Європейський банк реконструкції і розвитку і Європейський інвестиційний банк підтверджують свій намір допомогти Україні в модернізації газотранспортної системи і готові виділити "Нафтогазу України" кредит на суму 308 мільйонів доларів вже до кінця року.

"ЄБРР готовий надати допомогу Україні у питанні модернізації її газотранспортної системи на умовах, закріплених Меморандумом про взаєморозуміння, який було підписано Європейським Союзом, Європейським інвестиційним банком, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку і Україною", - йдеться у повідомленні, опублікованому на офіційному сайті банку.

Директор ЄБРР в Україні Андре Куусвек нагадує, що серед вимог Меморандуму є реформування газового сектора і повна реструктуризація "Нафтогазу України".

У повідомленні вказано, що ЄБРР і Європейський інвестиційний банк на даний момент працюють над підготовкою кредитної угоди на суму 308 мільйонів доларів, які буде направлено на фінансування екстреного ремонту на газопроводі "Уренгой-Помари-Ужгород".

Цей нагальний ремонт є необхідним для безпечного і безупинного транзиту газу до Європи, зазначають у банку.

"Цей кредит може бути виділено до кінця 2012 року за умови, що українська влада зробить реальні кроки з проведення узгоджених реформ", – зазначається в повідомленні ЄБРР.

"Нафтогаз" домовився з двома банками – ЄБРР і ЄІБ – про кредитування модернізації української газотранспортної системи ще в липні 2011 року. Згідно з документами, кошти по 154 млн. дол. від кожного банку планується виділити на 15 років під держгарантії.

Загалом "Нафтогаз України" планує вкласти 543 млн. дол. у модернізацію першої черги газопроводу "Уренгой-Помари-Ужгород". Частину цієї суми – 308 млн. дол. – становитимуть інвестиції, решту – власні фінанси.

Важливість ГТС для Європи

Європейський союз неодноразово наголошував на важливості української газотранспортної системи для поставок російського газу в Європу.

Речниця комісара ЄС з питань енергетики Марлен Холзнер каже, що попит на імпортний природний газ у ЄС в найближчі роки лише зросте, тому немає жодних сумнівів у важливості української ГТС для Євросоюзу.

"Унікальне географічне положення України й можливості не тільки щодо транзиту газу, але й зберігання й виробництва, означають, що Україна може запропонувати велику гнучкість для постачання газу", - зазначила пані Холзнер.

Вона також наголосила, що ЄС пропонує Україні будь-яку допомогу, однак взамін вимагає реальних реформ та модернізації ГТС.

"Ми вже сплатили 2,5 мільйонів євро за техніко-економічне обґрунтування, як технічно здійснити це, ми також пропонували тристоронній діалог", - сказала речниця євро комісара в інтерв’ю bbc.ua.

За словами Марлен Холзнер, Україна повинна запровадити доступ третім сторонам до транспортування газу по своїй ГТС, ввести в дію тарифну систему, а також має створити незалежний орган влади, який перевірятиме ці тарифи.

Президент України Віктор Януковичтакож неодноразово закликав Європу взяти участь в модернізації української ГТС. За його словами, Україна є надійним транзитером, а потенціал її газотранспортної системи використовується лише на дві третини.

Європейський комісар з питань енергетики Гюнтер Еттінгер каже, що модернізована українська ГТС буде ефективнішою, ніж будівництво "Південного потоку" через Чорне море.

За його словами, модернізація має відбуватися за участі тристороннього консорціуму – України, Росії, ЄС

bbc

Виктор Федорович Янукович решил уединиться. В фактически персональном бункере, типа аналоге администрации президента (АП), построенном и упакованном  за счет налогоплательщиков.

