Автор: frankensstein

В том, что перед грядущими выборами народ опять потянут за язык, я убедился во время недавнего телеэфира с депутатом от ПР Еленой Бондаренко на телеканале «Донбасс», где мне довелось присутствовать в числе других журналистов.

Когда регионалка между делом вдруг заговорила о «вытеснении русскоязычного населения из Украины», я понял, что внятной экономической программы у бело-голубых по-прежнему не предвидится, и вместо нее нас снова ждет полюбившаяся всем клоунада. Когда украинскую прессу обошла фотография Вадима Колесниченко, в рваной рубашке торчащего на трибуне Верховной Рады, я с удивлением узнал, что этот человек рисковал здоровьем из-за меня. Подставлял голову под тумаки, портил дорогостоящую одежду, оплаченную из скромных депутатских грошей – и все это защищая мои интересы. Во всяком случае, так он говорил. Это ведь я тот самый от рождения русскоязычный житель Донбасса с русскими корнями, права которого нарушаются фашистами. Это я тот самый потомок ветерана советской армии, раненного на фронтах Второй мировой, которого, по мнению Елены Бондаренко, вытесняют из Украины проводники ползучей украинизации. Это у меня «деды воевали», причем сразу два, как полагается. Значит, это ради меня готовы крошить друг другу фарфоровые челюсти народные избранники. Так вот, спеша воспрепятствовать дальнейшему кровопролитию, материальным убыткам и возможным жертвам в депутатских рядах, я хочу обратиться к защитникам русского языка и попросить их об одной маленькой услуге. Господа, товарищи, прошу вас, не надо меня защищать. Я, русскоязычный до мозга костей житель Восточной Украины, освобождаю вас от этой почетной миссии, остановитесь. Вас неправильно информировали, ввели в заблуждение. Честное слово, никто не мешает мне говорить на русском языке. Я не шпион и не перебежчик из Галичины. Я больший дончанин, чем мне этого хотелось бы. В Донбассе родились мои дедушки и бабушки, в моей семье никто никогда не разговаривал по-украински, но я на известном месте вертел все ваши языковые инициативы, потому что вы мошенники и лгуны. Я не нуждаюсь в вашей защите, потому что самое большое зло в Украине, от которого я хотел бы защититься – это вы сами. Борьбу с украинизацией в Донецке, где украинскую вывеску не сыщешь днем с огнем, а украинская речь звучит на улицах реже арабской, могут вести либо законченные кретины, либо безнадежные параноики. И от тех, и от других, по моему глубокому убеждению, необходимо держаться подальше. И уж тем более, ни тем, ни другим я бы не доверил защищать меня в парламенте, поэтому я прошу вас больше не отстаивать мои языковые права. Клянусь, меня никто не притесняет и не выживает из Украины. Я без проблем понимаю украинский язык, и в то же время имею свободный доступ к русской литературе, музыке и видеопродукции. Правда, есть одна проблема – мне бывает стыдно за мою страну, но к языкам это отношения не имеет. Мне бывает стыдно, когда я читаю в иностранных СМИ статьи о коррупции и тупости украинских чиновников. Бывает стыдно, когда вижу по телевизору отмотавшего два срока президента. Бывает стыдно, когда вижу в газетах фотографию глуповатой физиономии Вадима Колесниченко. Мне очень мешает позорное качество услуг в госучреждениях, инфляция и убожество инфраструктуры украинских городов. Меня изрядно напрягает совок в названиях улиц, потому что это давно немодно, и я не хочу ежедневно видеть этот хлам по той же причине, по которой вы не носите советских твидовых пиджаков. Если вы так уж сильно беспокоитесь о моем комфорте, сделайте с этим что-нибудь, но оставьте в покое языковые вопросы. Поверьте, меня, русскоязычного гражданина Украины, совсем не беспокоит существование в Украине украинского языка. Меня, русскоязычного гражданина Украины, сильно беспокоит провокационная деятельность Партии регионов.

