Про співтовариство

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
короткий
повний

ВАРТА

Совкодегенерат це діагноз

http://photo.i.ua/user/323465/286819/8986028/

 Сміємось з дегенератів й плачемо, що їх так багато совок наштампував.


5%, 1 голос

5%, 1 голос

0%, 0 голосів

90%, 18 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Сміття, яке воно Є!

  • 18.04.12, 14:21

Глава партії "Родіна" Ігор Марков почав передвиборну кампанію з роздачі гречки з сміттєвоза. Далі, напевно, вже будуть сортувати продукти з сміттєвих баків, і все найкраще віддавати людям.

А ось і фотофіксація фактів роздачи "сміттєпайків"

(За фото дякую:  Дмитру Голубєву )

Нагадаю, Ігор Марков - глава сміттєвої компанії "Союз", а також за сумісництвом сміттєвий король міста Одеса.

Якщо переглянути сайт партії "Батьківщина", ой вибачте, НЕВДАЛИЙ ПЕРЕКЛАД, "Родіна" то можна знайти  там одну з цитат лідера партії, яка дуже чітко показує, що означає бути політиком.

Кому, як не Маркову, розповідати НАМ про передвиборчу гречку.... САМ ОСОБИСТО НА ВЛАСНОМУ ДОСВІДІ! 

От такі вони --- ПОЛІТИКИ! От таке воно --- СМІТТЯ!

Цікавий факт про мову українську

  • 18.04.12, 11:04
Молдавский правитель Стефан Великий писал свои грамоты на староукраинском Древнейшую запись украинской народной песни подал в своей грамматике чешский языковед Ян Благослав в 1571 году: "Дунаю, Дунаю, чему смутен течеш?". Поется в той балладе о Стефане-воеводе, который командует ротой волохов - так называли предков современных румын и молдаван. Девушка просит его, чтобы взял ее под венец. Стефан отвечает, что не может, потому что она низкого происхождения. Девушка в отчаянии бросается в Дунай.

 Но воевода ее спасает:

 Ніхто не доплинул красную дівоньку,

Доплинул дівоньку Стефан-воєвода,

І узял дівоньку за білу ї ручку:

- Дівонько, душенько, миленька ми будеш.