 Как и всевозможные другие дорогостоящие излишества главы государства, эта тема будет долго теперь муссироваться как еще одно свидетельство тотального, извиняюсь, жлобства.  И как еще одно доказательство того,
что самому «гаранту» на вопросы о собственном барском характере абсолютно наплевать. И тут складывается впечатление, что ему на самом деле уже наплевать вообще на все. Вопрос в том, что просто так альтернативные «администрации» не появляются.  Или Виктор Федоровичу действительно просто стало «влом» ездить на работу, или же кто-то старательно внушил ему мысль о том, что для его, прости Господи, рейтинга, будет лучше освободить дороги от передвижения президентских кортежей и перекрытия, и тогда холопы зацелуют от радости бюллетени на
предстоящих выборах...
Легенда поменялась
То есть, что имеется, как любят говорить на енакиевской автобазе, «на выхлопе»? Глава государства решил с какого-то перепугу озаботиться судьбой несчастных водителей, терпеливо ожидающих каждый день момента, когда кортеж со спешащим «решать вопросы» президентом наконец-то пронесется мимо них, и можно будет тоже ехать и «решать вопросы».  Ранееэту проблему пытались решить «вертолетным» способом, и уже угрохали кучу, как говорится, народных денег, на строительство посадочной площадки и на сами вертолеты. Теперь, как в одном известном чекистском анекдоте, «легенда  поменялась», и изнывающих в режиме ожидания водителей решено ублажить альтернативой президентской администрации в Межигорье...
То есть, летать Виктор Федорович теперь не будет, ибо задумался о простом народе. Народу положено, наверное, радоваться. Ну а деньги - пес с ними, с деньгами. И на вертолеты, и на площадку, и на саму собственно, альтернативную администрацию. Главное - народ. Но что-то подсказывает автору этих строк, что эту светлую мысль задуматься о народе таким вот «межигорским» образом кто-то Виктор Федоровичу подсказал... И этот самый «кто-то» лелеет мечту держать «гаранта» подальше от главного офиса АП, и еще более «усугубить» в своих интересах «доступ к телу». Чтоб никто посторонний и нежданный не смог вдруг напроситься типа «на прием» и пытаться вопрос какой «протолкнуть», а то ли чего хуже, рассказать «гаранту» о каких-то проблемах в государстве. Пусть себе спит в домике с пчелами, раз его это успокаивает. А дела как-нибудь и без него решатся, не впервой... А вот круг тех, кто в
«альтернативный офис» приедет межигорский, можно ведь преспокойно фильтровать. Главное ведь- гарант то будет как бы и на работе, и в то же время он будет как бы нигде...
На самом деле Виктор Федорыча, по всей видимости, успешно «сливают», что называется, «в никуда». В истории известны такие примеры. Способ весьма успешный, однако, не «долгоиграющий». То есть, как бы глава
государства есть, и вроде как даже типа работает, с другой - хрен его знает, где он, и чем вообще занимается. Как правило, такие ситуации были возможны в истории в тех случаях, когда были выгодны всем сторонам при их, так сказать» полном непротивлении». То есть, хотелось главе государства отдохнуть, «забить» на все, и тут появлялся кто-то, нежно придерживающий за локоток и приговаривающий, что «не стоит, мол, беспокоиться, страна подождет, а текущие вопросы мы решим - скажите только, куда на подпись документы привезти». Глава государства в этой
ситуации был всемерно счастлив - вот ведь есть рядом честные благородные люди, способные на свои плечи взвалить чуток ответственности за страну. И благодарно удалялся в какую-нибудь резиденцию - к свежему воздуху и постреливанию в куропаток. А тот, кто «взял чуток ответственности», радостно потирал руки, ибо знал, что в ближайшее время возьмет что-то еще, и далеко не чуток...
В свое время Горбачев рассказал, что если бы он не уехал в Форос накануне путча, а остался бы в Кремле, путча не было бы. В той ситуации Форос был для Горбачева как раз такой вот «альтернативной резиденцией».В то время, как в Москве ГКЧП-сты крутили по центральному «ящику» «Лебединое озеро», и с дрожащими руками говорили народу о том, что в стране пора навести порядок, глава этой самой страны сидел в своем «альтернативном офисе», и был слишком далек и от народа, и от порядка в стране... Возможно, что Горбачев был в курсе «операции» по наведению
так называемого «порядка», однако, сам в итоге оказался заложником своего положения... Борис Николаевич Ельцин около года, а то и больше, перед тем, как передать власть в руки Путина, не появлялся фактически в своей
администрации, то бишь, в Кремле. Пресс-секретарь Ельцина Ястржемский выучил наизусть фразу «президент работает с документами дома», и заученно повторял ее журналистам. Страной между тем уже руководили другие люди. И строили друг против друга козни. Владимир Владимирович уже тогда поссорился с Борисом Абрамовичем, однако оба сохраняли хорошую мину при теневой игре. Потом Ельцин нежданно предстал перед глазами «дарагих рассиян» в канун Нового года, пролил слезу и представил фактически нового главу государства - Владимира Путина, с этого момента уже бывшего «и.о.президента». Ельцин попрощался со страной и властью, от которой он был фактически отстранен последние годы.  Отстранен так называемой «Семьей», создавшей все возможности для его спокойной «работы с документами на дому»...
Как правило, вожди, генсеки, президенты и другие «гаранты» скрываются в «альтернативной» резиденции тогда, когда ощущают, что теряют контроль над ситуацией. Они, как говорится, тоже люди, и испытывают желание
«отсидеться» и переложить ответственность на окружение. И, как правило, окружение или же «семья» в данной ситуации с удовольствием принимают ответственность на себя. И потом уже не только ответственность, а и «решение вопросов». Чтобы потом от имени президента (вождя, генсека) «рулить», как выгодно им. При этом в «первом лице», ушедшем в добровольную резервацию, усиленно взращивается ощущение тревоги, опасности, покушений и т п.  В итоге, доводя объекта до частичной или полной неадекватности в вопросах управления ситуацией. Такое было даже с
Гитлером, окружение которого в последние годы наблюдало явную склонность фюрера к затворничеству в бункере и его прогрессирующее неадекватное восприятие действительности... Особенно после покушений.
