Лускають каштани від утоми,Стогону колючок і скарлупи...І зникають розпачу фантоми,Темрява і морок самозгуби.Новий образ з нової подоби...Світу блиск з розбитого учора...З листя між трави, набивши лоба,Бачать на гілках у небі зорі.Потім будуть паморозі ранки,Дотики роси на спраги обід.Сонце-ладо. Місячні серпанки.Сум вітрів і снігу білий холод.Веснами розвіється тривога...Брунькою народиться прозріння...І полине в пагоні до БогаПошепки землі благословіння...

Я вдячна небу за його широти... А сонцю за вечірній горизонт... Вітрам за аеропланові польоти... А полю за полин і за озон. Грозі за спалахи пророчі, Сові - за сторожкий політ. Волошкам за блакитні очі Дідусю - за здоровий рід. Вклонюся ранку за нові дороги, Дорогам - за безкрайність берегів. А особливо - досвіду, тривогам, І постатям послАних ворогів. Кармічності - за вибір і за віру, За щастя пережитих помилок. А предкам - за язичеські повір'я, Прогресу - за ядючий сірий смог...

Читати далі...

Заплести цибуля коси Запросила лепеху... У поспілих літніх росах Вже зросла для шашлику. У бурштиновій сукенці Запишалась у вінку... З літнім спомином у серці, У стрічках між часнику. В гадках ночі зорепадних, Думку шелестить дзвінку... Пелехату і досадну Аж рум'янець яблуку... В кошику медвяняться... Посмішки садку... Листя озивається На вродливий сум...

На планетах поміж зорепадами Ходиш і вигадуєш мене. Маниш і словами, і принадами На побачення ... з минулого тенет. Суєтою буднів заморочено Посеред стуманених розмов Літо запитало спантеличено: "Чом спинився? Ти ж її знайшов..." 03.08.15

Мені щастя пахне помаранчами... Я в жовтогарячий огорнусь... У нові вібрації висвячую Своє тіло, душу. І сміюсь... Від любові і кохання понадкушую Апельсинові бажання у саду. І Його прийти сьогодні прошу я.. Якщо ні - сама-бо підійду. У космічних просторах витаючи Все блукаю полем поміж трав. Я кохаю. Пристрасно кохаючи Вірю, що Він долю упізнав.

Все буде так, як треба, зрозумій. І сонце позіхатиме у небі. Минеться ніч. Затихне буревій. І ранок поспішатиме до тебе. І глянеш збоку - це калейдоскоп Із чорного і білого, і райдуг. У миті кожній варіантів сто. На тебе твій чекатиме парадом.

Тремтіння в серці - і німіє розум. Душа ж спокійно прагне висоти... Зриває дивопахощі мімози... І відпускає мене з самоти. Ти - мій фантом...Незнаний-незбагненний... І слів фонтан виплескується вряд... А блискавки спалахують вогненно... Святий Ілля врятуй мене. Свят...Свят...

Повний місяць...Повнота натхнення... Світло у майбутності доріг... В ореол кохання-сьогодення Ти ступив у душу на поріг. І знітився розум, м'якло тіло, Руки обвивалися плющем. І повітря зніжено тремтіло, Туманів бажання давній щем. Мов у сні торкаєшся пустунки... Смачно упивалися вуста.. І зриваєш стиглі поцілунки, Та налиті перси-ки в садах. І понесли коні в літні ночі Зграї наполоханих вітрів. А чуття щасливі і пророчі Не боялись. Місяць їх стеріг.

Знов мовчання в трубку загадкове. - Алло! Хто це? Що за дивина? Кожен день мене вітає новим Телефонним жартом мовчуна. -Алло? Хто це? Слухаю! Ну, добре... Можете мовчати хоч добу! Тиша та вичікування вкотре... І мовчання, і мовчання... Як табу.... -Алло, - знову. - Я Вас упізнала. Навіть хвилювалася, було. Чуєте, сьогодні Вас чекала. Навіть вірш пишу... - Алло!Алло!

В моєму світі зацвіли лілеї. Заповнили пелюстками єство. Вишневими вогнями до моєї Торкнулись скроні...Дарували сто Ключів...Щоб відкривала нові Загадки-двері на шляху подій. Бриніли аромати пурпурові, Торкалися росинками до вій. Народжувалось щастя поміж квітів, Гойдалось на мереживі думок, Вбирало у майбутнє дари цвіту... І райдуга постала між зірок...