 Я прошу вас – идите к черту с вашими рваными рубашками. Мы тут, в Донбассе, замычим хоть по-коровьи, только бы вы убрались из парламента и никогда больше о себе не напоминали

адекватна росомовна людина.

Автор: Пекельний Бульба

Торік на мене вийшли люди, котрі в українському сегменті Вікіпедії робили статтю «Українофобія». Вони попросили зробити їм ілюстрацію до статті - моє, так би мовити, бачення цього явища. Вийшло в мене от що: Люди сказали «дякуємо дуже» - і повісили картинку у Вікіпедії , як одну з ілюстрацій до статті «Українофобія». І що ви думаєте. Тиждень тому мені приходить лист від одного з авторів статті , з якого я двізнався, що малюнок мій (як, зрештою, і вся стаття, про що трохи нижче), виявляється, комусь дуже муляє. Малюнок видалили зі статті на підставі того, що я нібито «не давав згоди на його розміщення». Вони, мовляв, тієї згоди не бачили - то, значить, я її і не давав. Це при тому, що в описі файлу було вказано, що я «передав малюнок в суспільне надбання через користувача вікіпедії Exlibris для використання на сторінках вікіпедії та будь-яких іншіх інтернет-ресурсах для ілюстрації явища українофобії (антиукраїнизму, україножерства, україноненавистництва тощо)». Але адміністрація Вікіпедії заявила, що ліцензія «Public Domain», яка стояла під малюнком, їм не підходить, вони не «бачили», що це я особисто передав того малюнка, а користувачам, які його розмістили, вони не довіряють. От його і видалили. Тут слід зауважити, що статтю цю до Вікіпедії автори «пропхнули» з величезними труднощами. Бо наразі адміністрація Вікіпедії активно «відробляє» підтримку ізраїльських та російських фондів, зачищаючи ресурс від незручного для Ізраілю та Москви наповнення. До речі, стаття, до якої малювався малюнок, є найбільшою статтею по українофобії, до її створення долучилися журналісти УНІАН, які брали інтерв’ю у відомих українців. І от ця стаття, виявляється, дуже комусь незручна. Так от. Автором цього малюнку,

що зображує татуйовану російським гербом та написом «СССР» руку, що намагається здерти кігтями малий державний герб України, є я – Віталій Січкарчук, також відомий, як pekelnyi_bulba. І я, автор, добровільно передаю цю роботу (малюнок) у суспільне надбання (Public Domain) та віддаю усі права на використання цієї роботи в будь-яких цілях без будь-яких умов, в тому числі в інтернет енциклопедії «Вікіпедія».  А ще додам. Комусь завадив один малюнок. Ну що ж - ви, шановні, їх отримаєте в такій кількості, що ви змучитеся їх вилучати. Я докладу максимум зусиль, щоби вся та наволоч, що криється за терміном «українофобія», показилася і повиздихала від власної отруйної слини, яка вкриває їхні свинячі рила кожного разу, як вони бачать чи чують щось українське. Читати все>>>

Якщо цей малюнок так муляє ворогам України, як  часник нечистій силі, то  є сенс розповсюджувати його просторами інтернету(?)

За часи незалежності будь-який український уряд ніколи не приділяв належної уваги розвитку української мови. Але не дивлячись на це, як то кажуть, собака (Колісніченко) гавкає, а караван іде. У порівнянні з 1995 роком кількість населення яка виступає за двомовність зменшується : з приблизно 56%  у 1995р до 48% на теперішній час.
В Україні набуло поширення таке явище як ДИСГЛОСІЯ - коли в межах одного суспільства вільно функціонують дві мови, але у своєму застосуванні вони не рівноправні, як при двомовності, а виконують різні функції і люди користуються ними в різних ситуаціях.

Приклад 1 : проєвропейськи налаштовані політики розмовляють українською, а прихильники "русскаго міра" виключно російською.

Приклад 2 :Нешанобливе звертання до дівчини-жінки : "куріца", "овца", "кобила" - є виключно російськими словами. Ніхто ж не каже "курка" чи "вівця".

