударне місце їхньої тодішньої розмови. Кучма ж добре знав парубоцьку вдачу Віктора Андрійовича: «поматросил и забросил». Дуже його втомлювала копітка робота. Тому Кучма питає не навпрошки, а так городами: « Не царська справа займатися прозовими речами. Хто у тебе цим буде займатися?»
Віктор Андрійович беруть шмат паперу, думають, пишуть три прізвища і дають це Президенту. Вони не довго думають і кажуть: « Що, Юля? Ой, набідкаєшся ти з нею!» Треба сказати, що після недовгої любові до Юхновського і дуже довгої до Горбуліна він не мав якихось точкових симпатій до когось з нашої еліти.
Ющенко сказав «мало,але смачно»: « А хто інший зможе?»
Ось так, тоді у Віктора Степановича розповідав пан майбутній третій президент про історію призначення Тимошенко. Звісно, вже в той час він перестав палати почуттями до Юлії Володимирівни. Проте, тоді ще у більшості його розмов не превалювала тема, що у всіх його негараздах і негараздах всіх інших українців винна невістка. Дуже тодішня розповідь відрізнялася від того, що він говорить тепер.
Тому я й думаю, що він перебуває зараз саме в тій стадії , коли людина пам`ятає тільки те, чого з нею ніколи не траплялося. Не кажіть лишень, що я затятий ющенкофоб. Був час, коли я був у нього довіреною особою на окрузі в Києві і дав йому цей округ другу в Україні кількість голосів. Але ж я казав вам, що харизма не є константою. Була, а тепер нема, і, вочевидь, більше й не буде.
Володимир Крижанівський,
Посол України, нардеп 1-го скликання
http://www.unian.net/ukr/news/487978-yuschenko-to-chego-ne-byilo-so-mnoy-pomnyu.html