Події останніх тижнів перетворили Ігоря Тенюха із патріота та «надії українського війська» на об’єкт глузувань і прокльонів. Немає сенсу переповідати добре відомі усім епізоди кримської ганьби нашого командування, але, згадуючи їх, кожен особисто зможе зрозуміти посили політиків, експертів, громадських активістів. Тих, котрі вимагають, як мінімум, відставки Тенюха і, як максимум, - трибуналу над ним, вважаючи, у кращому разі, непрофесіоналом і, в гіршому, – зрадником.

Досі не до кінця було зрозуміло, яким чином Тенюх очолив Міністерство оборони. Якось за замовчуванням прийнято було вважати, що раз він член ВО «Свободи», то це їхня кандидатура, посаджена у крісло за осоружним квотним принципом. Однак в інтерв’ю «Українській правді» головний фінансист партії Ігор Кривецький спростував цю версію. Мовляв, за квотами «Свободі» відійшли тільки два міністерства – АПК та екології.

Щодо появи в уряді Тенюха Кривецький сказав буквально наступне: «Я вам скажу, як був призначений Тенюх. Була кандидатура від афганців, але цей чоловік сам зрозумів, яка небезпека, він сам відмовився. І стояв поруч Тенюх, який говорить: «Так, я готовий взяти на себе відповідальність». І було прийнято рішення, що міністром стане Тенюх, тому що терміново треба було приймати рішення. Ми не просили і не вимагали цього. Єдине, що ми говорили – що це має бути патріотично налаштована людина».

Тут, звичайно, виникають питання. Важко повірити, що отак просто, ні з того, ні з сього, із кущів вискочив Тенюх, і всі в один голос сказали щось на кшталт «Хай адмірал за отамана буде». Так просто не буває. Але з водночас важко не погодитися з Ігорем Кривецьким в тому, що «Свобода» не була тим локомотивом, який виволік Ігоря Йосиповича на вершини міністерства.

Тоді виникає логічне питання – хто? Нагадаю, що версію про ледь не самопризначення адмірала ми відкинули за її неймовірність. Отож, тепер найкращий час зробити екскурс у зовсім недалеку історію.

Призабутий в Україні і майже забутий у рідному Стрию адмірал Тенюх раптово вигулькує на рідних теренах з початком виборчої кампанії. Вигулькує не сам, а, образно кажучи, під ручку з Віктором Швецем, колишнім високо посадовцем Генеральної прокуратури та адвокатом Юлії Тимошенко. Швець і сам довший час «грів» Стрийський округ, але, здобувши прохідне місце у партійному списку «Батьківщини», логічно прийняв такий варіант свого потрапляння у Верховну Раду. Натомість на Стрийсько-Жидачівську мажоритарку він вирішив привести свого протеже.

Протеже, втім, не вдалося здобути підтримку об’єднаної опозиції, що, зрештою, не завадило йому показати не найгірший результат – третє місце. Але справа не в тому. Близькість Тенюха і впливового Швеця підтверджує, зокрема, той факт, що останній, будучи керівником кампанії «Батьківщини» на Львівщині, ризикнув відкрито підтримати не узгодженого кандидата, а саме: свого протеже. Хоча, зважаючи про впливи Швеця у партійній верхівці партії, може, й ніякого ризику там не було. Бо, незважаючи на певний резонанс, який позиція Швеця отримала у політикумі та в ЗМІ, вище керівництво «Батьківщини» на його виборчий демарш не відреагувало жодним чином.

Коли у 2001-му році Юлія Тимошенко потрапила до Лук’янівського СІЗО у справі ЄЕСУ, її адвокатом став не хто інший, як Віктор Швець. Спершу він домагався її звільнення, а відтак представляв інтереси у численних судах. Чому вибір Юлії Володимирівни припав саме на Віктора Дмитровича, судити не будемо. Але факт, що адвокатом він був досвідченим. Із 1984 року – член київської колегії адвокатів, де його шляхи знову перетнулися із колишнім однокласником Віктором Медведчуком. Тим самим. Утім якихось даних про те, що Віктор Володимирович міг би в якийсь спосіб вплинути на кар’єру Швеця у нас немає. Та й не про це, зрештою, мова.

Віктор Швець стає одною з ключових фігур у команді Юлії Володимирівни, а в 2005-му році заступає на посаду начальника головного управління Генеральної прокуратури, яку тоді очолював Святослав Піскун. Швець отримав доступ до справ ЄЕСУ, після чого багато томів просто зникло.

Швецю навіть зійшла з рук спроба вивезти на другий день перемоги революції з аеропорту Жуляни одіозного депутата-регіонала Геннадія Васильєва. Нагадаємо, що за цим непоштивим заняттям Швеця злапали активісти Майдану.

А чи міг Швець вплинути на призначення Тенюха? Міг. З великою долею вірогідності припустимо, що таки і вплинув. Але що це означає? Будучи формально свободівцем, де-факто Ігор Тенюх є виразником інтересів і позиції «Батьківщини». Уміння адмірала дякувати своїм патронам ми вже побачили на прикладі солоспівів на адресу Швеця. Єдине в чому правий Тенюх, так це те, що армія не може діяти без політичного рішення. Але, виглядає, що й головнокомандувач, він же в.о. президента Турчинов після звільнення Тимошенко жодних політичних рішень не приймає.


На виході маємо ланцюжок знизу догори: Тенюх – Турчинов – Тимошенко. Тобто не облаяний нині хіба лінивим міністр оборони може бути тільки справним виконавцем волі офіційного головнокомандувача чи неофіційної головнокомандувачки. Власної волі у нього набагато менше. А як з офіцерською честю? Промовчу…

Закарпатська громада взяла під свій контроль дачу одіозного прокремлівського політика Віктора Медведчука.

Згідно з інформацією, дачу "Ведмежа діброва" зайняли бійці "Правого сектора", повідомляє zakarpattya.net.ua..

Зараз на території садиби їх 70-80 чоловік. Очевидці називають це приміщення "справжнім закарпатським Межигір'ям". Картинна галерея садиби нагадує музей, тут все - від Золтана Шолтеса до Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая, ескізи та картини.Крім основної споруди тут є ще три: господарський будиночок, зверху - колиба. Є на території своя ферма - з коровами і кіньми. Тут же - власна сироварня. В гаражі - автомобіль "Майбах".

Як стало відомо, з понеділка з 9-ї години, "Ведмежа діброва" Медведчука буде відкрита для громадськості.