Историки сходятся в том, что воспетый в старинной украинской балладе Стефан-воевода - правитель Молдавского княжества господарь Стефан III, еще при жизни названный Великим (1433-1504). В его государстве, которое охватывало нынешние территории восточной Румынии и Молдову, официальным языком в XVII ст. был русский - то есть староукраинский. "Милостію Божією, ми, Стефан-воєвода, господар Землі Молдавскої, cвідомо чиним із сим нашим листом, каждому доброму, хто коли на нем узрить або єго чтучи услишить..." - начинал свои грамоты Стефан Великий. При нем около трети населения Молдавии составляли русины-украинцы. Первые Евангелия на староукраинском языке, Путнянское и Гуморское, появились в Молдавии при Стефане. Он предоставил привилегии львовским купцам для торговли в Молдавском княжестве и помогал деньгами церквям и монастырям в Галицкой Руси.  Молдавия до середины XIX в. была одним из трех отдельных княжеств, из которых возникла нынешняя Румыния, вместе с расположенной на юге Валахией и на западе Семигородом - Трансильванией. Все три государства заселял тот самый народ, который разговаривал на одном языке. Иностранцы называли его "волохами", а они сами себя "румынами".  Господарем Молдавии Стефан стал 555 лет назад - 14 апреля 1457-го. Власть отобрал силой у своего дяди Петра Арона. Тот получил престол, отравив своего брата - Стефанова отца, господаря Богдана II. Стефан ушел из Молдавии к господарю волохов Владу Цепешу - тому самому, с которого Брем Стокер слепил образ вампира Дракулы. Стефан попросил у него военной помощи. В 1457 году он возглавил шеститысячное войско волохов и двинул на молдавскую столицу Сучаву, что на севере нынешней Румынии. К нему быстро присоединились молдаване. 12 апреля Стефан нанес Петру Аарону первое поражение, а через два дня окончательно разгромил. Соперник бежал в соседнюю Польшу. С молдавскими аристократами-боярами, недовольными новым господарем, Стефан не панькался. После одной из битв, например, "казнил за измену или за недобросовестное выполнение военных задач сразу 20 важных бояр, которым отсекли голову, и 40 бояр мелких, которых всех посадили на кол", - пишет современный румынский историк.  "Был этот Стефан не так велик ростом, гневен и быстр к пролитию невинной крови: многократно на пирах убивал людей без суда, - пишет молдавский летописец Григоре Уреке. - Несмотря на это, был человеком быстрого ума, не ленивым, знал свое дело - находился там, где никто и не подумал бы. Мастер в деле войн, где было нужно, кидался сам в бой, чтобы войско не бежало с поля боя и чтобы ему помочь". А воевал Стефан Великий за 47 лет своего правления Молдавией много и успешно - против Османской империи, Венгрии, Польши. Построил и укрепил крепости вдоль границ своей страны. В частности, Хотинскую и Белгородскую крепости в нынешних Черновицкой и Одесской областях. Молдавский флот появился именно при Стефане, плавал в Геную и Венецию.  Укрепившись на молдавском престоле, Стефан с 1470 года перестал платить дань турецкому султану, которую каждый год обязался отдавать Стамбулу его предшественник Петр Арон. А когда союзник турок татарский хан совершил набег на Молдавию, господарь разбил его войско. Взял в плен ханского сына. Казнил и его, и всю делегацию, которую хан прислал для выкупа. Молдавского выскочку должен был проучить военачальник султана Сулейман-паша. Собрав 120 тысячное войско, он двинулся на Молдавию. Стефан мог противопоставить лишь 40-тысячную армию. Выиграть с ней открытый бой было невозможно, поэтому господарь выбрал тактику выжженной земли.  Отступая в глубь своей страны, молдаване все за собой уничтожали. Прятались в лесах и неожиданно нападали на османские отряды. Копали ямы, в которых турецкие лошади ломали ноги, сбрасывая всадников. Подойдя 10 января 1475 года к Сучаве, турки встретили неожиданное сопротивление молдавского войска. Разбив его передовые отряды, паша уже готовился войти в город. Вдруг из леса выскочил Стефан со своими основными силами. Через несколько часов османское войско было разгромлено. "Самое большое бедствие, которое обрушилось на наши головы за всю эпоху ислама", - так назвал эту битву турецкий летописец. А Стефан уже через две недели расписал в письмах к западным монархам, что турок можно побеждать даже малыми силами. Просил помочь отразить следующие нападения - ведь, понятное дело, султан не снесет такого позора.  "Он самый достойный того, чтобы передать ему руководство и командование совместными силами христиан против неверных турок", - писал о Стефане Великом польский летописец Ян Длугош. А Папа Сикст IV назвал молдавского правителя "защитником Христовым". Но европейские монархи с помощью к нему не пришли, когда турки вскоре снова атаковали Молдавию. Господарь придерживался своей тактики: надоедливая партизанщина, засады и нападения. Из-за нехватки продовольствия турки вернулись домой, так и не проучив мятежного господаря.  В 1484 году турки и татары все-таки захватили причерноморские земли Молдавского княжества - нынешнюю южную Одесчину - с крепостями Белгород и Килия. Это сильно ударило по молдавской торговле, Молдавия с тех пор навсегда потеряла выход к Черному морю. Без всякой поддержки извне Стефану все труднее было противостоять туркам. Поэтому в 1503-м, за год до смерти, господарь подписывает соглашение с султаном Баязидом II. Тот гарантирует Молдавии независимость, а Стефан соглашается платить формальную дань. Господарь фактически выкупил у Баязида право делать, что хочет. Но не успел. В конце жизни он заболел подагрой. Господарю отрезали ногу. Он умер на 72-м году жизни. "Стефана-воеводу похоронила страна с большим сожалением и плачем в Путнянском монастыре, который он сам построил, - пишет Григоре Уреке. - Жаль было так, что все плакали за ним, словно за своим отцом".  44 церкви и монастыря основал правитель Молдавского княжества Стефан Великий. Строил новый храм после каждой выигранной битвы - благодарил тем Бога за победу. В 1992-м Румынская православная церковь канонизировала Стефана. Теперь его полный титул звучит так: господарь Стефан Великий и Святой. Трижды был женат.Первой женой Стефана Великого была Евдокия - дочь киевского князя Семена Олельковича. После ее смерти, в 1467-м, Стефан женился на Марии, греческой княжне из крымского городка Мангуп. Она умерла в 1477-м. Третья жена - Мария Войкица, дочь господаря Валахии Раду Красивого. Войкица пережила своего мужа. Умерла в 1511 году. У Стефана Великого было восьмеро детей - три дочери и пятеро сыновей. И еще, как утверждают историки, по меньшей мере восьмеро внебрачных. Его преемником на молдавском престоле стал сын Богдан. Стефан назвал его в честь своего убитого отца.