История имеет свойство повторяться. Способов перехватить власть, устроить переворот или скрывать от общественности Лидера или Вождя, умело показывая его в нужное время и вкладывая в его уста нужные фразы, не так уж и много. Последние годы вокруг Виктора Януковича усиленно муссируется тема тех же покушений - кто-то явно в свое время возжелал, чтобы глава государства окружил себя немыслимым количеством охранников, внедрив в персональную охрану президента гражданина другого государства. Таких «советников» возле нынешнего гаранта Конституции  хватает, и Виктор Федорович явно с удовольствием их слушает, переполняясь ощущением собственной значимости. И, по всей видимости, стремительно теряет контроль над ситуацией. Правда, возможен еще вариант - глава государства сам является «гением политической интриги»,и играет в свою, одному ему ведомую игру, собираясь в конце перехитрить всех... Теоретически сие возможно, а вот практически...
Жизнь удалась
Практически на данный момент времени Виктор Федорович создал своим уходом «в бункер» для своих многочисленных «соратников» кучу новых проблем. Вопрос доступа «к телу» и раньше был проблематичным для многих пытавшихся достучаться к гаранту и получить свои искомые «решения вопросов». Причем  Янукович вопросы, как говорят, действительно «решал».Правда, чисто «енакиевски-межигорским» образом : как правило, в
коридоре в Администрации президента скапливалось определенное количество «ходоков», одни из которых проходили «кастинг» у Левочкина, а другие на Левочкина как-то не особо реагировали, ибо «сто лет с Федорычем на
короткой ноге были». Левочкин злился, однако терпел, а Федорыч запускал каждого, и обещал «решить вопрос», зачастую за один день противореча сам себе и раздавая обещания, которые не выполнялись. Со временем это
ему поднадоело, и Левочкин получил карт-бланш на всеобщий «фэйс -контроль». Левочкина это обрадовало, а вот олигархов злило. Ибо вопросы не решались, а с новым гарантом получалось «решать» даже сложнее, чем с Ющенко. Потому как странно стал себя вести, и вообще стал какой-то неуловимый...
После последних кадровых решений  президента у кое-кого к нему появилось много вопросов. В частности, у тех, чье влияние на процессы «покращення життя вже сьогодні» несоизмеримо уменьшилось. На сегодняшний день к Януковичу имеют вопросы и Иванющенко,  и Фирташ, и Ахметов, и Колесников, ибо не очень довольны усилением позиций Хорошковского, «непонятками» с Клюевым, которого по-своему давно не любят, при этом понимая, что уход Клюева в СНБО - скорее инициатива Клюева, нежели немилость к нему Януковича. Олигархи понимают, что Хорошковский должен будет сотворить так называемое «экономическое чудо», и идет на роль «молодого реформатора», осознавая при этом, что «совершать чудо» вчерашний глава СБУ будет за счет их накопленных трудовым олигархическим потом денежек. То есть, потихоньку «отщипывать» от прикормленных на народном добре олигархических тел, и подкидывать народу в качестве пенсионных и иных подачек.  Ибо скоро выборы, а денег, как говорит Николай Янович Азаров, в стране нету...
А теперь Виктор Федорович будет иметь прекрасную возможность быть одновременно и везде, и нигде. Чувствуется рука то ли Левочкина, то ли российского «гения политтехнологий» Шувалова, то ли сына Александра, то ли еще кого-то, имеющего Опыт. Хорошковский, конечно, в своем СБУ тоже поди набрался всяких хитрых штучек, а может, и сам вечный кардинал Медведчук нашептал... Виктор Федорович тоже, кстати, мужик с опытом, мог бы и сам догадаться. Проснулся, может, ранним межигорским утром, глянул в окошко, вспомнил кислые олигархические морды, вечно просящие чего-то, и воскликнул в сердцах по - азаровски что -то насчет
«дапашливы», и махнул рукой. Не поехал на работу, поворочался с мыслью,что надо бы прямо дома офис сделать, и повернулся на другой бок сны про автобазу досматривать... Скорее всего, кому-то очень надо, чтобы Янукович именно так и думал. И чтобы считал себя самым умным в этой стране, оглядывающим по утрам свои угодья и понимающим, как же здорово «упала масть». Людям, в молодости лишенным всего и прошедшим сложные и так сказать, неоднозначные жизненные университеты, очень хочется так думать - особенно если у них есть, как им кажется, Все... Еще накануне президентских выборов многие «регионалы» в кулуарах делились скептически, что Федорычу в этой жизни ничего не надо, кроме Межигорья и ощущения, что жизнь уже удалась...
Сегодня Янукович, по-сути самоустраняется от контроля над ситуацией, как в стране, так и в ближайшем окружении. Он сделал за последнее время много ошибок, однако хочет от них скрыться в своем бункере. Его явно «ведут» к ситуации, которая может случиться уже в недалеком будущем.  Глава государства, не выезжающий на работу в свою же администрацию и добровольно (или принудительно) заточивший себя в загородной резиденции,теряет естественный контроль над процессами, в этой самой администрации происходящие.
Официальный офис администрации Януковича, конечно же, будет работать. И там будут решаться вопросы. Скорее всего, главой администрации президента. Который будет их решать в угоду тем, с кем работает. И конечно же, с самим президентом вопросы тоже будут обсуждаться. В его альтернативной резиденции. И только через главу администрации Януковича.Теперь простому олигарху попасть к гаранту Конституции будет несоизмеримо сложнее. Еще сложнее будет «решать вопросы». Если не решить их предварительно с господином Левочкиным, который, в общем-то, не очень любит местами олигархов. Может полюбить, но избирательно. Не всех...
Очень тонкая игра ведется сегодня вокруг Виктора Януковича. И его Семьи. Хотя им кажется, что игру ведут они. Они могут однажды сильно удивиться, проснувшись в Межигорье и, включив телевизор, услышать новости из администрации президента в стране о введении какого-нибудь чрезвычайного положения. Такое иногда бывает...
И кому-то очень надо, чтобы доступ «к телу» главного «горца» страны был максимально контролируемым, а сам «горец» ни в чем не нуждался в своем Межигорье. Потом может прийти момент, что от его имени можно будет и
заявления делать,  да так, что гаранта и показывать не надо. Лишь бы бумаги подписывал. А вопросы с олигархами есть кому решать. Потому что сними давно уже пора что-то решать...