Приклад 3 :Те ж саме розмовне "Льоша", "Льоха" від повного імені "Олексій". Теж русизм, бо ж слово "льоха" в українській мові має значення "самка свині".

В результаті українська мова є мовою державотворчої та духовної еліти нації, в той час як російська з її вульгаризмами та матюками є мовою пролетаріату, широких мас, соціального дна, дрібної торгівлі та прикладного технічного забезпечення, бо в високотехнологічних галузях таких як програмування чи компютерні технології вона не вартує нічого, бо цю нішу займає англійська.
Важливим психологічним аспектом є те, що спілкуючись українською, ви автоматично дотримуєтесь високого стилю, коректності і шанобливості.
Необхідність єдиної державної УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ на даний момент це не предмет особистих уподобань, національних сентиментів, економічної рентабельності чи якась забаганка "українських націоналістів - радикалів". Це справа нашого добробуту, здоровя, безпеки і життя. Бо якщо нас втягнуть в "русскій мір" то нас чекає чергове прозябання на задвірках людства, ми не те що не житимемо краще, а навіть НЕ УЯВЛЯТИМЕМО як можуть жити інші.
Демонстративні російськомовні виступи народних обранців з трибуни Верховної Ради, "законопроекти"  про двомовність є прямим проявом інформаційної війни, яку веде Москва проти нас.
Потрібно називати речі своїми іменами : у будь-якій країні світу це кваліфікувалось би за статтями кримінального кодексу як "державна зрада".
Тому ми зараз з вами, шановні українці на війні, на неоголошеній війні, в якій мусимо перемогти!
Вперед до перемоги!

30.05.2012р                                       Рівне

Скільки офіційних державних мов повинно бути в Україні ?

Кандидат філологічних наук Юрій Шевчук відзначає: ЧИТАТИ ПОВНІСТЮ  (ТИСНИ)

«Україні властива «мовна шизофренія» - вживання російської та української мов почергово впродовж 2 хвилин. Це видно на нашому телебаченні. Відтак, наші діти, ми, позбавлені можливості залишитися сам на сам з рідною мовою, спілкуватися з нею. Я спеціально перевіряв – чи є така ситуація в країнах із досвідом двомовності. У Квебеку, де є франкомовні люди, такого немає, в Британії такого немає. У нас є», - відзначив Шевчук. На його думку, нині відбувається русифікація українців, що може призвести до тяжких наслідків. «Ми позбавлені можливості творити, створювати інновації. Ми забуваємо, що мова має можливість до творення нових слів. І починаємо мімікрувати вже готове, чудове російське, однак зі своїми недоліками», - зауважив Шевчук. «Чомусь є «продакшн-студія». Однак в українській є чудове слово «продукція». Інше, що в російській мові не існувало прикметника, і їм довелося запозичити це слово – «продакшн», навіть не асимілюючи його. Якщо слідувати такій логіці, то давайте говорити «революшн» замість «революція». І буде тоді «Жовтневий революшн», - сказав науковець. Шевчук також наголосив, що в Україні ніхто не говорить про мовні наслідки Голодомору. «Приїжджі росіяни кажуть, що їм комфортно у Києві, Донецьку, Одесі, Полтаві. І натомість вони почувають себе не зручно у західних областях України, де голодомору не було. І це питання нам ще потрібно буде вивчити», - резюмував Шевчук.

27.05.2012 Біля ради повісили язики Януковича, Ківалова, Колесніченка... Колись повісять і власників цих язиків!

Акція "Свободи" проти ухвалення законопроекту про державну мовну політику України...

Акція на захист Української мови без ПАРТІЙНОЇ символіки:

Митці на ВАРТІ Української мови:

Фото: Леоніда Алексєєва

Інформацію, щодо акцій, які відбуватимуться у Києві на підтримку Української мови прошу громаду анонсувати заздалегідь у ВАРТІ,  публікувати і розповсюджувати у всіх соцмережах!

Дякую, ДРУЗІ!!! Разом ми СИЛА!