Игорь ЛУБЯНОВ      http://gazeta.ua/ru/articles/history-newspaper/_vlast-otobral-u-rodnogo-dyadi/431998                       


94%, 16 голосів

6%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

Орест Лютий (випуск 6) АХ, БАНДЕРО - УКРАїНСЬКИЙ АПОСТОЛ!

Вишов новий кліп професора антропології Ореста Лютого.

Бажаю приємного перегляду!podmig

Наш праффессор відтепер ще і письменник


 
Нещодавно засоби масової інформації оприлюднили декларацію про майно, доходи і видатки нашого гаранта.Не хочу втомлювати читача цифрами  - усе це опубліковано але одна стаття доходів видалася ну дуже вже цікавою, а як на мене навідь смішною.
 У 2011 році ТОВ «Друкарня «Новий світ» (Донецьк) виплатило Президенту авторську винагороду в сумі 16,4 млн грн за передані цьому видавництву майнові права. Зокрема, видавництво отримало права на створені у 2005-2010 роках В.Януковичем книги «Рік в опозиції. У політиці не буває остаточних перемог і поразок», «…І рік при владі. Від кризи – до економічного зростання», «Здолати шлях», «Як Україні далі жити», а також на літературні твори, які у майбутньому будуть створені автором.!!!
 Звичайно я не літературознавець але признаюся що не підозрював про існування отих літературних опусів.Як,мабуть,і багато з вас.Хоча якщо подивитися на суму винагороди - видані вони повинні бути ну немаленькими для України тиражами,яким би позаздрили наймаститіші "акули пера". Взагалі цікаво хто з українських письменників може похизуватися такими літературними доходами? Ви не знаєте?Поділіться,якщо знаєте таких.

P.S. Від імені гаранта прошу вибачення перед тими чудовими авторами,які публікуються і на цьому порталі але не мають грошей для випуску своїх книг.

«Обливаний понеділок»

В період святкування Великодня найцікавішим був другий день свят. В козацькій Вкраїні це був День Богородиці. У різних місцевостях другий після Великодня день, тобто понеділок, мав різні ймення: поливаний, водяний, обливаний або ж волочильний понеділок. Ці народні обряди розділялись на два окремих дійства, котрі проходили незалежно одне від одного. По-перше – волочильний понеділок, коли діти - «христосувальники» або ж «волочебники», зібравшись у ватаги, «несли калача» до родичів та сусідів, при цьому ненька клала до вузлика своєму малюку три великодні калачі та кілька писанок.В період святкування Великодня найцікавішим був другий день свят. В козацькій Вкраїні це був День Богородиці. У різних місцевостях другий після Великодня день, тобто понеділок, мав різні ймення: поливаний, водяний, обливаний або ж волочильний понеділок. Ці народні обряди розділялись на два окремих дійства, котрі проходили незалежно одне від одного. По-перше – волочильний понеділок, коли діти - «христосувальники» або ж «волочебники», зібравшись у ватаги, «несли калача» до родичів та сусідів, при цьому ненька клала до вузлика своєму малюку три великодні калачі та кілька писанок.