Автор: Сергей Кузин, для "Хвилі" 

29 лютого, 2012    Богдан Буткевич; Київ – Донецьк – Луганськ   Мешканці регіону все більше внутрішньо готові до протестів, хоча визначеності та усвідомленої альтернативи ще немає Більшість луганчан чи донеччан, із якими вдалося поспілкуватися під час подорожі до цього неповторного регіону, не ображаються на, здавалося б, в’їдливу речівку «Спасибо жителям Донбасса за президента…». За два роки свого правління влада встигла дошкулити навіть своєму ядерному електорату, який і сам починає розуміти, що комусь таки треба подякувати за втрачені ілюзії. Склалося враження, що Вікторові Януковичу і Ко вже не пробачать «покращення життя вже сьогодні» тільки тому, що вони тут «свої». Поки що рівень незадоволення на Донеччині не перейшов критичної межі відвертого бунту, але стійка тенденція до цього є очевидною.

ЧУЖІ СЕРЕД СВОЇХ   «Я завжди голосував за Януковича, але він виявився... (далі лунає ненормативна лексика. – Авт.)», – емоційно реагує Андрій Альошкін, екс-шахтар з Антрацита, а тепер різноробочий із Луганська, на запитання про ставлення простих людей на Донбасі до влади, яку вони обрали.

За останні півроку соціально-політичні настрої тут різко змінилися. Якщо 2010-го спостерігався певний оптимізм реваншистського характеру, мовляв, «перемогли нарешті свої», у першій половині 2011-го – збайдужіння до політики як такої, то тепер градус негативу щодо, здавалося б, «своєї» влади починає зашкалювати. Нинішній президент з однопартійцями ризикує опинитися чужим навіть серед своїх. У розмовах не на диктофон люди з керівництва регіону визнають, що у владі зараз велике занепокоєння щодо Сходу – ПР його втрачає.

«Запитую в п’ятикурсниці, що приходить на іспит: «За кого голосуватимеш?» – розповідає Сергій Н., професор Східноукраїнського університету імені В. Даля (на Донбасі більшість усе ж традиційно побоюється відкрито називати речі своїми іменами. – Авт.). – Відповідає:«За комуністів». Перепитую: «Чому?» А вона: «Та дідусь сказав, що так треба». Оце, на жаль, у нас дуже поширено. Старі голосують за звичкою, молоді або взагалі не йдуть на дільниці, або ставляться до цього з цілковитою байдужістю. Але все ж не всі. Дедалі більше громадян починають думати головою. Наприклад, я підтримуватиму демократів, хай там які б вони були, але все ж кращі за так званих наших. Головна проблема для багатьох – брак альтернативи. Хтось, звичайно, за комуністів побіжить віддати голос, але розумні люди розгублені».

Утім, наразі усталена, здавалося б, навічно ідеологема «це сучий син, але це наш сучий син» дала тріщину, навіть враховуючи, що «Донбасс убеждений не меняет». За останні два роки різко знизився рівень життя пересічного мешканця регіону – надто великий розрив між очікуваннями та реальністю, особливо на тлі того, що в когось таки Межигір’я розростаються. «Я цього Януковича ненавиджу, – аж плюється слиною грузин-таксист похилого віку з Донецька. – У 2010 році всіх своїх пасажирів пропагував, щоб за нього голосували. Тепер цим людям буде соромно в обличчя дивитися. Як може бути, щоб тут ціни були вищі, ніж у Києві. Таке враження, що все робиться нашим коштом. Вони нас зовсім за дебілів вважають чи що?» При цьому в головах донбасівців одночасно уживаються два абсолютно різні сприйняття влади нинішньої й влади як такої. З одного боку, ці люди вкрай вороже налаштовані до будь-кого чи того, що її символізує. «Упирі» – характеристика, яку дуже часто можна почути від місцевих мешканців. З іншого – в їхній свідомості поряд із цією вродженою анархічністю степового походження вживається абсолютний конформізм, що іноді набуває вигляду байдужості. Більшість із них зараз на проміжній стадії між байдужістю (людям просто все одно, хто у владі, бо вони її не сприймають) та відкритою ненавистю.

Читайте також:Повсталий Донбас

БУДЕ ЯК БУДЕ   Хоча багато українців ще прекрасно пам’ятають гупання шахтарських касок об київську бруківку на початку 1990-х, виявляється, що реальна кількість пасіонаріїв поміж жителів Донбасу мізерна. Як і людей, що розуміють та готові обстоювати тут свої інтереси. Більшість вважає, що боротися за права, особливо на шахтах чи заводах, – це знищувати свій прибуток. Понад те, не задумуються над таким питанням, просто виживаючи в наявних реаліях і сприймаючи їх як даність. «Коли ти працюєш і мовчиш, то тебе ставлять на нормальну ділянку в забої, – пояснює колишній шахтар, поет Олександр Сигида із села Атаманівка під Луганськом. – Отримуєш навіть тисячу доларів. А як починаєш патякати зайве, то ніхто тебе не виганяє, навіщо. Просто прикріплюють до поганої ділянки, і твоя зарплата, що залежить від видобутку, одразу різко зменшується. От і ризикуй щодня життям за півтори тисячі гривень на місяць і будь волелюбним або мовчи в ганчірку й заробляй нормальні гроші. Кожен вирішує для себе сам. Але люди якось звикли ризикувати життям – це вже ніби само собою зрозуміло». Справді, донбасівці, на диво, фаталістичні. «Хай буде, як буде» – такий слоган найкраще відображає їхнє мислення.