Відразу даю посилання на свою публікацію "Кожем"якін власним тілом захистив Колесніченка! ЖЕРСТЬ!" (ТИСНИ).

У одного із юзерів виникло запитання

Lюмен     А де були свободовці? Флеш-моб був? А... Це ж ПАРТІЯ РЕГІОНІВ, а Свобода тільки на геїв кидається... А на владу страшно, так? Мабуть з такою позицією Тягнибока скоро не тільки без мови залишимся, а й без усього іншого. Щодо Кремлядей, то чомусь жоден активіст Свободи не штурмував ненависну Верховну Раду... Навіть коли Колесніченко вийшов, у нього лише кинули взуттям... А! Це ж не Шеремет, якого 10 свободовців лупили - за цього й посадити можна. Йдіть геїв бити, націоналисти...

Перше, що здивувало, що це вислів людини з аватаркою, на якій ПРАПОР СВОБОДИ!

Друге, це спробую НАГАДАТИ ДВІ ПОДІЇ: 

1) Бійка під ВР між "Свободою" та міліцією 27 квітня 2010 року.  Пікетування Верховної Ради України проти зрадницьких угод щодо продовження терміну перебування Чорноморського флоту РФ на території України. Багатотисячний протест "Свободи".

 

2)24 травня 2012,  мітинг ВО "Свободи"  під Верховною Радою, проти прийняття законопроекту Ківалова-Колєсніченка "Про засади державної мовної політики", за яким українська мова, буде винесена на другий план, а основною буде російська.

3) Всім НАМ і нашим ВОРОГАМ і провокаторам відомо, що "Свобода" не представлена у Верховній раді жодним голосом! 

А чи ДІЙСНО в стінах Верховної ради НЕМОЖЛИВО БУЛО ПРОТИДІЯТИ Харківським угодам??? А чи треба було кожем"якіну ЗУПИНЯТИ нормальну протидію інших ДЕПУТАТІВ, які все ж таки намагались не допустити ЗЛОЧИНУ ПРОТИ УКРАЇНИ??? 

Придівіться, що робить БЮТ і кожем"якін зокрема !!!??? (УВАЖНО!) Хтось з товариства висловився, що він (кожем"якін-КДБ_іст)  зупинив кровопролиття??? А хіба це не війна Кремля проти України. І хіба на війні не проливається кров? Може ми і далі будемо МОВЧАТИ, щоб, не дай Боже не пролилась "ГОЛУБАЯ КРОВЬ КОЛЄСНІЧЕНКА", навіть ціною НЕЗАЛЕЖНОСТІ УКРАЇНИ?

Якби у цю бійку не втрутився Кожем"якін, то українофоба і "пі-пі-пі" -колЄсніченка порвали б на крЄмлядські прапори, а  Верховна рада більше б ніколи не повернулася до мовного питання! Дивитися другу хвилину бійки!!!

Депутати - опозиціонери віддячують колЄсніченку за диво-законопроект...

Тут чітко прослідковуються ті, кому ЯВНО цей законопроект не подобається!

А ось і поява Кожем"якіна! Невже допоможе опозиції ДОБИТИ ВИРОДКА?

Подивимось у повторі??? Якість не дуже, але дії кожем"якіна прослідковуються ОДНОЗНАЧНО!