Проте чи не найцікавішою забавою другого дня після великоднього понеділка, або як його ще називали «обливаного», для неодруженої молоді було обливання водою. Для майбутнього чистого міцного шлюбу обливання водою у день Богородиці, яка, як відомо, своїм покровительством допомагає з’єднати у міцну сім’ю молоді закохані серця, на козацькій Вкраїні було обов’язковим, бо ж вважалось очисним. У ті часи на козацькій Вкраїні серед народу небезпідставно побутувала думка, що цей давній звичай обливання водою був конче необхідний для молодих людей, які прагнуть створити міцну сім’ю. Вважалось, що іудеї під час Великодня «нишком» шкодять християнам, не вірячи у Христове Воскресіння, тобто коли православні козаки ішли до церкви на Великдень, іудеї в цей час потайки зумисне їли півнів з кістками та «обливали брудом і помиями християн». Як тоді вважали, іудеї робили це для того, аби хоча б якось нашкодити, щоби півень, не дай Боже, не прокукурікав, адже саме кукурікання півня, за народними уявленнями, є передвісником Воскресіння Спасителя. У ті часи казали: «Христос Воскресає, як півень заспіває». Тож щоб очиститись від бруду іудейської кабалістики (таємної магії), молоді люди обливаються водою в «Поливаний понеділок». В «Обливаний понеділок» ще далеко до сходу сонця дівчата поспішали вмитися із «непочатої води» криниць. Бо ж перше відро джерельної води, що поставили на цямрині на другий день після Великодня, було з «непочатою водою». Молоді неодружені козаки, зачаївшись десь недалечко в кущах, чекали цього моменту з нетерпінням. Тож як тільки цеберко (відро) з водою ставилось дівкою на цямрині, то парубок, що уподобав собі котрусь із дівчат, тут же ж вистрибнувши із засідки, намагався облити її студеною джерельною водою. Так само парубки вчиняли з дівками на вулиці чи на вигоні, або ж навіть наздогнавши дівку у хаті... На козацькій Україні такі жарти та витівки були природними. Дівка, котру хлопець скропив джерельною водою, обов`язково мала подарувати йому писанку чи крашанку. В цей Богородичний день, дівчата водили веселі хороводи, танцювали шпаркі танці, співали пісень, йшли на гойдалку, влаштовували інші забави. Надвечір у понеділок парубки та дівчата збирались на якійсь галявині «на складчину», аби хмільним стояним медом замочити свята.

Джерело >>>

Батько української фізичної культури

Серія "Забуті імена"
"Кріпи свої сили, бо як ти слабий, то світ скрутить тобі карк". 

Боберський І.
 

Світлим постатям європейської фізичної культури: німцеві Фрідріху Яну, чеху Мирославу Тиршу, великому творцеві новітньої олімпійської ідеї, французькому барону П’єру де Кубертену ми, українці, з гордістю можемо протиставити особистість європейської величини, провідного діяча спортивно-гімнастичного руху України, теоретика та ідеолога, організатора українського сокільства Івана Боберського. Ім’я його, ще донедавна забуте, нині є національною славою нашої держави. 

 
Народився він у с.Доброгостів Дрогобицького повіту на Львівщині (тепер Самбірський р-н Львівської обл.) у сім’ї священика. Походив зі старовинного роду, що бере свій початок від княжих часів на тій землі, яка дала нам гетьмана Конашевича-Сагайдачного. По закінченні Самбірської гімназії вступає до Львівського університету.
По закінченні  університету Іван продовжив удосконалювати свої знання в університетах Австрії — у Відні та Граці. Захоплення ідеєю фізичної культури прийшло до нього саме там, в українському товаристві "Русь", де він склав іспит на звання вчителя руханки у середніх школах. Закінчивши відповідні студії, Боберський здійснює подорож країнами Західної Європи — Франції, Швеції, Чехії, Німеччини. Там знайомиться з роботою осередків фізичної культури, вивчає притаманні їм нові форми й методи фізичного виховання. Це сповнило його передовими ідеями й невгасимим запалом до праці, спонукало вірно служити своєму народові. 

 

У 1900 р. І.Боберський повернувся у Львів й одразу із завзяттям узявся до роботи. Викладаючи німецьку мову та класичну філологію в Першій академічній гімназії Львова, він одночасно стає вчителем фізичної культури. Фаховий вчитель руханки викладає також руханку в гімназії сестер Василіянок. Від самих підвалин самовіддано працює на цій необжитій ниві молодий енергійний вчитель Іван Боберський, озброєний і захоплений передовими поглядами європейського фізичного виховання. Адже на той час на західноукраїнських землях фізична культура переживала часи повної інертності й дуже малого зацікавлення нею. Її перші несміливі кроки співпадають саме з появою у Львові професора І.Боберського, високий фах якого був одразу помічений в колах української спортивної громадськості. Отже, у 1901 р. при вступі у спортивне товариство "Сокіл" на загальних зборах його обрали заступником голови товариства і доручили керувати учительським гуртком з підготовки учителів руханки. 

 

Вже у червні 1901 року за підтримки І.Боберського був створений гурток для підготовки гімназійної молоді до публічних гімнастичних виступів. У навчальні програми Першої академічної гімназії також були введені забави та ігри з м’ячем для учнів молодших класів. 