Що дуже дивує, то це те, як шахтарі терплять такі нелюдські умови праці з величезною, як свідчить статистика, кількістю смертей, ризиком (не всі вони отримують по тисячі доларів на місяць). Однак ті, з ким поспілкувався автор цих рядків, одностайні: винні в аваріях не тільки керівники підприємств. «Чоловіче, та повір, таких аварій, як на «Суходольській» (2011 року загинуло 28 осіб. – Авт.), у нас і за совка було дуже багато, – стверджує Олександр Сигида. – Зараз навіть трохи менше стало, просто тоді про це мовчали, хоча вони були не менш страшними. Зверни увагу, коли трапляються найбільші – у серпні. А чому? Тому що до Дня шахтаря знову-таки з радянських часів треба було видати на-гора рекордну кількість вугілля. І ще тоді люди навчилися затикати ганчіркою датчики метану, щоб вони не заважали працювати, адже аварійна система вмикається, тільки-но концентрація газу в повітрі хоч трохи починає перевищувати норму. Тому найчастіше в аваріях винні самі люди таїхнє халатне ставлення до власної безпеки».  Читайте також: Донбаська широта

«90% шахтарів, хоч як різко це прозвучить, – мовчазні раби, – ділиться своєю думкою лідер громадського «Трудового руху «Солідарність» Костянтин Ільченко зі Свердловська Луганської області. – Ось, наприклад, мій колега по профспілковому руху Геннадій Зімін, який через свою боротьбу з місцевою вугільною та наркомафією став інвалідом і втратив усе майно. Але ж він такий чи не один на все місто. Цей натовп ніколи нічого не зрозуміє. Ти їм пояснюєш, що треба обстоювати права, бо це ваші ж гроші,а вони мовчать. Тільки-но бригадир йде з ділянки, починають поплескувати тебе по плечу й казати: «Молодці, ви все добре робите, захищаєте нас». Але коли той повертається – все, ніби з тобою й незнайомі. Відтак що можуть змінити активісти, якщо, наприклад, у нашої профспілки «Спільна дія» по 10–15 людей у колективах ще й не з кожної шахти, а там працюють зазвичай щонайменше 200–300 осіб? Але коли вони прокинуться, мало не здасться нікому. А це незабаром станеться, бо дедалі важче виживати».

Донбаськими містечками відчутно котиться хвиля глухої ненависті,яка проривається назовні поки що за чаркою на кухні або під час традиційних розмов за «тормозком» перед спуском до шахти. А також виявляється у дедалі більшій кількості розбоїв та грабежів стосовно заможних донбасівців: депутатів, бізнесменів, держслужбовців. «Зараз міліція просто не показує реальних даних щодо скоєних злочинів, – стверджує Костянтин Ільченко. – І це дуже погана тактика. Адже більшість тутешнього населення поки що є інертним стадом. Але тільки-но воно зрозуміє, що можна, майже як у 1990-ті, піти до сусіда, в якого лежать котлети в холодильнику, дати йому виделкою в очі й забрати м’ясо собі, почнеться жах. Партія регіонів сама не розуміє, що робить і яких демонів випускає назовні. У ті ж таки 1990-ті в людей ще залишалися певні ілюзії, тому якось перенесли лихоліття та невиплати зарплати по півроку.Зараз немає ні страху, ні совісті – лише бажання хоч якось заробити в умовах цілковито розграбованого виробництва. Варто тільки комусь відкрито почати – і все це спалахне таким кримінальним полум’ям, що його вже нічим не загасити».

Кримінальний підтекст взагалі є дуже знаковим на Донеччині. Річ навіть не у фактично найбільшій тут кількості зон на людину в країні. «Уркаганство» так тісно в’їлося в кожну шпарину, що стало синонімом чогось на кшталт «бути чоловіком», «мужнім». Ще з радянських часів на Донбасі зеків намагаються відправляти до «своїх» зон, за місцем проживання, так би мовити. Насамперед з погляду економії, мовляв, коли родичі близько, то й годувати не треба. Між іншим, у сумнозвісному місті Суходольську дорога до зони має значно кращий вигляд, ніж центральна вулиця.

Читайте також: З плавильного казана імперії

ГРОШІ ПО-ДОНБАСЬКОМУ  У луганських маршрутках за проїзд платять (2,50 грн) не при вході, як у більшості українських міст, а, навпаки, при виході. У цьому проглядає щось рудиментарне радянське. Чи не з’являються тут такі правила з поправкою на місцеву ментальність: можливо, люди сприймають маршрутки як такий собі варіант таксі. Коли ж вчитуєшся у назви вулиць, які, здається, взагалі не змінювалися з часів розпаду СРСР, ця смілива теорія перестає здаватися просто інтелектуальною забавкою. Головна вулиця Совєтська задає відповідний ритм світосприйняття...За офіційною статистикою, мешканець Донбасу заробляє більше, ніж представник інших регіонів, окрім столиці. Зарплати в багатьох людей, які працюють на металургійному комбінаті чи шахті, справді порівняно високі. На державних об’єктах це в середньому 7–8 тис. грн. На «копанках» за місце теж тримаються зубами, адже за день роботи шахтар може отримати 300–500 грн, лебідчик – 150–200 грн. У приватному секторі в Донецьку тіньові зарплати майже київські: $500–1000 на місяць. Але в маленьких містечках – скрута.

