Про жіночу красу...

– Все, я знайшов своє щастя, залишаюся тут і одружуюся на доньці вождя.
– Так, ти правий, старша донька вождя – красуня, розумниця. Ти зробив правильний вибір – одружуйся.
– Ти мене не зрозумів, друг! Я одружуся на молодшій.
– Ти що, здрурів? Вона ж така…ніяка.
– Це мій вибір, і я його зробив.

Друг поплив далі в пошуках свого щастя, а наречений пішов свататися.

Варто відмітити, що в племені було заведено давати за наречену викуп коровами. Хороша наречена вартувала десяти корів.

Пригнав він свій десяток корів і підійшов до вождя.

– Вождь, я хочу одружитися з твоєю донькою і даю за неї десять корів!
– Хороший вибір. Моя старша донька – ще той клад, вона варта десяти корів. Я згідний.
– Ні, вождь, ти мене не зрозумів. Я хочу одружитися з молодшою донькою.
– Жартуєш? Ти що не бачиш, вона ж така…не дуже.
– Хочу одружитися саме з нею.
– Добре. Але як чесний батько, я не можу взяти аж десять корів, вона того не варта. Я візьму за неї три корови, не більше.
– Ні, я хочу заплатити за неї саме десять корів.

Вони побралися.

Минуло кілька років. Мандруючий друг, вже на власному кораблі, вирішив провідати товариша і дізнатися, як його життя. Приплив, йде берегом, а назустріч жінка неземної краси.

Він запитав, як знайти його друга. Красуня показала. Приходить і бачить: сидить його друг, а поруч діти бігають.
– Як поживаєш?
– Я щасливий.

Тут входить та сама красива жінка.

– Ось, познайомся. Це моя дружина.
– Як? Ти що, одружився ще раз?
– Ні, це все та сама жінка.
– Але як вийшло, що вона так змінилася?
– А ти запитай у неї сам.

Підійшов друг до жінки і питає:

– Вибач за безтактність, але я пам’ятаю, яка ти була…не дуже. Що сталося, як ти стала такою вродливою?
– Просто одного разу я зрозуміла, що варта десяти корів.