Події, які розгортаються у Верховній Раді, дозволяють припустити, що з тієї спаленої днями у Києві тони кокаїну лев’яча доля потрапила до парламентського буфету. Принаймні, годинник головного СБУшного борця з корупцією Рокитського вартістю в його річну зарплатню – натякає саме на такий розвиток подій. Я розумію причини істерики, піднятої опозицією. Зрештою, до виборів залишилося зовсім мало, а тут така чудова нагода мобілізувати власний електорат. Одна при цьому видається, що не дуже вже й хочуть наші героїчні борці з диктатурою Януковича покласти за свободу душу і тіло, як співається в національному гімні. Їхні зусилля нагадують партійні збори у сільраді під час пожежі на фермі, на яких усі одноголосно ухвалюють резолюцію дати відсіч полум’ю, спостерігаючи через вікно з безпечної відстані, як догорає корівник. Де блокування парламенту? Адже наша опозиція звикла це робити з будь-якого приводу. Щоправда, так само легко, як і знімати власні блокади. Тільки не треба показувати ці дебільні фото біля трибуни, з плакатами та іконами. Якщо рада продовжує голосувати навіть попри цю блокаду – значить, це все чиста показуха. Я так само розумію, що опозиція могла б, за певного бажання, заблокувати і президію, і щитову. Але не робить цього, оскільки сили нерівні. Тому що протиставити донецьким спортсменам та бандитам ці бюрократи та партайгеноссе не спроможні нічого. А вихопити стільчиком по іплу якось сцикотно. Однак я не розумію, навіщо при цьому імітувати бурхливу діяльність і героїчну звитягу, якщо опозиція не спроможна навіть проголосувати за резолюцію щодо зняття з розгляду мовних законопроектів. Один-єдиний голос за цю постанову – це явний діагноз усьому, що роблять ці «захисники». Так, «донецькі» нині мають у парламенті більшість. Але звідки у них взялися ті голоси, яких не вистачало? Дозвольте нагадати, що це ті самі «тушки», яких до парламенту завели БЮТ і НУНС. Себто відповідальність за цей мовний шабаш лежить перш за все на нинішніх опозиціонерах. Які тепер намагаються сховати свою провину у дебільних висерах різних піар-асів на кшталт Алєжкі Мєдвєдєва. Мєдвєдєв сьогодні порадив письменниці Оксані Забужко убити себе об стіну, натякаючи на її публічну позицію «проти всіх». Вкотре повертаючись до цієї теми, хочу знову сказати: звинувачувати «противсіхів» у поразці Юлі Тимошенко на президентських виборах – це все одно, що заявити «усі, кого нам не вдалося наіпати – негідники». Тому що ніхто не винен у тому, що Тимошенко з її командою виборці довіряють ще менше, аніж навіть Януковичу та його банді. Що переконливо довела «масовість» акції на її захист під Печерським судом.

 Вина за це лежить виключно на Тимошенко та її команді «тушканчиків» типу Губського та Яценка, підарасів типу Ляшка, зрадників типу Королевської, вбивць типу Лозінського та піар-асів типу Мєдвєдєва.

Автор: Володимир Йадороб

Боротьба нашої влади та опозиції – це боротьба між ідіотами та негідниками. Причому іноді буває важко навіть визначити, хто з них хто - вони часто міняються місцями. Навіщо це їм? Можливо, тому, що їм властиві одночасно обидві ці форми існування. Вадік Калєснічєнко – виняток з цього правила. Він не негідник, а лише ідіот. Однак ідіот такого високого і рідкісного ґатунку, що перед ним бліднуть навіть разом узяті Ляшко з Ганькою Герман, помножені на Черновецького. Такі ідіоти не бувають негідниками. Негідник – явище морально-етичне. І як будь-яке подібне явище він передбачає елемент такого ж морально-етичного вибору. А для цього потрібен інтелект, невластивий ідіотам суто фізіологічно. Отож Вадік Калєснічєнко – не негідник. Тому коли він бігає зі своїм гівняним законопроектом про мови – до нього слід ставитися з розумінням і співчуттям, як до хворого. Воно ще дитина, не понімає, шо папі тяжело(с). Вадік, як дурнуватий цуцик, чомусь упевнений, що коли йому сказали «фас» - то треба гавкати. А що перед ним не ворог, а опудало – цуцика не хвилює. Головне, щоб годували. Припускаю, він всерйоз вірить у те, що говорить і пише. Таких, як він, господарі ніколи не повідомляють про справжні очікування, як собаці ніколи не пояснюють, для чого гавкати по команді – просто щоб ентузіазм цуцика був справжнім і непідробним. Однак вірити у те, що Янукович і компанія всерйоз вирішили ввести другу державну – означає бути таким же цуциком, як Вадік Калєснічєнко. Насправді це лише перше читання, і навіть якщо завтра «синім» вдасться знайти достатньо голосів – то пережити друге читання цьому, прости господи, законопроекту буде нереально. Але це нікому і не потрібно. Тому що голосів за цей викидень законотворчої думки у влади немає. Ну, хіба що Вава Литвин вирішив привселюдно покінчити життя політичним самогубством – прямо перед початком виборчої боротьби у своєму мажоритарному окрузі. Або опозиція вкотре продемонструє гнучкість своєї принципової позиції раком. Як це вже бувало не раз.