«Так повелося ще з радянських часів, – розповідає Олександр Сигида. – Шахтарі свої гроші витрачали на «бухло», а будинки розвалені. Мінливий у нас народ». Типове явище для Донбасу – цілі квартали напівзанедбаних житлових будинків, «мертві» міста й села, де раніше жили працівники тепер закритих чи збанкрутілих шахт і заводів. Картина там апокаліптична.

Багато людей тут сподівалися, що коли прийде «своя» влада, то можна буде заробити. Натомість за останні два роки умови ведення бізнесу в регіоні неймовірно ускладнилися. Автохтони одностайні: «господарі життя» вирішують свої проблеми їхнім коштом, переспрямовуючи фінанси в будь-які інші кишені чи регіони, але не в їхні. «Мій знайомий зібрав гроші й вирішив відкрити приватну шахту, – розповідає будівельник Сашко з Луганської області. – Спочатку всец хотів по-чесному – зробив. Але, прийшовши першого разу платити податки, одразу зрозумів свою помилку. Він розрахував суму, вписав у декларацію, а йому інспектор каже: «Ні, так не піде». І малює втричі більшу, мовляв, або плати «на лапу», або, якщо по-чесному, то втричі більше, як я сказав. Звичайно, він дав хабара, а вже наступного дня закрив підприємство. Певна річ, формально –шахта перетворилася на нелегальну «копанку», та працює й досі. Він собі платить, кому треба, в податковій і райадміністрації, і все ніби гаразд, поки що ніхто його не чіпає, але з кожним місяцем тягнуть усе більше. Думає про закриття»...

З Донецького залізничного вокзалу до центру міста можна потрапити трамваєм або маршруткою. Якщо останньою, то проїздиш повз вилизаний, красивий, сучасний бізнес-центр «Ахметов-сіті», як його називають місцеві. Якщо ж сісти на трамвай, то за 20 хвилин очікує подорож крізь нетрі, з якими можна порівняти хіба бразильські фавели абощо. Ось такий нині увесь Донбас: Межигір’я і бідність. Раніше місцеві мешканці з такими контрастами мирилися. Нині ж це їх не просто дратує – обурює. 

Читайте також: Луганськ завжди знаходився під пресом донецьких

Давеча Виктор Фёдорович ловко супостатам ответ дал. В юбилейный день все вражеские происки сокрушил. Ещё первый срок до экватора не отмотал по тундре киевской, но, чувствуя реформаторский задор и пустующие сундуки в закромах бездонных, размышляет про второй, благо никто не запрещает. Зная способности последнего понятно, что процесс думанья будет затяжным. Один срок, второй… злые языки говорят, что стоит перескочить два первых и сразу заходить на третий, чтобы не мелочиться. Дело-то знакомое по молодости. Сам Фёдорович вещал, что на срок надо «хорошо поработать». Кажись, уже наработал.

Пакостные злопыхатели на Виктора Фёдоровича хулу возводили, будто бы возьмёт и продаст Украину зловредным москалям. А гарант брякнул, как отрезал, – Не буду с русским медведем спать, и всё тут! Где это он таких сравнений нафталиновых нахватался? Видать, сидел под енакиевским терриконом бутуз Витя, жевал за обе щеки бабушкину макуху да свежий прошлогодний Крокодил, в реке старушкой выловленный и высушенный листал. Там русский медведь предательского старика Сэма по рукам лупил… эх, если бы Витёк журнальчик читал, а не только картинки рассматривал. Потому решил младень неразумный, что косолапый пенсионера к сожительству склоняет.

С той поры нёс Витёк психическую травму по жизни, пока в одночасье Вова Путин, с Миллером и Медведевым на подхвате не воскресил детские страхи…. Заодно Фёдорович восточным братушкамправильную цену на газ прикинул. Ну каков профессионал народился, прищурился, напрягся всем тазом и выдал ценовой коридор. Легко так, как сходил по-большому. Проклятые москали золотую грамоту с европейской ценой утаили, ну так Янукович «разными другими путями узнаёт». Где-то 240-250 долларов. Как, откуда, каким алгоритмом…. Где, в конце концов, то место, откуда высасывалась цена – загадка.

С оппозицией перетереть по-свойски? Нет вопросов – Виктор Фёдорович человек открытый, а главное простой. Ему не стыдно смотреть в глаза, никому. Хочешь, народу посмотрит, нет, то оппозиции, какие проблемы. За что люблю гаранта, так это за незатейливость. Понятно, что не стыдно – что было ему когда-то стыдно? Ничто не собьёт президента-реформатора с верного пути к светлому будущему, которого никто не видел. Делов-то: натянул реформу-невидимку на мощну голову, шасть закоулками в Межигорье – и нет меня. Сами разбирайтесь. Оппозиция письма какие-то шлёт? Так он хоть сейчас готов – давно желание появилось присесть рядом с дыбой и почувствовать настроения в парламенте.

Гордость за президента схватила костлявой рукой, когда наблюдал, как он ловко и без подготовки на вопросы писак-журналюг отвечает. И не надо солнышку нашему Анькины пасквили по буквам выдавливать, он сам может на место кого угодно поставить. Очкарик ему, с подколкой так: «Что вы за покращання два года стране на-гора выдали?», а гарант как кремнень! Не дал в морду наглую, даже не почавкал губами и желваки на щеках не покатал. Смотрит вприщур, язычок высунул эротически, и тонкопереводит разговор на спорт. Мол, не хочешь со мной по пенькам в многоборье сразиться? Срезал на лету! Но в Межигорье, лукавец такой, не пригласил.