 
А у 1902 р. львівські руховики-соколи прилюдно виступають з вправами і тим самим позитивно впливають на ставлення громадянства до фізичного виховання. 
 
Вони намагаються будь-якими способами (створюють свої школи, спортивні гуртки, клуби, видають навчальні посібники) поширювати руханку між українськими масами в усіх куточках краю. Наприкінці ХІХ — початку ХХ ст. український "Сокіл" у Львові був єдиним руханковим товариством, що ставило за мету гармонійне виховання тіла і духу. 

Організація руханкових груп вимагала упорядкування відповідної спортивної термінології. Іван Боберський після пошуків власне українського словесного окреслення нових і невідомих понять намагався зберегти у спортивній термінології рідні вислови й український дух. Він, зокрема, впровадив такі новотвори, як "сітківка", або "відбиванка" (волейбол), "копаний м’яч" (футбол), "наколесництво" (велоспорт), "гаківка "(хокей) та ін., широко використовувані на західноукраїнських землях до 1939 р. 

На 1903 р. припадають перші організаційні кроки в розвитку українського футболу. Цей рік був черговою віхою в його еволюції. Подальшим організаційним етапом на шляху творення команди стало заснування Боберським "Українського спортивного кружка" в травні 1904 року. 

У зв’язку з цим для поліпшення навчально-тренувального процесу І.Боберський активно береться до видавничої справи. Адже підручників для підготовки фахівців фізичного виховання у Львові на той час не було. Власним коштом він опублікував перші підручники гімнастичних вправ, спортивних ігор: "Забави й гри рухові" (1904—1905), "Копаний м’яч" (1906). "Значення руханкових товариств" (1909) та ін. Пізніше, 1913 р., завдяки його ініціативі було видано перший посібник для українського Пласту О.Тисовського. 

З ім’ям професора І.Боберського пов’язана підготовка перших вчителів й вчительок фізичного виховання, які своєю невтомною працею, запалом педагога залучили до фізичного виховання широкі кола у містах і селах. Слід відзначити, що із проханням направити на роботу вчителів руханки до Боберського зверталися з Києва та Катеринослава, однак їх було замало і для Східної Галичини. 
 

За час очолення Боберським сокільського руху (1908—1914 рр. він був головою товариства "Сокіл-Батько") з його ініціативи створюються нові спортивні структури, набувають поширення та розвитку окремі види спорту, товариства, клуби не лише у Львові, а й у провінції. Так, у 1906 р. його учні з академічної гімназії засновують перший український спортивний гурток, де набувають розвитку легка атлетика, футбол, бокс, хокей на траві, лещетарство, мандрівництво та санний спорт. Професор допомагає організувати аналогічні гуртки не тільки у селах (руханково-пожежні гуртки), а й у містах, наприклад, у гімназіях Тернополя і Перемишля, котрі переростають у спортивні товариства "Поділля" і "Саянова Чайка". Завдяки активній праці Боберського в Західній Україні щодо організації цих товариств було засновано 974 сокільських гнізд й близько 800 січових товариств. Майже кожне третє село Галичини мало свої руханкові товариства. Боберський першим приділив увагу залученню до спортивно-гімнастичних товариств жінок. 

З особистої ініціативі І.Боберського у 1911 р. "Соколом-Батьком" у Львові була розпочата акція викупу земельної площі для спорудження спортивного майдану (згодом стадіон "Динамо"). Професор був переконаний, що без такого майдану українська молодь Львова і краю не може бути вихованою належним чином, мати почуття народної гідності свідомих громадян. З цією метою І.Боберський навіть вів листування з українцями усіх частин світу в справі пожертвувань. Таким чином, гасло Боберського: "добудьмо для себе самі українську площу у Львові!", проголошене після сокільського здвигу 1911 р., було втілене у життя, а сама подія мала позитивний вплив на сокільський та спортивний рух взагалі. Звісно, що вручення на здвизі сокільством професору за козацьким звичаєм срібної булави як символу проводу стало виявом вдячності йому всього суспільства. 