І, до речі, не дуже схоже на те, щоб опозиція так уже й боялася, що Калєснічєнко проштовхне свою лабуду. Інакше б вона вже сьогодні, або навіть ще вчора, заблокувала сесійну залу чи хоча б трибуну. Принаймні, коли йшлося про Юліне здоровлє – то опозиціонери аж ночувати збиралися на стільцях у парламенті. А коли про загрозу українській мові – тільки плачуть крокодилячими сльозами та закликають народ зробити за них те, що вони самі неспроможні…

Автор: Володимир Йадороб

як завжди дотепно, та не у всьому вірно.

Огляд новин за 18.05 Дика, феноменально абсурдна історія: у Луганській області троє негідників шість років тримали у рабстві одинадцятьох людей, які працювали за їжу та право жити у вагончику. Такі собі американські плантатори донбаського розливу. І зовсім не зусиллями наших доблесних правоохоронців, а лише волею випадку про це стало відомо – коли один із рабів утік і прийшов до міліції. У якої вочевидь є набагато більш цікаві та важливі справи. Раби отримали волю. Але чи потрібна вона їм? Що вони будуть з нею робити? Шести довгих років виявилося замало для того, щоб підняти бунт на цій плантації. Одинадцятьох рабів виявилося замало, щоб змовитися і звільнитися з-під кабали трьох експлуататорів. Я нізащо не повірю, що за цей час їм до рук не потрапили ані ніж, ані лопата, ані бодай каменюка. Вони навіть не намагалися боротися. А чи були у рабів сім’ї? Чому ніхто не шукав, якщо люди зникли на роки? У такі моменти мені здається, що цей народ безнадійний. Що його можна принижувати і упосліджувати безкарно і вічно. Що це зовсім не випадкова, і вже геть не абсурдна, а цілком закономірна історія. Мені здається, що вона була б неможливою десь на Галичині. Там люди теж звикли тяжко працювати, але лише для того, щоб жити краще. Вони можуть місяцями і навіть роками горбатитися на полуницях десь у Італії – однак все ж повертаються, мурують будинки, віддають дітей вчитися. Алкоголіків і ледарів там зневажають. Колись власник донбаської корпорації «Норд», яка займається випуском холодильників, Володимир Ландик вирішив розширювати свій бізнес і на Західну Україну. Але не пішло. Сам він потім обурювався: там, мовляв, люди ліниві, вони не хочуть іти чесно працювати до мене на завод за 200 доларів, їм краще поїхати до Європи і там гребти гроші лопатою. Йому це було не зрозуміло. Він звик до того, що на його історичній батьківщині люди готові за копійки вкалувати з ранку до ночі, заробляючи йому мільйони. Ці люди звикли роками не отримувати зарплатню, але попри це все одно лізти до шахти і гинути під завалами. При цьому навряд чи хто згадає хоч одного олігарха, якого б натовп обурених шахтарів затовк до смерті касками – просто тому, що такого ніколи не було. А після цього всього мільйони цих мовчазних кріпаків ідуть на виборчі дільниці і обирають своїх коханих панів панами і для усіх інших. Вони нічим не відрізняються від тих одинадцятьох рабів, яких шість довгих років тримали на цепку, мов худобу, і яким не вистачило ані сміливості, ані навіть простого бажання здобути волю.

Бо навіщо вона рабам?

Автор: Володимир Йадороб