К хоромам хозяйским допуск только Киселеву с Коротичем заказан, у них организма свойство дивное имеет – залазить в разные места, мягонько, со смазкой. Коротич, молодца такой, не удержался, ласково лизнул лучезарного в душу мятущуюся (что значит опыт!): «…не понятно, почему разворачивается такая истерика вокруг дела Тимошенко, когда никто ничего не говорил о приговорах бывшему Президент Франции Жаку Шираку…». Сколько вообще тем интересных бывает: проказы шлеперов, география Украины, макроэкономика, прости Господи.… В общем – есть о чём поговорить, а тут такая неприятность.

Пока весь прогрессивный мир рыдает над горькой судьбиной Жака Ширака, отсиживающего в приватном поместье два условных года за растрату, проходимцы-националисты провокации устраивают. Руководит этой шайкой лично демонесса Тимошенко, отсылающая порчу из Качановки прямиком на Банковую. Хорошо, что гарант туда нечасто заходит. Без сна и развлечений отстраивает страну, прямиков под окнамиклубного домика за 10 лимонов долларов.

Виктору Федоровичу, вслед за Коротичем, тоже непонятно очень многое. Страна какая-то, бумажки со словами непонятными, все что-то хотят. Вот раньше было проще: поехал в Киев, поныл, прогнулся там-сям, и растаскивай честно выпрошенное. А тут у тебя денег из бюджета просят, и нагло так – жрать хотят, понимаешь. Вроде надо дать, а рука не поднимается домашнее добро на расхищение выкидывать. Опять же головная боль с разными политзаключенными совершенно портит жизнь.

Так ему Тимошенко приелась, что решил к пёсьей маме весь Днепропетровск, породивший такую проблему, выселить. Причём в таком направлении, чтобы мало не показалось. Ориентироваться на далёкие страны Витя не решился, боязно как-то. Благо под рукой Приднестровье оказалось. Фёдоровичу что Днепр, что Днестр. Вот пускай валят себе, а городишко своими пацанами заселим. Правда, кто тогда будет за харчи вкалывать?

С другой стороны: чего это тунеядцам пайку давать. Хитрый старик Янович давно предложил биомассу перевести на самообеспечение, причём вилы и лопаты занести в список подакцизных товаров. Если лидер кушает поменьше, а бегает побольше, то холопам сам Бог велел пахать круглосуточно, а еду отдавать полицаям, для последующей подкормки руководства, чтобы мозг нации окончательно не сжался от периодического постукивания по пенькам в случае досадных промахов. Короче, Хорошковский на новой должности разберётся, кто и сколько оброку в казну отволочь обязан.

Главное, семью не обделить – но тут всё в порядке. Стоматолог-банкир Янукович-средний как рванул по жизни! Что значит крепкая наследственность. Так бы копошился в Донецке, издеваясь над наивными шахтерами, на свою беду попавшими в приватную зубодерню, но тут папашка на новый стул пересел, и неожиданно повалила масть. Тендеры, шмендеры… короче за 2011 год прибыль выросла в 20 раз. Всё по-честному, никакого вонючего газа, как при папередниках, хотя запашок есть. Сам Фёдоровичпрочувствовал какое-то амбре коррупционное. Принюхался, оценил консистенцию и сделал вывод: не семейное, родное не так смердит.

Ради дела святого, во благо многострадальной Родины, как не сбрехать. Фёдорович и тут отличился. Знает хитрец такие слова, что гривну одним махом обвалить могут. Крепился два года – молчал, как шахтер под бандеровскими пытками. Вот она истинная причина, почему Янукович нес похабщину и бред в эфир. Это он ради нас страдал, скрывая страшный секрет. Своим мощным торсом от апокалипсиса прикрыл. А вы, – олух, невежа… Герой!

А если чего не получилось, так не обессудьте. Конечно, если спросонья, то «очень хочет выполнить все, что обещал», но бурлит, братцы, кризис за забором Межигорским… или это несварение, надо бы с поваром разобраться. В общем – где-то клокочет, трубы гудят, поэтому если кому что обещал, то не обижайтесь, идите куда подальше. Тем более суд милостиво позволил на законных основаниях лопухов ушастых разводить покращаннями и реформами.

Отлично нашим чиновникам удается лицом жопу изображать, и на папередников ссылаться. Виктору Федоровичу удалось объединить эти таланты воедино. Что нас ждало в 2007 году, это же надо, какое откровение! Прикиньте, уже тогда покращання было заточено и спрятано за спиной, но не сложилось…. Так бы Межигорье уже половину киевской области занимало, а может и на соседние перекинулось. Опять же тема голого зада, в свете стремительно расползающихся реформ, приобретает актуальность.

Резюме будет кратким: за два года Янукович улучшил жизнь своей семье и ещё тысяче-другой захребетников. Что он сказал трём придворным герольдам? Да ровным счетом ничего. Вот и жуйте граждане это ничто – как, вкусно?

Юра Химик

voronz

Новий міністр фінансів Юрій Колобов прийшов на посаду у часи, коли Україна стоїть перед серйозною проблемою виконання внутрішніх і зовнішніх боргових зобов'язань.

Міністерство фінансів працюватиме в умовах наростання другої хвилі фінансової кризи у Європі, а також необхідності втримати соціальні стандарти перед парламентськими виборами у жовтні 2012 року.