Боберський у своїй подвижницькій праці також звернувся до пропаганди й популяризації фізичної культури. Він видавав перші спортивні журнали, а згодом й редагував у багатьох журналах статті з питань руханки та спорту. За його редакцією виходили неперіодичне видання "Вісти з Запорожа" (1910—1914) та щомісячний часопис "Січові вісти" (1912—1914). Як спортивний журналіст Боберський випускав метелики, гасла, картки, діаграми, афіші спортивної тематики. З рефератами про значення фізичної культури для українського народу, особливо для молоді і жіноцтва, він об’їздив усю Галичину. Брав також участь у конгресі робітників фізичної культури у Відні 1910 р., а 1912 р. вивозив своїх вихованців на змагання до Праги. 

Духовними дітьми І.Боберського є українські січові стрільці — перші паростки новітніх українських збройних сил. Він вважав, що сьогоднішній спортсмен-руховик завтра повинен стати на захист Батьківщини, якщо вона того потребуватиме. Ось тому-то українські спортсмени, які робили перші кроки під дбайливим наглядом Боберського, прекрасно зарекомендували себе під час Першої світової війни. Проте й сам "батько" не звільняв себе від цього: він входив до складу Бойової управи стрілецтва, був його невтомним опікуном. Працюючи там безупинно, видав "УСС в Карпатах", "Збірник пісень УСС", а також зібрав і зберіг документальні матеріали про українське військо. 

З 1915 р. І.Боберський — член Головної Української Ради, у 1918—1919 рр. — референт пропаганди у Державному секретаріаті військових справ ЗУНР. Коли 1919 р. у таборі інтернованих (у Німецькім Ябліннім) склалась несприятлива ситуація з п’ятитисячною Бригадою Української Галицької Армії, ймовірно, що стабілізації настрою бійців сприяв приїзд саме професора І.Боберського. Бригаду було реформовано, знято карантин. Щоденно стали проводитися ранкова гімнастика та біг, а найбільшою популярністю користувався футбол. Отже, Боберський своєрідним чином втілив у життя шевченківський заклик "борітеся, поборете!" і власний "де сила, там воля витає!". 

У листопаді 1920 року за дорученням Державного Секретаріату ЗУНР-ЗОУНР І.Боберський виїхав повноважним представником до США та Канади для організації допомоги стрілецькому війську. Під час служби за кордоном він постійно підтримував зв’язки з рідним краєм. Із 1925 р. Боберський — представник Львівського товариства опіки над українськими емігрантами в Канаді з уповноваженням співпрацювати з Товариством опіки ім. св.Рафаїла. 

Перебуваючи в Америці, Боберський брав активну участь у житті української діаспори. Його діяльність була різноманітною — від популяризації у пресі діяльності керівника школи українського танцю В.Авраменка у Нью-Йорку до збору матеріалів про українські часописи, книгарні, друкарні, українські школи на американській землі та проведення статистики української еміграції. 

Не полишав Боберський і видавничої діяльності. За його редакцією вийшли альманахи "Нове поле" (1927), "Прерія" (1928), "Кленовий лист" (1929). В "Новому полі" навіть була опублікована складена ним карта українських поселень у провінціях Канади. Статті професора виходили як в українських періодичних виданнях США і Канади, так одночасно і в львівських часописах ("Діло", "Нова зоря"). 

Боберським була зібрана велика колекція фотографій, що нині зберігається в Українській бібліотеці його імені у Вінніпезі. 

У 1932 р. професор Боберський перебрався з Канади до Югославії, де мешкав у маленькому містечку Тржичі (звідти була родом його дружина) аж до самої смерті. Там він продовжував підтримувати тісні зв’язки з рідною Галичиною. 

І.Боберський як апостол фізичного та національного відродження усе своє життя присвятив вихованню повноцінного українського громадянина, для якого фізична культура стала щоденною потребою, а служіння патріотичній ідеї — метою життя. Сталевий вояк, крицево-кришталевий характер, велике, повне любові до рідного краю серце, здорова душа — все це мусило бути у здоровому тілі. Ось що ставив він за ідеал українській молоді. 

Його вислови-гасла-кличі — "все вперед і всі враз!", "фізична культура на службі нації!" актуальні і в наші дні, коли йде процес виховання національної свідомості, творення психології нової людини, особливо в галузі фізичної культури. Пам’ять про великого громадянина-подвижника ніколи не вмре, як ніколи не загинуть і його ідеї. 

Турчинов влаштовує провокації проти Королевської.

