Про співтовариство

Прочтите "Цели и правила сообщества". Стоит важной заметкой.
Я знаю, что почти все пишут стихи.Зачастую просто*В стол*. И у вас есть стихотворения любимых авторов.Многие пришли к этому через какую-то стихию, что наталкивает на жгучее желание выразить себя в стихах.Мне интересны ваши стихи.И я верю, что каждый человек уникален.Надо разжечь эту искру поярче.Пусть мы у неё согреемся.

Топ учасників

Вид:
короткий
повний

Стих_и_я

Талая вода

  • 14.11.20, 00:38



Бесстрастен день, безумна ночь...

Давно должна прогнать я прочь
Водоворот сумбурных мыслей
И не искать спасенья в смысле
Ненужных фраз и ложных слов,
Ошибок сеть – весь мой улов...

Мне не вернуть покоя дней -
Чужой вдруг стал себя родней.
Сколь ни далёк – безмерно близок…
Порыв высокий так же низок
Как снег чистейший - втоптан в грязь
В тепле весеннем растворясь...


***
Чем мимолётней, тем опасней
Мечты забытых мною дней.
И чем мечта твоя прекрасней,
Тем поскорей забудь о ней.

Птица счастья

  • 14.11.20, 00:31



Слёзы? Разве? Это Счастье


Бьется с болью в каждой клетке,

И взрывая все мембраны

Птицей рвется прочь, из клетки…

Но в свободе нет покоя,

Там пространство, что безлико,

Там рассеянное горе,

Где ни стона нет, ни крика...

Безутешна, молчалива,

Бесполезно вольна птица...

Ей, чтоб снова стать счастливой,

Нужно горечи напиться.

И себя превозмогая

Вновь влачит земные доли.

Ярко Фениксом сгорая

Обретает болью волю.

Бир Тенгри

  • 14.11.20, 00:23



Тяжелый труд  моей  души

Не оправдает леность тела.

Здесь, от людей вдали, в глуши,

Она и плакала, и пела…

И в заточеньи, Бир Тенгри,

Из органического плена

Она светилась изнутри,

Чтоб не познало тело тлена.

Доля

  • 14.11.20, 00:14



Якщо розглянути в цілому,
То Доля кожному своя...
Дрібничка-часточка - це я,
Він і вона, звір, птах, Земля...
Кохання, єдність - шлях додому.

І тому, хто його шукає
І зрозумів, що він є доля
Чи хвиля... у загальнім полі,
Той вже не матиме і волі
В полоні Щастя. Грати має.

Біль

  • 14.11.20, 00:06


Коли чуже тобі болить

Згадай, що й ти – фрагмент Живого
І уяви, хоча б на мить,
Як все твоє болить у Нього…
Якщо ж відчуєш, як стражда
Те безневинне янголятко…
Гріх материнський? Ворожба?
Звіряча вдача його татка?
Несе батьків-дідів гріхи
Той роду паросток – дитина…
Що віддаси у спадок ти
Своїм нащадкам? Кров не стине?
Чи може роду твоєму 
Жаліє простору планета
Бо ти є ланка в ланцюгу 
Мов павутиння, злі тенета…
Чи схожий ти на хробака?
Забув, де є твоє коріння?

Рослина хвора і слабка
Не дасть здорового насіння.

Сповідь

  • 13.11.20, 23:59


Мій любий, Сонечко не грiє,

Коли тебе немає поряд –
Десь там, за обрієм, де мрії
Злітають в небо, сяють зорі
Як діаманти в оксамиті
Та в сонній вранішній блакиті
Сам Місяць Сонце зустрічає,
Думки мої. За небокраєм…
Там, де твоя душа пречиста,
Слова збираю я в намисто
Коштовних спільних почуттів.
Колись давно зреклась віршів
І поклялася не писати
В молитві Богу… Як не знати,
Що покарання неминуче?
Тримала слово. Вірш останній
Вогонь забрав собі охоче,
Забула рими. Спокій хоче
Тримати й далі у полоні,
Подалі від думок про тебе.
Мовчала б, якби мала б волю.
Навіщо нас з’єднало небо?
Знайти й не втримати… Не час.
У цім житті не буде «нас»,
Пробач, я знов мовчати б мала,
Та навіть слів тепер замало.

Сон

  • 13.11.20, 23:50



Я шукала його по галактиках…


Заблукала, йдучи навмання.

Вишивала на сонячних клаптиках

Срібним сяйвом коштовне ім’я…

 

Я літала світами прозорими

Та блукала в суцільній пітьмі,

Чаклувала з далекими зорями

Дивосвітло даруючи тьмі…

 

Я шукала його в потойбічності…

По далеких безмежних світах…

І життя це – зупинка у вічності,

Помилковий мій зоряний шлях.

 

Споконвічна кохана обраниця,

Не збагну лиш важливу я річ:

Чи втікачка його, чи вигнанниця?..

Чи суцільний клубок протиріч…

Божевільна

  • 13.11.20, 23:43

Боже, вільна та розкута!
Бо як добра, так і люта,
Безтурботна як дитина,
Що зникає, та не гине.
Згубна, лячна, підсвідома.
У своєму тілі – вдома,
І легка, неначе птаха,
Що злітає вище даха.
Не одна я, бо єдина.
Не людина, не тварина,
Не дарунок на свята –
Хоч і я, та вже не та.
Без умовностей двомовна,
Майже рідна, наче кровна.
Сяйвом місячної ночі
Відкриваю тобі очі…
Взимку наче літня спека,
Не близька і не далека…
Полохлива пісня вітру
Вкаже шлях мені до світла.
Рік за роком проліта –
Не рахую я літа.
Не дратуй мене, небого,
Бо дістану собі змогу
Зупинити, повернути…
Що повинно – має бути.
Хоч для тебе я – неволя,
В тім твоя щаслива доля.


Спляча Русь

  • 13.11.20, 23:29
                         
                                 «Усни, Россия, вечным сном,
                                 Как спящая красавица,
                                 Пока Любовь с извечным злом
                                 В сердцах людей не справится.»
- Я розбудила тітку Русь.

- Навіщо, матінко, не треба!
  Невже на те є згода Неба?!!
  Ні, мамо, прошу! Я боюсь!
  Так необачно…
  Ми забули про ті буремнії роки?
  Вона вовків кривавих зграї
  Нам насилала - люті, дикі,
  Жахливі бісові створіння
  Нас вигризали із корінням
  З осель і сел… зі свого краю!
  Ще й досі міцно ніж тримаю.
  Забути рід? Забути мову?
  Ні, я не хочу того знову!
  Хай спить. Навіки! На віки!

- Вона важка, слабка і хвора.
  Ще, сидячи, хитається…
  Але я вірю – в ній прозора 
  Красуня прокидається.
  Тендітна дівчинка – це ти,
  Я ж зможу їй допомогти,
  Звільнити… щоб пішла потвора,
  Яка її тримає душу….
  Ти вибач, лялечко, я мушу.
  Сама. Байдужі всі світи.

Однажды

  • 13.11.20, 23:20



Однажды  ты  захочешь  проиграть.

Не  сможешь  не  поддаться  искушению…
Собрав  для  брани  всю  чумную  рать 
Ты  примешь  это  странное  решение.

Очарование  сильнее  многих  стрел –
Сопротивления  история  не  знала.
Поймешь,  что  Дух  сильнее  многих  тел,
Сломав,  в  порыве,  пики  Арсенала.

Взойдет  не  мной  посеянное  семя
И  голос  разума  ты  больше  не  услышишь,
Сожмет  тоской  потерянное  время -
Захочешь  жить,  пока  лишь  мною  дышишь.