Експерти також кажуть про те, що після призначення Юрія Колобова уся фінансова і фіскальна сфери країни тепер повністю контролюватимуться людьми президента Віктора Януковича.

Втрата для Нацбанку

Міністр фінансів Юрій Колобов, голова Національного банку Сергій Арбузов, голова Державної податкової служби Олександр Копиленко – люди, яких пов'язують із родиною президента, точніше, старшим сином Віктора Януковича Олександром.

Юрія Колобова на посаду заступника голови Нацбанку, яку він обіймав близько року до приходу у мінфін, запросив Сергій Арбузов одразу ж після свого призначення. До того Юрій Колобов працював в Ощадбанку, Укрексімбанку (де певний час головою наглядової ради працював Сергій Арбузов), БТА Банку.

"Це призначення продовжує логіку перестановок, коли спочатку у силовому блоці, а тепер у і фінансовому, посади одержують люди, дуже наближені до президента і членів його родини. Це показує, що Віктор Янукович і його оточення ведуть свою гру у владній команді, а представники інших груп поступово відтісняються", - сказав ВВС Україна директор Школи політичної аналітики Києво-Могилянської академії Ростислав Павленко.

Сергій Арбузов заявив журналістам 29 лютого, що його колишній заступник буде надбанням для міністерства фінансів.

"Це втрата для Нацбанку, але надбання для міністерства фінансів. Я вважаю, що будемо співпрацювати максимально плідно", - сказав Сергій Арбузов.

Співпрацю Сергія Арбузова та Юрія Колобова у центральному банку могли оцінити і банкіри, і пересічні громадяни - саме із новопризначеним міністром фінансів пов’язують запровадження у минулому році нових правил обміну валюти.

Борги і пошук грошей

"Завдання номер один на поточний рік для міністерства фінансів – це виконання у повному обсязі внутрішніх і зовнішніх фінансових зобов’язань України, виплати боргів, накопичених раніше. Цього року сума боргів сягне 95 мільярдів гривень", - сказав в інтерв'ю ВВС Україна економіст Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Молдован.

"Мінфін також постане перед проблемою збалансування державного бюджету, доведення реального дефіциту хоча б до трьох відсотків – позначки, що вважається безпечною для економіки країни. В умовах наростання другої хвилі кризи, яка, фактично, у Європі вже почалася, це буде вкрай складним завданням", - додає економіст Олексій Молдован.

Експерти та банкіри також кажуть, що оскільки продаж облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП) навряд чи буде можливий на зовнішніх ринках, міністерство фінансів намагатиметься залучити до купівлі українські фінансові установи.

Економісти нагадують, що така практика існувала у середині 90-х років, коли, фактично, банки змушували вкладати кошти в ОВДП і таким чином поповнювати бюджет.

Вибори

Оцінюючи політичний бік призначення Юрія Колобова, експерти кажуть про те, що не останню роль у цьому відіграли парламентські вибори, що наближаються.

Ще коли кадрові зміни в економічному блоку уряду тільки почалися, політологи вказували, що усі призначення будуть зумовлені надзавданням для влади - зняти соціальну напругу і забезпечити стабільність перед виборами.

З одного боку, сплачувати зовнішні борги, з іншого – втримати, а ще краще підвищити соціальні виплати виборцям це завдання, з яким впоратися буде непросто.

"Завдання таке буде поставлене, але це буде завдання дива без ресурсу. Навряд чи економіка України готова згенерувати стільки грошей і настільки швидко, щоб повторити феномен Черновецького з масовим підкупом виборців", - сказав ВВС Україна політолог Ростислав Павленко.

Економіст Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Молдован каже, що оскільки усі можливі ресурси поповнення бюджету вичерпані, мінфін може стати лише "пасивним гравцем" у цій ситуації.

"Чи може міністерство фінансів власними ресурсами забезпечити надпланове зростання соціальних виплат? Звісно, це питання є актуальним, зважаючи на специфіку ситуації і майбутні вибори. Проте тут міністерство буде пасивним гравцем, бо все залежатиме від економічного розвитку. Якщо буде пожвавлення економіки, тоді мінфін зможе переглянути видатки бюджету. Але якщо економічна ситуація розвиватиметься за песимістичним сценарієм, то який би професіонал не стояв на чолі мінфіну, він не зможе забезпечити виконання цього завдання", - сказав ВВС Україна Олексій Молдован.

Проте експерти не виключають ще одного "ресурсу" - емісії грошей.

Традиційно міністерство фінансів і центральний банк не могли знайти спільної мови тоді, коли уряд порушував питання про доцільність ввімкнути друкарський верстат. Тепер все може виглядати по-іншому.

Підстави так думати дав і керівник групи радників Нацбанку Валерій Литвицький, який 29 лютого сказав, що центральний банк і міністерство фінансів зможуть знайти спільну мову.

"На мою думку, призначення Юрія Колобова покращить співробітництво між Нацбанком та мінфіном, і ми краще, ніж будь-коли зможемо знайти спільну мову", - сказав журналістам Валерій Литвицький.

Ця тема обговорюється на форумі "У чому сенс нових кадрових призначень?"

bbc

 Міліціянти - зі зброєю в руках - стали на захист вирубачів дерев у лісі на околоці Києва. Містян обурило, що заради розбудови там кав'ярні знищили сосни та берези - тож протестувальники розтрощили паркан навколо будівництва