  • 12.04.12, 17:26
У партії "Україна – Вперед!" заявляють, що керівництво партії "Батьківщина" готує провокації проти Наталії Королевської.whosthat Про це з Житомира повідомив заступник голови партії "Україна – Вперед!" Володимир Ткаченко. За його словами, один з колишніх соратників по БЮТ повідомив його про підготовку провокацій проти Наталії Королевської під час її публічних виступів у Житомирі.help "Команду віддав особисто Турчинов. Я попередив лідера нашої партії, що сьогодні в Житомирі можуть бути провокації з боку "Батьківщини", особливо під час її презентації проекту "Нова економіка – нова країна", – сказав він, повідомили в партії Королевської.

Ткаченко так само акцентував увагу на тому, що "співрозмовник впевнений, що вказівки влаштовувати "теплий прийом по всій Україні Наталії Королевської" дана всім керівникам регіональних організацій "Батьківщини".

Перед цими подіями була  заява: Помічник Королевської побив ногами активіста "Батьківщини". podzatylnik

Як у них там все ЗАПЛУТАНО!!!!rofl rofl rofl

В Севастополі україномовних дітей прирівняли до розумово відстал

  • 12.04.12, 08:56
Севастопольська міськрада ухвалила рішення про закриття загальноосвітньої школи-інтернату 1–3 ступенів №7, де учбовий процес здійснювався українською мовою. За словами начальника управління освіти Ірини Заєць, 26 з 50 учнів буде переведено до інтернату №4, в якому навчаються діти із затримкою психічного розвитку, повідомляє «Головне».

Інтернат №7 був створений у 1994 році на базі дитячого садка для дітей українських військовослужбовців. Спочатку в нім навчалося 200 дітей, зараз там 50 вихованців. Батьки стверджують,що управління освіти свідомо знижувало останніми роками кількість учнів, не приймаючи заяви на вступ.

Необхідність ліквідувати український інтернат чиновники мотивують невідповідністю його інфраструктури та матеріально-технічної бази. Там немає спортивного майданчика, спортзалу, приміщень для занять працею. Багато кабінетів розташовано в приміщеннях, які не відповідають санітарним нормам. При цьому витрати з міського бюджету на утримання однієї дитини на рік складають нібито 34,3 тис. грн, тоді як в інтернаті №3 — 21 тис. грн. За словами чиновника, батьки, які не хочуть, щоб їх діти вчилися в інтернаті №4, можуть влаштувати їх до будь-якої школи міста.

В той же час, за даними видання, багато батьків досі не знають, де їхні діти вчитимуться наступного року. За словами батьків, чиновники управління освіти чинили на них тиск, примушуючи написати заяви.

Джерело: Політклуб

Це стосується кожного! ВРЯТУВАТИ КИЇВ!!!!!!!!!!!!!

  • 10.04.12, 22:30

  Єгор Соболєв

журналіст "Свідомо", активіст САМ

Перші ідеї як врятувати Андріївський

Друзі, півсотні переважно незнайомих, але дуже симпатичних киян зібралися на руїнах Десятинки з приводу нових руїн на Андрїівському. Ось про що ми домовилися: 1. Завтра, 11 квітня, о 19:00 приходимо до центрального офісу Ріната Ахмєтова (Десятинна, 3а) з будівельним сміттям. Мета – дати особисто йому можливість зрозуміти, що для киян означає узвіз Булгакова. Заявку на акцію подам я. Запрошуйте друзів, приходьте самі, приносьте цеглу та балки. Того, хто зможе приїхати на бульдозері, розцілують багато вродливих дівчат. 2. Готуємо велику акцію протесту Києва у суботу, 21 квітня. Оргкомітет збирається завтра о 17:00 в кафе Ольжин двір. Хто готовий брати участь в організації мітингу – ласкаво просимо. 3. Поширюємо максимально інформацію про сьогоднішнє руйнування серед друзів. В цій ФБ-групі можна буде оприлюднено більше історії знищених будинків. І більше інформації, яким ще будинкам загрожують варвари сучасності 4. Викладаємо в цю групу фото руйнувань та руйнівників 5. Формулюємо системні вимоги, які мають зупинити нищення історичного центру Києва. З ними виходимо на великий мітинг 21-го 6. Відсилаємо до КМДА та Мінкульту (хочеться написати Мінкульті) запити про інформацію, які мають прояснити які чиновники допустили сьогоднішнє варварство 7. Хто може повідомити бізнес-партнерів SCM про неприйнятність ТАКОГО бізнесу – повідомляйте Інші ідеї, ініціативи та повідомлення на захист Андріївського – вітаються:)